Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 травня 2018 року

Київ

справа №818/433/16

адміністративне провадження №К/9901/11962/18

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 31 травня 2016 року (головуючий суддя Бондар С.О.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суд від 30 серпня 2016 року (головуючий суддя Бондар В.О., судді - Кононенко З.О., Калитка О.М.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Сумської області, треті особи: Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України про зобов'язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Апеляційного суду Сумської області, треті особи: Державна судова адміністрація України (далі - ДСА України), Державна казначейська служба України, в якому просила зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити на її користь вихідну допомогу у зв'язку з відставкою у розмірі 10 мінімальних заробітних плат за останньою посадою.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність і не вчинено дій щодо нарахування та виплати їй вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, що передбачено статтею 136 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній станом на день подання позивачем заяви про відставку, далі - Закон № 2453-VI).

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 31 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суд від 30 серпня 2016 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Апеляційний суд Сумської області та ДСА України скористалися своїм правом та надіслали до суду заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначили, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень.

Вказану справу згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 січня 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Білоуса О.В. (суддя-доповідач), Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з червня 1987 року працювала суддею Ковпаківського районного суду м. Суми, а з 2010 року - суддею Апеляційного суду Сумської області.

10 серпня 2014 року ОСОБА_1 звернулася до Вищої ради юстиції із заявою про внесення до Верховної Ради України подання про її звільнення у відставку з посади судді Апеляційного суду Сумської області.

Постановою Верховної Ради України від 12 листопада 2015 року № 788-VІІІ позивача звільнено з посади судді Апеляційного суду Сумської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Наказом Апеляційного суду Сумської області від 24 листопада 2015 року № 99-ОС ОСОБА_1 відраховано зі штату суду з виплатою компенсації за невикористані основну щорічну та додаткову відпустки.

3 березня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про нарахування та виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Листом від 16 березня 2016 року № 2400/16 Апеляційним судом Сумської області відмовлено позивачу у задоволенні заяви. Відмова мотивована тим, що на момент прийняття Верховною Ради України постанови про звільнення позивача з посади судді Апеляційного суду Сумської області, стаття 136 Закону № 2453-VI була виключена відповідно до положень Закону України від 27 березня 2014 року №1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» (далі - Закон №1166-VII), а отже правові підстави для нарахування та виплати вихідної допомоги відсутні.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що визначальною умовою для отримання суддею вихідної допомоги є вихід у відставку, а не факт подання заяви про відставку до Вищої ради юстиції. ОСОБА_1 звільнено у відставку на підставі Постанови Верховної Ради України від 12 листопада 2015 року № 788-VІІІ «Про звільнення суддів», тобто у той час коли вже було відсутнє право на отримання вихідної допомоги, передбаченої статтею 136 Закону № 2453-VI.

Верховний Cуд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 109 Закону № 2453-VI (у редакції, що діяла станом на час подання позивачем заяви про відставку) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.

Водночас, за правилами частин другої та шостої статті 111 зазначеного Закону (у редакції, що діяла станом на час подання позивачем заяви про відставку) питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України», який набрав чинності 1 квітня 2014 року, було внесено зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме виключено статтю 136 вказаного Закону, в якій зазначалось, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, в даному випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді.

Згідно фактичних обставин, встановлених судами, ОСОБА_1 звільнено у відставку на підставі постанови Верховної Ради України від 12 листопада 2015 року, тобто у той час коли вже не існувало право на вихідну допомогу, яка передбачена статтею 136 Закону № 2453-VI.

Зважаючи на те, що датою виходу у відставку судді є дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади, а не дата подання позивачем заяви про відставку до Вищої ради юстиції, у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

У випадку порушення права на відставку, зацікавлена особа вправі звернутися з відповідним позовом до суб'єкта владних повноважень, який порушив таке право.

При цьому, Верховний Суд зауважує, що відмова відповідача у виплаті вихідної допомоги не є звуженням змісту та обсягу прав позивача, оскільки законодавство, чинне на момент виходу позивача у відставку, виплату такої допомоги не передбачало.

Посилання позивача в касаційній скарзі як на обґрунтування позову на те, що вихідна допомога є гарантією правового статусу і особливою формою соціального забезпечення судді, а тому не може бути скасована шляхом внесення змін до законодавства, є помилковим, оскільки у рішенні від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів та не має постійного характеру.

Крім того, рішення щодо неконституційності Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» в частині виключення статті 136 із Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Конституційним Судом України не приймалося.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову та зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 820/11938/15, № провадження К/9901/3775/18 та від 07 лютого 2018 року у справі № 820/858/16, № провадження К/9901/1758/18.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що постанова Сумського окружного адміністративного суду від 31 травня 2016 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суд від 30 серпня 2016 року ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.

Відповідно до частини 3 статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 31 травня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суд від 30 серпня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді І.Л.Желтобрюх

Т.Г.Стрелець