Історія справи

Ухвала КАС ВП від 23.05.2021 року у справі №540/2553/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2021 року

м. Київ

справа №540/2553/19

адміністративне провадження № К/9901/17535/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючої судді - Блажівської Н. Є.,

суддів: Білоуса О. В., Желтобрюх І. Л.

за участі:

секретаря судових засідань: Жураковської Б. М.,

представника Позивача: Лігінович Н. С.,

представників Відповідача: Торбіної Г. М., Познякової О. В.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (правонаступник Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі як відокремлений підрозділ ДПС)

на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року (головуючий суддя: Градовський Ю. М., судді: Крусян А. В., Яковлєв О. В. )

у справі за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (правонаступник Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі як відокремлений підрозділ ДПС)

про визнання протиправними та скасування рішень про застосування штрафних санкцій та вимоги про сплату боргу,

ВСТАНОВИВ:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (надалі також - Позивач, ОСОБА_1) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.

Севастополі (правонаступник Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі як відокремлений підрозділ ДПС; надалі також - Відповідач, скаржник), в якому просив визнати протиправними та скасувати: рішення від 23 вересня 2019 року за №0006343305 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 34015,61грн; вимогу від 23 вересня 2019 року за №Ф-0002793305 про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 238879,08грн; рішення від 23 вересня 2019 року за №0006353305 про застосування штрафних санкцій у розмірі 340 грн; податкові повідомлення-рішення від 23 вересня 2019 року за №0025673305, №0025783305, №0025703305, №0025743305, №0025733305, №0025693305, №0025723305, №0025713305, №0025683305, №0025753305, №0025763305, №0025773305.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначав про безпідставність висновків податкового органу у акті перевірки та акцентував на допущених процедурних порушеннях порядку призначення та проведення перевірки, як-от: вручення наказу про початок проведення перевірки та інших документів, що слугувало підставою для звернення до суду з цим позовом.

1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи в позові суд першої інстанції визнав безпідставними доводи Позивача про порушення порядку проведення документальної планової перевірки. У таких висновках суд першої інстанції виходив з того, що проведення документальної планової перевірки Позивача було включено у встановленому порядку до плану-графіку перевірок на 2019 рік, копії наказу та направлення на проведення перевірки вручено Позивачу належним чином, як і накази про призупинення та перенесення термінів проведення документальної планової перевірки та про поновлення проведення документальної планової перевірки, які було прийнято за наявності визначених податковим законодавством підстав, що підтверджується показаннями свідка та спростовує заперечення Позивача щодо неотримання вказаних документів. Суд першої інстанції також визнав необґрунтованими доводи Позивача щодо порушення строків проведення перевірки, строк якої становив 13 робочих днів, (строк зупинення перевірки - 24 робочих дні), що узгоджується з вимогами статті 82 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України).

По суті висновків акту документальної виїзної перевірки суд першої інстанції визнав виявлені порушення підтвердженими належними та достатніми доказами, а здійснені контролюючим органом податкові донарахування обґрунтованими.

Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року скасовано рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2020 року. Прийнято по справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено: визнано протиправними та скасовано рішення за №0006343305 від 23 вересня 2019 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 34015,61 грн; визнано протиправним та скасовано вимогу за №Ф-0002793305 від 23 вересня 2019 року про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 238879,08 грн; визнано протиправним та скасовано рішення за №0006353305 від 23 вересня 2019 року про застосування штрафних санкцій у розмірі 340 грн; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 23 вересня 2019 року за №0025673305, №0025783305, №0025703305, №0025743305, №0025733305, №0025693305, №0025723305, №0025713305, №0025683305, №0025753305, №0025763305, №0025773305.

Перевіряючи підстави та порядок проведення документальної планової перевірки та докази, покладені в основу спірних податкових донарахувань, суд апеляційної інстанції, виходячи з аналізу положень норм податкового законодавства, вказав на те, що право на проведення перевірки у податкового органу виникає у разі, коли наказ на проведення документальної планової перевірки вручено платнику податку не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення перевірки, або цей наказ надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення його копії разом з письмовим повідомленням із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції щодо належного вручення Позивачу копій наказів про зупинення та поновлення документальної планової перевірки, у яких суд першої інстанції виходив з того, що остаточно доведеним фактом підписання ОСОБА_1 вказаних наказів слугувало пояснення ревізора ОСОБА_2, яка і проводила перевірку.

При цьому суд апеляційної інстанції зауважив на тому, що згідно з висновком від 28 вересня 2020 року №20-2065 експерт не зміг встановити належність підпису у наведених наказах Позивачу. Тому вказав, що при вирішенні вказаного питання суд першої інстанції повинен був виходити із принципу того, що безпосередньо на суб'єкта владних повноважень покладається обов'язок підтвердити ті обставини, на які він посилається. Оскільки суб'єктом владних повноважень таких доказів не надано, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що факт підписання ОСОБА_1 наказів про призупинення та поновлення перевірки не був доведений та встановлений, та, як наслідок, спірні накази не були вручені особисто під підпис платнику податків.

За результатом дослідження змісту наказів про призначення перевірки та акту перевірки суд апеляційної інстанції акцентував на неузгодженості виду проведеної перевірки: документальної планової виїзної, яка призначалась відповідним наказом, чи документальної планової невиїзної, про що вказано у акті перевірки по факту проведення такої у приміщенні контролюючого органу.

Мотивуючи тим, що за відсутності проведеної перевірки як юридичного факту у контролюючого органу відсутня компетенція на прийняття податкових повідомлень-рішень та інших рішень про застосування штрафних санкцій, про що неодноразово було висловлено й Верховним Судом, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що податковим органом порушений встановлений законом спосіб та строк ознайомлення платника податків з наказом про початок проведення перевірки, а тому, з процедурних підстав документальну планову виїзну перевірку Позивача суд апеляційної інстанції визнав протиправною, і, як наслідок, прийняті за її наслідками рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Вирішуючи питання щодо нарахування грошових зобов'язань по податку з доходів фізичних осіб, податку на додану вартість, військового збору, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування колегія суддів апеляційної інстанції не погодилась з висновком суду першої інстанції з тих підстав, що визначення об'єкту оподаткування потребує належної перевірки усіх обставин господарської діяльності Позивача, з'ясування постачальників м'яса, виробників м'ясної продукції, ціни придбання цієї продукції та, відповідно, ціни реалізації постачальниками.

З урахуванням висновків податкового органу під час перевірки та встановлених обставин під час розгляду апеляційної скарги, судова колегія апеляційної інстанції вказала на те, що без належного розслідування кримінальної справи №32018230000000104 від 15 серпня 2018 року, порушеної за ознакам частини 5 статті 27, частини 3 статті 212, частини 1 статті 358 КК України неможливо чітко встановити хто фактично та реально здійснював постачання спірної продукції, та в подальшому її реалізації, а також хто фактично отримував кошти за реалізовану продукцію. На думку судової колегії, без встановлення вказаних обставин, а також винних осіб, осіб які здійснювали постачання та реалізацію цієї продукції неможливо встановити обсяг отриманих коштів від реалізації товару, та, як наслідок, визначення об'єкту оподаткування та суми заниження доходу від здійснення такої господарської діяльності.

За наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спосіб встановлення податковим органом правопорушення стосовно витрат сформованих Позивачем, без перевірки відповідних документів є неприйнятним, оскільки документальна перевірка вимагає дослідження документів, на підставі яких встановлюються податкові правопорушення. Порушення способу перевірки доводить неналежне виконання контрольної функції податковим органом та унеможливлює прийняття будь-яких рішень за наслідками такої перевірки.

1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції Відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просив судове рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач не скористався процесуальним правом подання відзиву на касаційну скаргу.

2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту
75.1 статті 75, статті 77 ПК України, Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", наказів ГУ ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 15 квітня 2019 року №510 та від 13 червня 2019 року №796 та плану-графіку проведення документальних планових перевірок суб'єктів господарювання на 2019 рік посадовою особою Відповідача в період з 26 квітня 2019 року по 8 травня 2019 року та з 13 червня 2019 року по 19 червня 2019 року проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів за період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 22 вересня 2011 року по 31 грудня 2018 року, за результатами якої складено акт від 31 червня 2019 року №362/21-22-13-05/ 2961705937.

В акті перевірки встановлені наступні порушення:

1. пунктів 177.2, 177.4 статті 177 ПК України, а саме, заниження податку на доходи фізичних осіб з підприємницької діяльності всього на суму 9875096,26 грн, в тому числі за 2017 рік на 4863895,57 грн, за 2018 рік на 5011200,69 грн;

2. пунктів 177.5, 177.11 статті 177, пунктів 179.1, 179.2 статті 179 ПК України в частині неподання податкових декларацій про майновий стан і доходи за 2017 та 2018 роки;

3. абзацу 2 пункту 291.4 статті 291, пункту 293.8 статті 293 ПК України, а саме, заниження єдиного податку за 2016 рік у сумі 308380,35 грн;

4. пункту 2 частини першої статті 7 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 року №2464-VI, в результаті чого занижено суму єдиного внеску з чистого оподатковуваного доходу на загальну суму 238879,08 грн, в тому числі за 2017 рік на 101277 грн, за 2018 рік на 137602,08 грн;

5. пункту 177.4 статті 177, підпункту 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу 20 ПК України занижено суму військового збору на загальну суму 822924,69 грн, в тому числі за 2017 рік в сумі 405324,63 грн, за 2018 рік в сумі 417600,06 грн;

6. пунктів 49.1, 49.2 статті 49, пункту 202.1 статті 202 ПК України в частині неподання декларацій з податку на додану вартість за кожний звітний (податковий) місяць з січня 2017 року по грудень 2018 року включно;

7. статті 180, пункту 181.1 статті 181, статті 183, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187 ПК України, а саме, не нарахування та не сплата до бюджету податку на додану вартість за період з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року на загальну суму 10972329,20 грн, у тому числі за 2017 рік на суму 5404328,40 грн, за 2018 рік на суму 5568000,80 грн;

8. пункту 119.2 статті 119 ПК України, а саме, не нарахування, не утримання, не відображення в додатку (форма №1-ДФ) виплат фізичним особам-орендодавцям з ознакою доходу "106" та не нарахування, не утримання, не відображення в 1-ДФ виплат фізичним особам-підприємцям з ознакою доходу "157" за період з ІV кварталу 2016 року по ІV квартал 2018 року;

9. пункту 63.3 статті 63, пункту 117.1 статті 117 ПК України - платником вчасно та в повному обсязі не подано повідомлення про об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність за формою №20-ОПП за 2016-2018 роки;

10. пункту 1 статті 3 ЗУ "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" - не проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу, вчинене вперше протягом календарного року. За вказане порушення передбачено застосування фінансової санкції згідно з ЗУ "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" у розмірі 1 грн;

11. підпункту 170.1.2 пункту 170.1 статті 170, підпункту "б" пункту 176.2 статті 176, підпункту 1.6 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України, Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13 січня 2015 року №4 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 січня 2015 року за №111/26556, у результаті чого не відображено основну суму орендної плати, що отримується платником податку, відомості про отримані доходи фізичною особою-підприємцем, від здійснення нею підприємницької діяльності у Податковому розрахунку за формою №1-ДФ, а саме, не нарахування, не утримання, не відображення в №1-ДФ виплат фізичним особам-орендодавцям з ознакою доходу "106", в результаті чого визначено суму податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб при виплаті платникам податків доходів за період, що перевірявся, всього у сумі 5940 грн, у тому числі по періодам: за лютий 2018 року 540 грн, за березень 2018 року 540 грн, за квітень 2018 року 540 грн, за травень 2018 року 540 грн, за червень 2018 року 540 грн, за липень 2018 року 540

грн, за серпень 2018 року 540 грн, за вересень 2018 року 540 грн, за жовтень 2018 року 540 грн, за листопад 2018 року 540 грн, за грудень 2018 року 540 грн;

12. підпункту 4 пункту 2 статті 6 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 року №2464-VI, а саме, платником подано звітність по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не за встановленою формою за 2017-2018 звітні роки (відсутня табл.1);

13. підпункту 170.1.2 пункту 170.1 статті 170, підпунктів 1.1,1.6 пункту 16-1, підпункту "б" пункту 176.2 статті 176, підпункту 1.6 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України, Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13 січня 2015 року №4, у результаті чого не відображено основну суму орендної плати, що отримується платником податку, відомості про отримані доходи фізичною особою-підприємцем, від здійснення нею підприємницької діяльності у Податковому розрахунку за формою №1-ДФ, а саме, не нарахування, не утримання, не відображення в №1-ДФ виплат фізичним особам-орендодавцям з ознакою доходу "106", в результаті чого визначено суму податкових зобов'язань з військового збору при виплаті платникам податків доходів за період, що перевірявся, всього у сумі 495 грн, у тому числі по періодам: за лютий 2018 року 45 грн, за березень 2018 року 45 грн, за квітень 2018 року 45 грн, за травень 2018 року 45 грн, за червень 2018 року 45 грн, за липень 2018 року 45 грн, за серпень 2018 року 45 грн, за вересень 2018 року 45
грн, за жовтень 2018 року 45 грн, за листопад 2018 року 45 грн, за грудень 2018 року 45 грн;

14. підпунктів 16.1.2, 16.1.3 пункту 16.1 статті 16, пункту 44.1 статті 44, пункту 177.10 статті 177 ПК України - незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 ПК України строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю, а саме відсутність Книги обліку доходів та витрат.

На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом прийнято:

податкове повідомлення-рішення від 23 вересня 2019 року №0025673305, яким збільшено суму грошових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування на 12343870,33 грн, з яких за основним платежем на 9875096,26 грн, за штрафними санкціями на 2468774,07 грн;

податкове повідомлення-рішення від 23 вересня 2019 року №0025783305, яким застосовано штрафні санкції у розмірі 510 грн;

податкове повідомлення-рішення від 23 вересня 2019 року №0025703305, яким застосовано штрафні санкції у розмірі 340 грн;

податкове повідомлення-рішення від 23 вересня 2019 року №0025743305, яким застосовано штрафні санкції у розмірі 170 грн;

податкове повідомлення-рішення від 23 вересня 2019 року №0025733305, яким застосовано штрафні санкції у розмірі 510 грн;

податкове повідомлення-рішення від 23 вересня 2019 року №0025693305, яким збільшено суму грошових зобов'язань з податку на додану вартість на 13750411,50
грн, з яких за основним платежем на 10972329,20 грн, за штрафними санкціями на 2743082,30 грн;

податкове повідомлення-рішення від 23 вересня 2019 року №0025723305, яким застосовано штрафні санкції у розмірі 4080 грн;

податкове повідомлення-рішення від 23 вересня 2019 року №0025713305, яким збільшено суму грошових зобов'язань з єдиного податку з фізичних осіб на 385475,44 грн, з яких за основним платежем на 308380,35 грн, за штрафними санкціями на 77095,09 грн;

податкове повідомлення-рішення від 23 вересня 2019 року №0025683305, яким збільшено суму грошових зобов'язань з військового збору на 1028655,87 грн, з яких за основним платежем на 822924,69 грн, за штрафними санкціями на 205731,18
грн;

податкове повідомлення-рішення від 23 вересня 2019 року №0025753305, яким застосовано штрафні санкції у розмірі 1 грн;

податкове повідомлення-рішення від 23 вересня 2019 року №0025763305, яким збільшено суму грошових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковим агентом, із доходів платника податку у вигляді заробітної платини на 9990 грн, з яких за основним платежем на 5940 грн, за штрафними санкціями на 4050 грн;

податкове повідомлення-рішення від 23 вересня 2019 року №0025773305, яким збільшено суму грошових зобов'язань з військового збору на 832,50 грн, з яких за основним платежем на 495 грн, за штрафними санкціями на 337,50 грн;

рішення від 23 вересня 2019 року №0006343305 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, відповідно до якого застосовано штрафні санкції у розмірі 34015,61 грн;

рішення від 23 вересня 2019 року №0006353305 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", згідно з яким застосовано штрафні санкції у розмірі 340 грн;

вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 23 вересня 2019 року №Ф-0002793305 на суму 238879,08 грн;

рішення від 8 листопада 2019 року №691/21-22-51-05-17/2961705937 про виключення ОСОБА_1 з реєстру платників єдиного податку.

Підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень стали висновки податкового органу про те, що ФОП ОСОБА_1 перебував на спрощеній системі оподаткування та був платником: єдиного податку; єдиного соціального внеску, військового збору як роботодавець; єдиного внеску самозайнятої особи як роботодавець, податку з доходів фізичних осіб як роботодавець. В акті перевірки зазначено, що Позивачем перевищено обсяг доходу понад 1500000 грн в період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, а тому платник податку зобов'язаний був перейти з 1 січня 2017 року на сплату інших податків і зборів (тобто на загальну систему оподаткування, особливості оподаткування доходів від обрання якої встановлено статтею 177 ПК України). Журналами ветеринарно-санітарної експертизи м'яса на ринках м. Херсона та іншими матеріалами (які визначені в акті перевірки) встановлено реалізацію товарів ФОП ОСОБА_1 у 2017 році на суму 27021642,08 грн, у 2018 році на суму 27840003,84 грн. Таким чином, ФОП ОСОБА_1 занижено суму валових доходів внаслідок не включення у Книгу обліку доходів та витрат доходів від реалізації півтуш свинячих на ринках м. Херсона, оплачених готівковими коштами за вказаний період у сумі 54861654,92 грн.

За висновком перевірки, виявлене призвело до порушення статті 177 ПК України та заниження податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 9875096,26 грн за 2017-2018 роки, до порушення статей 180, 181, 183, 185 ПК України та не нарахування і не сплати Позивачем податку на додану вартість з сум отриманих від реалізації м'яса на ринках м. Херсона, оплачених готівковими коштами за 2017-2018 роки у сумі 54861645,92 грн.

За підсумками проведеної перевірки відповідності до вимог статті 193 ПК України ФОП ОСОБА_1 донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість та податок на додану вартість за ставкою 20 відсотків від суми отриманих доходів всього у розмірі 10972329,2 грн, а саме за 2017 рік у розмірі 5404328,4 грн та за 2018 рік у розмірі 5568000,8 грн. В порушення підпункту 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу 20 ПК України Позивачем був занижений військовий збір усього за 2017-2018 року на суму 822924,69 грн.

Не погоджуючись з висновками перевірки, Позивач оскаржив в адміністративному порядку винесені за наслідком перевірки акти індивідуальної дії, однак рішеннями ДПС від 15 листопада 2019 року №9576/6/99-00-08-06-01, від 13 грудня 2019 року №12945/6/99-00-08-05-04, від 11 січня 2020 року №1381/6/99-00-04-05-03-06 скарги ФОП ОСОБА_1 залишено без задоволення, а спірні рішення без змін.

3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

3.1. Доводи Відповідача (особи, яка подала касаційну скаргу)

У касаційній скарзі підставою касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції Відповідач вказує неправильне застосування апеляційним судом норм пункту 77.4 статті 77, пункту 81.1 статті 81 ПК України без урахування висновків щодо застосування цих норм матеріального права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 травня 2020 року у справі №818/532/16, від 24 січня 2019 року у справі №818/433/14, від 29 жовтня 2018 року у справі №819/1013/16, від 26 листопада 2018 року у справі №817/697/17, від 23 квітня 2020 року у справі №813/1790/18; а також положень пункту 44.6 статті 44, пункту 85.2 статті 85 ПК України без врахування висновків Верховного Суду у постановах від 11 червня 2020 року у справі №816/1109/18, від 19 березня 2019 року у справі №804/15542/13-а; а також порушення норм процесуального права.

Насамперед скаржник зауважує на процесуальному порушенні суду апеляційної інстанції щодо розгляду даної справи всупереч вимогам статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження, а також щодо розгляду справи у порядку письмового провадження з огляду на неподання усіма учасниками справи клопотань про розгляд справи за їх відсутності.

Щодо спірних індивідуальних актів, у яких визначено донарахування податкових зобов'язань, наполягає на тому, що судом апеляційної інстанції не було наведено жодного обґрунтування висновку щодо задоволення позовних вимог.

Зазначає, що всупереч положенням КАС України судом апеляційної інстанції взято до уваги надані Позивачем докази, які не були подані ані під час перевірки, ані у ході судового розгляду в суді першої інстанції. Не враховано, що у висновку експертом зазначено про те, що вирішити питання виконання підпису ОСОБА_1 або іншою особою не виявилося можливим, що не доводить виконання підписів іншою особою. Наполягає, що отримання відповідних документів особисто Позивачем підтверджено показаннями ревізора, допитаної судом першої інстанції, що є достатнім, на думку скаржника, підтвердженням факту вручення.

Посилаючись на практику Верховного Суду акцентує, що нормами статті 77 ПК України зобов'язано повідомляти належним чином платника податків про дату та час проведення перевірки до її початку, однак дана норма не пов'язує право на проведення контролюючим органом перевірки із датою вручення рекомендованого листа платнику податків у разі направлення кореспонденції поштовим зв'язком, а лише із датою направлення кореспонденції. Наведене, на думку скаржника, доводить неправильне тлумачення та застосування апеляційним судом положень пункту 77.4 статті 77 ПК України.

Скаржник звертає увагу, що фактично перевірку було проведено, допуск ревізорів до перевірки відбувся, відповідні записи зроблено в журналі реєстрації перевірок, під час перевірки Позивачем надано документи для її проведення.

Водночас, акцентує, що процедурні порушення проведення перевірки можуть бути самостійними та достатніми підставами для визнання протиправним та скасування рішень, винесених за наслідками такої перевірки, лише у разі, коли такі порушення безпосередньо могли вплинути на зміст прийнятого рішення. Наведене не було враховано апеляційним судом та винесено оскаржене рішення без з'ясування того, чи можуть такі порушення мати наслідком протиправність спірних актів, що доводить необґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції.

Також стверджує, що в порушення норм ПК України суд апеляційної інстанції взяв до уваги як докази понесених платником податку витрат надані Позивачем облікові документи (акти надання послуг з переробки за 2018 рік, акти наданих послуг, рахунки-фактури, платіжні документи, видаткові накладні, договори), які не були надані під час перевірки, що призвело до неправильної юридичної оцінки обставин у справі та неправильного висновку щодо прав і обов'язків сторін у цій справі.

Тому вважає, що апеляційним судом зроблено необґрунтовані висновки у цій справі внаслідок формальної оцінки дій контролюючого органу щодо призначення перевірки без аналізу суті виявлених порушень податкового законодавства платником податку.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

Переглянувши оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, заслухавши доводи учасників справи, Верховний Суд, при вирішенні питання щодо правильності застосування апеляційним судом норм матеріального права до спірних правовідносин та дотримання норм процесуального права, виходить з такого.

У підпункті 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України (тут і надалі у редакції на час спірних правовідносин) передбачено, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно з пунктом 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до вимог підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

При цьому, відповідно до вимог вищенаведеної норми законодавства, документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта право власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Порядок проведення документальних планових перевірок визначено у статті 77 ПК України.

За правилами пункту 77.1 статті 77 ПК України документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок. План-графік документальних планових перевірок на поточний рік оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки.

За нормами пункту 77.4 статті 77 ПК України про проведення планової перевірки керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Верховний Суд України у постанові від 25 січня 2015 року у справі №21-425а14 зробив правовий висновок, відповідно до якого з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Головним критерієм, покладеним в основу визнання правових актів органу державної влади незаконними з процесуальних підстав, є порушення адміністративних процедур, покликаних забезпечувати платникам податків реалізацію й захист їх прав.

У цьому аспекті варто зазначити, що аналізуючи положення ПК України в розрізі процедури проведення податкових перевірок Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у справі №826/17123/18 (постанова від 21 лютого 2020 року) сформулював правовий висновок: "оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства про проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень.

При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства".

У ще одній справі за №520/8836/18 у постанові від 22 вересня 2020 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справи щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду обґрунтував відсутність підстав до запропонованого колегією відступу від раніше висловленої правової позиції такими висновками: "перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною 2 статті 74 КАС України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом" та "встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є достатніми для висновку про протиправність такого рішення, а тому відсутня необхідність перевірки підстав для донарахування сум грошових зобов'язань".

Отже, установивши таке порушення процедури проведення перевірки, наслідком якого є визнання протиправними її результатів, до аналізу інших обставин суд не може переходити з огляду на викладену вище сталу і послідовну практику Верховного Суду, відступу від якої у встановленому законом порядку не здійснювалося.

З урахуванням наведеного обставини дотримання контролюючим органом процедури проведення перевірки входять до предмету доказування для цілей вирішення цього спору й підлягають першочерговому дослідженню.

В матеріалах справи міститься копія наказу №510 від 15 квітня 2019 року в. о. начальника ГУ ДФС в Херсонській області "Про проведення документальної планової перевірки платника податку ОСОБА_1", яку вирішено провести з 26 квітня 2019 року, (т.1 а. с.70), копія повідомлення від 15 квітня 2019 року №208 про проведення перевірки (т.1 а. с.71), в яких відсутні відомості про вручення копії наказу про проведення перевірки в строк не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення перевірки. Згідно з направленням на перевірку від 24 квітня 2019 року №426, службове посвідчення та направлення на перевірку від 24 квітня 2019 року №426 пред'явлено ОСОБА_1 тільки 26 квітня 2019 року (а. с.74 т.1).

Слід також врахувати, що у ході судового розгляду у судах попередніх інстанцій встановлено, що на запит податкового органу за №1835/ФОП/21-22-13-05 від 26 квітня 2019 року (т.1 а. с.75-76) "Про надання письмових пояснень та їх документальних підтверджень щодо здійснення фінансово-господарської діяльності" Позивач 6 травня 2019 року надав письмові пояснення (т.1 а. с.77).

7 травня 2019 року працівниками податкового органу складено акт за №142/21-22-13-05/ 2961705937 (т.1 а. с.78-79) "Про неможливість проведення документальної планової перевірки платника податків ОСОБА_1", в якому вказано, що у ОСОБА_1 відсутні первинні документи щодо здійснення ним підприємницької діяльності за період 2016-2018 роки, оскільки первинні документи були вилучені на підставі ухвали слідчого судді від 24 січня 2019 року. З урахуванням встановлених в акті обставин, Начальником ГУ ДФС в Херсонській області 8 травня 2019 року був виданий наказ №615 "Про зупинення та перенесення термінів проведення документальної планової перевірки платника податків ОСОБА_1" (т.1 а. с.80). На даному наказі міститься напис "отримано 8 травня 2019 року" та підпис.

На підставі службової записки слідчого управління фінансового розслідування ГУ ДФС у Херсонській області від 12 червня 2019 року №481/221-22-23-93-01, начальником ГУ ДФС у Херсонській області виданий наказ №796 від 13 червня 2019 року "Про поновлення проведення документальної планової перевірки платника податків ОСОБА_1" яким визначено, що з 13 червня 2019 року поновлено проведення документальної планової перевірки платника податків (т.1 а. с.81). На цьому наказі зроблено напис "отримано 13 червня 2019 року" та підпис.

З огляду на заперечення Позивача, що підписи на підтвердження особистого вручення наказів від 8 травня 2019 року №615 та від 13 червня 2019 року №796 належать йому, ухвалою від 17 березня 2020 року було призначено судову почеркознавчу експертизу. Згідно з висновком експерта від 28 вересня 2020 року №20-2065 вирішити питання "чи виконані записи" "отримано 8 травня 2019 року" на наказі від 8 травня 2019 року №615 та "отримано 13 червня 2019 року" на наказі від 13 червня 2019 року №796 ОСОБА_1 або іншою особою не виявилося можливим (т.23 а. с.100-104).

Суд звертає увагу, що нормою пункту 77.4 статті 77 ПК України встановлено обов'язок контролюючого органу вручити (надіслати) платнику податків копії наказу про проведення документальної планової перевірки та письмового повідомлення із зазначенням дати початку проведення перевірки не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки, при цьому визначено порядок такого повідомлення - вручення під розписку або надіслання рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Так, у затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року №270 Правилах надання послуг поштового зв'язку визначено рекомендоване поштове відправлення як, зокрема, реєстрований лист (рекомендований лист), дата вручення якого доводиться до відома відправника відміткою у повідомленні про вручення поштового відправлення.

При цьому, згідно з пунктом 106 цих Правил під час вручення фізичній особі реєстрованого поштового відправлення працівник поштового зв'язку на підставі пред'явленого одержувачем документа, що посвідчує особу, зазначає на бланку повідомлення про вручення його прізвище.

Надаючи оцінки встановленим обставинам щодо вручення ОСОБА_1 наказів від 8 травня 2019 року №615 "Про зупинення та перенесення термінів проведення перевірки платника податків" та від 13 червня 2019 року №796 "Про поновлення проведення документальної планової перевірки платника податку ОСОБА_1" суд першої інстанції виходив з того, що факт підписання особисто ОСОБА_1 вказаних наказів підтверджено показаннями допитаного свідка ревізора ОСОБА_2, яка і проводила перевірку.

Суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції не погодився з огляду на те, що експертом не було встановлено виконання відповідних підписів на наказах від 8 травня 2019 року №615 та від 13 червня 2019 року №796 ОСОБА_1, натомість виходив з того, що обов'язок доведення відповідних обставин у цій справі покладено саме на Відповідача суб'єкта владних повноважень, що зобов'язує подання належних та достовірних доказів на підтвердження обставин, на які він посилається.

Надаючи оцінку доводам скаржника щодо встановлення судом апеляційної інстанції сукупності наведених вище обставин на підставі недостовірних доказів, Суд звертає увагу на таке.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Суд зазначає, що одним із стандартів доказування в адміністративному судочинстві є те, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Таке правило закріплене у частині 2 статті 74 КАС України.

Так, згідно з частиною 1 статті 91 КАС України показаннями свідка є повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до наведеного, Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо відсутності належних доказів, які б достовірно підтверджували факт вручення, зокрема, наказів від 8 травня 2019 року №615 та від 13 червня 2019 року №796 ОСОБА_1, оскільки факт дотримання органом податкового контролю положення пункту 77.4 статті 787 ПК України в частині вручення під розписку платника або надіслання рекомендованого листа з повідомленням про вручення не може підтверджуватись показаннями свідка, оскільки такі не є належним та достовірним засобом доказування у спірних правовідносинах у розумінні приписів статті 74 КАС України.

Суд наголошує, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України.

У справі "Федорченко та Лозенко проти України" (заява № 387/03,20 вересня 2012 року, п.53) Європейський суд з прав людини висловив позицію, відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумними сумнівом", тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Суд зазначає, що один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб'єктом приватного права і суб'єктом владних повноважень, передбачає, що останній зобов'язаний забезпечити доведення в суді правомірності свого рішення, дії або бездіяльності, оскільки, в протилежному випадку, презюмується, що вони є протиправними.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що "..адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".

Отже, ненадання Відповідачем належних та достовірних доказів щодо дотримання обов'язкових умов для проведення планової виїзної документальної перевірки Позивача свідчить про порушення встановленої процедури проведення перевірки, відтак не створює правомірних наслідків такої перевірки та є достатньою правовою підставою для висновку про визнання протиправними оскаржуваних актів індивідуальної дії, прийнятих контролюючим органом за наслідком цієї перевірки.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом та відповідає доктрині під умовною назвою "плоди отруйного дерева", сформульованій Європейським судом з прав людини у справах "Гефген проти Німеччини", "Нечипорук і Йонкало проти України", "Яременко проти України", відповідно до якої якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з цих джерел, будуть такими ж. Докази, отримані з порушенням встановленого порядку, призводять до несправедливості процесу в цілому, незалежно від їх доказової сили.

Встановлена судом апеляційної інстанції протиправність наслідків перевірки внаслідок порушення процедури її проведення є достатньою самостійною підставою до скасування прийнятих за результатами її проведення рішень, що унеможливлює перехід до суті покладених в їх основу податкових правопорушень, з огляду на що до аналізу решти доводів касаційної скарги колегія суддів касаційного суду не вдається.

В контексті встановлених у ході судового розгляду у судах попередніх інстанцій наведених вище обставин не можна також не врахувати й того, що з акту перевірки №362/21-22-1305/ 296170 від 31 червня 2019 року "Про результати документальної планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів за період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 22 вересня 2011 року по 31 грудня 2018 року" слідує, що перевірка проводилась в період з 26 квітня 2019 року по 8 травня 2019 року та з 13 червня 2019 року по 19 червня 2019 року в приміщенні контролюючого органу, всупереч тому, що у самому акті перевірки визначено вид перевірки як документальна планова виїзна перевірка, на що слушно звернув увагу суд апеляційної інстанції.

В аспекті наведеного Верховний Суд вважає за необхідне звернути увагу, що згідно з рекомендаціями Кабінету Міністрів Ради Європи про захист особи стосовно адміністративної влади, зокрема залучення особи до прийняття рішення (заслуховування особи), у світлі принципів Резолюції (77) 31 варто врахувати: "Стосовно адміністративного акту, який з огляду на свій характер, спроможний зачіпати права, свободи чи інтереси особи, якої він стосується.., така особа може подати факти та арґументи, і, якщо необхідно, докази, які відповідний адміністративний орган влади повинен прийняти до розгляду".

З урахуванням того, що у відповідно до частини 2 статті 2 КАС України суд перевіряє, з-поміж іншого, чи діяв адміністративний орган з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, та беручи до уваги те, що вид ініційованої контролюючим органом перевірки (документальна планова виїзна) згідно з вищенаведеними нормами ПК України передбачає проведення такого виду перевірки за місцезнаходженням платника (чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка) та за його відома, з огляду на можливість прийняття за наслідком проведеного заходу несприятливого рішення для платника податку, не забезпечення права особи щодо участі в контрольному заході становитиме порушення гарантій щодо права особи "бути заслуханою", тому рішення за наслідком такого заходу не відповідатиме також і критеріям, визначеним у частині 2 статті 2 КАС України.

Щодо посилання Відповідача на висновки, сформовані Верховним Судом у постановах від 28 травня 2020 року у справі №818/532/16, від 24 січня 2019 року у справі №818/433/14, від 29 жовтня 2018 року у справі №819/1013/16, від 26 листопада 2018 року у справі №817/697/17, то такі не спростовують правильність висновків апеляційного суду, як і не свідчать про недотримання судом апеляційної інстанції вимог законності й обґрунтованості при ухваленні оскарженого судового рішення.

Так, за змістом встановлених обставин у цій справі податковим органом не було підтверджено належними засобами доказування факту вручення, як і направлення рекомендованим листом наказів та повідомлень про проведення документальної планової перевірки платнику податків (в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження, зокрема, факту направлення платнику податків рекомендованого поштового відправлення або вручення особисто платнику податків у термін, встановлений законом). Тому висновки суду апеляційної інстанції в контексті встановлених фактичних обставин не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним, зокрема, і у постановах, на які посилається скаржник, а зумовлені відмінністю обставин у наведених скаржником рішеннях касаційного суду.

Тобто, наведені Відповідачем постанови Верховного Суду ухвалені у адміністративних справах за інших фактичних обставин, установлених судами попередніх інстанцій, та загалом стосуються оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів (оцінюючий фактор). Натомість, обґрунтовуючи свою позицію скаржником зроблено витяги абзаців з судових рішень у справах, у яких наведено оцінку того чи іншого аргументу контролюючого органу.

При цьому, у справі №813/1790/18, на яку також посилається скаржник у касаційній скарзі, предметом судового контролю було виконання Головним управлінням Держпраці у Львівській області обов'язку щодо належного повідомлення позивача про розгляд справи про накладення штрафу шляхом направлення на його адресу відповідного повідомлення рекомендованим листом з дотриманням п'ятиденного строку до дати розгляду справи, тому висновки Верховного Суду у постанові від 23 квітня 2020 року не є релевантними до спірних правовідносин. З огляду на наведене, Суд визнає неприйнятними доводи заявника касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, оскільки висновки у кожній з цих справ здійснені за результатами оцінки різних аспектів спірних правовідносин.

Відповідно до правового висновку, висловленого у пункті 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц: висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формуються виходячи із конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права. При цьому під судовим рішенням в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, у яких є аналогічними предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Суд також зазначає про необґрунтованість доводів скаржника в частині недотримання судом апеляційної інстанції процесуальних правил апеляційного перегляду цієї справи, оскільки відповідно частини 1 статті 310 КАС України апеляційний розгляд здійснюється колегією у складі трьох суддів за правилами розгляду справи судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження. А відповідно до пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України можливість вирішення справи на підставі наявних у ній доказів за відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю може бути підставою для переходу до апеляційного розгляду справи за наявними матеріалами (у порядку письмового провадження). Оскільки, зі змісту оскарженого рішення апеляційного суду, розгляд справи розпочато у режимі відеоконференції за клопотанням Відповідача, представниками податкового органу було подано заперечення по суті апеляційної скарги та пояснення з приводу висновків акту перевірки, враховуючи те, що представник Позивача не заперечував проти продовження апеляційного розгляду справи у порядку письмового провадження з урахуванням великого обсягу матеріалів справи, Суд констатує відсутність процесуальних порушень щодо порядку апеляційного розгляду справи, акцентованих скаржником у касаційній скарзі.

Отже, враховуючи зміст встановлених фактичних обставин, описаних вище, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Відповідача.

4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини 1 статті 349 КАС України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частиною 1 статті 350 КАС України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права та постановлено законне та обґрунтоване рішення. Натомість, порушень норм матеріального чи процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись статтями 3, 344, 350, 355, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (правонаступник Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі як відокремлений підрозділ ДПС) залишити без задоволення, а постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя Н. Є. Блажівська

Судді О. В. Білоус

І. Л. Желтобрюх