Історія справи

Ухвала КАС ВП від 31.07.2019 року у справі №1340/4141/18
Ухвала КАС ВП від 18.08.2019 року у справі №1340/4141/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 березня 2020 року

Київ

справа №1340/4141/18

адміністративне провадження №К/9901/20849/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О.В.,

суддів - Гімона М.М., Желтобрюх І.Л.,

за участю секретаря судового засідання Носенко Л.О.,

представників позивача Шуневич Т.П., Темника Б.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Фірма" Нафтогазбуд" на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2019 року (головуючий суддя Сподарик Н.І.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2019 року (головуючий суддя Нос С.П., судді - Кухтей Р.В., Попко Я.С.) у справі за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Фірма «Нафтогазбуд» до Головного управління ДФС у Львівській області, третя особа Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області про скасування рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені,

У С Т А Н О В И В:

У вересні 2018 року Приватне акціонерне товариство «Фірма «Нафтогазбуд» (далі - ПАТ «Фірма «Нафтогазбуд») звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Львівській області (далі - ГУ ДФС у Львівській області), в якому просило скасувати рішення від 13 серпня 2018 року № 0298601310 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким до позивача застосовано штраф: за період з 21 квітня 2012 року до 10 листопада 2015 року у розмірі 375074,59 грн; за період з 21 січня 2015 року до 7 березня 2017 року у розмірі 426689,79 грн та нараховано пеню у розмірі 1852809,42 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказувало, що оскаржуване рішення контролюючим органом прийнято з порушенням вимог та порядку, передбачених Законом України від 8 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI) та Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне державне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 499, а тому є протиправним та підлягає скасуванню. Зокрема, скаржник зазначав про те, що розрахунок штрафних санкцій є неправильним, оскільки нарахування штрафних санкцій та пені здійснено у період дії мораторію.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, ПАТ «Фірма «Нафтогазбуд» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просило рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

ГУ ДФС у Львівській області скористалося своїм правом та надіслало до суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень зазначило, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просило відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, представників позивача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ГУ ДФС у Львівській області на підставі статей 75, 76 та 86 розділу ІІ Податкового кодексу України, пункту 2 частини першої статті 13 Закону №2464-VI проведено перевірку ПАТ «Фірма «Нафтогазбуд» з питань своєчасності сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, за результатами якої 20 липня 2018 року складено Акт №1788/13-01-13-10/01291436 (далі - Акт перевірки).

На підставі Акта перевірки відповідачем 13 серпня 2018 року прийнято рішення №0298601310 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким до позивача застосовано штраф: за період з 21 квітня 2012 року до 10 листопада 2015 року у розмірі 375074,59 грн; за період з 21 січня 2015 року до 7 березня 2017 року у розмірі 426689,79 грн та нараховано пеню у розмірі 1852809,42 грн.

Вважаючи прийняте ГУ ДФС у Львівській області 13 серпня 2018 року рішення №0298601310 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені неправомірним, ПАТ «Фірма «Нафтогазбуд» звернулося до суду з позовом про його скасування.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки строк виконання зобов`язань зі сплати єдиного внеску настав у позивача після порушення провадження у справі про банкрутство, відповідачем правомірно нараховано штраф та пеню за несвоєчасну сплату єдиного внеску у зв`язку з тим, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Зазначена позиція підтримана Восьмим апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вважає вказані висновки судів попередніх інстанцій передчасними, враховуючи наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно абзацу першого пункту 1 частини першої статті 7 вказаного Закону, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Абзацом першим частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

За приписами пункту 1 частини десятої статті 9 Закону №2464-VI, днем сплати єдиного внеску у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів вважається - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів.

Згідно частин другої-третьої та десятої статті 25 Закону №2464-VI, у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

На суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

Відповідно пункту 2 частини одинадцятої статті 25 Закону №2464-VI, орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції, зокрема, за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначено Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (далі - Інструкція №449).

Згідно з пунктом 1 Розділу VII вказаної Інструкції, за порушення норм законодавства про єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до платників, на яких згідно із Законом покладено обов`язок нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок, застосовуються фінансові санкції (штрафи та пеня) відповідно до Закону.

Відповідно до підпункту 2 пункту 2 Розділу VII Інструкції №449, за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення у період до 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум; за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення, починаючи з 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

При цьому, складається рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за формою згідно з додатком 12 до цієї Інструкції.

Розрахунок цієї фінансової санкції здійснюється на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.

При застосуванні штрафів, зазначених у цьому підпункті, приймається одне рішення на всю суму сплаченої (погашеної) недоїмки незалежно від періодів та кількості випадків сплати за вказані періоди.

За приписами абзаців 1, 2 пункту 5 Розділу VII Інструкції №449, на суму недоїмки платнику єдиного внеску нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка на суму фактично сплаченої недоїмки за кожний день прострочення платежу.

Нарахування пені починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно.

Суди першої та апеляційної інстанцій, аналізуючи зазначені норми чинного законодавства та вказуючи, що наявними у справі доказами підтверджено факт несвоєчасної сплати позивачем самостійно нарахованих сум єдиного внеску за період з 21 квітня 2012 року по 7 березня 2017 року, арифметичну точність та коректність розрахунку податковим органом сум штрафних санкцій та пені за несвоєчасну сплату таких сум, дійшли висновку про правомірність прийняття відповідачем 13 серпня 2018 року оскаржуваного рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент подання касаційної скарги; далі - КАС України) передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій вказуючи на правомірність прийняття податковим органом оскаржуваного рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені, не перевірили доводи позивача з приводу неправильного здійснення відповідачем розрахунку штрафних санкцій та пені.

По-перше, і в позовній заяві, і в апеляційній скарзі, як на одну з підстав для скасування оскаржуваного рішення позивач посилався на те, що згідно ухвал Господарського суду Львівської області: у справі №5015/2105/12 від 29 травня 2012 року та у справі №5015/4447/12 від 25 жовтня 2012 року у період з 29 травня 2012 року по 23 жовтня 2012 року та з 25 жовтня 2012 року по 21 липня 2014 року було уведено мораторій на задоволення вимог кредиторів, який передбачав: зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до порушення справи про банкрутство. Протягом дії мораторію: заборонено стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства України; не нараховується неустойка (штраф, пеня), інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів).

Суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи помилково керувалися Законом України від 14 травня 1992 року № 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон № 2343-XII), в редакції чинній з 18 січня 2013 року, оскільки під час розгляду справи вказаний Закон підлягав застосуванню в редакції чинній на момент порушення провадження у справі про банкрутство, а саме станом на 29 травня 2012 року.

Згідно положень статті 1 Закону № 2343-XII, мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію, частини четвертої статті 12 цього Закону, яка встановлює, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням справи про банкрутство.

За приписами абзацу другого частини четвертої статті 12 вказаного Закону, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов`язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів).

Позивач вказував, що з аналізу положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", боржник повинен виконувати зобов`язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства.

По-друге, судами попередніх інстанцій під час розгляду справи не було взято до уваги те, що з Акту перевірки, з оскаржуваного рішення від 13 серпня 2018 року та з Розрахунку штрафної санкції вбачається, що відповідачем нарахування штрафних санкцій та пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску здійснювалось за період з 21 квітня 2012 року по 7 березня 2017 року.

Разом з тим, постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2016 року, позов прокурора Франківського району м. Львова в інтересах держави в особі Управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова до Публічного акціонерного товариства "Фірма "Нафтогазбуд" задоволено. Стягнуто з відповідача на користь Управління Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова заборгованість єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 609371,76 грн.

Вказаними рішеннями було встановлено, що ПАТ «Фірма «Нафтогазбуд» мало заборгованість перед Управлінням Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова у розмірі 609371,76 грн. Згідно із Звітами про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за травень-липень 2012 року, платнику належало сплатити єдиний внесок у сумі 580745,27 грн. За несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Управлінням Пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова на підставі статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" застосовано штрафні санкції до відповідача у розмірі 13685,01грн та нараховано пеню у розмірі 13490,46 грн.

Тобто, позивачу за період травень - липень 2012 року штрафні санкції та пеня за несвоєчасну сплату єдиного внеску нараховні податковим органом повторно.

За змістом частини четвертої статті 9 КАС України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 КАС України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 73 КАС України).

Вказані вище обставини справи досліджені в неповному обсязі, тому для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які міститься в матеріалах справи або витребовується, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Частинами першою - третьою статті 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини другої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Частиною другою статті 353 вказаного Кодексу передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 3) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Колегія суддів дійшла висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, що призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам щодо законності і обґрунтованості, а тому такі рішення підлягають скасуванню, а справа відповідно до правил статті 353 КАС України - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Фірма" Нафтогазбуд" задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2019 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови виготовлено 16 березня 2020 року.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді М.М.Гімон

І.Л.Желтобрюх