Історія справи

Ухвала КАС ВП від 10.03.2019 року у справі №127/2126/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 березня 2019 року

Київ

справа №127/2126/17

адміністративне провадження №К/9901/15893/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Гімона М.М.,

суддів: Бучик А.Ю., Мороз Л.Л.,

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 11 квітня 2017 року (головуючий суддя - Гриневич В.С.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2017 року (головуючий суддя - Ватаманюк Р.В., судді: Сторчак В.Ю., Мельник-Томенко Ж.М.) у адміністративній справі № 127/2126/17 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці (далі - Управління ПФУ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила зобов'язати Управління ПФУ призначити пенсію за віком з 28 липня 2016 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність з проведенням індексації та компенсації втрати частини доходів.

В обґрунтування своїх вимог послалась на те, що є громадянкою України, з 4 жовтня 2000 року виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю, де прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в державі Ізраїль, має трудовий стаж більше 34 років та досягнула віку 61 рік, тобто досягла усіх необхідних умов визначених статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» для призначення їй пенсії за віком. 28 липня 2016 року її представник, діючи на підставі посвідченої та апостильованої довіреності, звернувся до Управління ПФУ з її особистою заявою про призначення пенсії разом з оригіналами усіх необхідних документів для призначення пенсії. Однак, листом від 11 серпня 2016 року №130/Ж-2 Управління ПФУ відмовило в призначенні пенсії посилаючись на те, що умовою для отримання пенсії є реєстрація на території України та укладення договору про пенсійне забезпечення між Україною та Ізраїлем.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 11 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2017 року, позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову Управління ПФУ, викладену в листі від 11 серпня 2016 року №130/Ж-2, щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за віком. Зобов'язано Управління ПФУ повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26 липня 2016 року №314 про призначення пенсії за віком. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Управління ПФУ подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, ставить питання про їх скасування та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга обґрунтована, фактично, тими обставинами, які викладені у відмові в призначенні позивачу пенсії. Відповідач наполягає, що всупереч пункту 1.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25 листопада 2005 року, не надано документ який би підтверджував факт реєстрації або фактичне місце проживання на території України, в тому числі на території обслуговування Управлінням ПФУ. Крім того, послався на відсутність між Україною та Ізраїлем міжнародного договору, який би передбачав призначення та виплату пенсії особам під час постійного проживання в Ізраїлі.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Вирішуючи позов суди виходили з того, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України. 4 жовтня 2000 року виїхала з України на постійне місце проживання до Ізраїлю, де прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в державі Ізраїль. Перед виїздом за кордон ОСОБА_1 мешкала за адресою: АДРЕСА_1.

В період з 25 липня 1977 року по 31 серпня 2000 року позивач працювала на різних посадах та підприємствах та відповідно за вказаний період у неї наявний трудовий стаж, що підтверджується копією трудової книжки.

28 липня 2016 представник позивача ОСОБА_2, діючи на підставі посвідченої та апостильованої довіреності від ОСОБА_1, поштовим зв'язком звернувся до Управління ПФУ з заявою від 26 липня 2016 року №314 про призначення пенсії за віком, до якої додано копію довіреності, копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 копію паспорта, копію трудової книжки, копію диплому НОМЕР_2 від 25 червня 1977 року, оригінал заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії, посвідченої нотаріально та апостильованої.

Листом від 11 серпня 2016 ркоу №130/Ж-2 Управління ПФУ відмовило позивачу в призначенні пенсії, посилаючись на те, що виникнення права на пенсію пов'язується з умовою постійного проживання заявника на території України або укладенням Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення - в разі проживання таких осіб в іншій країні, та оскільки позивач постійно проживає та зареєстрована в державі Ізраїль, а договору в області пенсійного забезпечення між країною Ізраїль та Україною не укладено, відсутні правові підстави для призначення ОСОБА_3 пенсії за віком.

Не погоджуючись з вказаною відмовою позивач звернулась до суду за захистом своїх прав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що право громадянина на призначення та одержання пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава, відповідно до конституційних принципів, зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до положень статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В статті 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

Частиною третьою статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Виходячи з наведених законодавчих норм позивач, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

Пунктом 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (далі - Порядок у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Згідно з пунктом 2.9 цього Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (пункт 2.22 Порядку).

Відповідно до статті 5 Закону України від 18 січня 2001 року № 2235-III «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.

Отже, виходячи із правової та соціальної природи пенсійного забезпечення, право громадянина на призначення йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні.

Таким чином, суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали протиправною відмову Управління ПФУ, викладену у листі від 11 серпня 2016 року №130/Ж-2, щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за віком, оскільки вона не зареєстрована та не проживає в Україні, а місцем її проживання та реєстрації є держава Ізраїль.

Що стосується вимоги позивача про зобов'язання відповідача призначити пенсію за віком з 28 липня 2016 року, то суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що така вимога є передчасною та задоволенню не підлягає, оскільки умови призначення пенсії за віком визначені статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років, проте, відмова Управління ПФУ не містить висновків щодо наявності чи відсутності у позивача необхідного стажу роботи для призначення пенсії за віком, не містить висновків щодо повноти поданих документів необхідних для призначення пенсії та визначення її розміру, тощо, у зв'язку чим, враховуючи положення статті 11 КАС України, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суди обґрунтовано зобов'язали Управління ПФУ повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій не допущено неправильного застосування норм матеріального права, у зв'язку з чим касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 345, 350, 356 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Вінниці залишити без задоволення, а постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 11 квітня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 6 червня 2017 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

А.Ю. Бучик

Л.Л. Мороз,

Судді Верховного Суду