Історія справи

Ухвала КАС ВП від 26.02.2019 року у справі №815/6234/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 березня 2019 року

Київ

справа №815/6234/16

адміністративне провадження №К/9901/38059/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2017 року (суддя Харченко Ю.В.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року (головуючий суддя Бойко А.В., судді Димерлій О.О., Єщенко О.В.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2016 року ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2, позивач) звернувся до суду з позовом до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (далі - Інспекція, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28 жовтня 2016 року №44610-13, яким позивачеві визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік в розмірі 9808,55грн.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначав, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем всупереч норм Податкового кодексу України (далі - ПК України), оскільки згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належна йому нерухомість за адресою: АДРЕСА_1 є об'єктом незавершеного будівництва, дані про площу котрого відсутні, а тому застосована контролюючим органом база оподаткування для визначення у спірному податковому повідомленні-рішенні розміру податку не є обґрунтованою.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про від 28 жовтня 2016 року №44610-13.

Приймаючи таке рішення, суди виходили з того, що застосування контролюючим органом положень статті 266 ПК України з метою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року, а тому обов'язок його сплати в 2015 році у позивача відсутній.

Крім того суд першої інстанції зазначив й про те, що відповідачем не доведено правомірності прийняття ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та обґрунтованості розміру нарахованого позивачеві зобов'язання.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив рішення судів скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В касаційній скарзі вказував на законність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення та зазначав, що станом на момент його прийняття стаття 266 ПК України була чинною й на виконання цієї норми рішенням Ізмаїльської міської ради встановлено ставку податку на об'єкти житлової нерухомості, а тому позивач - фізична особа, яка є власником такої нерухомості, зобов'язана сплачувати податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у 2015 році.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження.

Позивач в письмовому відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які він просив залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

В подальшому, справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами встановлено, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 15 серпня 2016 року №65854526 ОСОБА_2 на праві приватної власності належить 1/1 об'єкту нерухомого майна - «незавершене будівництво, об'єкт житлової нерухомості», розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

При цьому в зазначеній інформаційній довідці відсутні відомості щодо площі вказаного об'єкта нерухомого майна.

28 жовтня 2016 року Інспекцією згідно з п.п.54.3.3 п.54.3 ст.54, п.п.266.7.2 п.266.7 ст.266 ПК України винесено податкове повідомлення-рішення №44610-13 щодо визначення позивачеві суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік в розмірі 9808,55 грн.

Водночас слід зазначити, що ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб в залежності від типів таких об'єктів нерухомості (без врахування місця розташування (зональності)) для об'єктів житлової нерухомості усіх типів на території Ізмаїльської міської ради на 2015 рік (в розмірі 1 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м бази оподаткування) встановлено пунктом 1.1 рішення Ізмаїльської міської ради 53 сесії VI скликання від 16 січня 2015 року №4864-VI "Про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки".

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року №71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками податку на майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування у відповідності до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України встановлено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Згідно з підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року №71-VIII рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Відповідно до положень пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Зазначена норма розрізняє період опублікування рішення ради, плановий період та наступний період, кожен з яких має самостійне правове значення та не може співпадати в часі.

Згідно з пунктом 2.1 статті 2 ПК України зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.

Жодних змін до вищезазначених положень ПК України внесено не було, дія зазначених положень на 2015 рік законодавцем не зупинялась, місцеві ради не звільнялись від обов'язку при встановленні нового виду місцевого податку дотримуватись вимог підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України.

Отже, зміст наведених положень дає підстави для висновку, що місцеві ради мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів житлової та нежитлової нерухомості. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів нежитлової нерухомості був встановлений Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року №71-VIII, який набрав чинності 01 січня 2015 року, отже, лише у 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку встановлення цього податку.

Наявність у ПК України норм, які регулюють правила справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради, оскільки Верховна Рада України відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 ПК України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Відповідно до підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Наведені положення кодексу необхідно застосовувати з урахуванням норм Конституції України, які є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Так, за змістом статті 57 Основного Закону кожному гарантується право знати свої права і обов'язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

При цьому статтею 64 Конституції України передбачено, що зазначене конституційне право громадянина не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Враховуючи ухвалення Закону України №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким запроваджено податок на майно (до складу якого включено й податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), лише 28 грудня 2014 року, а також відсутність доказів прийняття відповідною місцевою радою рішення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, до 15 липня 2014 року, касаційний суд приходить до висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 266 ПК України з метою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, можливо було не раніше наступного бюджетного періоду, який настав за плановим (2015 роком), тобто не раніше 2016 року.

Таким чином, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність покладення контролюючим органом на позивача обов'язку зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а відтак оскаржуване у даній справі податкове повідомлення-рішення Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області від 28 жовтня 2016 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Доводи ж касаційної скарги контролюючого органу (в межах яких відповідно до приписів статті 341 КАС України Верховний Суд переглядав рішення суду апеляційної інстанції) за наведеного та обставин даної справи не дають підстав для висновку, що суди допустили неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень, а тому підстави для їх скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 350, 355 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 30 січня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 квітня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду