Історія справи

Ухвала КАС ВП від 13.03.2018 року у справі №817/913/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 лютого 2019 року

Київ

справа №817/913/16

провадження №К/9901/32288/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Гриціва М.І., провівши у касаційному порядку попередній розгляд справи за позовом ОСОБА_2 до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України про визнання протиправним та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Франовської К.С., Іваненко Т.В., Кузьменко Л.В. від 29 січня 2018 року,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. 21 червня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (правонаступник Державної служби інтелектуальної власності України), у якому просив:

- визнати протиправним та скасування рішення Державної служби інтелектуальної власності України від 29 квітня 2015 року про відмову в реєстрації знака "Тарас Бульба" за заявкою №m201319619, яке підтримане рішенням Апеляційної палати Державної служби інтелектуальної власності України (затверджені наказами №126-Н від 23 березня 2016 року та №126-Н від 23 березня 2016 року), зобов'язавши продовжити діловодство за заявкою №m201319619;

- зобов'язати прийняти остаточне рішення за заявкою № m201319619, з урахуванням обґрунтованих доводів на користь реєстрації знака "Тарас Бульба" за первісною заявкою №m201207355.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2. Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2017 року позов задоволено.

3. Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов залишено без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду, визначеного статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року.

4. Рішення суду мотивовано тим, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом, питання поновлення цього строку не порушувалось.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить його скасувати та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27 квітня 2012 року ОСОБА_2 звернувся до Державної служби інтелектуальної власності України із заявкою № m201207355 на реєстрацію словесного позначення "Тарас Бульба" в якості знака для товарів та послуг щодо товарів 30-го класу Міжнародного класифікатора для товарів та послуг.

За наслідками експертизи даної заявки, проведеної ДП «Український інститут промислової власності», надано висновок про невідповідність позначення умовам надання правової охорони за результатами кваліфікаційної експертизи, який затверджено рішенням Державної служби інтелектуальної власності України про відмову в реєстрації знака № 9407/3 від 04 квітня 2013 року.

25 жовтня 2013 року ОСОБА_2 повторно звернувся до Державної служби інтелектуальної власності України із заявкою № m201319619 на реєстрацію словесного позначення "Тарас Бульба" в якості знака для товарів та послуг щодо товарів 30-го класу Міжнародного класифікатора для товарів та послуг.

За наслідками експертизи даної заявки, проведеної ДП «Український інститут промислової власності», Державною службою інтелектуальної власності України надано висновок про невідповідність позначення умовам надання правової охорони за результатами кваліфікаційної експертизи, який набув статусу рішення про відмову в реєстрації знака №12247 від 29 квітня 2015 року.

15 червня 2015 року ОСОБА_2 подав до Апеляційної палати Державної служби інтелектуальної власності України заперечення проти вказаного рішення.

Рішенням Апеляційної палати від 23 лютого 2016 року, затвердженого наказом Державної служби інтелектуальної власності України №126-Н від 23 березня 2016 року, ОСОБА_2 відмовлено в задоволенні заперечення, а рішення Державної служби інтелектуальної власності № 12247 від 29 квітня 2015 року про відмову в реєстрації знака "Тарас Бульба" за заявкою № m201319619 залишено чинним.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

7. Касаційна скарга ОСОБА_2 обґрунтована зверненням до суду у межах строку, оскільки оскаржуване рішення Державної служби інтелектуальної власності України від 29 квітня 2015 року має причинно-наслідковий зв'язок за результатом його перегляду із рішенням Апеляційної палати від 23 лютого 2016 року, яке одержано ним 20 квітня 2016 року. Звернувшись до суду із цим позовом 21 червня 2016 року, вважає, що строк не було пропущено, оскільки заявник може оскаржити затверджене Установою рішення Апеляційної палати у судовому порядку протягом двох місяців від дати одержання рішення.

8. У відзиві на касаційну скаргу Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, посилаючись на законність рішення суду апеляційної інстанції, просить залишити його без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

9. Відповідно до статті 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», у редакції на час спірних правовідносин, установа - центральний орган виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності.

10. За змістом частин першої-третьої статті 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», у редакції на час спірних правовідносин, правова охорона надається знаку, який не суперечить публічному порядку, принципам гуманності і моралі та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені цим Законом.

Об'єктом знака може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори та комбінації кольорів, а також будь-яка комбінація таких позначень.

Право власності на знак засвідчується свідоцтвом. Строк дії свідоцтва становить 10 років від дати подання заявки до Установи і продовжується Установою за клопотанням власника свідоцтва щоразу на 10 років, за умови сплати збору в порядку, встановленому пунктом 2 статті 18 цього Закону. Порядок продовження строку дії свідоцтва встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері інтелектуальної власності.

11. Особа, яка бажає одержати свідоцтво, подає до Установи заявку (стаття 7 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»).

12. Згідно з пунктами 1, 3 статті 10 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» експертиза заявки має статус науково-технічної експертизи, складається з формальної експертизи та кваліфікаційної експертизи (експертизи по суті) і проводиться закладом експертизи відповідно до цього Закону та правил, встановлених на його основі центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері інтелектуальної власності.

Кінцеві результати експертизи заявки, що не вважається відкликаною або не відкликана, відображаються в обґрунтованому висновку експертизи за заявкою, що набирає чинності після затвердження його Установою. На підставі такого висновку Установа приймає рішення про реєстрацію знака для всіх зазначених у заявці товарів і послуг або про відмову в реєстрації знака для всіх зазначених у заявці товарів і послуг, або про реєстрацію знака щодо частини зазначених у заявці товарів і послуг та відмову в реєстрації знака для іншої частини зазначених у заявці товарів і послуг. Рішення Установи надсилається заявнику.

13. Відповідно до пунктів 1, 4, 7, 9 статті 15 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» заявник може оскаржити рішення Установи за заявкою у судовому порядку або до Апеляційної палати протягом двох місяців від дати одержання рішення Установи чи копій матеріалів, затребуваних відповідно до пункту 3 статті 10 цього Закону.

Оскарження рішення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері інтелектуальної власності до Апеляційної палати здійснюється шляхом подання заперечення проти рішення у порядку, встановленому цим Законом та на його основі регламентом Апеляційної палати, затвердженим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері інтелектуальної власності. За подання заперечення сплачується збір. Якщо збір не сплачено у строк, зазначений у пункті 1 цієї статті, заперечення вважається неподаним, про що заявнику надсилається повідомлення.

За результатами розгляду заперечення Апеляційна палата приймає мотивоване рішення, що затверджується наказом Установи та надсилається заявнику.

Заявник може оскаржити затверджене Установою рішення Апеляційної палати у судовому порядку протягом двох місяців від дати одержання рішення.

14. Згідно із частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

15. Відповідно до статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

16. За змістом частини третьої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

17. Суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу (пункт 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року).

18. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру.

19. Порушення пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод констатував Європейський суд з прав людини у справі «Устименко проти України» (заява № 32053/13). Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків. Якщо національний суд просто обмежився вказівкою на наявність у відповідача «поважних причин» для поновлення пропущеного строку оскарження, то, відтак, він (суд) не вказав чітких причин такого рішення (пункт 52 рішення). За цих підстав Суд одноголосно постановив, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та дійшов висновку, що національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції (пункт 53 цього ж рішення).

20. Згідно практики Європейського Суду з прав людини право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»). Дотримання строків звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах. Вона дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і можливості регулярно погрожувати зверненням до суду, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Тому в разі пропущення строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку. Зазвичай це обставини, що не залежать від волі такої особи.

21. З огляду на зазначене вище, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

22. рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Пономарьов проти України» (№ 3236/03 від 03 квітня 2008 року, §41) зазначено, що «…Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави».

Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

23. Встановлено, що предметом спору у цій справі є рішення Державної служби інтелектуальної власності України від 29 квітня 2015 року, та похідні позовні вимоги про зобов'язання вчинити дії.

24. Згідно відтиску штампу суду першої інстанції, до суду з цим позовом ОСОБА_2 звернувся 21 червня 2016 року.

25. Необґрунтованими є доводи, викладені ОСОБА_2 у касаційній скарзі про те, що строк не було пропущено, оскільки відповідно до пункту 9 статті 15 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» заявник може оскаржити затверджене Установою рішення Апеляційної палати у судовому порядку протягом двох місяців від дати одержання рішення. Вказаною нормою передбачено право заявника оскаржити затверджене Установою саме рішення Апеляційної палати після перегляду заперечення проти рішення щодо відмови в реєстрації знака товарів.

26. Між тим, згідно з вимогами пункту 1 статті 15 цього Закону заявник може оскаржити рішення Установи за заявкою у судовому порядку або до Апеляційної палати протягом двох місяців від дати одержання рішення Установи чи копій матеріалів, затребуваних відповідно до пункту 3 статті 10 цього Закону.

27. Вказаною нормою передбачено альтернативне право заявника на оскарження відповідного рішення - у судовому порядку або до Апеляційної палати.

28. ОСОБА_2 обрано спосіб оскарження рішення Установи шляхом звернення до Апеляційної палати.

29. Тобто, право на судове оскарження рішення про відмову у реєстрації знака товарів прямо передбачено Законом.

30. Зважаючи на вказані обставини, звертаючись до суду із цим позовом про скасування рішення Державної служби інтелектуальної власності України від 29 квітня 2015 року, яким відмолено у реєстрації знака товару, строк звернення ОСОБА_2 не дотримано.

31. Будь-яких заяв про поновлення вказаного строку, матеріали справи не містять.

32. За таких обставин, встановивши, що позов поданий після закінчення строку, установленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для залишення позову без розгляду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

33. Колегія суддів приходить до висновку про те, що прийняте у справі судові рішення є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, висновок суду є правильними, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

Керуючись статтями 341,343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2018 року - без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. В. Коваленко

Суддя Я. О. Берназюк

Суддя М. І. Гриців