Історія справи

Постанова КАС ВП від 11.02.2025 року у справі №280/5073/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11 лютого 2025 року

справа № 280/5073/24

адміністративне провадження № К/990/810/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючої - Ханової Р. Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І. А., Хохуляка В. В.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року (судді: Шлай А. В., Круговий О. О., Баранник Н. П.)

у справі №280/5073/24

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Запорізькій області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

УСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач у справі) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управлінням ДПС у Запорізькій області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якій просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 02 квітня 2024 року № 0252764-2409-0826-UA23060070000082704, яким позивачу визначено до сплати суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно від`ємне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, власниками житлової нерухомості за 2023 рік у розмірі 7093,96 грн.

В обґрунтування позову позивач вказував, що він, як власник 8/100 частини нерухомого майна, яке не експлуатується за призначенням та є законсервованим, має пільгу у вигляді звільнення від сплати зазначеного податку на підставі рішення Запорізької міської ради №5 від 28 січня 2015 року «Про затвердження Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки)».

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року, позов задоволено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року задоволено апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області, скасовано рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року в адміністративній справі №280/5073/24, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

07 січня 2025 року на адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року у справі №280/5073/24, провадження за якою відкрито ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2025 року, справу витребувано з суду першої та/або апеляційної інстанції.

Доступ до електронної справи наданий 22 січня 2025 року, в паперовому вигляді справа надійшла на адресу Верховного Суду 30 січня 2025 року.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Суди попередніх інстанцій установили, що за даними АІС «Податковий блок» та даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 є власником 8/100 часток нежитлової будівлі літ.А-1, А-3 загальною площею 5294,0 кв.метри за адресою: АДРЕСА_1 .

Головним управлінням ДПС у Запорізький області сформовано та направлено на адресу позивача податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначено належну до сплати суму податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за даними об`єктами нерухомості, за 2023 рік, а саме:

- податкове повідомлення-рішення від 02 квітня 2024 року № 0252764-2409-0826-UA23060070000082704 на суму 7093,96 грн щодо нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ; розмір податкового зобов`язання розраховано з розрахунку 0,25 відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року (6700,00 грн), за 1 кв.м бази оподаткування.

Вважаючи протиправним зазначене податкове повідомлення-рішення, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом з вимогою про визнання його протиправним та скасування.

IІІ. ВИСНОВКИ СУДІВ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ

Суд першої інстанції, вирішуючи спір, зазначив, що відсутні підстави для визначення позивачу податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, щодо об`єкту нерухомості - нежитлової будівлі, яка є законсервованою та не використовується за призначенням, на підтвердження чого позивач надав відповідні докази.

При цьому, суд першої інстанції врахував підпункт 2.4.2 пункту 2.4 Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), затвердженого рішенням Запорізької міської ради від 28 січня 2015 року за №5 «Про встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки)» (зі змінами). Відповідно до підпункту 2.4.2 пункту 2.4 цього Положення міська рада встановлює пільги з податку, що сплачується на території міста Запоріжжя з об`єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільга з податку, що сплачується на території міста Запоріжжя, надається на наступні об`єкти нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, серед іншого, об`єкти нежитлової нерухомості, що перебувають у стадії реконструкції, капітального ремонту або законсервовані та не використовуються за призначенням.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, застосував до спірних правовідносин Положення про порядок консервації основних виробничих фондів підприємств, затверджене постановою Кабінету Міністрів України №1183 від 28 жовтня 1997 року. Зважаючи на те, що господарську діяльність можуть проводити не тільки юридичні особа, а й фізичні особи, які зареєстровані в якості підприємців, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що фізичні особи також можуть приймати рішення про консервацію основних засобів.

Апеляційний суд вказав на те, що у наданих позивачем документах відсутнє будь-яке обґрунтування стану об`єкту нерухомого майна, а позивач не надав доказів на підтвердження того, яким чином об`єкт нерухомого майна, співвласником якого він є, був законсервований та ким таке рішення приймалось.

Окремо суд зауважив, що консервація об`єкту нерухомого майна, як основного засобу, можлива терміном до трьох років, а за твердженням позивача вона триває понад сім років.

Суд апеляційної інстанції врахував лист Департаменту фінансової та бюджетної політики Запорізької міської ради №02/2-01/2343 від 20 грудня 2018 року, адресований територіальному управлінню Головного управління ДФС у Запорізькій області, в якому надані роз`яснення щодо застосування Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), затвердженого рішенням Запорізької міської ради від 28 січня 2015 року за №5, а саме зазначено, що пільга зі сплати податку, яка передбачена п.п. 2.4.2 п. 2.4 Положення стосується юридичних осіб, тобто суб`єктів господарювання, оскільки процедура консервації визначена законодавцем для основних засобів, тобто матеріальних активів, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності.

Отже, за висновком апеляційного суду, відсутність документів на підтвердження перебування майна в стадії реконструкції, капітального ремонту, консервації (для основних засобів) виключає можливість застосування податкової пільги.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Підставами касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції в цій справі позивач визначив пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Так, скаржник зазначає, що нормою матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції в постанові - є Положення про порядок консервації, яке діє виключно для юридичних осіб та їх виробничих засобів, зокрема, неправильно застосовано пункти 2, 7, 10 Положення про порядок консервації до встановлення факту не консервації 8/100 частин нежитлової будівлі, яка належить фізичній особі - позивачу, тоді як згідно документів, нежитлова будівля є законсервованою.

Позивач зауважив, що Верховний Суд не робив висновків щодо застосування Положення про порядок консервації, зокрема його пунктів 2, 7, 10 до встановлення факту консервації майна, яке належить фізичним особам, а не юридичним особам.

Позивач вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що нежитлова будівля не є законсервованою, мотивуючи це положеннями пунктів 2, 7, 10 Положення про порядок консервації:

- у позивача немає акта консервації нежитлової будівлі, наявність якого передбачено пунктом 10 Положення про порядок консервації;

- у позивача немає рішення про консервацію нежитлової будівлі, яке передбачено пунктом 7 Положення про порядок консервації;

- строк консервації нежитлової будівлі перевищує три роки, що не відповідає вимогам пункту 2 Положення про порядок консервації.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції доходить помилкового висновку про те, що нежитлова будівля не законсервована, а тому на позивача не поширюється податкова пільга.

27 січня 2025 року на адресу суду через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу позивача, в якому податковий орган просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Згідно з пунктом 10.1 статті 10 ПК України до місцевих податків належать податок на майно та єдиний податок.

Пунктом 12.3 статті 12 ПК України встановлено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів, та про внесення змін до таких рішень.

Статтею 265 ПК України встановлено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Порядок нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначено статтею 266 ПК України.

Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

За змістом підпункту 266.2.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Підпунктами 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Відповідно до підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПК України, база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується:

а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів;

б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів;

в) для різних типів об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів.

Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).

Згідно з підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Відповідно до підпункту 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Абзацом сьомим підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України встановлено, що обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості, виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Згідно з підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є місцевим податком, розмір якого визначається рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості. Відтак встановлення місцевих податків і зборів входить до компетенції органів місцевого самоврядування, податковий же орган, наділений повноваженнями по застосуванню в межах своєї компетенції вже прийнятих нормативно-правових актів, в тому числі рішень органів місцевого самоврядування, норми яких є чинними на час їх застосування та є обов`язковими.

Суди попередніх інстанцій установили, що рішенням Запорізької міської ради від 28 січня 2015 року за №5 «Про встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки)» затверджено Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки).

До вказаного Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), затвердженого 28 січня 2015 року рішенням Запорізької міської ради №5 (надалі Положення про податок на майно), внесено зміни Рішеннями Запорізької міської ради від 30.06.2015 за №5, від 26.02.2016 за №30, від 25.08.2016 за №50, від 21.12.2016 за №49, від 26.04.2017 за №51, від 27.05.2020 за №49.

Відповідно до підпункту 2.4.2 пункту 2.4 Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), міська рада встановлює пільги з податку, що сплачується на території міста Запоріжжя з об`єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями).

Пільга (звільнення від сплати) з податку, що сплачується на території міста Запоріжжя, надається на наступні об`єкти нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, серед іншого, об`єкти нежитлової нерухомості, що перебувають у стадії реконструкції, капітального ремонту або законсервовані та не використовуються за призначенням.

Як установив суд першої інстанції на підтвердження того, що нежитлова будівля, співвласником якої є ОСОБА_1 , законсервована та не використовується за призначенням більше десяти років, у тому числі протягом 2023 року, позивач надав такі докази:

- висновки щодо результатів візуального технічного обстеження будівель, споруд та конструкцій від 14 травня 2023 року за № 14/05, від 15 липня 2024 року за № 15/07, підписані інженером з технічної інвентаризації та керівником суб`єкта господарювання, у яких зазначено, що стан об`єкта нерухомості - законсервований та фактично не використовується за призначенням;

- акт щодо результатів візуального технічного обстеження будівель, споруд та конструкцій від 12 липня 2024 року вих.№ б/н, підписаний інженером з інвентаризації нерухомого майна та керівником суб`єкта господарювання, у якому вказано, що нежитлова будівля літ.А-1, А-3 у 2023 році та на момент обстеження 12 липня 2024 року фактично не використовується за призначенням; об`єкт законсервований; будівельні роботи, роботи з реконструкції та реставрації будівлі не ведуться;

- технічний паспорт (дата виготовлення 15 липня 2024 року; дата формування 16 липня 2024 року);

- висновок щодо результатів візуального технічного обстеження будівель, споруд та конструкцій від 15 липня 2024 року № 15/07, у якому зазначено, що стан об`єкта нерухомості - законсервований та фактично не використовується за призначенням.

На підтвердження того, що ще до 2023 року зазначена вище будівля була законсервованою та не використовувалась за призначенням, у матеріалах справи наявні: акт результатів технічного обстеження будівель, споруд та конструкцій від 10 жовтня 2018 року; висновок КП Мелітопольське МБТІ щодо результатів технічного обстеження будівлі від 30 липня 2020 року; звіт про оцінку нерухомого майна №00011/17 від 05 грудня 2017 року; висновок щодо результатів візуального технічного обстеження будівель, споруд та конструкцій ФОП ОСОБА_2 №20/2 від 01 лютого 2022 року.

За результатами оцінки наданих позивачем доказів, суд першої інстанції констатував, що ОСОБА_1 є власником 8/100 часток нежитлової будівлі, яка є законсервованою та не використовується за призначенням, підстави для визначення податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, щодо такого об`єкту нерухомості у 2023 році відсутні.

Суд апеляційної інстанції при вирішенні справи застосував до спірних правовідносин норми Положення про порядок консервації основних виробничих фондів підприємств, затверджене постановою Кабінету Міністрів України №1183 від 28 жовтня 1997 року, яке визначає організаційні основи та встановлює єдиний порядок підготовки до консервації, проведення консервації та розконсервації основних виробничих фондів підприємств і обов`язкове для підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, а також засновані на державній власності, крім підприємств, установ Державної кримінально-виконавчої служби. Для інших підприємств це Положення має рекомендаційний характер.

Згідно з пунктом 2 Консервація основних фондів підприємств - це комплекс заходів, спрямованих на довгострокове (але не більш як три роки) зберігання основних фондів підприємств у разі припинення виробничої та іншої господарської діяльності з можливістю подальшого відновлення їх функціонування.

Аналізуючи норми Положення про порядок консервації основних виробничих фондів підприємств, колегія суддів Верховного Суду визнає, що це Положення не може бути застосовано до нерухомості фізичних осіб, оскільки наведений у ньому порядок стосується лише підприємств і їх основних фондів, які використовуються для здійснення господарської та виробничої діяльності, і взагалі є обов`язковим для підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, а також засновані на державній власності. Для інших підприємств це Положення має рекомендаційний характер.

Відповідач впродовж розгляду справи доводить, що позивач експлуатує нежитлову будівлю шляхом надання відповідних послуг, зокрема, зазначає, що у нежитловій будівлі за адресою: Запорізька обл., м. Запоріжжя, Будинок відпочинку (о. Хортиця), буд. 36 знаходиться пейнтбольний клуб «STALKER». При цьому, в якості доказів своєї позиції відповідач надає роздруківку веб-сторінки, знайдену через систему пошуку GOOGLE.

Надані податковим органом докази суд першої інстанції визнав неналежними, а також вказав, що на вимогу суду жодних об`єктивних та переконливих доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач не надав.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такою оцінкою суду першої інстанції доказу (роздруківки веб-сторінки), оскільки він не відповідає ознакам належності, допустимості, достовірності і достатності, що встановлені статтями 73 - 76 КАС України. Доказами, які підтверджують факт здійснення господарської діяльності на об`єкті нежитлової нерухомості можуть бути певні документи, зокрема, договори, які підтверджують використання нерухомості в комерційних цілях, фінансові документи (чеки, рахунки - фактури тощо), податкові декларації та звіти, показники споживання комунальних послуг, відомості про персонал або найманих працівників, акти компетентних органів тощо.

Суд першої інстанції визнав безпідставним посилання відповідача на лист Департаменту фінансової та бюджетної політики Запорізької міської ради №02/2-01/2343 від 20 грудня 2018 року щодо розповсюдження пільги звільнення від сплати податку лише на юридичних осіб, оскільки зміст листа суперечить підпункту 2.4.2 вищезазначеного Положення, яким встановлено пільгу як для фізичних так і юридичних осіб.

Такий висновок суду першої інстанції відповідає правильному застосуванню норм матеріального права.

Узагальнюючи наведене вище, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що необхідно погодитися із висновками суду першої інстанції про те, що наявними у справі доказами підтверджується, що на позивача поширюється пільга зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а відтак відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, діяв поза межами повноважень та у не спосіб, що визначений законами України, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним і підлягає скасуванню.

Суд же апеляційної інстанції, формуючи свої висновки щодо відповідності оскаржуваного індивідуального акту вимогам частини другої статті 2 КАС України, норми права застосував формально, безвідносно до обставин цієї справи, при цьому належним чином не обґрунтував у чому полягає недостатність і неналежність наданих позивачем документів для цілей підтвердження податкової пільги.

Зважаючи на встановлені судом першої інстанції обставини в комплексному аналізі наявних у матеріалах справи доказів, підтверджують зроблені судом першої інстанції висновки про те, що позивач надав усі наявні та достатні докази в підтвердження своєї позиції. Натомість, всупереч частини другої статті 77 КАС України податковий орган не довів належними, достатніми, допустимими та достовірними доказами правомірність спірного у справі рішення.

Рішення суду першої інстанції відповідає закону і скасовано судом апеляційної інстанції помилково.

Натомість суд апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, внаслідок чого скасував судове рішення, яке відповідає закону.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (частина перша статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України).

Керуючись статтями 341 345 349 352 355 356 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року скасувати, рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року у справі №280/5073/24 залишити в силі.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 166, ЄДРПОУ 44118663) судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, в розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р. Ф. Ханова

Судді: І. А. Гончарова

В. В. Хохуляк