ПОСТАНОВА

Іменем України

11 червня 2020 року

Київ

справа №2340/3029/18

адміністративне провадження №К/9901/8818/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді: Губської О.А.,

суддів: Білак М.В., Кашпур О.В.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 2340/3029/18

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, третя особа - Головне територіальне управління юстиції у Черкаській області про стягнення середнього заробітку, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2018 року (головуючий суддя: Паламар П.Г.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року (колегія суддів: головуючий суддя: Собків Я.М., судді: Степанюк А.Г., Файдюк В.В.),

ВСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. Позивач звернулася до суду з позовом до Міністерства юстиції України, третя особа - Головне територіальне управління юстиції у Черкаській області, в якому просила:

стягнути з Міністерства юстиції України на її користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 08 червня 2016 року по 31 липня 2018 року в сумі 406673, 23грн.

1.1. Позов обґрунтовано тим, що рішенням суду позивача поновлено на роботі з 13 травня 2015 року та стягнуто на її користь з Міністерства юстиції України середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з травня 2015 року по 07 червня 2016 року в сумі 71428,50грн. Однак, станом на час розгляду справи Міністерством юстиції України рішення суду не виконано та не вчинено дії щодо поновлення позивача на посаді. Позивач вважає, що у зв`язки з цим має право на стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України, Порядку № 100, Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку № 159.

ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

2. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року, адміністративний позов задоволено повністю.

2.1. Стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки в поновленні на роботі за період з 08 червня 2016 року по 31 липня 2018 року включно у розмірі 406673,23 грн.

2.2. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з встановленого факту затримки з вини відповідача виконання судового рішення про поновлення позивача на посаді та визнав наявними підстави для стягнення на її користь середнього заробітку за весь час затримки.

ІІІ. Касаційне оскарження

3. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права, просить скасувати ці судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

3.1. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки, на його думку, в спірних правовідносинах не підлягає застосуванню коефіцієнт коригування при обчисленні середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі. Також вважає безпідставним витребування судом довідки про розмір середньої заробітної плати за прирівняними посадами до посади, з якої позивач був звільнений. Крім цього, зазначає про безпідставне неврахування судами під час обрахунку суми середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача, виплат, які позивач отримувала за час затримки виконання судового рішення. Вказує про помилкове встановлення судами факту наявності вини Міністерства юстиції України у невиконанні рішення суду про поновлення позивача на посаді, оскільки судове рішення оскаржувалось в касаційному порядку з підстави неоднакової судової практики в подібних правовідносинах, а тому Міністерство не повинне було під час очікування остаточного судового рішення поновлювати позивача на посаді. Після ухвалення Верховним Судом постанови від 19 червня 2018 року, наказом від 27 серпня 2018 року позивач була поновлена на посаді, на її користь проведено примусове списання коштів. При цьому, позивач не зверталася до органів державної виконавчої служби з метою примусового виконання судового рішення, тому висновок судів попередніх інстанцій про наявність з боку відповідача протиправної бездіяльності щодо невиконання судового рішення про поновлення її на роботі не відповідає дійсності. Водночас, вказує, що спірне питання мало вирішуватись позивачем в порядку виконання судового рішення та у строки, визначені статтею 373 Кодексу адміністративного судочинства України, а не шляхом звернення до суду з новим позовом.

4. Позивач подала відзив на касаційну скаргу, за змістом якого висловила незгоду з викладеними відповідачем в скарзі доводами та повідомила свою думку про правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо підстав для задоволення позову, просила судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

IV. Встановлені судами фактичні обставини справи

5. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2016 року скасовано наказ Міністерства юстиції України від 12 травня 2015 року №1498/к «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлено позивача на посаді заступника начальника Головного управління юстиції у Черкаській області з 13 травня 2015 року.

6. Також, цим судовим рішенням стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13 травня 2015 року по 07 червня 2016 року в сумі 71428,50 грн. (без урахування обов`язкових податків та зборів, які повинні з неї утримуватись).

7. Вказана постанова суду в частині поновлення на посаді та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць допущена до негайного виконання.

8. Проте, поновлення позивача на посаді здійснено на підставі наказу від 27 серпня 2018 року № 3277/к «Про поновлення», за змістом якого її поновили на посаді заступника начальника Головного управління юстиції у Черкаській області з 13 травня 2015 року на підставі постанови Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі №823/1293/15, постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2016 року у справі № 823/1293/15.

9. Водночас, до трудової книжки позивача НОМЕР_1 запис на підставі наказу про її поновлення на посаді на виконання рішення суду не внесено.

10. Крім того, ОСОБА_1 не виплачено заробітну плату за час вимушеного прогулу та середній заробіток за час затримки виконання судового рішення.

11. Позивач, вважаючи такі дії відповідача протиправними, а також вважаючи, що порушено її права на отримання середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, звернулася з цим позовом до суду.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

12. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

13. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

14. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

15. За приписами статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

16. Частинами першою, другою, шостою статті 43 Конституції України визначено право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

17. Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (абзац 1 статті 1 Кодексу законів про працю України).

18. Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

19. Відповідно до частини сьомої статті 235 Кодексу законів про працю України, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

20. Згідно зі статтею 236 Кодексу законів про працю України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

21. Порядок обчислення середнього заробітку для визначення оплати вимушеного прогулу визначений у Порядку №100.

22. Згідно з пунктом 5 Порядку №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

23. Відповідно до пункту 8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

24. Згідно з пунктом 10 Порядку №100, зокрема, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.

25. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV Порядку №100 визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).

26. Відповідно до частин другої, третьої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

27. Згідно зі статтею статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

28. Пунктом 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

VI. Позиція Верховного Суду

29. Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд виходить із такого.

30. Приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

31. Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв?язку з несвоєчасним виконанням відповідачем судового рішення про поновлення позивача на посаді.

32. Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та вирішуючи питання щодо правильності застосування цими судами норм чинного законодавства, Верховний Суд виходить з такого.

33. Аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду.

34. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів громадян і держави.

35. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

36. Так, стаття 236 Кодексу законів про працю України передбачає обов`язок роботодавця, у разі затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, виплатити працівнику середній заробіток за час затримки.

37. Таким чином, для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України суду належить встановити чи мала місце затримка виконання такого рішення; у разі наявності затримки виконання рішення з`ясуванню підлягає період цієї затримки, який обрараховується від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі; та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

38. Ці правові висновки відповідають правовій позиції, викладеній Верховним Судом в постановах від 27 листопада 2019 року (справа №802/1183/16-а) та від 05 березня 2020 року (справа № 280/360/19).

39. В цій справі суди попередніх інстанцій встановили, що позивач поновлена на роботі постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2016 року, однак, фактично це рішення виконано на підставі наказу відповідача від 27 серпня 2018 року № 3277/к «Про поновлення».

40. За цих обставин, Верховний суд зазначає про обгрунтованість висновків судів попередніх інстанції про те, що в спірних правовідносинах підтверджено обставину затримки виконання судового рішення і позивач має право, відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України, на виплату середнього заробітку за час затримки його виконання.

41. При цьому суди правильно виходили з того, що середній заробіток на її користь підлягає стягненню за період з 08 червня 2016 року по 31 липня 2018 року (відповідно до вимог позовної заяви), розрахунок необхідно здійснювати на підставі норм Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року.

42. Також суди першої та апеляційної інстанції правильно врахували, що в період невиконання судового рішення про поновлення позивача на посаді, згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 6 квітня 2016 року №292 «Деякі питання оплати праці державних службовців у 2016 році» та від 18 січня 2017 року №15 «Питання оплати праці державних органів», відбулися зміни в законодавстві стосовно розміру окладу та структури заробітної плати державних службовців, у зв`язку з чим суди обґрунтовано, з урахуванням приписів Порядку №100, взяли до уваги надану відповідачем на запит суду довідку про середню заробітну плату на посаді, прирівняній до посади позивача, та на підставі її відомостей правильно здійснили обрахунок середнього заробітку, який належить стягнути на користь позивача.

43. Водночас, Верховний Суд вважає безпідставними доводи касаційної скарги щодо застосування судами під час здійснення такого обрахунку коефіцієнту коригування, оскільки таке твердження не відповідає змісту оскаржуваних судових рішень, в яких наведені розрахунки середнього заробітку без посилання на такий коефіцієнт.

44. Також суди дійшли правильного висновку, що середній заробіток за час затримки виконання рішення суду в частині поновлення позивача на роботі підлягає стягненню саме з Міністерства юстиції України, оскільки при ліквідації державної установи публічного права на іншу державну установу, якій передані функції ліквідованої установи і яка є фактичним правонаступником цієї установи, переходять усі обов`язки ліквідованої установи щодо працевлаштування звільнених працівників ліквідованої установи та відшкодування усіх витрат, пов`язаних з незаконним звільненням працівника, й невиконання цього обов`язку є порушенням його трудових гарантій.

45. Так, згідно з пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 січня 2015 року №17 «Питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції» (що набрала чинності 28 січня 2015 року) ліквідовано Державну реєстраційну службу та Державну виконавчу службу й покладено на Міністерство юстиції завдання і функції останніх, а також установлено, що Міністерство юстиції України є правонаступником Державної реєстраційної служби та Державної виконавчої служби, що ліквідуються.

46. Щодо доводів скаржника про відсутність його вини у невиконанні рішення, оскільки це рішення оскаржувалось в суді касаційної інстанції з підстав неоднакової судової практики в спірних правовідносинах, та щодо посилання відповідача на не вчинення позивачем дій по зверненню цього судового рішення до примусового виконання Верховний Суд зазначає таке.

47. З огляду на встановлені на законодавчому рівні державні гарантії обов`язковості виконання судових рішень, Верховний Суд зазначає, що затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне безумовний обов`язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки.

48. Положення Кодексу законів про працю України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, що вказують на його бажання поновитися на роботі, в тому числі і щодо пред`явлення рішення до примусового виконання.

49. Правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання.

50. Водночас, добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов`язок. Зазначений обов`язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.

51. Верховний Суд резюмує, що наявність вини відповідача в спірних правовідносинах встановлена нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України, за якими судові рішення, які набрали законної сили, повинні виконуватися державними органами добровільно, без відкриття виконавчого провадження; а рішення про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно. Водночас, невиконання відповідачем судового рішення про поновлення позивача на посаді в установлені законодавством строки підтверджується зібраними судами попередніх інстанцій в справі належними, допустимими та достатніми доказами.

52. Такі правові висновки Суду відповідають правовій позиції, викладеній Верховним Судом в постановах від 06 серпня 2019 року (справа №0640/4691/18), від 24 вересня 2019 року (справа №826/16191/17), від 02 жовтня 2019 року (справа №823/1507/18), від 03 жовтня 2019 року (справа №804/8042/17), від 05 березня 2020 року (справа №280/360/19).

53. Що стосується доводів касаційної скарги стосовно не врахування судами попередніх інстанцій того, що позивач в спірному періоді отримувала пенсію по інвалідності, однак, сума отриманої позивачем цієї соціальної виплати не вирахувана з розміру середнього заробітку, який стягнуто на користь позивача, Верховний Суд зазначає таке.

54. Як вже зазначалось, трудовим законодавством передбачено право особи на отримання середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про її поновлення на роботі.

55. Водночас, законом передбачено, що виплата такого заробітку проводиться на користь поновленої на посаді особи за весь час вимушеного прогулу.

56. Втім, законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

57. Посилання скаржника на пункт 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» є помилковим, оскільки викладені в ньому роз`яснення здійснені з урахуванням вимог закону, який втратив чинність, а саме: частину третю статті 117 Кодексу законів про працю України включено на підставі Закону України від 20 грудня 2005 року № 3248- IV «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України».

58. Аналогічний правовий висновок висловлено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року (справа №826/808/16), постанові Верховного Суду від 24 вересня 2019 року (справа №826/16191/17).

59. Крім цього, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо того, що цей спір не є публічно-правовим, позивач обрала неправильний спосіб захисту своїх прав, оскільки повинна була звертатися до суду в порядку виконання судового рішення та пропустила відповідні строки такого звернення, визначені статтею 383 Кодексу адміністративного судочинства України.

60. Верховний Суд зазначає, що невиконання або несвоєчасне виконання судового рішення про поновлення працівника на посаді, згідно положень чинного законодавства України, є самостійною підставою звернення такого працівника до суду за захистом свої прав та охоронюваних законом інтересів. При цьому, позивач наділений правом на власний розсуд обирати спосіб захисту його порушених прав чи то шляхом звернення до суду з відповідним позовом, чи то в порядку виконання невиконаного судового рішення шляхом встановлення судового контролю за його виконанням.

61. Цьому висновку кореспондує висновок Верховного Суду в постанові від 24 вересня 2019 року в справі №826/16191/17.

62. За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судових рішеннях повно і всебічно з?ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

63. У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

64. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

65. За змістом частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

66. Таким чином, зважаючи на приписи статей 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

VIІ. Судові витрати

67. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року залишити без задоволення.

2. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. А. ГубськаСудді М. В. Білак О. В. Кашпур