Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 лютого 2020 року

Київ

справа №565/328/17

адміністративне провадження №К/9901/16326/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Желєзного І.В., суддів: Чиркіна С.М. та Шарапи В.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу № 565/328/17 за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора відділу реєстрації виконавчого комітету Вараської міської ради Рівненської області Головач Наталії Віталіївни, третя особа ОСОБА_2 , про визнання протиправними дій та скасування рішення, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Кузнецовського міського суду Рівненської області у складі судді Демчини Т.Ю. від 04 серпня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Іваненко Т.В., Кузьменко Л.В., Франовської К.С. від 10 жовтня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

1. ОСОБА_1 (далі також - позивачка) звернулась до суду з адміністративним позовом до державного реєстратора відділу реєстрації виконавчого комітету Вараської міської ради Рівненської області Головач Н.В. з вимогами визнати:

- протиправними дії щодо вчинення реєстрації права власності на торговий павільйон площею 15,9 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , індексний номер 14841704;

- протиправним та скасувати рішення від 31 липня 2014 року № 14841704 про державну реєстрацію права власності на цей об`єкт та запис про право власності №6527850 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

2. Постановою Кузнецовського міського суду Рівненської області від 04 серпня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року, позовні вимоги задоволено.

3. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 565/328/17.

4. У касаційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень не було враховано, що даний спір не обмежується оскарженням рішення, дії чи бездіяльності державного реєстратора, оскільки в його основі лежить спір про право, який з урахуванням особливості справи не може бути вирішений в адміністративному судочинстві. Розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства не відповідав би принципу ефективного судочинства як важливому елементу верховенства права. Намагання позивачем вирішити спір про право на об`єкти нерухомого майна, використовуючи систему адміністративних судів, або розгляд адміністративними судами такого спору в порядку Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) є помилковим.

5. Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2019 року справу передано на розгляд до Великої Палати Верховного Суду, оскільки позивач оскаржує рішення судів попередніх інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

6. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року справу повернуто до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду у відповідній колегії.

7. Крім того, в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року зазначено, що правова позиція у подібних правовідносинах щодо юрисдикції спорів, пов`язаних з реєстрацією майнових прав у зв`язку з набуттям третіми особами права власності на спірні об`єкти нерухомого майна, неодноразово висловлювалась у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі №817/1048/16, від 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18 та інших, в яких вирішувались аналогічні вимоги.

8. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29 липня 2014 року до державного реєстратора Головач Н.В. звернулась ОСОБА_2 . із заявою про державну реєстрацію виникнення права приватної власності на торговий павільйон, розташований в АДРЕСА_1.

31 липня 2014 року на підставі заяви ОСОБА_2 та поданих документів, державним реєстратором Головач Н.В. винесено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким вирішено провести державну реєстрацію права приватної власності заявника на торговий павільйон, розташований в АДРЕСА_1, та відкрито розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна.

Того ж дня, на підставі вказаного рішення, ОСОБА_2 . державним реєстратором Головач Н.В. на вищезазначений об`єкт видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 250111686, серії НОМЕР_1, а також внесено відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, номер запису про право власності 6527850, що підтверджується Витягом від 31 липня 2014 року № 25011998.

Вважаючи, що дії державного реєстратора Кузнецовського міського управління юстиції Рівненської області щодо проведення реєстрації права власності на торгівельний павільйон за ОСОБА_2 та запису про право власності № 6527850 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності є протиправними, позивач звернулася з позовом до суду.

9. Позивач вимоги мотивувала тим, що безпосередньо біля належних їй на праві власності крамниці та кафе незаконно поставили кіоск, чим створили перешкоду у користуванні та обслуговуванні магазину, а також в оформленні прав на земельну ділянку для обслуговування цього нерухомого майна. У листопаді 2016 року позивачці стало відомо, що власник торгового павільйону зареєструвала право власності на нього. При цьому зареєструвала незаконно та усупереч законодавству, оскільки адреса цій тимчасовій споруді не присвоювалась, павільйон не пов`язаний із землею фундаментом, є тимчасовою спорудою.

10. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що державний реєстратор Головач Н.В., в порушення вимог статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», безпідставно прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за відсутності документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку, а також документа, що підтверджує присвоєння об`єкту адреси, обов`язковість подання яких встановлена пунктом 49 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 17 жовтня 13 року (чинного на момент прийняття рішення про державну реєстрацію речового права ОСОБА_2 ). Крім того, державним реєстратором Головач Н.В. всупереч вимогам статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на малу архітектурну форму як на нерухоме майно.

11. ОСОБА_2 у касаційній скарзі не погоджується з рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій, оскільки такі прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права і підлягають скасуванню з закриттям провадження у справі, так як даний спір повинен розглядатись в порядку цивільного судочинства, але суди попередніх інстанцій помилково вважали, що даний спір є публічно-правовим.

12. Від інших учасників справи заперечень або відзиву на касаційну скаргу до суду не надходили.

13. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

14. Розглядаючи справу, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що спір у справі є публічно-правовим.

15. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

16. Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

17. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

18. КАС України у частині 1 статті 2 визначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

19. Згідно з пунктами 1-2 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, тобто, зокрема, спір, в якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

20. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини 1 статті 19 КАС України).

21. Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

22. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких конкретна справа має розглядатися за правилами певного виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, а також предмет спору, визначений відповідно до характеру цих відносин. Крім того, окремим критерієм розмежування судової юрисдикції є пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому повинна розглядатися визначена категорія справ.

23. Публічно-правовим є, зокрема, спір, в якому сторони правовідносин одна щодо іншої не є рівноправними і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншій стороні певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Ці функції суб`єкт владних повноважень повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір. Так, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник, зокрема, між двома суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній, відповідно, зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (наприклад, висновок Великої Палати Верховного Суду, сформульований у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17).

24. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого права чи інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення такого права чи інтересу.

25. Позивачка у позові вказувала, що спірні правовідносини виникли через протиправну реєстрацію третьою особою ОСОБА_2 права власності на торговий павільйон, який розташований безпосередньо біля належних їй на праві власності крамниці та кафе, чим створено перешкоду у користуванні та обслуговуванні її магазину.

На думку позивачки, у ОСОБА_2 були відсутні правові підстави для реєстрування права власності на нього.

26. Отже, спірні правовідносини мають приватноправовий характер і виникли між позивачем і ОСОБА_2 щодо права власності на торговий павільйон площею 15,9 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , індексний номер 14841704. Вказане суди попередніх інстанцій не врахували.

27. Спір про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на вищезазначений торговий павільйон має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав третьої особи на майно іншою особою. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора в якості відповідача не змінює цивільно-правового характеру спору (аналогічний правовий висновок Велика Палата Верховного Суду сформулювала, зокрема, у постанові від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16).

28. Оскільки ОСОБА_2 не була заявницею стосовно оскаржуваної реєстраційної дії, що була вчинена за заявою позивачки, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на торговий павільйон з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства.

29. Враховуючи те, що спірні правовідносини пов`язані із захистом права власності ОСОБА_2 . колегія суддів вважає, що цей спір згідно з предметним і суб`єктним критеріями має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.

30. Аналогічні правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 04 квітня 2018 року у справі № 817/1048/16 та від 18 квітня 2018 року у справі №804/1001/16.

31. При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі й обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

32. За нормами частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

33. Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтями 238, 240 КАС. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги (стаття 354 КАС).

34. Відповідно до статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених відповідно статтями 238, 240 КАС України. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

35. Пунктом 5 частини 1 статті 349 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.

36. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

37. Отже, постанова Кузнецовського міського суду Рівненської області від 04 серпня 2017 року та ухвала Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

38. Відповідно до частини 6 статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

39. Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

40. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» у разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Керуючись статтями 243, 341, 343, 349, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Кузнецовського міського суду Рівненської області від 04 серпня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2017 року скасувати, а провадження у справі закрити.

Роз`яснити позивачу право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В. Желєзний

Суддя С.М. Чиркін

Суддя В.М. Шарапа