Історія справи

Ухвала КАС ВП від 05.06.2018 року у справі №750/4416/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 грудня 2018 року

Київ

справа №750/4416/17

адміністративне провадження №К/9901/24175/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 750/4416/17

за позовом ОСОБА_2

до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року (у складі колегії суддів Бабенка К.А., Ганечко О.М., Файдюка В.В.),

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

10 травня 2017 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови в перерахунку пенсії за вислугу років згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013; зобов'язання відповідача перерахувати пенсію за вислугу починаючи з 20 лютого 2016 року відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції, що діяла станом на 02 грудня 2002 року) у розмірі 90% місячного заробітку, зазначеного в довідці Генеральної прокуратури України від 03 лютого 2017 року № 18-65зп, без обмеження її максимального розміру, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013, а також виплатити заборгованість, що виникне внаслідок перерахунку.

В обґрунтування позову зазначив, що відповідач протиправно відмовив у перерахунку пенсії в зв'язку з підвищенням заробітної плати працюючим працівникам органів прокуратури, чим обмежив його права, гарантовані статтею 22 Конституції України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 липня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відмова відповідача в перерахунку пенсії позивача ґрунтується на законі, а тому пред'явлений позов не підлягає задоволенню.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 липня 2017 року скасовано, ухвалено нову постанову, якою адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Чернігівського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України щодо відмови ОСОБА_2 у перерахунку розміру його пенсії за вислугу років згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013. Зобов'язано Чернігівське об'єднане Управління Пенсійного фонду України (код за ЄДРПОУ 40378209), провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2 (індивідуальний ідентифікаційний номер НОМЕР_1) за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про Прокуратуру» (у редакції Закону України від 05 листопада 1991 року № 1789-XII), у розмірі 90% від місячного заробітку, зазначеного у Довідці Генеральної прокуратури України від 03 лютого 2017 року № 18-65зп, без обмеження її максимального розміру, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013 та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії з 11 листопада 2016 року. Присуджено за рахунок бюджетних асигнувань Чернігівського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України (код за ЄДРПОУ 40378209) на користь ОСОБА_2 (індивідуальний ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 1344 (одну тисячу триста сорок чотири грн. 00 коп. судового збору, сплаченого Квитанціями від 05 травня 2017 року № 5, від 21 липня 2017 року № 74.

Частково задовольняючи позов, апеляційний суд виходив з того, що право Позивача на перерахунок пенсії є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе Державою зобов'язань, у зв'язку з чим має застосовуватись законодавство, що було чинним на момент виникнення спірних правовідносин - призначення Позивачу пенсії, тому як він відпрацював в органах прокуратури необхідний для її отримання час і сподівався що його право на її перерахунок в подальшому гарантовано Державою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року, як таку, що винесена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права і залишити в силі постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 липня 2017 року.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 25 вересня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 750/4416/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 лютого 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів: суддя-доповідач Берназюк Я.О., судді Гриців М.І. та Коваленко Н.В.

Верховний Суд ухвалою від 05 червня 2018 року прийняв до провадження адміністративну справу № 750/4416/17 та призначив її до розгляду ухвалою від 10 грудня 2018 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 11 грудня 2018 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками клопотань заявлено не було.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач працював заступником Генерального прокурора України.

З 10 серпня 2001 року позивач перебуває на пенсії за вислугу років, яку виплачує відповідач.

20 лютого 2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок розміру пенсії у зв'язку з підвищенням заробітної плати працівникам органів прокуратури постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013; на підтвердження цього надав довідку Генеральної прокуратури України від 03 лютого 2017 року № 18-65зп.

Втім, у задоволенні звернення позивача було відмовлено, про що відповідач повідомив листом від 05 березня 2017 року № 85-89/06. Підставою для відмови є те, що, на думку відповідача, чинне пенсійне законодавство України не передбачає можливості здійснення перерахунку пенсії колишнім працівникам органів прокуратури.

Вважаючи незаконними дії Пенсійного фонду щодо відмови здійснити перерахунок пенсії, позивач звернувся до суду з позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що судом апеляційної інстанції незаконно, з порушенням норм матеріального та процесуального права, частково задоволено позовні вимоги. Відповідач наголошує, що відповідно до чинного, на момент звернення позивача, законодавства, умови та порядок перерахунку вже призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України. Оскільки Кабінетом Міністрів України порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури не визначено, управління не має законодавчо визначених підстав для проведення перерахунку пенсії.

Від позивача відзиву або заперечень на касаційну скаргу відповідача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 46 Основного Закону України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Верховна Рада України єдиний орган законодавчої влади, уповноважений приймати закони відповідно до статей 85, 92 Конституції України, встановила наступний порядок перерахунку пенсії пенсіонерам органів прокуратури.

З 05 листопада 1991 року по 31 грудня 2014 року, згідно статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, за якою позивачу у цій справі призначено пенсію, обчислення (перерахунок) пенсій проводилося за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком (частина тринадцята цієї статті); призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи (частина вісімнадцята цієї статті).

З 01 січня 2015 року по 15 липня 2015 року, згідно частини вісімнадцятої статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ в редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII (далі - Закон № 76-VII): «Умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України»; частина тринадцята цієї статті залишена без змін.

Тобто, з 01 січня 2015 року фактично було зупинено право на перерахунок призначених пенсії працівникам органів прокуратури, яке ґрунтувалося на частині вісімнадцятій статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ.

З 15 липня 2015 року і дотепер, чинним є Закон України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII), згідно з Прикінцевими положеннями якого визнано такими, що втратив чинність Закон № 1789-ХІІ, крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п'ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів.

Відповідно до частини двадцятої статті 86 Закону № 1697-VII, умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Урядом.

Кабінет Міністрів України відповідно до статті 116 Конституції України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері.

Колегія суддів звертає увагу, що в рішенні Конституційного Суду України № 3-рп від 25 січня 2012 року зазначено, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов`язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

У свою чергу, Пенсійний фонд України відповідно до статті 58 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.

Пенсійний фонд України, відповідно до Положення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 р. № 280, є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

На час звернення позивача до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії Кабінетом Міністрів України умов та порядку перерахунку пенсій працівникам прокуратури визначено не було. В свою чергу, постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" (далі - постанова КМУ № 1013), якою підвищено розміри заробітку працівникам прокуратури та яка відповідно до її пункту 6 застосовується з 01 грудня 2015 року, не містить положень, які б закріплювали засади та механізм перерахунку пенсії у зв'язку з підвищенням розміру заробітної плати працюючих працівників прокуратури.

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Системний аналіз зазначених вище положень актів законодавства дозволяє стверджувати, що з 01 січня 2015 року, Верховна Рада України, шляхом прийняття закону, встановила наступний правовий порядок стосовно інституту перерахунку призначених пенсії працівникам органів прокуратури:

1. зупинено дію права на перерахунок призначених пенсії працівникам органів прокуратури;

2. делеговано Кабінету Міністрів України повноваження визначати засади та порядок реалізації права на перерахунок призначених пенсій пенсіонерам органів прокуратури (визначення засад - це відновлення права на перерахунок, а визначення порядку - це встановлення фактичного механізм реалізації цього права, що включає в себе фінансові, організаційні та інші елементи);

3. лише прийняття Кабінетом Міністрів України власного акта зможе відновити дію зупиненого з 01 січня 2015 року права на перерахунок призначених пенсії працівникам органів прокуратури. Це право може бути реалізовано органами пенсійного фонду, також, лише на підставі визначеного в акті Уряду механізму.

У цій справі позивач просить суд визнати рішення відповідача протиправним та зобов'язати вчинити дії спрямовані на реалізацію права на перерахунок йому призначеної пенсії.

Суд в порядку адміністративного судочинства оцінює зазначене рішення органу пенсійного фонду на предмет відповідності, зокрема, статті 19 Конституції України та частині другій статті 2 КАС України, згідно з якими органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України; з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення тощо.

Враховуючи викладене, суд робить висновок, що рішення відповідача стосовно позивача у цій справі є правомірним та відповідає зазначеним положенням Конституції України та КАС України.

Відповідно до статей 147, 151-2 та 152 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України; рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

На сьогодні Конституційний Суд України у своїх рішеннях сформував чітку позицію стосовно запровадження, шляхом прийняття законів, нових механізмів перерозподілу Державного бюджету України та використання бюджету Пенсійного фонду України у соціальній сфері, спрямованих на досягнення розумного балансу між інтересами окремих осіб, суспільства та держави.

У Рішенні від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 (пункт 5) Конституційний Суд України вказав, що види і розміри соціальних послуг встановлюються державою з урахуванням її фінансових можливостей. Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, врахував положення актів міжнародного права. Так, згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави, тобто кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення, здійснення необхідних для підтримання її гідності, вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва, проте відповідно до структури і ресурсів кожної держави.

У Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 (пункт 2.1) Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, гарантоване статтею 48 Конституції України.

Конституційний Суд України в рішенні від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 визначив, що однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості. В даному рішенні Конституційний Суд спирається на Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, який встановлює загальний обов'язок держав забезпечити здійснення прав, що передбачені цим пактом, у максимальних межах наявних ресурсів (пункт 1 статті 2).

Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави. Неприпустимим є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими не ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Такі зміни нормативного регулювання перерахунку призначених пенсії працівникам органів прокуратури узгоджується із змістом статей 21, 22 Конституції України, позицією Конституційного Суду України викладеною у рішеннях від 08 жовтня 2008 року № 20-рп/2008, 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, 25 січня 2012 року № 3-рп/2012, 22 травня 2018 № 5-р/2018, 07 листопада 2018 року № 9-р/2018, практикою Європейського суду з прав людини викладеною у рішеннях від 20 липня 2006 року по справі "Сокуренко і Стригун проти України" №29458/04 та №29465/04, 26 червня 2014 року у справі № 68385/10 «Суханов та Ільченко проти України», 09 жовтня 1979 року по справі "Ейрі проти Ірландії" (Airey v. Ireland № 6289/73), 12 жовтня 2004 року у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" (Kjartan Аsundsson v. Iceland № 60669/00), 14 лютого 2012 року по справі «Аррас та інші проти Італії» (Arras and Others v. Italy № 17972/07) та практикою Суду Європейського Союзу у рішенні від 13 червня 2017 року у справі № C-258/14 "Флореску та інші" (Eugenia Florescu and Others v Casa Judeteana de Pensii Sibiu and Others, Case C-258/14, 13 June 2017).

Зокрема, у рішенні Конституційного Суду від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 зазначено, що звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини є їх обмеженням. Верховна Рада України повноважна ухвалювати закони, що встановлюють обмеження, відповідно до таких критеріїв: "обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права". Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини, гарантії цих прав і свобод. Але, визначаючи їх, законодавець може лише розширювати, а не звужувати, зміст конституційних прав і свобод та встановлювати механізми їх здійснення. Отже, положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності.

На думку Конституційного Суду України, держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов'язана з обов'язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.

Таким чином, одним з основних принципів, який застосовується державою для реалізації конституційного права на соціальний захист є принцип збалансованості та пропорційності між фінансовими можливостями держави, які визначаються, у першу чергу, внутрішнім законодавством держави, що враховує, зокрема, зовнішньо та внутрішньо економічні і політичні чинники.

Суд також враховує інститут дії закону в часі, а саме, можливість впливу на права позивача змін внесених у Закон України «Про прокуратуру» № 1697-VII, саме з 15 липня 2015 року. У Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, в ситуації з перерахунком призначеної пенсії працівникам органів прокуратури таке право може ґрунтуватися лише на положеннях чинного на день звернення із заявою про перерахунок пенсії законодавства та не може ґрунтуватися на законі, який втратив чинність.

Рішення пенсійного органу стосовно позивача у цій справі ґрунтується на положеннях чинного закону відступ від якого напряму б суперечив частині другій статті 19 Конституції України.

Аналогічна позиція з приводу застосування статті 50-1 Закону № 1789-XII вже висловлена Верховним Судом у постанові від 20 лютого 2018 року у справі № 711/6019/16-а та від 02 березня 2018 року у справі № 264/1617/17.

Проаналізувавши наведені норми законодавства в сукупності з обставинами даної справи й наявними у ній доказами, колегія суддів дійшла висновку про те, що право на перерахунок призначеної пенсії може бути реалізовано позивачем на підставі тих норм, які діють на час виникнення обставин для такого перерахунку. Однак, в даний час на законодавчому рівні фактично зупинено дію права на перерахунок призначеної пенсії пенсіонерам органів прокуратури.

Таким чином, у відповідача не було правових підстав для здійснення, на підставі звернення позивача, такого перерахунку, у зв'язку із чим відповідач, приймаючи рішення про відмову в перерахунку пенсії позивача, діяв на підставі, в межах наданих йому повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, Суд зазначає, що закони, які встановлюються державою, не можуть бути абсолютними та передбачати незмінний механізм їх реалізації. Для встановлення справедливого балансу інтересів у суспільстві, держава змушена змінювати механізми законодавчого регулювання, в тому числі конституційного права на соціальний захист, з причин неможливості їх фінансового забезпечення. Такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Суд також наголошує на тому, що зупинення права позивача на перерахунок призначеної пенсії носить тимчасовий характер та стосується значного кола осіб; це право може бути відновлено виключно у випадку прийняття Верховною Радою України відповідного закону або Кабінетом Міністрів України - відповідної постанови у межах чинної редакції частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» № 1697-VII.

При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України, не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04 від 10 лютого 2010 року): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A,303-A, п. 29).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що висновки суду апеляційної інстанції є помилковими, тоді, як висновки суду першої інстанції є законними та обґрунтованими.

У зв'язку із чим, суд приходить до висновку, що рішенням суду апеляційної інстанції скасоване рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону, тому постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року необхідно скасувати, а постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 липня 2017 року - залишити в силі.

Враховуючи, що рішення суду приймається на користь суб'єкта владних повноважень, підстави для розподілу судових витрат, відповідно до статті 139 КАС України, відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2017 року скасувати.

Постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 липня 2017 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко