Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 червня 2018 року

Київ

справа №815/1149/16

адміністративне провадження №К/9901/15846/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

судді-доповідача - Бевзенка В.М.,

суддів: Білоуса О.В.,

Стрелець Т.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної судової адміністрації України

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19.09.2016 (головуючий суддя Стеценко О.О., судді Андрухів В.В., Левчук О.А.)

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2017 (головуючий суддя Турецька І.О., судді Стас Л.В., Косцової І.П.),

у справі №815/1149/16

за позовом ОСОБА_3

до Одеського апеляційного господарського суду, Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України)

третя особа Державна казначейська служба України

про визнання дій протиправними та про стягнення вихідної допомоги у зв'язку з відставкою,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_3 звернулась до суду з адміністративним позовом до Одеського апеляційного господарського суду, ДСА України, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Державна казначейська служба України, в якому просила:

- визнати протиправними відмову Одеського апеляційного господарського суду у нарахуванні та виплаті судді у відставці ОСОБА_3 вихідної допомоги, відмову ДСА України у нарахуванні та виплаті судді у відставці ОСОБА_3 вихідної допомоги;

- стягнути з Одеського апеляційного господарського суду на користь ОСОБА_3 вихідну допомогу в розмірі 241 164 грн;

- зобов'язати ДСА України виділити та перерахувати Одеському апеляційному господарському суду кошти для проведення виплати судді у відставці ОСОБА_3 вихідної допомоги в розмірі 241 164 грн - 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на день досягнення нею 65-річного віку і реалізованого права на відставку судді.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 19.09.2016, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2017, адміністративний позов задоволено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що рішення судів попередніх інстанції були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Суду від 30.05.2018 справу призначено до касаційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 11.07.2018.

11.07.2018 у судове засідання не прибула жодна зі сторін у справі, хоча вони були належним чином повідомлені про дату час та місце судового засідання.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

З огляду на зазначене, Суд розглядає справу у порядку письмового провадження.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 28.05.1980 позивача призначено на посаду судді Ленінського районного суду м.Одеси.

21.06.1982 позивача призначено на посаду судді Суворовського районного суду м.Одеси.

04.04.2006 позивача призначено на посаду судді Одеського апеляційного господарського суду безстроково.

Маючи необхідний для відставки судді стаж роботи, встановлений Законом України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VI від 07.07.2010 (далі - Закон України «Про судоустрій і статус суддів»), 27.01.2014 позивачем було подано заяви до Вищої ради юстиції та Верховної Ради України про відставку з посади судді Одеського апеляційного господарського суду відповідно до пункту 9 частини п'ятої статті 126, статті 131 Конституції України та відповідно до статті 109 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», у редакції чинній на день подання заяви.

Постановою Верховної Ради України №636-VIII від 16.07.2015 позивача звільнено з посади судді Одеського апеляційного господарського суду у зв'язку з подачею заяви про відставку.

Наказом голови Одеського апеляційного господарського суду №129-к від 03.08.2015 позивача відраховано зі штату Одеського апеляційного господарського суду у зв'язку із поданням заяви про відставку.

05.11.2015 позивач звернулася до голови Одеського апеляційного господарського суду із заявою, в якій просила здійснити нарахування та виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, відповідно до статті 126 Конституції України та статті 109 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».

09.11.2016 позивач звернулася до Державної судової адміністрації України із заявою такого ж змісту.

Листом Державної судової адміністрації України №Л1416151504/15 від 04.12.2015 та листом Одеського апеляційного господарського суду №08-38/2308/2015 від 10.11.2015 позивача повідомлено про відсутність підстав для нарахування та виплати вихідної допомоги.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що позивач реалізувала право на відставку до набрання чинності Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», а тому має право на отримання вихідної допомоги у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою відповідно до частини першої статті 136 Закону Україну «Про судоустрій і статус суддів».

Суд не погоджується із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Згідно статті 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, що діяла станом на час подання позивачем заяви про відставку) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.

Водночас, за правилами частин другої, шостої статті 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», який набрав чинності 01.04.2014, було внесено зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме: виключено статтю 136 даного Закону, якою було передбачено право судді, який вийшов у відставку, на виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, в даному випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді.

Як вбачається з матеріалів справи, позивача звільнено у зв'язку з поданням заяви про відставку на підставі постанови Верховної Ради України від 16.07.2015, тобто на час, коли положення про вихідну допомогу, передбачену статтею 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», втратили чинність.

Зважаючи на те, що датою виходу у відставку судді є дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади, а не дата подання позивачем заяви про відставку до Вищої ради юстиції, у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою.

Суд зауважує, що відмова відповідачів у виплаті такої допомоги не є звуженням змісту та обсягу прав позивача, оскільки законодавство, чинне на момент виходу позивача у відставку, виплату такої допомоги не передбачало.

Суд вважає помилковими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що вихідна допомога є гарантією правового статусу і особливою формою соціального забезпечення судді, а тому не може бути скасована шляхом внесення змін до законодавства, оскільки у рішенні від 19.11.2013 №10-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів та не має постійного характеру.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та зобов'язання відповідачів здійснити нарахування та виплату позивачу вихідної допомоги у зв'язку з відставкою у розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою.

Згідно частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З урахуванням того, що фактичні обставини справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено повно, але неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, відповідно до повноважень, наданих статтею 349 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд вважає необхідним їх судові рішення скасувати та відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної судової адміністрації України задовольнити.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 19.09.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2017 у справі №815/1149/16 скасувати.

3. Прийняти нову постанову.

4. У задоволенні позову ОСОБА_3 до Одеського апеляційного господарського суду, Державної судової адміністрації України, третя особа - Державна казначейська служба України, про визнання дій протиправними та про стягнення вихідної допомоги у зв'язку з відставкою - відмовити.

5. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач В.М.Бевзенко

О.В.Білоус

Т.Г.Стрелець