Історія справи

Ухвала КАС ВП від 01.08.2018 року у справі №826/13811/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

11 вересня 2018 року

справа №826/13811/16

адміністративне провадження №К/9901/53448/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2018 року у складі судді Каракашьян С.К. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2018 року у складі колегії суддів Собківа Я.М., Петрика І.Й., Сорочка Є.О. у справі № 826/13811/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджімедіа" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В :

У вересні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Діджімедіа" (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14 червня 2016 року №0009351404, з мотивів безпідставності його прийняття.

29 січня 2018 року рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2018 року, позов Товариства задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 14 червня 2016 року №0009351404.

Ухвалюючи судові рішення суди попередніх інстанцій висновувалися на аналізі первинних документів, наявних в матеріалах справи, акту перевірки податкового органу, вважали, що документи свідчать про існування господарських операцій, які за формою (зовнішнім вираженням) можуть підпадати під визначення реальних і таких, що зумовлюють зміни в структурі активів, зобов'язань та власного капіталу суб'єкта господарювання, а зі спірних операцій позивача з контрагентами вбачається наявність економічної (ділової) мети, оскільки позивачем надані належні докази використання наданих контрагентом робіт та послуг у власній господарській діяльності.

18 червня 2018 року податковим органом до Верховного Суду подано касаційну скаргу.

09 серпня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито провадження за касаційною скаргою відповідача та витребувано з Київського окружного адміністративного суду справу № 826/13811/16.

23 серпня 2018 року справа № 826/13811/16 надійшла до Верховного Суду.

У касаційній скарзі відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, викладаючи фактичні обставини справи, встановлені актом перевірки, приходить до висновку, що розглядаючи спір про правомірність формування платником податку податкового кредиту, судами не надана належна правова оцінка усім доказам та обставинам, що стосуються предмета доказування, не з'ясовано характер та зміст спірних операцій позивача із його контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Архітектура стилю» щодо придбання у останнього рекламних послуг, не досліджено всіх первинних документів, пов'язаних із виконанням договору, а також факту використання придбаних послуг у власній господарській діяльності.

23 серпня 2018 року до Верховного Суду від Товариства надійшли заперечення на касаційну скаргу відповідача, в яких позивач погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, просить залишити касаційну скаргу податкового органу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення частково не відповідають.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що у травні 2016 року посадовими особами податкового органу проведено виїзну позапланову документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Архітектура стилю» за період з 01 жовтня 2015 року по 31 жовтня 2015 року, за результатами якої складений акт від 23 травня 2016 року №101/26-15-14-04-05/37924243 (далі - акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення Товариством вимог пункту 44.1 статті 44, пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість за жовтень 2015 року на загальну суму 163302,00 грн.

14 червня 2016 року на підставі акта перевірки згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення №0009351404, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 204 128,00 грн, з яких 163 302,00 грн - за податковим зобов'язанням та 40 826,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.

За положеннями пункту 198.1. статті 198 Податкового кодексу України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій також встановили, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Архітектура стилю» укладено договір про надання рекламних послуг №12 від 02 жовтня 2015 року з додатками. Про виконання вказаного договору свідчать акти надання послуг №3 від 30 жовтня 2015 року на суму 557 712,00 грн, №4 від 30 жовтня 2015 року на суму 422 100,00 грн. Дані послуги оплачені Товариством у повному обсязі, про що свідчать платіжні доручення №9054 від 13 листопада 2015 року, №9055 від 04 грудня 2015 року, №9082 від 09 грудня 2015 року, №9184 і №9185 від 11 грудня 2015 року, №9233 від 17 грудня 2015 року.

При цьому, судами попередніх інстанцій не досліджувались та не оцінені податкові накладні, на підставі яких Товариством сформований податковий кредит, в матеріалах справи вони відсутні, що є неприйнятним з огляду на принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі, адже за положеннями абзацу першого пункту 198.6. статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Хоча податковим органом в основу податкового правопорушення і не покладені положення пункту 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, податкова накладна, яка є податковим документом та надає право платнику податку на віднесення сплачених сум податку на додану вартість до податкового кредиту, має бути оцінена судами з токи зору належності та допустимості доказів в розумінні статей 73, 74 Кодексу адміністративного судочинства України, як основна підстава для формування Товариством податкового кредиту. Більш того, податкове правопорушення відповідач доводить посиланнями на нереальність господарських операцій позивача із його контрагентом, що дає підстави для висновку про необхідність дослідження судами всіх первинних документів податкового та бухгалтерського обліку, складених за результатами цих операцій.

Аналіз положень статей 198, 201 Податкового кодексу України свідчить про те, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Оцінюючи спірні правовідносини Верховний Суд виходить з того, що витрати на рекламні послуги у розумінні пунктів 17, 19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" відносяться до витрат підприємства на збут, які є різновидом витрат, пов'язаних з операційною діяльністю, що включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг). Такі витрати підлягають врахуванню при визначенні об'єкта оподаткування податком на додану вартість, як складова послуг збуту, за умови фактичного їх здійснення і підтвердження належними та допустимими первинними документами, які відображають реальність господарських операцій позивача з його контрагентами, та є підставою для формування податкового обліку платників податків.

Судами попередніх інстанцій в порушення принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі не досліджувались документи бухгалтерського обліку Товариства щодо відображення витрат на придбані послуги реклами у ціні послуг, які надає сам платник податків (посередництво в розміщенні реклами в засобах масової інформації), чи були такі документи бухгалтерського обліку Товариства (калькуляція послуг) предметом дослідження під час податкової перевірки судами попередніх інстанцій не встановлено.

Оцінюючи спірні правовідносини, суди попередніх інстанцій встановили факт отримання рекламних послуг та прийняли первинні документи, а саме акти надання послуг, рахунки на оплату, платіжні доручення, як належні підстави для бухгалтерського обліку відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-14.

Суд не погоджується з такими висновками з огляду на положення статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, за якими письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Судами не надана належна оцінка відповідності цих документів вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-14, а саме, чи утримують вони обов'язкові реквізити, дату складання, зміст та обсяг господарської операції, посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Всі наявні в матеріалах справи первинні документи у вигляді світлокопій, не є оригіналами або належним чином засвідченими копіями, що вказує на порушення судами попередніх інстанцій правил оцінки належності та допустимості доказів в розумінні пункту першого частини другої статті 72, частини першої та другої статті 73 та частини другої статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України.

За положеннями пунктів 1, 3 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, а також порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, пунктами 1, 3 частини 2, частиною 4 статті 353, статтями 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2018 року у справі № 826/13811/16 скасувати.

Адміністративну справу № 826/13811/16 направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А.Гончарова

І.Я.Олендер