Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 липня 2018 року

Київ

справа №461/6426/17

адміністративне провадження №К/9901/46149/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного Фонду України у Львівській області про зобов`язання вчинити дії за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного Фонду України у Львівській області на додаткову постанову Львівського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Гуляка В.В., Гудима Л.Я., Довгополова О.М. від 21 лютого 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного Фонду України у Львівській області про зобов`язання вчинити дії, в якому просив: зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплачувати з 27 липня 2016 року пенсію за вислугу років позивачу із включенням до складу грошового забезпечення, з якого обчислена пенсія, фактично отриманих сум премії, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та матеріальної допомоги на оздоровлення в загальному розмірі 21998,99 грн, з яких були сплачені страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, згідно довідки Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 03 травня 2017 року № 268/68; зобов'язати відповідача нараховувати та виплачувати з 01 червня 2016 року індексацію пенсії за вислугу років позивачу відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, без урахування, як підвищення пенсії, зміни її розміру через перерахунок за рішенням суду та без застосування у зв'язку з цим нового індексу споживчих цін, а також здійснити позивачу виплату недоотриманої за минулий час з 01 липня 2016 року суми індексації.

Постановою Галицького районного суду міста Львова від 30 жовтня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 січня 2018 року постанову Галицького районного суду міста Львова від 30 жовтня 2017 року скасовано і прийняти нову постанову. Позовні вимоги ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити дії за період із 01 червня 2016 року по 14 березня 2017 року включно залишено без розгляду, в іншій частині позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково, зокрема: зобов'язано Головне Управління Пенсійного Фонду України у Львівській області здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_2 пенсії за вислугу років відповідно до статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (в редакції чинній станом на момент призначення пенсії позивачу), з урахуванням сум премії, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та матеріальної допомоги на оздоровлення, з яких сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, згідно із поданою довідкою про грошове забезпечення № 268/68 від 03 травня 2017 року, якою передбачені складові види грошового забезпечення для призначення пенсії, починаючи з 27 липня 2017 року, з урахуванням фактично виплачених сум, із здійсненням індексації пенсії за цей період та без зміни базового місяця для нарахування індексації пенсії, у задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

09 лютого 2018 року на адресу Львівського апеляційного адміністративного суду надійшла заява позивача про ухвалення додаткового судового рішення, яким вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Додатковою постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року заяву позивача про ухвалення додаткового судового рішення по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного Фонду України у Львівській області про зобов'язання вчинити дії задоволено та ухвалено додаткову постанову. Стягнуто з Головного управління Пенсійного Фонду України у Львівській області на користь позивача 853,33 грн у відшкодування сплаченої суми судового збору, за рахунок відповідних бюджетних асигнувань.

Задовольняючи заяву про стягнення судового збору, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на допущене судом порушення норм матеріального і процесуального права, Головне управління Пенсійного Фонду України у Львівській області звернулось із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати додаткову постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року та відмовити у задоволенні заяви про стягнення судового збору.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» забороняється використовувати кошти Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим законом.

Від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу Головного управління Пенсійного Фонду України у Львівській області, в якому міститься заперечення проти касаційних вимог та вказується на законність рішення суду апеляційної інстанції.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду апеляційної інстанції відповідає, а викладені в касаційній скарзі мотиви скаржника не є прийнятні з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення у випадках, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

За змістом частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною першою вказаної статті передбачено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач при поданні позовної заяви сплатив судовий збір у сумі 1280,00 грн. Ці кошти слід вважати документально підтвердженими витратами позивача.

За результатами розгляду справи судом апеляційної інстанції апеляційну скаргу задоволено та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Отже, з відповідача належить стягнути на користь позивача витрати зі сплати судового збору пропорційно до задоволених вимог.

Відтак, понесена позивачем частина витрат підлягає підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного Фонду України у Львівській області.

Зазначене узгоджується з позицією висловленою Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 576/1417/17, від 03 липня 2018 року у справі № 586/965/16-а, від 13 червня у справі № 520/1841/17.

Крім того, відповідно до частини другої статті 73 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом.

У статті 23 наведеного закону зазначено, що спори, які виникають із правовідносин за цим Законом, вирішуються органами Пенсійного фонду та в судовому порядку.

Таким чином, використання коштів Пенсійного фонду України для відшкодування судових витрат, пов`язаних з участю органів Пенсійного фонду України у спорах, що вирішуються в судовому порядку, відповідає цілям, передбаченими Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Крім того, у випадку наявності колізії у процесі вирішення судових спорів між спеціальним законом (КАС України, Законом України "Про судовий збір") та загальним законом ("Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування") застосуванню підлягають норми спеціального закону.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом України у постановах від 23 червня 2015 року у справі № 753/22929/14-а та від 02 вересня 2015 року у справі № 6-813цс15.

Таким чином, судом апеляційної інстанції правильно застосовано статтю 139 КАС України та стягнуто судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в рішенні апеляційного суду повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення апеляційного суду, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного Фонду України у Львівській області залишити без задоволення.

Додаткову постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко