Історія справи

Ухвала КАС ВП від 12.02.2019 року у справі №817/815/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

12 лютого 2019 року

справа №817/815/16

адміністративне провадження №К/9901/38130/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2017 року у складі судді Гломба Ю.О.

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2017 року у складі суддів Іваненко Т.В., Кузьменко Л.В., Франовської К.С.

у справі №817/815/16

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення про застосування штрафних санкцій та вимоги про сплату боргу,

У С Т А Н О В И В :

03 червня 2016 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Підприємець, позивач у справі) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13 травня 2016 року №0000731303, яким збільшено суму грошового зобов'язання з військового збору за податковими зобов'язаннями у сумі 2410 грн. 53 коп. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 602 грн. 63 коп., №0000711303, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 37784 грн. 33 коп. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 18892 грн. 17 коп., №0000741303, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за грудень 2015 року на 93 грн., рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 13 травня 2016 року №0000721303, яким донараховано 30011 грн. 09 коп. єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 3001 грн. 11 коп. та вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 21 квітня 2016 року №Ф-14, яких сформована недоїмка на 21 квітня 2016 року у сумі 30011 грн. 09 коп., з мотивів безпідставності їх прийняття.

14 квітня 2017 року постановою Рівненського окружного адміністративного суду, залишеною без змін 11 липня 2017 року ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду, повністю задоволено позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, визнані протиправними та скасовані прийняті податковим органом податкові повідомлення-рішення від 13 травня 2016 року №0000741303, №0000731303, №0000711303, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 13 травня 2016 року №0000721303 та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 21 квітня 2016 року №Ф-14, з мотивів недоведеності правопорушень, покладених в основу прийняття актів індивідуальної дії.

03 серпня 2017 року відповідачем подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України, в якій посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, висновки судів не ґрунтуються на повному і всебічному з'ясуванні обставин у справі, та не підтверджені тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити Підприємцю у задоволені позову.

13 вересня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу після усунення недоліків цієї скарги на виконання ухвали цього суду від 04 серпня 2017 року та витребувано справу № 817/815/16 з Рівненського окружного адміністративного суду.

03 жовтня 2017 року Підприємцем надані заперечення на касаційну скаргу відповідача, в яких, посилаючись на її необґрунтованість позивач просить залишити її без задоволення, а постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції без змін.

12 грудня 2017 року справа № 817/815/16 надійшла до Вищого адміністративного суду України.

14 березня 2018 року справа № 817/815/16 та матеріали касаційної скарги К/9901/38130/18 передані до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарг та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

Суди попередніх інстанцій установили, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, перебуває на обліку податкового органу з 08 грудня 1999 року, є платником податку на додану вартість з 10 грудня 1999 року, видом діяльності за КВЕД є інша допоміжна діяльність у сфері транспорту, вантажний автомобільний транспорт.

Податковий орган у березні - квітні 2016 року провів планову документальну виїзну перевірку Підприємця з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2015 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2015 року, результати якої викладені в акті перевірки від 21 квітня 2016 року №36/2410745819/17-16-13-03 (далі - акт перевірки).

Висновками акта перевірки встановлені порушення положень статей 138, 177 Податкового кодексу України, яке полягає у відображенні позивачем перекручених даних в деклараціях, що привело до заниження оподатковуваного доходу за 2014 рік на суму 33199,50 грн, та за 2015 рік на 160702,03 грн.

Керівником податкового органу згідно підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, на підставі акта перевірки 13 травня 2016 року прийняте податкове повідомлення-рішення №0000711303, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування" на 56676,50 грн., в тому числі за основним платежем на 37784,33 грн. за порушення пунктів 164.1, 164.3 статті 164, пункту 167.1 статті 167, пунктів 177.1, 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України та за штрафними (фінансовими) санкціями 18892,17 грн. на підставі пункту 123.1 статті 123 цього кодексу.

За порушення позивачем, як платником єдиного внеску положень пункту 2 частини першої статті 7, частини одинадцятої статті 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-6, позивачу донараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 30011,09 грн., в тому числі за 2014 рік - 10661,69 грн., за 2015 рік - 19349,40 грн., шляхом прийняття керівником податкового органу 13 травня 2016 року рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №0000721303, яким за наслідками донарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 30011,09 грн., застосовано штраф в розмірі 3001,11грн. на підставі пункту 3 частини 11 статті 25 Закону України №2464.

Податковим повідомлення-рішення від 13 травня 2016 №0000741303 за встановлення завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за грудень 2015 року на 93,00 грн. в порушення пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України зменшено суму залишку від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 93,00 грн.

Податковим повідомленням-рішенням від 13 травня 2016 року №0000731303 збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "військовий збір" на загальну суму 3013,16 грн., в тому числі за основним платежем на 2410,53 грн. (2015 рік) за порушення підпунктів 1.1, 1.2, 1.3, 1.4, 1.5 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України та застосовані штрафні (фінансові) санкції на 602,63 грн. на підставі пункту 123.1 статті 123 цього кодексу.

Відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на підставі акта перевірки керівником податкового органу сформовано та направлено Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 21 квітня 2016 року №Ф-14, якою вимагається сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 30011,09 грн.

Судами попередніх інстанцій оцінка актів індивідуальної дії, правомірність яких є предметом судового розгляду здійснена в їх розрізі.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 13 травня 2016 року №0000711303.

Склад податкового правопорушення за висновком податкового органу полягає у встановлені розбіжностей за 2014 рік в сумі 33199,50 грн., та додатку Ф4 за 2015 рік в сумі 160702,03 грн., що виникла в результаті порушення пунктів 138.2, 138.4, 138.8 статті 138, пунктів 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, внаслідок включення до валових витрат суми 6143,56 грн. за 2014 рік у зв'язку з неправомірним включенням до їх складу суми сплаченої до бюджету орендної плати за землю, яка фактично не використовувалася в господарській діяльності підприємця та не пов'язана з отриманням доходу у звітному періоді, чим порушено пункти 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України.

Оцінюючи спір у цій частині суди попередніх інстанцій встановили, що 10 лютого 2012 року між Рівненською обласною державною адміністрацією (Орендодавець) та Приватним підприємцем ОСОБА_1 (Орендар) укладено договір оренди землі на 49 років, (а.с.118/120 т.2), згідно з яким, у відповідності до статей 93, 124 Земельного кодексу України Орендодавець згідно з розпорядженням голови Рівненської обласної державної адміністрації від 26 грудня 2011 року №669 передає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, загальною площею 0,50 га, яка знаходиться на території Великожитинської сільської ради Рівненського району Рівненської області, договір зареєстровано в управлінні Держкомзему Рівненського району, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 29 березня 2015 року за НОМЕР_1, земельна ділянка передана в користування Підприємця згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки, який є невід'ємною частиною договору.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що земельна ділянка ОСОБА_1 виділена для розміщення автоцентру-сервісу, що дасть змогу забезпечити транзитний та місцевий транспорт послугами у ремонті автомобілів та створить додаткові робочі місця для місцевого бюджету, що узгоджується з господарською діяльністю позивача (код 52.29 - Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту) та фактично здійсненими в період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2015 року видами господарської діяльності, встановленими під час перевірки, а саме надання послуг вантажними автомобілями на митній території України та за її межами, транспортно-експедиційні послуги, інша допоміжна діяльність у сфері транспорту, вантажний автомобільний транспорт.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оренда земельної ділянки для будівництва автоцентру-сервісу відповідає виду господарської діяльності Підприємця у 2014 та 2015 роках.

Судами попередніх інстанцій здійснений системний аналіз положень підпунктів 14.1.136, 14.1.147 пункту 14.1 статті 14, статті 288 Податкового кодексу України, який зумовив висновок про те, що орендна плата є обов'язковим платежем, який справляється у формі загальнодержавного податку та сплачується орендарем за користування земельною ділянкою державної і комунальної власності.

За правилами абзацу третього підпункту "в" підпункту 138.10.4 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України, суми нарахованих податків та зборів, установлених Податковим кодексом України, включаються до інших витрат операційної діяльності, пов'язаних з господарською діяльністю, а відтак і до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, з урахуванням пункту 177.4 статті 177 цього кодексу (в редакції, що діяла до 01 січня 2015 року), такі витрати повинні враховуватися фізичною особою-підприємцем при визначенні об'єкта оподаткування доходів, отриманих в 2014 році.

Суди попередніх інстанцій, висновуючись на наведеному дійшли висновку про те, що, сплачена в 2014 році на підставі податкової декларації з плати за землю за 2014 рік до відповідного бюджету орендна плата за землю (земельна ділянка площею 0,50 га. на території Великожитинської сільської ради, кадастровий НОМЕР_2) в розмірі 6143,56 грн. правомірно включена до витрат підприємницької діяльності 2014 року, як така, що безпосередньо пов'язана з отриманням доходів.

Оцінюючи висновки про розбіжності у валових витратах в сумі 27055,94 грн. за 2014 рік та в сумі 40702,03 грн. за 2015 рік., які виникли за висновком податкового органу у зв'язку з неправомірним включенням до їх складу частини витрат на придбання транспортних послуг, які перевищують суми отриманих доходів від їх реалізації, чим порушено пункти 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, суди попередніх інстанцій встановили, що 25 лютого 2013 року між Підприємцем (Замовник) та CRYZEWSKI TRANSPORT SP. Z O.O. (Виконавець) укладено та виконано договір на транспортно-експедиційне обслуговування №1, 18 лютого 2014 року між Підприємцем (Замовник) та P.W.ZAMPOL (Перевізник) укладено та виконано договір на транспортно-експедиційне обслуговування №02, предметом яких є порядок взаємовідносин, які виникають між Замовником та Виконавцем при плануванні, наданні та оплаті транспортно-експедиційних послух при перевезенні вантажу в міжнародній автомобільній спільноті, а також додаткових послуг по страхуванню, складуванню вантажу тощо.

Факти виконання договорів №1 від 25 лютого 2013 року та №02 від 18 лютого 2014 року встановлені судами попередніх інстанцій на підставі банківських виписок, платіжних доручень в іноземній валюті, заяв про купівлю іноземної валюти, рахунків фактури, заявок на міжнародні перевезення, актів виконаних робіт, міжнародних товарно-транспортних накладних CMR, належним чином засвідчені копії яких долучені до матеріалів справи.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що укладення та виконання договорів №1 від 25 лютого 2013 року та №02 від 18 лютого 2014 року обумовлено тим, що за умовами договорів укладених Підприємцем з ТОВ "Бартнік", ТОВ "Євро-Мотор-Україна", ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4 ТОВ "Ультраполімер 3", позивач взяв на себе зобов'язання здійснити міжнародні перевезення належних їм вантажів та надати супутні експедиційні послуги, які Підприємець виконав за посередництвом фірм - нерезидентів: CZYZEWSKI TRANSPORT SP. Z.O.O та P.W.ZAMPOL, з якими має відповідні контракти.

Позивач отримав від CZYZEWSKI TRANSPORT SP. Z.O.O та P.W.ZAMPOL транспортно-експедиційні послуги при перевезенні вантажів у міжнародному сполученні, які надав ТОВ "Бартнік", ТОВ "Євро-Мотор-Україна", ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_4 ТОВ "Ультраполімер 3".

В зв'язку з тим, що сума зобов'язань з українськими контрагентами визначалася в національній валюті, а сума зобов'язань з нерезидентами - у іноземній валюті, а саме у ЄВРО, то по окремим господарським операціям економічний результат мав для позивача від'ємне значення, що пов'язано з коливанням курсу валюти на момент придбання послуг та на момент отримання доходу від їх реалізації.

Доводи податкового органу про те, що частина вартості послуг, а саме 27055,94 грн. та 40702,03 грн., не підлягала включенню до витрат позивача з огляду на те, що результат господарської діяльності при здійсненні транспортно-експедиційного обслуговування по окремих господарських операціях мав від'ємне значення є неприйнятними з огляду на те, що часткове від'ємне значення результату діяльності Підприємця виникло у зв'язку із коливанням курсу валюти на момент придбання послуг та отримання доходу від їх реалізації.

Витрати за операціями в іноземній валюті, зокрема втрати від курсової різниці, в силу вимог підпункту "а" підпункту 138.10.4 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України, у редакції чинній на момент виникнення правовідносин, включаються до інших витрат операційної діяльності, пов'язаних з господарською діяльністю, а відтак і до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, розділом III Податкового кодексу України не встановлювалося обмеження у вигляді можливості віднесення до складу витрат лише тих видатків, які дають позитивний результат.

Приписами наведених норм не встановлено правила окремого обчислення податку за кожною окремо взятою господарською операцією платника податків, за правилами пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, у редакції чинній на момент виникнення правовідносин, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Вимога приписів кодексу, стосовно того, щоб сума таких доходів мала саме позитивне значення у даній нормі відсутня.

За правилами пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом і загальними документально підтвердженими витратами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що загальний підсумок господарської діяльності позивача в 2014 та 2015 роках мав позитивне значення, тобто його діяльність була прибутковою, частина вартості отриманих у третіх осіб транспортних послуг, а саме на рівні 27055,94 грн. та 40702,03 грн., яка по окремо взятих господарських операціях після їх реалізації отримувачам таких послуг не принесла прибутку через коливання курсу валюти, правомірно включена до витрат підприємницької діяльності 2014 та 2015 років, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, при цьому вимоги статті 138 Податкового кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення правовідносин), позивачем дотримані.

Суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій що, для врахування витрат при обчисленні об'єкта оподаткування, необхідно дотримуватися наступних умов, за якими витрати повинні бути документально підтверджені належним чином оформленими первинними документами, повинні бути пов'язані із господарською діяльністю підприємця, товари повинні бути фактично доставлені, а послуги - фактично отримані, такі витрати повинні включатися до витрат операційної діяльності відповідно до Розділу ІІІ Податкового кодексу України, при цьому позивач, як фізична особа-підприємець, який перебував на загальній системі оподаткування в 2014 та в 2015 роках мав право формувати витрати так само, як і юридичні особи - платники податку на прибуток, з урахуванням обмежень, встановлених статтею 177 Податкового кодексу України.

Застосований податковим органом поопераційний (за результатом окремих господарських операцій) обрахунок доходу не узгоджується як із загальними правилами, так і з особливостями оподаткування доходу фізичної особи-підприємця, що перебуває на загальній системі оподаткування, винесені на основі таких висновків рішення підставне визнані судами попередніх інстанцій протиправними.

Суд вважає, що помилковість висновків податкового органу про прибутковість кожної господарської операції полягає у різному визначенні «господарської діяльності», в розумінні господарського та податкового законодавства.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" №71-VIII від 28 грудня 2014 року, який набрав чинності з 01 січня 2015 року, пункт 177.4 статті 177 Податкового кодексу України викладено у іншій редакції.

Відповідно до такої редакції з 01 січня 2015 року фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, при визначенні доходу від провадження господарської діяльності, враховують перелік витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, наведений у підпунктах 177.4.1, 177.4.2, 177.4.3, 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України.

Оцінюючи розбіжності у валових витратах за результатами перевірки в сумі 120000,00 грн. у 2015 році суди попередніх інстанцій висновувалися на тому, що за висновком податкового органу така розбіжність виникла у зв'язку із неправомірним включенням до складу витрат вартості придбаних юридичних послуг, які не пов'язані з веденням господарської діяльності (наданням транспортно-експедиційних послуг) та відсутні в переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності на загальній системі оподаткування, в порушення пунктів 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 02 січня 2015 року між Підприємцем (Замовник) та ТОВ "Рівне Ентерпрайз" (Виконавець) укладено Договір про надання юридичних послуг №02/01/15-ЧВВ, відповідно до якого Виконавець діючи на власний ризик, за дорученням та в інтересах Замовника, розробить та реалізовуватиме комплекс заходів, направлене на правове забезпечення статутної діяльності Замовника, факт виконання цього договору та оплата наданих послуг підтверджується актами приймання-передачі, рахунком та платіжними дорученнями, за результатами дослідження яких встановлено, що номенклатура і обсяг отриманих в 2015 році юридичних послуг дає можливість зробити однозначний висновок про те, що такі послуги мають безпосередній зв'язок з господарською діяльністю позивача, щодо надання послуг вантажними автомобілями на митній території України та за її межами, надання транспортно-експедиційних послуг.

Судами попередніх інстанцій оцінені доводи податкового органу про те, що у судових справах, які відображені в актах приймання передачі брали участь інші особи та відхилені з огляду на їх спростування умовами підпункту 2.7 розділу ІІ Договору №02/01/15-ЧВВ від 02 січня 2015 року, згідно з яким у разі залучення до виконання умов договору третіх осіб, Виконавець залишається відповідальним перед замовником за належне виконання договору.

Оцінюючи спір у цій частині, суди дійшли до висновку, про те, що сукупність наданих до суду та перевірки документів дає можливість чітко і об'єктивно встановити сутність наданих юридичних послуг. За своїм економіко-юридичним змістом послуга являє собою діяльність, результати якої не мають матеріального виразу, а реалізуються і споживаються у процесі її здійснення. Виходячи із специфіки послуги як предмета господарської операції, у даному разі акти приймання-надання наданих юридичних послуг є достатнім доказом, що підтверджують факти виконання такої господарської операції. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання позитивного економічного ефекту.

Відтак, витрати, понесені на оплату юридичних послуг, є витратами на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договором цивільно-правового характеру включаються до складу витрат фізичної особи-підприємця відповідно до підпункту 177.4.2 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України.

Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для нарахування податковим повідомленням-рішенням №0000711303 суми грошового зобов'язання за платежем "податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування". Безпідставність збільшення грошового зобов'язання унеможливлює застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Похідний характер від збільшення чистого оподатковуваного доходу за 2015 рік (на 160702,03 грн.), є донарахування військового збору на рівні 2410,53 грн. за правилами пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Податкового кодексу України, з огляду на те, що об'єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Встановлення судами попередніх інстанцій помилковості висновків податкового органу про збільшення чистого оподаткованого доходу унеможливлює донарахування військового збору у сумі 2410 грн. 53 коп. та застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 602,63 грн.

Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-14 від 21 квітня 2016 року про вимогу сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 30011,09 грн. та прийняття рішення №0000721303 від 13 травня 2016 року про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 3001,11 грн., з огляду на те, що порушення у вигляді заниження єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є похідними від попереднього порушення щодо заниження показників чистого доходу у 2014 та 2015 роках.

Що стосується податкового повідомлення-рішення від 13 травня 2016 року №0000741303 прийнятого внаслідок завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на 93,00 грн. у податковій декларації з ПДВ за грудень 2015 року, суди попередніх інстанцій дослідивши акт перевірки, яким зазначено, що Підприємець в липні 2015 року подав уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за травень 2015 року, яким зменшив суму від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного (звітного) періоду (рядок 19 декларації) на суму 93,00 грн., однак в наступних періодах дане коригування не врахував, дійшли до висновку, що податковим органом не доведене вказане правопорушення.

Суди попередніх інстанцій здійснили системний аналіз положень пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України, приписів Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затвердженого наказом Міністерством фінансів України від 14 березня 2013 року №395, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12 квітня 2013 року за № 607/23139 (далі - Порядок №395) та дійшли до висновку про те, що всупереч вказаним вимогам, відповідачем у акті перевірки не наведений аналіз податкової звітності з податку на додану вартість з розшифровкою відповідних показників за період серпень-грудень 2015 року, що позбавляє відповідний акт перевірки доказовості та юридичної сили, а тому підстави для винесення податкового повідомлення-рішення відсутні.

Касаційною скаргою податковий орган вказує на те, що обставини правомірності відображення даних позивача зобов'язані встановити суди попередніх інстанцій, при цьому не спростовує висновок наведений судовими рішеннями про відсутність власних досліджень з цього питання.

Відповідач касаційною скаргою просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів, що знаходиться за межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд визнає, що суди попередніх інстанцій не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга відповідача залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління ДФС у Рівненській області залишити без задоволення.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду у складі від 14 квітня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2017 року у справі №817/815/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А.Гончарова

І.Я.Олендер