Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 липня 2019 року

Київ

справа №2040/7881/18

адміністративне провадження №К/9901/9518/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Желєзного І.В., судді Саприкіної І.В., судді Чиркіна С.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківського обласного військового комісаріату, Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування протоколу, зобов`язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду у складі судді Єгупенка В.В. від 11 жовтня 2018 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Донець Л.О., Гуцала М.І. , Бенедик А.П. від 11 березня 2019 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Харківського обласного військового комісаріату, Міністерства оборони України, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати пункт 15 протоколу № 73 від 13 липня 2018 року рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум, яким відмовлено позивачу в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги;

- зобов`язати Харківський обласний військовий комісаріат повторно подати висновок та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів про виплату позивачу одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або періодичні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 975 (далі також - Порядок № 975) та статті 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

- зобов`язати Міністерство оборони України вирішити питання про призначення та нарахування позивачу одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку № 975 та статті 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Позовна заява мотивована тим, що з моменту встановлення ІІІ групи інвалідності позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2019 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ІІІ група інвалідності встановлена позивачу 03 квітня 2013 року, в період, коли законодавством не передбачалось можливості отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2018 року та постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2019 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить задовольнити адміністративний позов.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач з 01 квітня 1982 року по 25 травня 1984 року проходив військову службу у Збройних силах, в тому числі з 31 грудня 1982 року по 12 жовтня 1983 року брав участь в бойових діях на території Республіки Афганістан в складі військової частини 39676.

Згідно з висновком спеціаліста в галузі судово-медичної експертизи від 26 грудня 2012 року № 6185-09/12, рубець у ОСОБА_1 є наслідком загоєння вогнепального осколкового поранення, яке могло бути отриманим в період бойових дій на території Демократичної республіки Афганістан, тобто у вказаний ним строк - 1986 рік.

Витягом з протоколу № 165 від 31 січня 2013 року Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України встановлено, що захворювання позивача пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

03 квітня 2013 року під час первинного огляду органами МСЕК ОСОБА_1 визнано особою з інвалідністю III групи внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, згідно з довідкою МСЕК серія 10 ААБ № 191648 від 10 квітня 2013 року.

01 травня 2017 року під час повторного огляду органами МСЕК ОСОБА_1 підтвердив групу та причину інвалідності (довідка МСЕК серія 12 ААА №479076 від 03 квітня 2017 року).

Рішенням Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 13 липня 2018 позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки згідно з пунктом 6 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", у редакції, яка діяла на час встановлення інвалідності в 2013 році, а також підпунктом 4 пунктом 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 (далі також - Порядок № 499), було передбачено, що одноразова грошова допомога призначається особам, звільненим із строкової військової служби, у разі, якщо інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мало місце в період проходження служби, настала не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби. Натомість позивачу інвалідність встановлено понад 3-місячний термін після звільнення зі служби.

Вважаючи незаконними дії Міністерство оборони України щодо відмови у нарахуванні одноразової грошової допомоги, позивач звернувся до суду з позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що судами першої та апеляційної інстанцій незаконно, з порушенням норм матеріального та процесуального права відмовлено у задоволенні позовних вимог. Скаржник наголошує, що право на отримання одноразової грошової допомоги після звільнення з військової служби (в тому числі і строкової) мають особи, які отримали інвалідність внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, незалежно від часу настання інвалідності.

Від відповідачів відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятними з огляду на наступне.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу як особі з інвалідністю ІІІ групи.

Третю групу інвалідності позивачу первинно встановлено 10 квітня 2013 року.

Згідно з частиною другою статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності), у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов`язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п`ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Пунктом другим Порядку № 499 передбачено, що одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям строкової служби у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) без встановлення групи інвалідності, заподіяного їм під час проходження військової служби, чи в разі настання інвалідності під час проходження військової служби та особам, звільненим із строкової військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, залежно від ступеня втрати працездатності - у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення.

Відповідно до пункту другого Порядку № 975 особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Пунктом 3 Порядку № 975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Частиною шостою статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності) для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу, протягом якого у разі настання інвалідності виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги, і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби. У разі встановлення інвалідності в період дії зазначеної редакції статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає.

Таким чином, ані статтею 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" , ані Порядком № 499, які діяли на час настання інвалідності позивача, не передбачалась можливість отримання одноразової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби.

Право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права, та, відповідно, не призводить до ситуації, за якої особа, якій встановлена інвалідність, у подальшому внаслідок внесення змін до законодавства не втратить таке право взагалі або їй буде зменшено розмір відповідної допомоги.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 26 червня 2018 року у справі 750/5074/17, від 14 серпня 2018 року у справі № 807/15426/18, від 26 жовтня 2018 року у справі № 820/2504/18, від 12 лютого 2019 року у справі № 816/1458/18.

В той же час, на зміну обсягу прав особи у сфері соціального захисту військовослужбовців, зокрема, на отримання одноразової грошової допомоги може впливати настання обставин, з якими законодавство прямо пов`язує рівень соціального захисту, в тому числі зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, що передбачено Порядком № 975.

Такий підхід відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 22 березня 2018 року у справі № 278/307/17, відповідно до якої зазначено, що законодавством визначені однакові умови для виплати військовослужбовцям як страхових сум, так і одноразової грошової допомоги. «Обов`язкове особисте державне страхування» та «одноразова грошова допомога» є двома рівнозначними компенсаційними механізмами соціального захисту військовослужбовців, які спрямовані на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Відтак, у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов`язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.

Разом з тим, періодичне підтвердження раніше встановленої групи інвалідності або відсотка втрати працездатності не є обставиною, яка спричиняє виникнення у військовослужбовця нових прав у сфері соціального захисту, якщо про це прямо не вказано у законодавстві, що регулює ці правовідносини.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 09 листопада 2018 року у справі № 759/5707/16-а, від 07 лютого 2019 року у справі № 127/12061/17.

Таким чином, оскільки ІІІ група інвалідності встановлена позивачу первинно 10 квітня 2013 року, тобто в період, коли законодавством не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби, суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом № 73 від 13 липня 2018 (пунктом 15), про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s.r.о." проти Чеської Республіки" (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Суд у цій справі враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини першої статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в них повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до частини шостої статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2018 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 11 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І.В. Желєзний

Судді: І.В. Саприкіна

С.М. Чиркін