Історія справи

Ухвала КАС ВП від 07.02.2018 року у справі №826/16056/14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2018 року

Київ

справа №826/16056/14

адміністративне провадження №К/9901/13283/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Бившевої Л.І. (суддя доповідач), Хохуляка В.В., Шипуліної Т.М., розглянув заяву Головного управління ДФС у м. Києві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 09.06.2015 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛО ФЕШН» до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

ТОВ «ОЛО ФЕШН» подало до суду позов, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві: від 02.09.2014 № 0012042206 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 7 534 266,25 грн., у тому числі в сумі 6 027 413,00 грн. за основним платежем та в сумі 1 506 853,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; від 02.09.2014 № 0012032206 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 9 360 767,50 грн., у тому числі в сумі 7 488 614,00 грн. за основним платежем та в сумі 1 872 153,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 21.11.2014 відмовив у задоволенні позову.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 03.03.2015 постанову суду першої інстанції скасував та задовольнив позов. Визнав протиправним та скасував зазначені податкові повідомлення-рішення.

Вищий адміністративний суд України постановою від 09.06.2015 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2015 залишив без змін.

Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві у червні 2016 року подала до Верховного Суду України заяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 09.06.2015 з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2015 та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.11.2014.

Заявник свої вимоги обґрунтовує тим, що Вищий адміністративний суд України неоднаково застосував одні й ті самі норми матеріального права: підпункт 14.1.228 пункту 14.1 статті 14, пункт 138.1, пункт 138.2, пункт 138.4 статті 138, пункт 198.3, пункт 198.6 статті 198, пункт 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах: ухвали, щодо якої подано заяву про перегляд, та ухвал цього суду від 06.04.2016 у справі № 826/83/13-а (К/800/41082/13), від 12.05.2016 у справі № 826/15486/15 (№ К/800/3687/16).

Верховний Суд України ухвалою від 03.10.2016 відкрив провадження у справі.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

У зв'язку з припиненням діяльності Верховного Суду України, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.01.2018 для розгляду справи визначено колегію суддів Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач), Шипуліна Т.М., Хохуляк В.В.

Верховний Суд ухвалою від 06.02.2018 прийняв до провадження заяву Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 09.06.2015, ухвалою від 27.05.2018 - замінив відповідача у справі: Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві правонаступником - Головним управлінням ДФС у м. Києві.

ТОВ «ОЛО ФЕШН» у письмових запереченнях проти заяви про перегляд судового рішення та поясненнях до заперечень зазначає, що правовідносини у справах, на які посилається відповідач, та справі, в якій подано заяву про перегляд судового рішення, є різними. Наголошує на тому, що у справі, в якій подано заяву про перегляд, контролюючий орган, обґрунтовуючи заяву, посилається на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 26.08.2014 у справі № 758/9746/14-к, згідно з якою засновника і директора ТОВ «Торенія» звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 49 Кримінального кодексу України. Цей доказ не може бути підставою для визнання фіктивною діяльності ТОВ «Торенія», оскільки не містить установлених судом фактичних обставин справи та обґрунтованості доведення вини та містить висновки з вирішення питання про застосування строків давності, кримінальна справа не завершена вироком. Натомість у справах, на які посилається контролюючий орган в обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, мають місце обставини щодо фіктивності контрагента платника податку, які ґрунтуються на встановлених фактах, викладених в ухвалі та у вироку суду у кримінальній справі, що є належними доказами у розумінні частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, з'ясовуючи питання наявності обставин для перегляду ухвали суду касаційної інстанції від 09.06.2015 з підстави, передбаченої у пункті 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах), зважає на таке.

Вищий адміністративний суду України ухвалою від 06.04.2016 у справі № 826/83/13-а (К/800/41082/13), на яку посилається заявник в обґрунтування підстав для перегляду судового рішення, залишив без змін судові рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову про скасування податкових повідомлень-рішень про визначення платнику податків грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість на підставі акта перевірки, яким зафіксовано порушення платником положень пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (зі змінами та доповненнями), що призвело до заниження податку на прибуток підприємств, та підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.4 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (зі змінами та доповненнями), що призвело до заниження податку на додану вартість.

Суд касаційної інстанції, залишаючи без змін судові рішенні про відмову в задоволенні позову у справі № 826/83/13-а, визнав, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених обставин щодо формування платником податків валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі первинних документів, підписаних від імені підприємств, зареєстрованих фізичними особами без мети здійснення підприємницької діяльності. Так, у постанові суду установлено факт визнання фізичною особою (засновником та керівником підприємства) вини у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво), та згідно з цією постановою ця особа звільнена від кримінальної відповідальності на підставі Закону України «Про амністію». Згідно з вироком суду визнано винною фізичну особу (засновника та керівника підприємства) у скоєнні злочинів, передбачених частиною п'ятою статті 27, частиною першою статті 205 (фіктивне підприємництво) та частиною другою статті 358 Кримінального кодексу України (підроблення документів, печаток, штампів, бланків). За таких обставин суд касаційної інстанції вказав на непідтвердження платником податків належним чином оформленими документами господарських операцій та на законність податкових повідомлень-рішень, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12.05.2016 у справі № 826/15486/15 (№ К/800/3687/16), на яку також посилається заявник в обґрунтування підстав для перегляду судового рішення, залишив без змін судові рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову про скасування податкових повідомлень-рішень про зменшення платнику суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств та про визначення платнику грошового зобов'язання з податку на додану вартість на підставі акта перевірки, яким зафіксовано порушення платником положень пункту 50.2 статті 50, пункту 138.1, підпункту 138.5.1 пункту 138.5 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податку на прибуток підприємств, та положень пункту 185, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.5, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2, 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість.

Суд касаційної інстанції, залишаючи без змін судові рішення попередніх інстанції, вказав, що позивачем не надано документів на підтвердження використання придбаного у контрагентів товару в межах господарської діяльності, отже, позивач не довів реальне здійснення господарських операцій з контрагентами, використання товару в господарській діяльності чи придбання товару з такою метою.

Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 09.06.2015 у справі № 826/16056/14, про перегляд якої подано заяву, по іншому застосував норми матеріального права, які регулюють подібні правовідносини, пов'язані з формуванням платником витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту з податку на додану вартість за таких обставин як формування зазначених витрат і кредиту за операціями з придбання товарів у суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), що мають ознаки фіктивності. Суд касаційної інстанції допустив інше застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, ніж у першій справі, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень.

Так, у справі, щодо якої подано заяву про перегляд ухвали суду касаційної інстанції, на час вирішення цієї справи судами попередніх інстанцій мали місце такі обставини як: звільнення засновника і директора контрагента позивача - ТОВ «Торенія» ОСОБА_5 згідно з ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 26.08.2014 у справі № 758/9746/14-к від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого у частині першій статті 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво), з нереабілітуючої підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 49 цього Кодексу, у зв'язку із закінченням строків давності; наявність зареєстрованого кримінального провадження № 12013110070001250 за фактом створення суб'єкта підприємницької діяльності - ТОВ «Гатіора» з метою прикриття незаконної діяльності, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України.

У цій справі Вищий адміністративний суд України застосував до спірних правовідносин норми матеріального права: підпункти 14.1.27, 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пункт 138.1, підпункт 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, підпункт 139.1.1 пункту 139.1 статті 139, пункти 198.1, 198.6 статті 198, пункти 201.8, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, та погодився з висновком суду апеляційної інстанції про підтвердження факту реального вчинення позивачем операцій з придбання товару/послуг у всіх підприємств-контрагентів: ТОВ «Торенія», ТОВ «Гатіора», ТОВ «Старт-Д» та ПП «Пагамент».

Таким чином, підтвердилися обставини для перегляду ухвали від 09.06.2015 у справі № 826/16056/14, передбачені у пункті 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах).

За результатами перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 09.06.2015 у справі № 826/16056/14, Верховний Суд, вирішуючи питання щодо застосування норм права, що регулюють правовідносини, пов'язані з формуванням платником податків витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту з податку на додану вартість за таких обставин як формування зазначених витрат і кредиту за операціями з придбання товарів у суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), створених фізичними особами з метою прикриття незаконної діяльності, зважає на таке.

Порядок формування платником податку на прибуток підприємств витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту за періоди: 2012, 2013, 2014 роки, регулювався нормами статей 138, 139, 198 Податкового кодексу України (у редакціях, чинних на відповідні періоди).

Аналіз підпунктів 138.2, підпункту139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 198.2, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України свідчить, що у податковому обліку господарські операції та витрати за ними мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. Податковий кредит має бути обов'язково підтверджений податковою накладною.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, перелік яких визначено у цій нормі.

Водночас Верховний Суд зазначає, що наявність первинних документів, які мають обов'язкові реквізити, визначені у законі, не є безумовною підставою для визнання правомірності формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту за умови якщо такі первинні документи складені від імені суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), створеного з метою фіктивного підприємництва. Такий висновок зумовлений тим, що статус нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Відповідно, вчинені під час здійснення нелегальної діяльності операції не можуть бути легалізовані, а їх відображення у бухгалтерському та податковому обліках надавати передбачені законом податкові вигоди.

Верховний Суд України неодноразово висловлював висновки щодо застосування норм матеріального права, що регулюють подібні спірним правовідносини, у постановах, прийнятих за результатами розгляду справ з підстави, передбаченої у пункті 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (постанови від 22.11.2016 у справі № 826/11397/14, від 24.05.2016 у справі № 21-5332а15, від 14.06.2016 у справі № 21-1318а16, від 22.11.2016 у справі № 21-2430а16).

Висновки Верховного Суду України полягають у тому, що надання платником податків податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством, про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, окрім як якщо податковий орган не довів, що відомості, які містяться в документах, є недостовірними.

У справі № 826/11397/14 Верховний Суд України, посилаючи на висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності у кримінальній справі вироку, зазначив, що така обставина як наявність кримінального провадження, зареєстрованого за фактом вчинення злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України, стосовно фіктивності підприємства - контрагента покупця, не могла бути не врахована судом, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами. Первинні документи, які виписані фіктивним підприємством, не можуть вважатися належно оформленими документами, що підтверджують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту є безпідставним. Тому, при розгляді конкретної справи такі доводи органу влади суди мають перевіряти.

У справах № 21-5332а15, № 21-1318а16, № 21-2430а16 Верховний Суд України зазначив, що обставина щодо набрання законної сили вироком суду, яким директора підприємства визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частинами першою і другою статті 205 Кримінального кодексу України, не може бути неврахованою судами, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального її підтвердження первинними документами. Це саме стосується і справ, де має місце обставина щодо наявності постанови суду про звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вчинила зазначений злочин, з нереабілітуючих підстав.

Враховуючи наведене, висновки суду касаційної інстанції про протиправне визначення платнику податків за спірними податковими повідомленнями-рішеннями грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість сформульовані в результаті неправильного застосування норм матеріального права, що призвело до порушення судом касаційної інстанції і норм процесуального права, яке полягає у тому, що цей суд залишив поза увагою неповне і не всебічне з'ясування судами першої і апеляційної інстанцій обставин щодо фіктивного підприємництва стосовно суб'єктів підприємницької діяльності - ТОВ «Торенія», ТОВ «Гатіора», які відображені позивачем (покупцем) у бухгалтерському та податковому обліках як постачальники товарів.

Підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, передбачено, що заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 («Касаційне провадження») і 3 («Перегляд судових рішень Верховним Судом України») розділу IV цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 227 глави 2 розділу IV цього Кодексу порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ :

Заяву Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 09.06.2015, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2015 та постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.11.2014 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді

Верховного Суду Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк

Т.М. Шипуліна