Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 квітня 2019 року

Київ

справа №1570/3414/12

касаційне провадження №К/9901/3868/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі міста Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29.10.2012 (суддя - Юхтенко Л.Р.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2014 (судді - Яковлєв О.В., Бойко А.В., Танасогло Т.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Міжнародна компанія "Антал-Індустрія" (далі - ТОВ МК "Антал-Індустрія") до Державної податкової інспекції у Малиновському районі міста Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі - ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

ТОВ МК "Антал-Індустрія" звернулося до суду з позовом до ДПІ, у якому просило: скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ форми "Р" від 16.05.2012 № 0008332301, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 226`757,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що висновки податкової перевірки, за результатами якої було складено акт та прийнято податкове повідомлення - рішення, є безпідставними, оскільки придбані матеріали у ПП "Марракеш" були використані у господарські діяльності, що підтверджено відповідними первинними документами.

Суди попередніх інстанцій встановили, що фактичною підставою для прийняття податкового повідомлення - рішення, з приводу правомірності якого виник спір, слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті від 28.04.2012 № 91/22-213/32894969/597 про результати планової виїзної перевірки ТОВ МК "Антал-Індустрія" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 по 31.12.2011. Згідно з цими висновками позивач, у період охоплений перевіркою, порушив пункти 138.1, 138.4 статті 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та занизив податок на прибуток за ІІ-ІІІ-й квартали 2011 року на 226`756,00 грн. Такий висновок ДПІ обґрунтований тим, що у ході перевірки на підставі даних головної книги, журналу - ордеру по рахунку № 631 "Розрахунки з постачальниками ", оборотних відомостей по рахунках № 311 "Розрахунковий рахунок у національній валюті ", № 90 "Собівартість реалізації ", а також даних первинних документів (договори, акти виконаних, накладні тощо) встановлено завищення товариством показників по рядку 05.1 Декларації з податку на прибуток за ІІ квартал 2011 року на суму 187`246,00 грн, за ІІІ квартал 2011 року - 798`650,00 грн за рахунок включення до собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг) суми витрат з придбання товарів (ізоляційні матеріали) та послуг субпідряду у МК "Маракеш" без підтверджуючих документів на реалізацію таких товарів/послуг.

Отже, як встановлено судами, фактично між сторонами виник спір щодо правомірності формування товариством суми витрат операційної діяльності.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій перевірили подальше використання позивачем придбаних товарів/послуг у власній господарській діяльності, а також дослідили надані позивачем первинні документи, дані бухгалтерського обліку та дійшли висновку про безпідставність висновків контролюючого органу та протиправність податкового повідомлення - рішення.

ДПІ подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного встановлення обставин у справі та вирішення спору, просить скасувати зазначені судові рішення та у задоволенні позову відмовити. При цьому на обґрунтування касаційної скарги відповідач наводить ті ж самі обставини щодо порушень, встановлених у ході податкової перевірки товариства.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 14.05.2014 № К/800/25145/14 відкрив касаційне провадження у цій справі.

Позивач не реалізував своє процесуальне право щодо подання відзиву на касаційну скаргу відповідача.

Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2106 № 1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 № 2 "Про визначення дня початку роботи Верховного Суду" днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.

Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства України викладено в новій редакції.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 08.02.2019 касаційну скаргу ДПІ області прийняв до провадження та визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Склад витрат та порядок їх визнання передбачено статтею 138 ПК України.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Отже, витрати операційної діяльності визначаються не тільки з урахуванням витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, а й адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат.

Поняття "операційна діяльність" не розкрито в ПК України. Однак із загального визначення операційна діяльність - це діяльність, яка зафіксована в установчих документах, пов'язана з виробництвом й реалізацією продукції, та є визначальною метою створення підприємства, що забезпечує основну частину його прибутку.

В свою чергу, витрати згідно з підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України - витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненої в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Даний висновок випливає зі змісту підпункт 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України, відповідно до якого розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, зміст поняття "ділова мета" передбачає обов'язкову спрямованість будь-якої операції платника податків на отримання позитивного економічного ефекту. При цьому з визначеного ПК України поняття ділової мети вбачається, що не обов'язково, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому або операція може виявитися збитковою, і це є одним із варіантів нормального перебігу подій при здійсненні господарської діяльності.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Пунктом 44.2 статті 44 ПК України передбачено, що для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу.

Суди попередніх інстанцій з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції Закону, чинного на час розгляду і вирішення справи) дослідили надані позивачем докази (договори, первинні документи, інші документи - відомість ресурсів до локального кошторису №4-1-1, локальний кошторис Форми №4, акти приймання будівельних робіт Форми №КБ-2в) та встановили, що доводи контролюючого органу щодо безпідставного формування товариством валових витрат, як такі, що не приймали участь у формуванні собівартості реалізованих товарів/послуг, не підтверджуються, оскільки придбані позивачем товари були реалізовані у відповідних звітних періодах - ІІ - ІІІ кварталах 2011 року. При цьому суди правильно відхилили доводи відповідача про ненадання товариством під час перевірки бухгалтерських документів, пославшись на те, що в акті перевірки (додаток № 4 до акту) зазначено, що первинні документи, використані при проведенні перевірки, достовірні, надані в повному обсязі.

Під час розгляду справи суди попередніх інстанцій також надали оцінку обставинам, що укладені договори між позивачем та МК "Маракеш" було обумовлено наявністю зобов'язань позивача перед іншими підприємствами щодо здійснення ізоляційних робіт, що підтверджено відповідними первинними документами, які були досліджені судами.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень, ДПІ посилається на ті ж самі обставини, які вказані в акті перевірки як підстава для збільшення товариству грошового зобов'язання з податку на прибуток згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір у цій справі. Ці доводи ДПІ були предметом оцінки судами першої та апеляційної інстанцій; в касаційній скарзі не наведено конкретних підстав, які б свідчили про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні обставин у справі та норм матеріального права при їх юридичній оцінці.

За таких обставин, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність збільшення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток згідно з податковим повідомленням - рішенням форми "Р" від 16.05.2012 № 0008332301 є обґрунтованим та відповідає статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону, чинного на час розгляду і вирішення справи).

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 349, статті 350, частинами 1, 5 статті 355, статтями 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі міста Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29.10.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2014 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк

Т.М. Шипуліна