Історія справи

Ухвала КАС ВП від 09.02.2021 року у справі №813/6509/14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 813/6509/14

адміністративне провадження № К/9901/26687/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Васильєвої І. А.,

суддів - Пасічник С. С., Юрченко В. П.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04.11.2014 (суддя Гулик А. Г. )

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2016 (Головуючий суддя Довгополов О. М., судді: Гудим Л. Я., Святецький В. В. )

у справі №813/6509/14 (876/10543/14)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеркоттон"

до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтеркоттон" (далі - позивач, ТОВ "Інтеркоттон") звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - відповідач, податковий орган, ДПІ у Галицькому районі м. Львова ГУ Міндоходів у Львівській області), в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення відповідача № 0002832201 від 11.07.2014, №0002822201 від 11.07.2014, № 0002812201 від
11.07.2014.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 04.11.2014, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від
06.12.2016, адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04.11.2014 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2016 і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що відповідно до товарного звіту позивача в серпні 2013 року по магазину, який знаходиться у м. Кривий Ріг здійснювався продаж товару за цінами, нижчими від собівартості, у зв'язку з чим позивач безпідставно завищив витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток. Крім того, позивачем безпідставно завищено витрати підприємства за рахунок включення до складу витрат на збут вартості списаних малоцінних і швидкозношуваних предметів, що не використані для ведення господарської діяльності позивача. Позивачем не було надано до перевірки первинних документів, які б підтверджували надання транспортно-експедиційних послуг. Також позивач при придбанні товарів від постачальника ТОВ "Бета-Реда Україна" використовував схему банківської гарантії та не надав для перевірки первинних документів, а саме актів приймання-передачі за договорами банківських гарантій, клопотання до ПАТ АКБ "Львів" з проханням надати банківську гарантію оплати, копію банківської гарантії. Крім того, після настання обумовлених у контракті термінів проводив взаєморозрахунки з ТОВ "Бета-Реда Україна" за поставлений товар самостійно, без залучення банківських гарантій, що свідчить про невикористання таких операцій для проведення господарської діяльності.

Позивач процесуальним правом надати письмові заперечення не скористався. що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від
21.02.2018 касаційну скаргу було передано судді-доповідачу Васильєвій І. А. та визначено склад колегії суддів, до якої також входять судді: Пасічник С. С. та Юрченко В. П.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 29.05.2014 до 19.06.2014 працівники Державної податкової інспекції у Галицькому районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області провели планову виїзну перевірку ТзОВ "Інтеркоттон" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 року до 31.12.2013 року, за результатами якої складено акт від 26.06.2014 року № 775/13-04-2201/37123381.

Висновками акта перевірки встановлено порушення позивачем вимог пунктів 138.2,138.8, підпункту 138.10.5 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту
139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку з прибутку за період з 01.04.2011 по 31.12.2013 на загальну суму 17 615 грн, в тому числі за IV квартал 2011 - на 13 986 грн, та за IV квартал - на суму 3629
грн та завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2013 рік на суму 64 365,55 грн; вимог пункту 188.1 статті 188, пунктів 189.1, 189.9 статті 189, пункту 198.4 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 472 360 грн.

На підставі даного акту Державна податкова інспекція у Галицькому районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області прийняла податкові повідомлення-рішення від 11.07.2014 № 0002832201, яким зменшено розмір від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2013 рік на 64
365,55 грн; № 0002822201, яким ТОВ "Інтеркоттон" визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 18 522,25 грн, в тому числі 17 615,00 грн - за основним платежем і 907,25 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0002812201, яким ТОВ "Інтеркоттон" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 39 816,64 грн, в тому числі 31 853,31 грн - за основним платежем і 7963,33грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.

За висновками перевірки зазначено про порушення позивачем вимог: пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України, а саме безпідставно віднесено до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, витрати в частині собівартості реалізації в сумі 35 899,10 грн (по магазину ТОВ "Інтеркоттон", що знаходиться в м. Кривий Ріг); підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України, а саме завищено витрати підприємства за рахунок включення до складу витрат на збут вартості списаних малоцінних швидкозношуваних предметів, що не використані для ведення господарської діяльності підприємства на суму 43 634,38 грн; пункту 138.2. статті 138, пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, а саме завищено витрати на збут в розмірі 3000,00 грн, у зв'язку із включенням до складу витрат послуг з перевезення в 2013 році; підпункту 138.10.5 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України, а саме завищено фінансові витрати на 59 926,00 грн, які були здійснені як оплата послуг банкові за надання банківських гарантій; пункту 189.1 статті 189, пунктів 198.4, 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, а саме занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 31 853,00 грн, в тому числі на 7179,82 грн внаслідок реалізації товару нижче собівартості, що прирівнюється до використання підприємством товару в негосподарській діяльності, на 21 802,55 грн у зв'язку з безпідставним вибуттям виробничих та невиробничих запасів із магазину в м. Кривий Ріг, який закривався і 2870,94 грн. в зв'язку із заниженням податкових зобов'язань в 4-му кварталі 2011 року у зв'язку з безпідставним вибуттям основних засобів з м. Рівне на залишкову вартість 14 354,70 грн.

Щодо висновку відповідача про завищення позивачем собівартості реалізації продукції в сумі 35 899,10 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4,138.6-138.9, підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України; крім витрат, визначених у підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Згідно з підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За правилами підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені у вказаному розділі, не дозволяється.

Судами встановлено, що реалізація товарів у магазині позивача в м. Кривий Ріг за ціною нижчою від придбання (собівартості) обумовлена тим, що ТОВ "Інтеркоттон" здійснювало акційний розпродаж товарів у зв'язку із закриттям цього магазину, що підтверджується наказом директора підприємства від 28.08.2013 № 39/1. Також, як встановлено судом, закриття магазину пов'язане із закінченням з 31.08.2013 терміну оренди приміщення, в якому розташовувався магазин.

Позивач здійснював розпродаж товарів, попередньо придбаних у ТОВ "Бета-Реда Україна" на підставі укладеного між ними договору поставки від 22.02.2011 № 14.

В серпні 2013 року собівартість реалізації товарів у магазині в м. Кривий Ріг становила 214 104,84 грн. (без ПДВ), а реалізація товарів становила 178 205,74
грн. (без ПДВ). Також в серпні 2013 року загальна сума доходу від продажу товарів по ТОВ "Інтеркоттон" склала 1 180 391,11 грн. (без ПДВ), а собівартість реалізованих товарів становила 1 106 432,04 грн. (без ПДВ), що підтверджується наданими ТОВ "Інтеркоттон" первинними документами, а саме: бухгалтерською довідкою від 10.10.2014 року; товарними звітами по магазинах в містах Сімферополь, Кривий Ріг, Хмельницький і Суми; виписаними ТзОВ "Бета-Реда Україна" видатковими накладними від 13.05.2013 № 9658, від 17.05.2013 № 9720, від 28.05.2013 № 9798, від 06.06.2013 № 9877, від 14.06.2013 № 9939, від
17.06.2013 № 9967, від 20.06.2013 № 10045, від 04.07.2013 № 10128 і від
07.07.2013 року № 15673; платіжними дорученнями ТзОВ "Інтеркоттон" про оплату вартості придбаних товарів від 08.05.2013 року № 208, від 08.05.2013 № 209, від
15.05.2013 № 228, від 21.05.2013 № 248, від 29.05.2013 року № 267, від
05.06.2013 № 281, від 05.06.2013 № 285, від 12.06.2013 № 301, від 19.06.2013 № 326, від 26.06.2013 № 346, від 03.07.2013 № 355, від 10.07.2013 № 370, від
17.07.2013 № 389 і від 24.07.2013 № 422.

Отже продаж товарів за цінами нижчими їх придбання був обумовлений об'єктивними факторами - у зв'язку з закриттям магазину, що також обумовлює і ділову мету підприємства. Крім того, податковим органом вибірково здійснено аналіз результатів діяльності підприємства з врахуванням лиш збиткових операцій та без аналізу загального фінансового стану позивача.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість висновків податкового органу про порушення ТОВ "Інтеркоттон" вимог пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України.

Щодо висновку відповідача про завищення позивачем витрат за рахунок включення до складу витрат на збут вартості списаних малоцінних і швидкозношуваних предметів в сумі 43 634,38 грн, що не використані для ведення господарської діяльності підприємства, колегія суддів зазначає наступне.

Підпунктом 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України були передбачені види витрат на збут, які включали витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг та належать до інших витрат операційної діяльності, які в свою чергу належать до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток.

До таких витрат позивач відніс вартість малоцінних і швидкозношуваних предметів (спецодяг, спецвзуття, запобіжні пристрої), які використовувались в магазині у м. Суми, на загальну суму 43 634,38 грн.

На підтвердження факту надання малоцінних і швидкозношуваних предметів в експлуатацію саме в магазин у м. Суми позивач надав суду відомості обліку видачі (повернення) таких предметів (типова форма № МШ-7) від 19.10.2011,20.10.2011 року, 30.10.2011,17.11.2011,30.11.2011 і 31.12.2011 та накладні-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів (форма № М-11) від 19.10.2011,20.10.2011,30.10.2011,17.11.2011 і 30.11.2011. А факт наявності в магазині в м. Суми малоцінних і швидкозношуваних предметів підтверджується інвентаризаційним описом від 31.12.2013 № 1.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність тверджень податкового органу про порушення ТОВ "Інтеркоттон" вимог підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України, які полягають у завищенні витрат підприємства за рахунок включення до складу витрат на збут вартості списаних малоцінних і швидкозношуваних предметів, що не використані для ведення господарської діяльності підприємства.

Щодо висновку відповідача про завищення позивачем витрат на збут в розмірі 3000,00 грн внаслідок включення до складу витрат вартості отриманих послуг з перевезення у 2013 році, колегія суддів вважає вірними висновки судів попередніх інстанцій, виходячи з такого.

Судами встановлено, що у вересні 2013 року ТОВ "Інтеркоттон" отримало від ФОП ОСОБА_1 послуги з перевезення вантажів за маршрутом м. Кривий Ріг - м. Харків, вартість яких становила 1500,00 грн.

Факт реального отримання зазначених послуг підтверджується наданими позивачем копіями акту наданих послуг від 03.09.2013 № 10065, виписаного перевізником рахунку від 03.09.2013 № 10065 та довідки ФОП ОСОБА_1 від 29.10.2014 № 29/10, а факт повної оплати вартості послуг - копією платіжного доручення від 05.09.2013 № 550. Також встановив, що замовлення послуг здійснювалось шляхом обміну електронними листами, що підтверджується наданою позивачем видруківкою з його електронної скриньки.

Також у жовтні 2013 року позивач отримав від ФОП ОСОБА_2 послуги з перевезення вантажів за маршрутом м. Харків - м. Запоріжжя, вартість яких становила 1500
грн.

Факт реального отримання зазначених послуг підтверджується наданими позивачем копіями рахунку-фактури від 17.10.2013 року № 66, акту здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) від 18.10.2013 року та довідки ФОП ОСОБА_2, а факт повної оплати вартості послуг - копією платіжного доручення від 05.11.2013 року № 721. Замовлення послуг в даному випадку також оформлялось шляхом обміну електронними листами, що підтверджується видруківкою з електронної скриньки позивача.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказані документи спростовують висновки відповідача про порушення позивачем вимог пункту 138.2 статті 138 і підпункту 139.1.9 пункту
139.1 статті 139 Податкового кодексу України, а саме завищення витрат на збут внаслідок безпідставного включення до складу витрат послуг з перевезення вантажів у 2013 році в розмірі 3000,00 грн.

Щодо висновку відповідача про завищення позивачем фінансових витрат на 599 26,00
грн оплати послуг банку за надання банківських гарантій.

Відповідно до положень статті 546 Цивільного кодексу України гарантія є одним із способів забезпечення виконання зобов'язань.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Судами попередніх інстанцій встановлено, відповідно до умов договорів про надання банківських послуг, укладених ТзОВ "Інтеркоттон" з ПАТ АКБ "Львів", банк зобов'язувався видати гарантії платежу бенефіціару ТзОВ "Бета-Реда Україна".

На виконання своїх зобов'язань за цими договорами ПАТ АКБ "Львів" видало відповідні гарантії платежу на користь ТОВ "Бета-Реда Україна", що підтверджується наданими позивачем копіями гарантійних листів.

В свою чергу ТОВ "Інтеркоттон" здійснювало оплату на користь ПАТ АКБ "Львів" на підставі укладених договорів про надання банківських послуг, умовами яких було, зокрема, визначено обов'язок позивача сплатити на користь банку в рахунок оплати послуг наступні види винагород: комісія за розгляд заявки на видачу гарантії; комісія за видачу гарантії; плата за користування гарантією; комісія за управління гарантією. При цьому, суми винагород банку не залежать від фактичного проведення банком на користь бенефіціара виплат.

Оплата ТОВ "Інтеркоттон" на користь ПАТ АКБ "Львів" вартості банківських послуг з видачі гарантій підтверджується наданими позивачем банківськими виписками і не заперечується відповідачем.

Зазначені витрати безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю позивача, оскільки необхідність укладення вказаних договорів обумовлена договором комісії від 05.11.2010 року, укладеним між ТзОВ "Інтеркоттон" (комісіонер) і ТзОВ "Бета-Реда Україна" (комітент), відповідно до умов якого позивач як комісіонер отримував під реалізацію товари від комітента, а також договорами поставки від
22.02.2011 року, від 12.03.2011 року та від 21.09.2011 року, укладеними між цими ж підприємствами, відповідно до умов яких позивач як покупець придбавав товари у постачальника ТзОВ "Бета-Реда Україна".

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що суми винагород банку за послуги з надання банківських гарантій не залежать від фактичного проведення банком на користь бенефіціара виплат, а ТОВ "Інтеркоттон" відповідно до умов договорів банківського обслуговування в обов'язковому порядку повинно було сплачувати і сплачувало на користь ПАТ АКБ "Львів" вартість послуг з видачі банківських гарантій, що підтверджується зазначеними вище виписками банку і не заперечується відповідачем. Крім того, нездійснення банком на користь бенефіціара гарантійних платежів не спростовує факту отримання позивачем гарантійних послуг, а суть банківської послуги полягає в наданні гарантії, а не у фактичному здійсненні платежів гарантом на користь бенефіціара (кредитора).

Щодо висновку відповідача про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість на суму 31853,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки відповідач вказує, що ТОВ "Інтеркоттон" занизило податкові зобов'язань з податку на додану вартість на суму 7179,82 грн внаслідок реалізації товару нижче собівартості, що податковий орган вважає використанням товару не в господарській діяльності.

Разом з тим судами встановлено, що у серпні 2013 року ТОВ "Інтеркоттон" здійснило акційний розпродаж товарів у магазині в м. Кривий Ріг у зв'язку із закриттям цього магазину, отримавши відповідний дохід (виручку) від реалізації цих товарів, який був задекларований і з нього були сплачені податкові зобов'язання, що свідчить їх використання позивачем у власній господарській діяльності.

Вказані обставини не були спростовані податковим органом.

Також в акті перевірки податковий орган вказує, що ТОВ "Інтеркоттон" занизило податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 21 802,55 грн у зв'язку з безпідставним вибуттям виробничих та невиробничих запасів залишковою вартістю 109 012,77 грн з магазину в м. Кривий Ріг, який закривався.

За твердженням податкового органу позивачем порушено вимоги пункту 189.9 статті 189 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 189.9. статті 189 Податкового кодексу України у разі якщо основні виробничі або невиробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням платника податку чи безоплатно передаються особі, не зареєстрованій як платник податку, а також у разі переведення необоротних активів до складу невиробничих фондів, така ліквідація, безоплатна передача чи переведення розглядаються для цілей оподаткування як постачання таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки.

Таким чином, даною нормою встановлено обов'язок платника податку нарахувати податкові зобов'язання з податку на додану вартість лише у випадку ліквідації виробничих або невиробничих фондів за самостійним рішенням такого платника, їх безоплатної передачі особі, не зареєстрованій платником податку на додану вартість, а також у разі переведення необоротних активів до складу невиробничих фондів.

Однак, як встановив суд і не спростовано відповідачем, у спірному випадку ТОВ "Інтеркоттон" не приймало рішення про ліквідацію основних засобів, які знаходились в експлуатації у м. Кривий Ріг і не передавало безоплатно особі, не зареєстрованій платником податку на додану вартість, а прийняло рішення про їх переміщення в інший магазин товариства у м. Запоріжжя.

Факт переміщення зазначених основних засобів з магазину в м. Кривий Ріг в магазин в м. Запоріжжя підтверджується наданими позивачем обґрунтованими поясненнями та належними доказами, а саме наступними.

В м. Кривий Ріг ТзОВ "Інтеркоттон" експлуатувало основні засоби введені в експлуатацію під наступними інвентаризаційними номерами: № 00003 - торгове обладнання вартістю 104604,60 грн., отримане за накладною від 03.10.2011 року ДБМ-000001, введене в експлуатацію у м. Львові 01.12.2010 року та переміщене у м. Кривий Ріг, згідно з накладною та актом приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів; № 00015 - торгове обладнання-підвісна стеля, отримане за накладною від 11.03.2011 року № 031101, введене в експлуатацію
31.03.2011 року згідно з накладною та актом приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів і наказом про введення в експлуатацію від
31.03.2011 року № 15-оз. ; № 00014 - торгове обладнання, отримане відповідно до накладної від 23.03.2011 року № 232 та накладної від 23.03.2011 року № 233, введене в експлуатацію 31.03.2011 року згідно з накладними, актом приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів та наказом про введення в експлуатацію від 31.03.2011 року № 14-оз; № 00165 - освітлення вартістю 38319,31 грн., отримане згідно з актами №№ 64-66 за листопад 2012 року, введене в експлуатацію 28.11.2012 року згідно з актом приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів та наказом про введення в експлуатацію від 30.11.2012 року № 23-оз.

Ці ж основні засоби були переміщені в інший магазин торгової мережі позивача у м. Запоріжжя, де використовувались в господарській діяльності, що підтверджується інвентаризаційним описом основних засобів в цьому магазині від
31.12.2013 року, наказом директора підприємства від 02.11.2013 року № 12-оз "Про внутрішнє переміщення", актами приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів від 02.11.2013 року, про передачу основних фондів з магазину в м. Кривий Ріг у магазин в м. Запоріжжя (типова форма ОЗ-1), попереднім договором оренди нерухомого майна від 19.06.2013 року № 18, укладеним між ТзОВ "Інтеркоттон" (орендар) та ТзОВ "Аврора Девелопмент" (орендодавець) про оренду приміщень за адресами АДРЕСА_1 та вул. Горького 88-90,90а у м. Запоріжжя. Також колегія суддів враховує, що переміщені з м. Кривий Ріг до м. Запоріжжя основні засоби (інвентарні номери 00015,00014,00165,00003) є предметом застави в банку ПАТ АКБ "Львів" за договором застави майна від 04.03.2013р. У зв'язку із переміщенням зазначених основних засобів з м. Кривий Ріг у м. Запоріжжя, позивач листом від 06.11.2013 року № 06/11 повідомляв ПАТ АКБ "Львів" про здійснене переміщення.

Враховуючи наведене вище, вірними є висновки судів попередніх інстанцій, що висновки відповідача про вибуття (ліквідацію) основних засобів з магазину в м.

Кривий Ріг є безпідставними і необґрунтованими, оскільки зазначеними вище документами підтверджується факт їх переміщення та експлуатації в магазині в м.

Запоріжжя.

Також відповідач в акті перевірки вказує про безпідставне вибуття з магазину ТОВ "Інтеркоттон" в м. Рівне основних засобів на залишкову вартість 14354,70 грн., внаслідок чого занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 2870,94 грн.

Так, ТОВ "Інтеркоттон" 20.09.2011 року перемістило з м. Рівне в м. Суми основні засоби з наступними інвентарними номерами: № 00006 - торгове обладнання, отримане по накладній від 03.12.2010 року № 1231, введене в експлуатацію
03.12.2010 року згідно з накладною та актом приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів; № 00027 - комплект торговельного обладнання, отриманого відповідно до накладної від 23.03.2011 року № 232 та накладної від
25.11.2010 року № 1191, введене в експлуатацію 01.12.2010 року згідно з накладними та актом приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів.

Зазначене обладнання переміщено із структурного підрозділу в м. Рівне у підрозділ в м. Суми на підставі наказу керівника підприємства від 20.10.2011 року № 25/1-оз, а факт наявності зазначених основних засобів у магазині в м.

Суми підтверджується наданим позивачем інвентаризаційним описом від 31.12.2013 року № 4.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій щодо застосування норм права до встановлених судами фактичних обставин.

Згідно частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Галицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04.11.2014 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2016 у справі №813/6509/14 (876/10543/14) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. А. Васильєва Судді: С. С. Пасічник В. П. Юрченко