Історія справи

Ухвала КАС ВП від 10.02.2019 року у справі №826/10552/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 лютого 2019 року

м. Київ

справа №826/10552/15

адміністративне провадження №К/9901/2521/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Мороз Л.Л., Кравчука В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2015 року (головуючий суддя Пилипенко О.Є., судді: Глущенко Я.Б., Шелест С.Б.) у справі №826/10552/15 за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Гончарова Сергія Івановича, третя особа: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Український фінансовий світ», про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2015 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі по тексту - відповідач-1, Фонд), Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Гончарова Сергія Івановича (далі по тексту - відповідач-2, Уповноважена особа), в якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-2 про визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) №44767 від 04 липня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Український фінансовий світ» (далі по тексту - ПАТ «КБ «УФС»), оформлене наказом № 6 від 18 листопада 2014 року (згідно переліку);

зобов'язати відповідача-2 подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «КБ «УФС» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;

зобов'язати відповідача-1 включити ОСОБА_1 до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «КБ «УФС» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване рішення є безпідставним та протиправним, а позивач має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «КБ «УФС» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 червня 2015 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Гончарова С.І. про визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) №44767 від 04 липня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «УФС», оформлене наказом № 6 від 18 листопада 2014 року (згідно переліку). Зобов'язано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Гончарова С.І. подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «КБ «УФС» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. В іншій частині позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2015 року апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «УФС» Гончарова С.І. - задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 червня 2015 року - скасовано та прийнято нову, якою в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «УФС» Гончарова С.І., Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа: ПАТ «КБ «УФС», про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 червня 2015 року.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що перевірка правочинів (з подальшим їх віднесенням до категорії нікчемних) фактично не здійснювалась, оскільки відповідно до оголошення у газеті «Голос України» №199 від 16 жовтня 2014 року вся документація банку вважається недійсною у зв'язку з її втратою, починаючи з 15 серпня 2014 року. Наголошено на тому, що у відповідача-2 відсутні повноваження щодо визнання правочинів нікчемними, адже приписи чинного законодавства наділяють останнього лише повноваженнями стосовно виявлення нікчемних правочинів., а тому наказ відповідача-2 від 18 листопада 2014 року № 6 не несе жодних юридичних наслідків. Будь-які вироки стосовно позивача відсутні. Висновки суду апеляційної інстанції стосовно того, що позивач не скористався можливістю визнати спірний правочин дійсним в судовому порядку, безпідставними, оскільки вимога про визнання правочину дійсним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, при цьому діє презумпція чинності правочину. Матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження зв'язку між позивачем та «власниками великих рахунків».

Інші учасники судового процесу правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористались.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «УФС» укладено договір банківського вкладу (депозиту) "Планер" від 04 липня 2014 року №44767, відповідно до пункту 1.1 якого Банк приймає від клієнта (позивача) на вкладний депозитний рахунок грошові кошти в сумі 190 000 грн. у тимчасове строкове користування на строк до 04 серпня 2014 року.

Згідно квитанції від 10 липня 2014 року №TR.59084.1277.35 позивачем на банківський рахунок ПАТ «КБ «УФС» внесено грошові кошти в сумі 190 000 грн.

Постановою правління Національного банку України від 15 серпня 2014 року №491 ПАТ «КБ «УФС» віднесено до категорії неплатоспроможних.

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 14 серпня 2014 року прийнято рішення №69 про запровадження з 15 серпня 2014 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «КБ «УФС» Гончарова С.І.

Постановою правління Національного банку України від 10 листопада 2014 року відкликано банківську ліцензію ПАТ «КБ «УФС».

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 13 листопада 2014 року №119 розпочато процедуру ліквідації ПАТ «КБ «УФС» та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Гончарова С.І.

Наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «УФС» Гончарова С.І. від 18 листопада 2014 року №6 визнано нікчемними транзакції та правочини згідно з переліком та, зокрема, договір банківського вкладу (депозиту) "Планер" від 04 липня 2014 року №44767.

Листом від 14 грудня 2014 року №001/2327 позивача повідомлено про визнання договору банківського вкладу (депозиту) "Планер" від 04 липня 2014 року №44767 нікчемним правочином.

Задовольняючи частково вимоги адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що висновки відповідача-2 стосовно «дроблення» великого вкладу є необґрунтованими, оскільки відповідно до даних квитанції про зарахування коштів від 10 липня 2014 року №TR.59084.1277.35 зараховано готівкою через касу банку. Здійснення переказу коштів на рахунок позивача в післяопераційний час не може бути доказом нікчемності укладеного договору, оскільки вкладник не несе відповідальності за фактичне здійснення переказу працівниками банку в післяопераційний час. В той же час, позовні вимоги до Фонду гарантування вкладів є передчасними, а відтак задоволенню не підлягають.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, апеляційний суд виходив з того, що визнання правочину нікчемним виключає можливість включення особи до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з огляду на що позивач втратив статус вкладника у банку, а кошти на рахунку втратили статус вкладу, а тому вимоги позивача мають бути задоволені за рахунок коштів і майна банку у порядку, визначеному статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»,

Колегія суддів не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI).

Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.

Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що держава гарантує фізичним особам, які на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, мали у такому банку вклад (від 10 грн.), відшкодування суми коштів, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів ФГВФО у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн. Фактична виплата гарантованої суми відшкодування здійснюється ФГВФО відповідно до затверджених виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, сформованих на підставі переліку вкладників з визначенням суми відшкодування для кожного з них, що складаються уповноваженою особою Фонду.

Суд касаційної інстанції зауважує, що підставою для поширення на особу гарантій, передбачених Законом №4452-VI щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім'я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника у особи. При цьому положення чинного законодавства не пов'язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, на дату прийняття Правлінням Національного банку України постанови від 14 серпня 2014 року № 491 «Про віднесення ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» до категорії неплатоспроможних» на депозитному рахунку ОСОБА_1 відповідно до договору банку вкладу (депозиту) «Планер» №44767 від 04 липня 2014 року перебувала сума у розмірі 190000 грн.

Кошти на депозитний рахунок позивача у сумі 190000 грн. були зараховані 10 липня 2014 року, тобто до прийняття Національним банком України рішення №491 «Про віднесення ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» до категорії неплатоспроможних» та запровадження тимчасової адміністрації (до 14 серпня 2014 року). Ці кошти відповідно до квитанції від 10 липня 2014 року №TR.59084.1277.35 на рахунок були залучені позивачем через касу банку (а.с.18).

Відповідно до положень статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.

Частина третя статті 38 Закону № 4452-VI визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Відповідно до частини четвертої статті 38 Закону № 4452-VI Фонд, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

З аналізу вищенаведеного слідує, що Уповноважена особа дійсно наділена правом перевірки вчинених (укладених) банком правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується з обов'язком встановити обставини, з якими закон пов'язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних наслідків, зокрема щодо не включення особи до переліку вкладників банку для отримання в подальшому гарантованої суми вкладу.

Застосовуючи частину третю статті 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа, зобов'язані дотримуватися положень частини другої статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому колегія суддів зазначає, що при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не на підставі рішення уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону №4452-VI) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і прийняте відповідне рішення. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. При цьому, перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 ЦК України не можуть бути застосовані уповноваженою особою Фонду при вирішення питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону № 4452-VI.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до наказу від 18 листопада 2014 року № 6 відповідачем-2, з урахуванням висновків Комісії щодо визнання нікчемними правочинів (договорів) банківських вкладів (депозитів), було визнано нікчемними правочини згідно переліку, в тому числі і правочин ОСОБА_1 (а.с.44-47).

У направленому на адресу позивача повідомленні від 14 грудня 2014 року №001/2327 «Про визнання правочинів нікчемними» зазначено, що договір банківського вкладу від 04 липня 2014 року № 44767, укладений між ПАТ «КБ «УФС» та ОСОБА_1, є нікчемним відповідно до вимог статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та статті 228 ЦК України (а.с.19-20).

Разом з тим, ні вищевказаний наказ, ні повідомлення про нікчемність правочинів всупереч приписам чинного законодавства не містить посилань на конкретні підстави, визначені статтею 38 Закону № 4452-VI, з якими відповідач-2 пов'язує нікчемність правочину (договору) банківського вкладу позивача.

Таким чином, з огляду на особливу правову природу діяльності відповідача-2, обов'язковим є зазначення останнім конкретного пункту частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, перелік яких є вичерпним. При цьому положення статті 228 ЦК України не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону № 4452-VI.

Зокрема, частинами першою та другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Разом з тим, така підстава нікчемності правочину, як порушення публічного порядку, не визначена частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI, відтак, застосування статті 228 ЦК України до спірних правовідносин є необґрунтованим.

Як наслідок, варто зауважити, що положення статті 228 ЦК України щодо нікчемності правочину не можуть бути застосовані Фондом чи уповноваженою особою при здійсненні власних функцій щодо виявлення та віднесення правочину до нікчемних у порядку статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Колегія суддів також враховує, що Інструкція про порядок виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення, була затверджена рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб лише 26 травня 2016 року та набула чинності після її реєстрації у Міністерстві юстиції України 15 червня 2016 року, тобто після укладення спірного правочину (04 липня 2014 року) та виникнення спірних правовідносин (18 листопада 2014 року). Відтак, на момент прийняття рішення про визнання нікчемним правочину ОСОБА_1 не було розроблено порядку здійснення уповноваженою особою Фонду повноважень щодо виявлення правочинів з ознаками нікчемності (порядку, строків проведення перевірки правочинів, форми та вимог до рішення за наслідками перевірки, порядок повідомлення вкладника тощо), а також застосування наслідків нікчемності. За таких обставин позивач перебував у стані правової невизначеності, за якої відповідач діяв, у певній мірі, довільно, без чітко визначеного порядку та на власний розсуд.

З приводу посилань відповідачів на надходження коштів на рахунок позивача внаслідок так званого «дроблення» (розподілу) депозитних рахунків інших клієнтів, на яких була розміщена значна сума коштів, що свідчить про нікчемність вчиненого позивачем та банком правочину, з огляду на те, що укладення договору банківського вкладу відбувалось одночасно із операціями зняття готівки з рахунків інших клієнтів, колегія суддів зазначає, що спеціальна підстава для визнання нікчемними договорів, які відповідають умовній категорії "договори дроблення", з'явилася 12 серпня 2015 року одночасно з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку» від 16 липня 2015 року № 629-VIII.

Цим Законом частину третю статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» було доповнено спеціальним пунктом 9, який передбачає, таку підставу для нікчемності як "здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства". Спрямованість цих законодавчих змін на віднесення до категорії нікчемних, так званих, "договорів дроблення" підтверджується Пояснювальною запискою до проекту закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку» (реєстраційний № 2045а від 08 червня 2015 року), який був внесений Кабінетом Міністрів України. У цій Пояснювальній записці зазначено, що проект закону спрямований на, зокрема, розширення переліку підстав, за яких Фонд не відшкодовує кошти за вкладами, які мають ознаки "дроблення". Крім того, саме рішення Верховної Ради України про прийняття Закону № 629 було спрямоване на віднесення до категорії нікчемних, так званих, "договорів дроблення" і це підтверджується стенограмою засідання парламенту від 16 липня 2015 року.

Фактично під «дробленням» розуміється переказ депозитних коштів із одного рахунку, сума на якому перевищує гарантовану для відшкодування, на інші депозитні рахунки, як правило, новоутворені, в частинах, які підпадають під виплату Фондом гарантування вкладів.

Разом з тим, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що спірні правовідносини виникли до внесення пункту 9 до частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI. З огляду на що, застосування відповідачами посилань на наявність факту «дроблення вкладу» з боку позивача є безпідставним.

Більш того, спірний правочин було укладено між позивачем та банком навіть ще до віднесення ПАТ «Комерційний банк "Український фінансовий світ» до категорії проблемних відповідно до Постанови Правління НБУ від 15 липня 2014 року №410/БТ.

Слід зазначити, що відповідно до наданої квитанції від 10 липня 2014 року №№TR.59084.1277.35 зарахування коштів на вкладний депозитний рахунок позивача НОМЕР_1 відбулось шляхом внесення готівки через касу банку і це відповідає приписам пункту 10.12 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 492, та пункту 2.3.1 договору банківського вкладу від 04 липня 2014 року №44767 . Доказів іншого відповідачами не надано.

Відсутність на вказаній квитанції штампу «вечірня» або «післяопераційний час» в порушення пунктів 1.13 та 2.9 Інструкції про проведення касових операцій в Україні, затвердженої постановою Правління НБУ від 01 червня 2011 року № 174, не свідчить про відсутність факту вчинення спірної операції, при цьому відповідні обставини вказують на наявність підстав до притягнення до відповідальності саме уповноваженої особи банку, яка видала позивачу таку квитанцію. Разом з тим, будь-які докази притягнення відповідальних осіб з 10 липня 2014 року по дату закінчення дії тимчасової адміністрації у банку відповідачем-2 надано не було.

Посилання відповідачів на довідку, яка ніби-то підтверджує, що протягом операційного дня власники грошового вкладу із значною сумою подрібнювали (розбивали) свій вклад на суми до 200000 грн. та відповідні подрібнені частки були внесені на рахунки інших фізичних осіб, в тому числі і позивача, суд касаційної інстанції вважає безпідставними, оскільки вказана довідка про рух коштів (а.с.32-43) не є первинним банківським документом, який би підтверджував вказані обставини, отже ці твердження фактично носять характер припущень з боку відповідача-2 стосовно того, що саме кошти власника великого рахунку були залучені на депозит позивачем з метою збільшення відшкодування витрат з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Жодних доказів того, що при укладенні типового договору банківського вкладу позивач отримав певні переваги порівняно з іншими клієнтами банку відповідачами надано не було.

На цій підставі колегія суддів відхиляє доводи відповідачів про те, що договір банківського вкладу (депозиту) від 04 липня 2014 року №44767, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «УФС», має ознаки нікчемності, як такий, що надавав позивачу певні переваги порівняно з іншими клієнтами Банку.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що позивач є вкладником у розумінні приписів статті 2 Закону №4452-VI, вклад розміщено на рахунку в ПАТ «КБ «УФС» до запровадження тимчасової адміністрації, а тому ОСОБА_1 підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону №4452-VI. При цьому відповідачем-2 не наведено правових підстав для невключення позивача до переліку вкладників ПАТ «КБ «УФС», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до приписів Закону №4452-VI.

Отже, позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і неподання інформації про позивача, як вкладника банку, до переліку протягом трьох днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії дає підстави для зобов'язання уповноваженої особи Фонду подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в «КБ «УФС» за рахунок Фонду.

Вказана правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а.

Крім того, суд касаційної інстанції зазначає, що Фонд або його уповноважена особа, за загальним правилом, не може посилатися на неправомірні або оспорюванні дій працівників банку під час оформлення договірних відносин з клієнтами та виконання такими працівниками умов цих договорів для обґрунтування наявності підстав для застосування положень частини третьої статті 38 Закону 4452-VI.

Такі неправомірні або оспорюванні дії повинні доводитися в порядку, зокрема, кримінального провадження, рішення в якому відповідно до статті 78 КАС України є обов'язковими для адміністративних судів.

Разом з тим, жодних вироків, якими б було встановлено наявність протиправних дій з боку позивача чи працівників банку під час укладення договору банківського вкладу ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції відповідачами надано не було.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачами не доведено наявності правових підстав вважати договір банківського вкладу депозиту) «Планер» №44767 від 04 липня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «УФС», нікчемним та, відповідно, застосовувати наслідки нікчемності до даного договору, так само, як не доведено наявність інших правових підстав, визначених Законом № 4452-VI, для невключення ОСОБА_1 до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО.

Разом з тим, суд касаційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «УФС» Гончарова С.І. про визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) №44767 від 04 липня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «УФС», оформлене наказом № 6 від 18 листопада 2014 року (згідно переліку), з огляду на наступне.

Згідно із частинами 1, 2, 10 статті 38 Закону № 4452-VI Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 цієї статті.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону № 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа Фонду чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частина 2 статті 215 Цивільного кодексу України та частина 3 статті 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів ПАТ «КБ «УФС» із затвердженням її результатів відповідною комісією. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом, який прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.

Така позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах №910/12294/16 від 11 квітня 2018 року, № 910/24198/16 від 16 травня 2018 року та №819/353/16 від 04 липня 2018 року.

Оскільки наказ про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який приймається особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й вкладників банку), тому не може порушувати будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу.

Із зазначеного можна зробити висновок, що права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

Отже, встановлена правова природа згаданого наказу (повідомлення про нікчемність) унеможливлює здійснення судового розгляду вимог про визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним правочину за договором банківського вкладу (депозиту), укладеного між ПАТ «КБ «УФС» та ОСОБА_1, відтак не може бути розглянута у судовому порядку (в тому числі в адміністративних, цивільних, господарських судах), а тому провадження у цій частині адміністративної справи підлягає закриттю.

Вказана правова позиція була викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтею 238 КАС України, а саме якщо справу не належить розглядами за правилами адміністративного судочинства.

Отже, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 червня 2015 року в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «УФС» Гончарова С.І. про визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) №44767 від 04 липня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «УФС», оформлене наказом № 6 від 18 листопада 2014 року (згідно переліку), слід скасувати та закрити провадження в цій частині.

В решті суд касаційної інстанції вважає, що постанова суду першої інстанції відповідає нормам матеріального права, прийнята з дотриманням норм процесуального права, але помилково була скасована апеляційним судом, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню, з залишенням в силі постанови суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись ст. 345, 349, 351, 354, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду 11 серпня 2015 року у справі №826/10552/15 - скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 червня 2015 року у справі №826/10552/15 скасувати в частині визнання протиправним та скасування рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Гончарова Сергія Івановича про визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) №44767 від 04 липня 2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Український фінансовий світ», оформлене наказом № 6 від 18 листопада 2014 року (згідно переліку), а провадження в цій частині закрити.

В решті постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 17 червня 2015 року у справі №826/10552/15 - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

В.М. Кравчук ,

Судді Верховного Суду