Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 лютого 2020 року

Київ

справа №826/17798/18

адміністративне провадження №К/9901/22597/19

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: суддя -доповідач - Гусак М. Б., судді - Блажівська Н. Є., Гімон М. М., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2019 року (суддя Федорчук А.Б.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2019 року (судді Лічевецький І.О., Земляна Г.В., Мельничук В.П.) у справі № 826/17798/18 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги,

УСТАНОВИЛА:

30 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - ДПІ), Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - ГУ ДФС), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення ДПІ від 10 червня 2015 року № 1788-17; визнати протиправною та скасувати податкову вимогу ДПІ від 14 вересня 2016 року № 5931-17.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що, на думку позивача, ДПІ протиправно, з порушенням принципу стабільності оподаткування прийнято оскаржувані рішення, а саме: податкове повідомлення-рішення, яким позивачеві визначено суму податкового зобов`язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб в сумі 25 000,00 грн. за 2015 рік, та податкову вимогу щодо погашення суми податкового боргу за 2015 рік, який виник внаслідок прийняття вищевказаного податкового повідомлення-рішення.

Позивач просив також поновити строк звернення до адміністративного суду у разі, якщо суд дійде висновку про пропуск такого строку.

Представником відповідача до Окружного адміністративного суду міста Києва надано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку із пропуском позивачем строку звернення до суду. Клопотання обгрунтовано тим, що податкове повідомлення-рішення було надіслано позивачу на податкову адресу рекомендованим листом з повідомленням про вручення, проте, даний лист повернувся до ДПІ 6 серпня 2015 року через невручення з причин «закінчення встановленого строку зберігання». На думку відповідача, оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідно до приписів пункту 42.2 статті 42, пункту 58.3 статті 58 ПК України вважається надісланим (врученим) платнику податків, а тому строк звернення до суду для позивача почав свій перебіг з 6 серпня 2015 року та сплинув 6 серпня 2018 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 лютого 2019 року було відмовлено у задоволенні клопотання. При цьому, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, пославшись на пункт 56.18 статті 56 та статтю 102 ПК України, дійшов висновку, що правове поняття «отримання» (тобто фактичне отримання) не є тотожним поняттю «вважається врученим» в розумінні пункту 58.3 статті 58, пункту 42.4 статті 42 ПК України; отже, враховуючи дату фактичного отримання позивачем податкового повідомлення-рішення, ним не було пропущено строк звернення до суду.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2019 року, позов задоволено повністю, визнано протиправними та скасовано оскаржувані податкове повідомлення-рішення та податкова вимога.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» прийнято 28 грудня 2014 року, тобто після 15 липня 2014 року, а транспортний податок установлено в місті Києві та затверджено відповідне Положення про транспортний податок рішенням Київської міської ради від 28 січня 2015 року №58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року № 242/5629», яке опубліковано у січні 2015 року, тобто після 15 липня 2014 року, а тому, в силу положень підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України норми вказаного рішення підлягають застосуванню з метою оподаткування не раніше наступного бюджетного періоду. Відтак, на думку судів попередніх інстанцій, застосування контролюючим органом положень вказаного закону та рішення з метою оподаткування транспортним податком фізичних і юридичних осіб, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року, відповідно, застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій послався на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Так, на думку відповідача, судами неправильно застосовано норми пункту 56.18 статті 56, пункту 58.3 статті 58, пункту 42.4 статті 42 ПК України, якими врегульовано порядок надіслання податкового повідомлення-рішення платнику податків, у випадку його направлення за податковою адресою такого платника податків та повернення «за закінченням строку зберігання». У такому випадку відповідно до вказаних норм закону податкове повідомлення-рішення вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення. При цьому, на думку відповідача, судами порушено приписи частини третьої статті 123 КАС України щодо порядку дій суду у разі звернення до суду із пропуском строку.

ГУ ДФС просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження, оскільки, справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

31 жовтня 2019 року ГУ ДФС подало до Верховного Суду клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, обгрунтоване існуванням різної, на його думку, судової практики щодо застосування норм права до спірних правовідносин.

Позивачем відзив на касаційну скаргу не надано, що не перешкоджає її розгляду.

Касаційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження без виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України (тут і далі - в редакції, яка діяла на дату подачі касаційної скарги) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення повною мірою не відповідають.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 2013 року є власником автомобіля Toyota Land Cruiser 200, 2011 року випуску, з об`ємом двигуна 4461 куб.см. ДПІ було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем «транспортний податок з фізичних осіб» у розмірі 25000,00 грн. за 2015 рік. Таке рішення контролюючого органу обґрунтовано положеннями підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та підпункту 267.6.2 пункту 267.2 статті 267 ПК України.

Вказане податкове повідомлення-рішення було надіслано позивачу засобами поштового зв`язку рекомендованим листом з повідомленням про вручення, проте, даний лист повернувся ДПІ 6 серпня 2015 року через невручення з причин «закінчення встановленого строку зберігання».

В подальшому ДПІ складено оскаржувану податкову вимогу щодо погашення суми податкового боргу у сумі 25000,00 грн. за 2015 рік, який виник внаслідок прийняття вищевказаного податкового повідомлення-рішення. Податкова вимога, а також рішення про опис майна в податкову заставу від 14 вересня 2016 року № 236/26-52-17-30 направлялися на адресу реєстрації місця проживання позивача ( АДРЕСА_1 ) поштовим відправленням, яке 28 вересня 2016 року вручено, як зазначено у рекомендованому повідомленні, «дружині».

Не погоджуючись з такими рішеннями ДПІ та вважаючи їх протиправними, позивач у жовтні 2018 року звернувся до суду за захистом своїх прав.

При вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду виходить як з буквального змісту приписів пункту 56. 18 статті 56, пункту 58.3 статті 58 ПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (оскільки, наведене регулювання не має очевидної алогічності, суперечності, двозначності), так і з логічно-змістовного тлумачення цих норм.

Так, відповідно до пункту 70.7 статті 70 ПК України у зазначеній редакції фізичні особи - платники податків зобов`язані подавати контролюючим органам відомості про зміну даних, які вносяться до облікової картки або повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і мають відмітку у паспорті), протягом місяця з дня виникнення таких змін шляхом подання відповідної заяви за формою та у порядку, визначених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Згідно з приписами статті 45 ПК України податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Отже, законом встановлено обов`язок платника податків повідомляти контролюючий орган про зміну податкової адреси протягом місяця з дня, коли така зміна відбулася.

Пунктом 58.3 статті 58 ПК України у зазначеній редакції встановлено порядок надіслання податкового повідомлення-рішення, яке вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її законному представникові або надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення. У такому самому порядку надсилаються податкові вимоги та рішення про результати розгляду скарг. У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

З огляду на викладене, виходячи з системного аналізу правових норм та використовуючи логічно-змістовне тлумачення пункту 56.18 статті 56, пункту 58.3 статті 58 ПК України, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду доходить висновку, що контролюючий орган, не маючи інших правових механізмів для отримання персональних даних про платника податків, вправі розраховувати на актуальність (відповідність) даних облікової картки та, відповідно, у випадку недотримання платником податків приписів закону та невиконання обов`язку інформувати податковий орган про зміну своїх персональних даних, має нести ризик настання негативних наслідків такої поведенки.

Враховуючи викладене, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що правове поняття «отримання» у розумінні пункту 56.18 статті 56 ПК України означає виключно фактичне отримання податкового повідомлення-рішення та не є тотожним поняттю «вважається врученим» в розумінні пункту 58.3 статті 58 ПК України. Строк на оскарження платником податків податкового повідомлення-рішення, встановлений пунктом 56.18 статті 56 ПК України, обчислюється з моменту отримання ним такого рішення у порядку, встановленому пунктом 58.3 статті 58 ПК України.

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у справі № 640/21350/18, який в постанові від 1 жовтня 2019 року вказав на те, що окрім встановлення факту пропуску позивачкою строку звернення до суду у зв`язку із її відсутністю за податковою адресою та непоінформованістю через це про донарахування їй податковим органом суми грошового зобов`язання, суду необхідно надати також оцінку поважності причин такого пропуску як підстави для поновлення пропущеного строку.

З огляду на викладене відсутні передбачені статтею 346 КАС України підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Враховуючи викладене, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду доходить висновку, що судами попередніх інстанцій було допущено неправильне застосування норм матеріального права, в результаті чого неправомірно не було розглянуто доводи, викладені у клопотанні позивача про поновлення строку звернення до суду, чим, в свою чергу, порушено приписи статей 121 - 123 КАС України.

Позовна вимога щодо визнання протиправною та скасування податкової вимоги є похідною від позовної вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, тому скасуванню підлягають судові рішення в цілому.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд, зокрема, не дослідив зібрані у справі докази.

Згідно із частиною четвертою зазначеної статті справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вважає, що встановлені вище порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанції, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно розглянути клопотання позивача про поновлення строку на звернення до адміністративного суду та надати оцінку поважності причин пропуску такого строку як підстави для його поновлення.

В залежності від встановленого - прийняти обґрунтоване та законне рішення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві задовольнити частково.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 лютого 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2019 року скасувати.

3. Адміністративну справу № 826/17798/18 направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

4. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. Б. Гусак

Судді Н. Є. Блажівська

М. М. Гімон