Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 квітня 2018 року

Київ

справа №760/1397/17

адміністративне провадження №К/9901/1665/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Харківський обласний військовий комісаріат, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Лічевецького І.О., Мельничука В.П., Мацедонської В.Е. від 30 листопада 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва із позовом до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Харківський обласний військовий комісаріат, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії та просив: визнати протиправним та скасувати пункт 54 протоколу № 64 від 08 липня 2016 року засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби в частині, що стосується позивача; зобов'язати відповідача розглянути питання щодо призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975; зобов'язати відповідача подати у півторамісячний строк після набрання законної сили рішення суду звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач незаконно та безпідставно відмовився призначати ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей».

Постановою Солом`янського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що протокол засідання комісії, який оскаржує позивач, не передбачає настання наслідків зобов'язального характеру на відміну від рішення суб'єкта владних повноважень - нормативно-правового акта чи акта індивідуальної дії. Позивачем не ставилось питання про визнання неправомірним та скасування відповідного рішення комісії про відмову у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, відтак, протокол засідання комісії не є рішенням суб'єкта владних повноважень, а тому не може бути визнаний судом протиправним.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року постанову Солом`янського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2017 року скасовано, прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені в повному обсязі.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а не дата звільнення з військової служби.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на допущені судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального і процесуального права, Міністерство оборони України звернулось із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року та залишити в силі рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2017 року.

У касаційній скарзі скаржником зазначається, що суд апеляційної інстанцій не надав належної оцінки тому, що позивач скористався наданим йому правом на отримання грошової допомоги у 2014 році відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Солом`янського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2017 року та постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року відповідають не повністю, а вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач проходив військову службу в Збройних Силах СРСР з 01 вересня 1968 року по 02 жовтня 1988 року; наказом від 07 травня 1988 року № 072 позивача було звільнено в запас.

19 грудня 1988 року за результатами первинного огляду ОСОБА_2 встановлено ІІІ групу інвалідності з 19 грудня 1988 року. Причиною інвалідності встановлено захворювання, отримане в період проходження військової служби.

З 13 червня 1990 року позивачу встановлено ІІ групу інвалідності. Причиною інвалідності зазначено захворювання, отримане в період проходження військової служби.

Відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань від 02 червня 1994 року № 308 підтверджено наявність у позивача захворювання, що пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Як вбачається із виписки до акту огляду МСЕК серії 2-18 АА № 131876 від 04 липня 1994 року позивач є інвалідом ІІ групи з 02 червня 1994 року. Причиною інвалідності зазначено захворювання, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

01 серпня 1997 року ОСОБА_2 встановлено ІІІ групу інвалідності. Причиною інвалідності зазначено захворювання, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК від 10 липня 2000 року позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності з 01 серпня 2000 року безстроково. Причиною інвалідності зазначено захворювання, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Як вбачається із довідки до акта огляду МСЕК від 13 травня 2014 року № 681822 на підставі огляду по погіршенню здоров`я ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності з 13 травня 2014 року безстроково. Причиною інвалідності зазначено захворювання, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

10 березня 2016 року позивач звернувся до Харківського обласного військового комісаріату із заявою та документами, необхідними для отримання одноразової грошової допомоги.

Листом від 27 липня 2016 року Харківський обласний військовий комісаріат повідомив позивачу, що комісія Міноборони пунктом 54 протоколу № 64 від 08 липня 2016 року відмовила йому у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги.

Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 08 липня 2016 року № 54, комісія дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги особам, що звільненні з військової служби та інвалідність, яким встановлено до набуття чинності Закону України від 04 квітня 2006 року № 3597-IV «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», що запровадив виплату одноразової грошової допомоги, оскільки згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно статей 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Частиною другою статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

З аналізу наведених норм Закону вбачається, що право на отримання вказаної допомоги після звільнення з військової служби мають особи, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби незалежно від часу настання інвалідності.

Зазначена позиція узгоджується з висновками, викладеними у рішенні Верховного Суду України від 18 листопада 2014 року по справі № 21-466а14 та постанові Верховноо Суду від 20 березня 2018 року у справі № 276/322/17.

Судами першої та апеляційної інстанції не звернуто увагу на те, що позивачу була виплачена одноразова компенсація за шкоду, заподіяну здоров`ю по ІІ групі інвалідності в розмірі 94,80 грн відповідно до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що підтверджується листом Управління соціального захисту населення Чугуївської міської ради від 23 лютого 2016 року № 732.

Зазначена сума була повернута позивачем на рахунок Державного бюджету України 23 лютого 2016 року, що підтверджується довідкою Чугуївського управління Державної казначейської служби України у Харківській області від 24 лютого 2016 року № 01-49/178..

Крім того, суперечливим є висновок суду першої інстанції, що позивачем не оскаржується рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, а протокол не може бути визнаним протиправним.

Наказом Міністра оборони України від 12 квітня 2007 року № 168 «Про організацію роботи та призначення комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби» (далі - Наказ Міністерства оборони № 168) у Міністерстві оборони України створена постійно діюча комісія з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби. До складу даної комісії (голова) входить заступник Міністра оборони України.

Згідно з цим наказом Міністерства оборони № 168 відповідну пропозицію для вирішення питання позивача (позитивну чи негативну) повинна надати постійно діюча комісія з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби. За наслідком розгляду такої пропозиції комісії Міністр оборони України приймає відповідне рішення.

Отже, пропозиція цієї комісії у формі протоколу засідання, затвердженого Міністром оборони України, і є рішенням.

Таким чином, суди попередніх інстанцій не дослідили всі наявні у справі докази та не встановили фактичні обставини справи, які мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Згідно з статтею 19 КАС України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб.

До повноважень Верховного Суду, при розгляді справи в касаційному порядку, не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011).

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

За таких обставин колегія суддів дійшла до висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

Постанову Солом`янського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2017 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко