ПОСТАНОВА

Іменем України

07 листопада 2019 року

Київ

справа №820/2675/17

адміністративне провадження №К/9901/61318/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бучик А. Ю.,

суддів: Мороз Л. Л., Рибачука А. І.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Мусієнко Олени Іванівни на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року у складі судді Біленського О. О. та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2018 року у складі колегії суддів:

Перцової Т. С., Жигилія С. П., Курило Л. В. у справі № 820/2675/17 за позовом ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Мусієнко Олени Іванівни, третя особа - ОСОБА_2, про визнання незаконним та скасування рішення,

УСТАНОВИЛ:

ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Мусієнко О. І. (надалі по тексту - відповідач), в якому просив визнати незаконним та скасувати рішення від 21 червня 2017 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 35793929 (далі - Спірне рішення), та внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Реєстр) про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на? частину будинку за адресою: АДРЕСА_1.

На обґрунтування позову позивач вказав, що у відповідача були відсутні визначені Законом України від 01 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - ~law14~) підстави для прийняття Спірного рішення та внесення запису до Реєстру. Необхідного пакету документів для проведення державної реєстрації заявником ОСОБА_2 не надано та Нотаріусом не витребувано. Окрім цього, правоустановчим документом на будинок за адресою: АДРЕСА_1 на цей час є рішення Київського районного суду м. Харкова від 25 травня 2010 року, яким встановлено, що цей будинок є спільною сумісною власністю родини ОСОБА_1, а ОСОБА_2 не має доказів часткового фінансування будівництва та сумісної діяльності з будівництва домоволодіння.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року визнано незаконними та скасовано рішення приватного нотаріуса Мусієнко О. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21.06.2017, індексний номер: 35793929 та внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на 1/2 частину будинку за адресою: АДРЕСА_1, за ОСОБА_2

Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 22 листопада 2017 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року скасував, а провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року скасовано, а справу направлено до цього ж суду для продовження розгляду.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2018 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року по справі № 820/2675/17 залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що при проведенні державної реєстрації відповідачем було дотримано вимоги ч.3 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" № 1952-IV від
01.07.2004. Наголошено на тому, що надане ОСОБА_2 рішення Виконавчого комітету Київської районної у місті Харкові ради від 03.06.2008 №100-8 є належним правовстановлюючим документом на нерухоме майно. Крім того вказано, що оскаржуване рішення державного реєстратора жодним чином не зачіпає прав ОСОБА_1, оскільки останній втратив право власності на земельну ділянку на підставі рішення Київського районного суду м. Харкова, яким право власності на 1/2 будинку та 1/2 земельної ділянки визнано за його дружиною ОСОБА_4, жодних питань відносно іншої 1/2 частини будинку та 1/2 земельної ділянки судом вирішено не було.

У поданому відзиві позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Відзив мотивовано тим, що судами попередніх інстанцій вірно вказано, що єдиним правовстановлюючим документом на новозбудоване майно, який видавався органами місцевого самоврядування, було свідоцтво про право власності на нерухоме майно. Однак, такого свідоцтва ОСОБА_2 відповідачу надано не було.

Крім того, позивачем подано до суду заяву про постановлення окремої ухвали, в якій просив зобов'язати Шевченківський відділ поліції ГУ НП в Харківській області зареєструвати в ЄРДР та почати досудове слідство щодо відповідача та громадянки ОСОБА_2 щодо кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 190, 206, 365-2 КК України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

У ході розгляду справи судами встановлено, що рішенням виконавчого комітету Київської районної ради м. Харкова від 17 серпня 2004 року № 211-9 ОСОБА_1 надано дозвіл на будівництво двоповерхового житлового будинку загальною площею 1043,6 кв. м, житловою площею 801,21 кв. м на АДРЕСА_1.

Рішенням виконкому Київської районної у місті Харкові ради від 03 червня 2008 року № 100-8 затверджено акт від 25 березня 2008 року державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом двоповерхового житлового будинку літ. "А-2" з підвалом літ. "Ап ", терасою літ. "а1", балконом літ. "а2 ", приямками літ. "а3 ", "а4 ", "а5 ", "а6 ", входами у підвал літ. "а7", " а8 ", сходами літ. "а9 ", "а10 ", "а11" загальною площею 1513,0 кв. м, житловою площею 256,1 кв. м на АДРЕСА_1. Цим же рішенням рекомендовано гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 звернутися до Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" (далі - КП "Харківське МБТІ") для оформлення свідоцтва про право власності на житловий будинок літ. "А-2" на АДРЕСА_1.

На підставі розпорядження Київської районної у місті Харкові ради від 11 липня 2008 року № 933 ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 11 липня 2008 року серії НОМЕР_1 на житловий будинок літ. "А-2" за адресою: АДРЕСА_1.

ОСОБА_2 звернулася до КП "Харківське МБТІ" щодо підготовки листа до виконкому Київської районної у місті Харкові ради стосовно видачі їй свідоцтва про право власності на? частину житлового будинку літ. "А-2" загальною площею 1513,0 кв. м, житловою площею 256,1 кв. м на АДРЕСА_1.

Листом від 26 червня 2008 року № 2331226 КП "Харківське МБТІ" повідомило ОСОБА_2. про неможливість надання такого листа, оскільки згідно Державного акта про право власності на земельну ділянку від 20 жовтня 2004 року № 66353 право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1, дозвіл на будівництво будинку надано ОСОБА_1 рішенням виконкому Київської районної у м.

Харкові ради від 17 серпня 2004 року № 211-9, актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом двоповерхового житлового будинку від 25 березня 2008 року та рішенням виконкому Київської районної у місті Харкові ради від 03 червня 2008 року № 100-8 прийнято до експлуатації житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 25 травня 2010 року у справі № 2-1212/10/15, залишеним без змін ухвалами Апеляційного суду Харківської області від 19 серпня 2010 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 лютого 2012 року, визнано за ОСОБА_4 право власності на? частину земельної ділянки та на? частину житлового будинку літ. "А-2", розташованих на АДРЕСА_1.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 01 квітня 2015 року № К/800/10189/14 визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Київської районної у м. Харкові ради від 11 липня 2008 року № 933.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2015 року у справі № 640/8724/15-ц визнано недійсним свідоцтво від 11 липня 2008 року серії НОМЕР_1, видане головою Київської районної у місті Харкові ради, про право власності ОСОБА_1 на житловий будинок літ. "А-2", загальною площею 1513,0 кв. м, житловою площею 256,1 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1. Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на житловий будинок літ. "А-2", що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 26 травня 2016 року скасовано вказане рішення суду першої інстанції та ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року скасовано рішення Апеляційного суду Харківської області від 26 травня 2016 року та залишено в силі рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2015 року.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 31 серпня 2017 року № 95986696, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Радіоновим О. С. 24 квітня 2017 року внесено запис про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на житловий будинок літ. "А-2", що розташований за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення суду, серія та номер: 640/8724/15-ц, виданий
12.10.2015, видавник: Київський районний суд м. Харкова; рішення суду, серія та номер: 640/8727/14-ц, виданий 26.05.2016, видавник: Апеляційний суд Харківської області; ухвала суду, серія та номер: б/н, виданий 24.04.2017, видавник: Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

06 червня 2017 року державним реєстратором Гаспаряном Г. А. проведено державну реєстрацію права власності на 1/2 частини житлового будинку літ. "А-2", що розташований за адресою: АДРЕСА_1, за ОСОБА_4, підстава виникнення права власності: рішення суду, серія та номер: 2-1212/10/15, виданий 25.05.2010, видавник: Київський районний суд м. Харкова. 21 червня 2017 року відповідачем прийнято Спірне рішення, відповідно до якого проведено державну реєстрацію права власності? частини житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, за ОСОБА_2.

Не погодившись з рішенням відповідача про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з неправомірності оскаржуваного рішення, оскільки державному реєстратору не було надано жодного документу, який би підтверджував набуття ОСОБА_2 права власності на 1/2 будинку за адресою: АДРЕСА_1.

Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

При цьому, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Велика Палата Верховного Суду, скасовуючи ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від
22.11.2017 у даній справі, вказала на помилковість висновку суду апеляційної інстанції про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Таким чином. суд апеляційної інстанції вказав, що даному провадженні справа на підставі ч.5 ст.353 КАС України розглядається з урахуванням наведених висновків суду касаційної інстанції.

Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктивний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 2 КАС (у редакції, чинній на час подання позову) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини 1 статті 3 КАС у зазначеній редакції).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ (за статтею 17 КАС у відповідній редакції) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

У пункті 7 частини 1 статті 3 КАС в наведеній вище редакції визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Водночас помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, якщо позивач не був заявником стосовно оскаржуваних ним реєстраційних дій, які були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорене рішення, здійснено оспорений запис.

Натомість, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта, а останній відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17).

Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки державний реєстратор, приймаючи оскаржувані рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Оскаржувані рішення про державну реєстрацію стосувались реєстрації прав інших осіб, а не позивача.

Визнання протиправними і скасування рішень щодо державної реєстрації прав на спірне нерухоме майно є захистом прав позивача на вказане майно від їх порушення іншою особою, за якою зареєстровано права щодо цього ж майна.

При цьому слід звернути увагу на те, що розгляд одного спору про право на нерухоме майно або про його обтяження чи вирішення цього спору за правилами цивільного або господарського судочинства не є підставою вважати публічно-правовим і розглядати за правилами адміністративного судочинства інший спір - про скасування рішення чи запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно або його обтяження, прийнятого реєстратором чи внесеного ним до відповідного державного реєстру на користь одного з учасників цивільної або господарської справи під час її розгляду чи після її вирішення. Ці спори залежно від суб'єктного складу теж мають розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 757/1660/17-ц).

Ухвалюючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того, що цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме є спором позивача та третьої особи щодо прав на спірне нерухоме майно.

Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його приватноправового характеру.

Щодо покликання суду апеляційної інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у даній справі колегія суддів зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі 807/137/18 з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, відступила від висновків, викладених у постановах від 04 квітня 2018 року у справах № 817/567/16 та № 826/9928/15, від 10 квітня 2018 року у справі № 808/8972/15, від 16 травня 2018 року у справі № 826/4460/17, від 23 травня 2018 року у справі № 815/4618/16, від 05 червня 2018 року у справі № 04/20728/14, від 12 червня 2018 року у справі № 823/378/16, від 13 червня 2018 року у справах № 820/2675/17 та 803/1125/17 щодо належності до юрисдикції адміністративних судів спорів за позовами осіб, які не були заявниками вчинення реєстраційних дій, до державного реєстратора про скасування його рішень чи записів у державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

У вказаному рішенні Велика Палата Верховного Суду вказала, що такий критерій визначення юрисдикції спору як наявність порушень вимог чинного реєстраційного законодавства у діях державного реєстратора під час державної реєстрації прав на земельну ділянку не завжди є достатнім та ефективним, адже наявність цих порушень можна встановити лише при розгляді справи по суті, а не на момент звернення позивача з позовною заявою. Крім того, скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. Отже, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження. А тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб'єктного складу сторін спору.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку, викладеному зокрема, у постанові від 13 червня 2018 року у даній справі.

Натомість, застосуванню підлягає саме остання правова позиція сформована Великою Палатою Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 354 КАС України Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно ч. 1 ст. 354 КАС України.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених ч. 1 ст. 354 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Отже, Постанова Харківського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року у та постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2018 року підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

Що стосується поданої позивачем заяви про постановлення окремої ухвали у даній справі, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

У зв'язку з тим, що колегією суддів розгляд справи по суті заявлених позовних вимог не здійснювався, доводам позивача щодо протиправності оскаржуваного рішення юридична оцінка не надавалась, рішення суддів скасовано з підстав порушення норм процесуального права, заява ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали залишена Судом без розгляду.

Керуючись ст. 343, 349, 354, 356 КАС України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Мусієнко Олени Іванівни задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року у та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2018 року скасувати.

Провадження у справі № 820/2675/17 закрити.

Роз'яснити про право на звернення до суду в порядку цивільного судочинства.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А. Ю. Бучик

Судді Л. Л. Мороз

А. І. Рибачук