Історія справи

Ухвала КАС ВП від 01.08.2019 року у справі №161/13062/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 161/13062/18

провадження № К/9901/20669/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єзерова А. А., суддів: Кравчука В. М., Стародуба О. П.

розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.06.2019 (головуючий суддя Затолочний В. С., судді Бруновська Н. В., Шавель Р. М. )

у справі № 161/13062/18

за позовом ОСОБА_1

до Виконавчого комітету Луцької міської ради, Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради

про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.

І. РУХ СПРАВИ

1. У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Луцького міськрайонного суду Волинської області з позовною заявою до Виконавчого комітету Луцької міської ради, Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради, в якій просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету від 21.03.2018 № 173-16 "Про демонтаж конструкцій на АДРЕСА_1" в частині демонтажу належного позивачу металевого гаража;

- визнати протиправними дії Виконавчого комітету щодо демонтажу гаража;

- зобов'язати Департамент муніципальної варти Луцької міської ради безоплатно повернути позивачу належний йому гараж, який був розташований на АДРЕСА_1.

2. Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22.10.2018 позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Луцької міської ради, Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії передано на розгляд до Волинського окружного адміністративного суду.

3. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 11.02.2019 у справі №161/13062/18 позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради від 21.03.2018 №173-16 "Про демонтаж конструкцій на АДРЕСА_1" в частині демонтажу металевого гаража, який належить ОСОБА_1. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

4. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.06.2019 у справі №161/13062/18 рішення Волинського окружного адміністративного суду від
11.02.2019 скасовано в частині задоволених позовних вимог і в цій частині прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

5. ОСОБА_1 з постановою суду апеляційної інстанції не погодився, тому звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.06.2019 у справі №161/13062/18 і залишити в силі рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11.02.2019 у справі №161/13062/18.

6. Від відповідачів надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вони просять суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до розпорядження Виконавчого комітету Луцької міської ради народних депутатів від
28.04.1995 №152-рв, паспорта вихідних даних для будівництва від 18.05.1995 ОСОБА_1 встановив гараж у АДРЕСА_1.

8.21.03.2018 Виконавчий комітет Луцької міської ради прийняв рішення № 173-16 "Про демонтаж конструкцій на АДРЕСА_1", п. 1 якого зобов'язано власників конструкцій, що розташовані без правовстановлюючих та дозвільних документів на АДРЕСА_1, протягом 5 днів з дати ухвалення цього рішення демонтувати їх за власний рахунок.

9.01.06.2018 працівниками Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради, на виконання рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради № 173-16 "Про демонтаж конструкцій на АДРЕСА_1", проведено демонтаж металевої конструкції (гаража) за вказаною адресою.

10. Вважаючи протиправним зазначене рішення Виконавчого комітету і дії відповідачів щодо демонтажу належного йому гаражу, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

11. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що відповідачами не доведено, що гараж (як мала архітектурна форма та тимчасова споруда), розміщений (встановлений або збудований) позивачем по АДРЕСА_1 без відповідної, оформленої в установленому порядку дозвільної документації, з відхиленням від проекту. Оскільки Правилами благоустрою міста Луцька, затвердженими рішенням Луцької міської ради від 29.07.2009 № 44/2, передбачена можливість прийняття Виконавчим комітетом Луцької міської ради рішень про демонтаж лише самовільно встановлених малих архітектурних форм, тимчасових споруд та конструкцій, а обставину про те, що спірний гараж є самочинно розміщеною малою архітектурною формою або тимчасовою спорудою чи конструкцією відповідачами не доведено, тому суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність оскаржуваного рішення у частині демонтажу спірного гаража.

12. Окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дій Виконавчого комітету Луцької міської ради щодо демонтажу гаража, розташованого на АДРЕСА_1, зобов'язання Департаменту муніципальної варти Луцької міської ради безоплатно повернути позивачу належний йому гараж, який був розташований на АДРЕСА_1, посилаючись на те, що на момент проведення демонтажу рішення Виконавчого комітету від 21.03.2018 № 173-16 не було оскаржено, було чинним та підлягало виконанню, а повернути позивачу гараж неможливо через те, що на момент звернення позивача до суду такий гараж вже було утилізовано.

13. Суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції про недоведеність рішення у частині демонтажу спірного гаража і виходив з того, що ОСОБА_1 встановив тимчасову споруду (металевий гараж), яка не була передбачена розпорядженням від 28.04.1995 № 152, позивач не отримав дозволу (погодження) контори бджільництва. При цьому Восьмий апеляційний адміністративний суд керувався тим, що дотримання позивачем визначеного вищезазначеним розпорядженням строку початку будівництва та місця розташування об'єкта без дотримання інших обов'язкових умов, не може вважатись належним виконанням розпорядження і, як наслідок, належною реалізацією права, наданого цим розпорядженням.

14. Колегія суддів апеляційного адміністративного суду зазначила, що оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування про демонтаж конструкцій є ненормативним актом відповідача як суб'єкта владних повноважень, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, а саме після фактичного здійснення працівниками Департаменту демонтажу належного ОСОБА_2 металевого гаража, а також його утилізації.

15. Також апеляційний адміністративний суд відзначив, що позов про скасування зазначеного рішення Виконавчого комітету ОСОБА_2 подав після його фактичного виконання (демонтаж і утилізація гаража), обраний позивачем спосіб захисту його прав не можна вважати ефективним, тобто таким, що забезпечить поновлення порушеного права, буде адекватним наявним обставинам та виключить подальше звернення до суду за захистом порушених прав.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

16. Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що відповідачами не складалися приписи про усунення порушень відповідно до ст. 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а також, що не було враховано порушення відповідачем правил завірення копій деяких документів, долучених до матеріалів справи.

17. У відзиві на касаційну скаргу відповідачі посилаються на помилковість доводів касаційної скарги про необхідність видачі припису про усунення порушень та на поширення ст. 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" на спірні правовідносини, а також посилаються на правомірність висновків суду апеляційної інстанції.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

18. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з такого.

19. Органи місцевого самоврядування відповідно до Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон № 280/97-ВР) наділені значними повноваженнями у різних галузях, зокрема, у сфері бюджету та фінансів, соціально-економічного і культурного розвитку, у сфері управління комунальною власністю, в галузі житлово-комунального господарства, у сфері регулювання земельних відносин, соціального захисту населення тощо. Реалізуючи зазначені повноваження, органи місцевого самоврядування наділені правом приймати управлінські рішення.

Статтею 1 Закону № 280/97-ВР наведено визначення виконавчих органів рад, згідно з яким ці органи, які відповідно до Конституції України та Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

20. Відносини, що виникають у сфері благоустрою населених пунктів і спрямовується на створення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля, збереження і охорону навколишнього природного середовища, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення врегульовані Законом України від 06.09.2005 № 2807-IV "Про благоустрій населених пунктів".

Відповідно до пунктів і спрямовується на створення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля, збереження і охорону навколишнього природного середовища, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення врегульовані Законом України від 06.09.2005 № 2807-IV "Про благоустрій населених пунктів" до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить, зокрема, затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів; затвердження правил благоустрою територій населених пунктів.

21. Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" благоустрій населених пунктів - це комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.

Верховний Суд звертає увагу, що положеннями Закону України "Про благоустрій населених пунктів" визначено, що дії з демонтажу є заходами з відновлення благоустрою населеного пункту (демонтаж - роботи щодо відновлення території благоустрою).

22. Згідно зі Закону України "Про благоустрій населених пунктів" до повноважень міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить, зокрема, затвердження правил благоустрою територій населених пунктів.

23. Рішенням від 29.07.2009 № 44/2 Луцька міська рада затвердила "Правила благоустрою м. Луцька", які встановлюють та регулюють права і обов'язки учасників правовідносин у галузі благоустрою території міста, визначають комплекс заходів, необхідних для забезпечення чистоти і порядку в місті.

24. Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради від 21.03.2018 №173-16 "Про демонтаж конструкцій на АДРЕСА_1" прийнято на підставі законів та Правил благоустрою міста Луцька, затверджених рішенням Луцької міської ради від 29.07.2009 № 44/2.

При цьому, приймаючи вказане рішення щодо належного позивачу гаража, відповідач виходив з того, що це є металева конструкція, тимчасова споруда, встановлена на АДРЕСА_1 без правовстановлюючих та дозвільних документів.

25. Суд першої інстанції встановив, що розпорядженням Виконавчого комітету Луцької міської ради народних депутатів від 28.04.1995 №152-рв "Про дозвіл на тимчасове встановлення гаражів", громадянам міста (відповідно до додатку №1) дозволено встановлювати тимчасові гаражі для власних автомобілів. Пунктом 3 вказаного розпорядження встановлено, що громадяни, які протягом шести місяців без поважних причин не приступили до будівництва гаража, втрачають право на встановлення гаражів без додаткового попередження. Із п. 157 додатку №1 до вказаного розпорядження вбачається, що дозвіл на тимчасове встановлення гаража у АДРЕСА_1 надано позивачу.

На підставі розпорядження від 28.04.1995 №152-рв позивач отримав паспорт вихідних даних для будівництва гаража у місті АДРЕСА_1 від 18.05.1995. На схемі будівельного паспорта на забудову земельної ділянки визначено місце для будівництва гаража громадянину ОСОБА_1. Вказаний будівельний паспорт затверджений управлінням містобудування і архітектури м. Луцька Волинської області. Зазначені обставини свідчать про виконання позивачем вимог п. 3 розпорядження №152-рв від 28.04.1995 щодо будівництва гаража.

При цьому, вказаним розпорядженням не встановлено терміну закінчення наданого дозволу на встановлення гаража позивачу як і необхідності його реєстрації після встановлення.

26. З урахуванням встановлених обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновком окружного адміністративного суду про те, що відповідачами не доведено, що гараж (як мала архітектурна форма та тимчасова споруда), розміщений (встановлений або збудований) позивачем по АДРЕСА_1 без відповідної, оформленої в установленому порядку дозвільної документації, з відхиленням від проекту.

Водночас, досліджені під час судового розгляду письмові докази свідчать про належне оформлення позивачем необхідної документації.

27. Також судом першої інстанції вірно відхилено доводи відповідічів стосовно того, що каркас знесеного гаража зверху був металевим, а лише нижні частини фундаменту - з цегли, хоча дозвіл давався на спорудження саме цегляного гаража, оскільки відповідно до п. 4.3 Положення про відділ державного архітектурно-будівельного контролю Луцької міської ради, затвердженого рішенням Луцької міської ради від 28.10.2015 №80/14, саме посадові особи цього Відділу для виконання покладених на них завдань під час перевірки мають право при здійсненні фізичними чи юридичними особами дій, що не відповідають вимогам законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельним нормам, містобудівним умовам, затвердженому проєкту або будівельному паспорту забудови, рішенням, технічним умовам, складати протоколи про вчинення правопорушень та акти перевірок, накладати штрафи відповідно до закону; видавати обов'язкові для виконання приписи щодо усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, однак як встановлено в судовому засіданні у суді першої інстанції, такий орган будь-яких перевірок не проводив, до нього з цього приводу Департамент муніципальної варти не звертався і рішень не ухвалював.

28. Водночас, Верховний Суд не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що позивач не надав доказів отримання дозволу на встановлення гаражу та визнав відсутність такого дозволу, хоча його наявність була визначена обов'язковою умовою для встановлення гаражу, з огляду на таке.

29. Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 було надано дозвіл на тимчасове встановлення цегляного гаража за умови отримання дозволу контори бджільництва, про що зазначено у графі "Примітка" Списку громадян, яким дозволено тимчасово встановити гаражі, що є додатком до розпорядження від
28.04.1995 №152-рв.

30. Верховний Суд зазначає, що примітка у Списку громадян, яким дозволено тимчасово встановити гаражі, є уточненням, деталізацією змісту самого рішення, але не може сприйматися як імперативний владний припис для відповідної особи, щодо прав якої ухвалено відповідне рішення.

Крім того, у відповідних примітках щодо інших осіб зазначено підстави отримання дозволів, а не імперативні вимоги, яких треба дотриматися для будівництва гаража.

31. Щодо посилання суду апеляційної інстанції на те, що наданий дозвіл не є безстроковим, тобто не діє постійно, і позивач, встановлюючи таку тимчасову конструкцію, повинен був розуміти обмеженість в часі права на такі дії, а відтак вжити законних заходів для переведення тимчасової споруди у статус постійної чи отримання безстрокового дозволу на її установку, Верховний Суд враховує те, що суб'єктом владних повноважень не було встановлено конкретного терміну, на який можна встановити гаражі, а також суб'єктами владних повноважень не приймалося жодних рішень про необхідність переведення тимчасової споруди у статус постійної чи отримання безстрокового дозволу на її установку. Отже, висновки суду апеляційної інстанції не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства та обставинах справи.

32. Також слід наголосити на порушенні процедури розгляду питання щодо демонтажу гаража.

33. Так, у п. 9.3.5 Правил Правила благоустрою м. Луцька визначено, що малі архітектурні форми та тимчасові споруди, які розміщені (встановлені або збудовані) без відповідної, оформленої в установленому порядку дозвільної документації, з відхиленням від проекту, вважаються самочинно розміщеними малими архітектурними формами, тимчасовими спорудами чи конструкціями, а використання земельної ділянки під ці споруди класифікується, як самовільне зайняття/захоплення землі. Вищезазначені об'єкти підлягають демонтажу за кошти особи, що здійснила встановлення. Якщо особа, що здійснила самовільне встановлення малих архітектурних форм та тимчасових споруд, не здійснила демонтаж у визначені приписом строки, демонтаж малих архітектурних форм та тимчасових споруд здійснюється в порядку, встановленому цими Правилами. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне встановлення малих архітектурних форм та тимчасових споруд, не набуває права власності на них.

34. Пунктом 9.4 Правил Правила благоустрою м. Луцька регламентовано порядок демонтажу самовільно встановлених малих архітектурних форм, тимчасових споруд та конструкцій:

9.4.1. Демонтаж, перевезення, зберігання самовільно встановлених малих архітектурних форм, тимчасових споруд та конструкцій, власники яких ухиляються від демонтажу (або власники яких не відомі), відновлення благоустрою на місці самовільного їх встановлення, здійснюється за кошти місцевого бюджету.

Відшкодування завданих збитків здійснюється в установленому порядку.

9.4.2. Рішення про демонтаж самовільно встановлених малих архітектурних форм, тимчасових споруд чи конструкцій приймається виконавчими органами Луцької міської ради.

9.4.3. Демонтаж здійснюється в наступному порядку:

При виявленні самовільно встановлених малих архітектурних форм, тимчасових споруд чи конструкцій, скликається комісія з представників департаменту житлово-комунального господарства Луцької міської ради, муніципальної поліції, міського відділу внутрішніх справ (за згодою), особи, яка здійснила самовільне встановлення малих архітектурних форм, тимчасових споруд чи конструкцій (у разі її присутності), для їх огляду, про що складається акт. Акт обов'язково повинен містити опис малих архітектурних форм, тимчасових споруд чи конструкцій (геометричні параметри, матеріал, наявність підключення до мереж електро- та водопостачання) та перелік візуально виявлених недоліків, пошкоджень.

9.4.4. Після складання акта на демонтаж малих архітектурних форм, тимчасових споруд чи конструкцій, ці об'єкти опечатуються та перевозяться на майданчик тимчасового зберігання, де передаються відповідальній особі під розпис.

9.4.5. Демонтовані малі архітектурні форми, тимчасові споруди чи конструкції видаються власнику, або його представнику після оплати ним збитків, понесених під час проведення демонтажу, перевезення, розвантаження та зберігання малих архітектурних форм, тимчасових споруд чи конструкцій, відновлення порушеного благоустрою.

35. Верховний Суд зазначає, що на виконання вказаних положень не підтверджено того, що було створено комісію з представників департаменту житлово-комунального господарства Луцької міської ради, муніципальної поліції, міського відділу внутрішніх справ (за згодою), особи, яка здійснила самовільне встановлення малих архітектурних форм, тимчасових споруд чи конструкцій (у разі її присутності), для їх огляду.

36. Слід враховувати, що демонтаж самовільно розміщених тимчасових споруд є крайнім заходом, якому має передувати вжиття уповноваженим суб'єктом інших заходів реагування, націлених на достеменне встановлення порушення в галузі благоустрою населених пунктів, його припинення та ліквідацію наслідків, якщо такі є.

На виконання положень п. 9.3.5 Правил Правила благоустрою м. Луцька необхідно було прийняти припис, у якому зазначити про необхідність надання дозвільної документації на спірний гараж або добровільне його знесення з визначенням чітких строків.

Винесення припису є результатом проведеної перевірки, в якому власнику пропонується надати в певний строк проектно-дозвільну документацію на розміщення тимчасової споруди або усунути порушення шляхом демонтажу тимчасової споруди власними силами в разі відсутності відповідних дозвільних документів.

Водночас, матеріали справи не містять приписів виданих відносно ОСОБА_1 з вимогою демонтувати спірні тимчасові споруди самостійно та відповідно, позивачу не надавався строк для вчинення таких дій.

37. Вищенаведене у сукупності, дає підстави вважати, що рішення Виконавчого комітету від 21.03.2018 № 173-16 "Про демонтаж конструкцій на АДРЕСА_1" в частині демонтажу належного позивачу металевого гаража було ухвалено з порушенням норм чинного законодавства.

38. Позивач у касаційній скарзі посилається на приписи ст. 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Відповідачі у відзиві вважають, що її застосування до спірних правовідносин є неможливим, оскільки вказана норма стосується знесення самочинно збудованих об'єктів та застосовується у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм.

39. За визначенням ч. 2 ст. 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

40. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.

Відповідно до ст. 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкту, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням.

41. На підставі аналізу наведених вище положень законодавства вбачається, що порядок та реалізація суб'єктом владних повноважень щодо демонтажу тимчасової споруди залежить від виду об'єкту, що підлягає демонтажу.

Орган місцевого самоврядування має повноваження приймати рішення про демонтаж об'єктів, якщо такі належать до тимчасових споруд у розумінні Правил благоустрою.

Якщо об'єкт не є тимчасовою спорудою, його може бути примусово знесено в порядку, встановленому Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" за судовим рішенням, ухваленим за позовом органу державного архітектурно-будівельного контролю.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.01.2020 у справі №465/249/15-а.

42. Отже, позивач помилково вважає, що на спірні правовідносини щодо демонтажу тимчасової споруди необхідно було поширити положення ст. 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

43. Водночас, рішення суду першої інстанції про задоволення позовної вимоги про скасування рішення Виконавчого комітету від 21.03.2018 № 173-16 "Про демонтаж конструкцій на АДРЕСА_1" в частині демонтажу належного позивачу металевого гаража є вірним. Щодо інших позовних вимог, в задоволенні яких відмовлено судом першої інстанції, позивач не наводить жодних доводів в касаційній скарзі, тому судові рішення в цій частині не переглядаються.

44. Відповідно до ст. 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

45. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального права, прийнято з дотриманням норм процесуального права, але помилково було частково скасовано апеляційним судом, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню, з залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. 345, 349, 352, 355, 356 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.06.2019 у справі №161/13062/18 - скасувати.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11.02.2019 у справі №161/13062/18 - залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А. А. Єзеров

Суддя В. М. Кравчук

Суддя О. П. Стародуб