Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 340/5261/24

адміністративне провадження № К/990/47263/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2024 року (суддя Сагун А.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року (колегія у складі суддів Олефіренко Н.А., Божко Л.А., Лукманової О.М.) в справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і їх обґрунтування

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення ОСОБА_1 з 29 січня 2020 року перерахунку, на підставі постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 з 29 січня 2020 року до 31 грудня 2020 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення ОСОБА_1 з 01 січня 2021 року перерахунку, на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року, на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення ОСОБА_1 з 01 січня 2022 року перерахунку, на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення ОСОБА_1 з 01 січня 2023 року перерахунку, на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року! на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року, на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення ОСОБА_1 з 01 січня 2024 року перерахунку, на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2024 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 з 01 січня 2024 року по 24 квітня 2024 року, на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2024 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 , у відповідності до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) за період з 29 січня 2020 року до 24 квітня 2024 року включно за весь час затримки виплати, а саме за період з 29 січня 2020 року до дня фактичної виплати грошового забезпечення.

Позов мотивовано тим, що у зв`язку зі зміною розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2020 році позивач з 29 січня 2020 року набув право на перерахунок його грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового та окладу за військове звання, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року). Однак відповідач не провів перерахунку грошового забезпечення позивача та з 29 січня 2020 року й до дати виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 здійснював виплату позивачеві грошового забезпечення, керуючись розміром посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеними шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року. Внаслідок цього позивач з 29 січня 2020 року до 24 квітня 2024 року щомісячно отримував грошове забезпечення у неналежному (заниженому) розмірі, зокрема й одноразові додаткові види грошового забезпечення. Вважаючи вказану бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Кіровоградський окружний адміністративний суд ухвалою від 12 серпня 2024 року залишив позовну заяву ОСОБА_1 без руху та встановив йому 10-денний строк для усунення недоліків позову шляхом надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням інших підстав для поновлення такого строку.

Суд керувався тим, що позивача звільнено з військової частини НОМЕР_1 з 24 квітня 2024 року, натомість із цим позовом щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання його виплатити позивачеві недоотримані суми грошового забезпечення звернувся до суду 06 серпня 2024 року, тобто поза межами передбаченого статтею 233 Кодексу законів про працю України (у редакції Закону №2352-ІХ; далі - КЗпП України) тримісячного строку, що обраховується з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

27 серпня 2024 року від позивача надійшла заява про поновлення процесуального строку звернення до адміністративного суду, у якій він просив суд визнати поважними причини пропуску цього строку та поновити його.

Мотиви заявника загалом зводилися до того, що він не пропустив передбаченого статтею 233 КЗпП України строку, оскільки, на його переконання, до спірних правовідносин зазначена правова норма мала застосовуватися у редакції, чинній до 19 липня 2022 року, яка не обмежувала строку звернення до суду з таким позовом.

Ухвалою від 30 серпня 2024 року Кіровоградський окружний адміністративний суд повернув позовну заяву позивачеві. Свої висновки мотивував тим, що на дату звернення позивача до суду стаття 233 КЗпП України вже діяла у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ та встановлювала тримісячний строк звернення до суду з такими вимогами, тож саме ці правила підлягали застосуванню. Водночас, за висновком суду, поважних причин пропуску позивачем указаного строку звернення до суду не встановлено, оскільки позивач не довів існування непереборних та об`єктивних перешкод, труднощів, які не залежали від його волі, що заважали йому звернутися в суд із позовом у встановлений законом строк.

Третій апеляційний адміністративний суд повною мірою погодився з висновками місцевого адміністративного суду та постановою від 04 листопада 2024 року залишив ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2024 року без змін.

Апеляційний суд зауважив, що строк звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення заробітної плати визначений у статті 233 КЗпП України, норми якої є для цих (спірних) правовідносин спеціальними. З 19 липня 2022 року для звернення з таким позовом, як цей, до адміністративного суду передбачено тримісячний строк (частина перша статті 233 КЗпП України), відлік якого треба починати з 19 липня 2022 року, тобто з дати набрання чинності Законом №2352-ІХ, відтак тримісячний строк для звернення з цим позовом до адміністративного суду завершився 19 жовтня 2022 року, проте на підставі пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України був продовжений до 30 червня 2023 року. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що поважних причин пропуску позивачем строку звернення у суду з цим позовом, що мало місце 06 серпня 2024 року, не встановлено, оскільки позивачем не наведено непереборних та об`єктивних перешкод, труднощів, які не залежали від його волі, що заважали йому звернутися у суд із позовом у встановлений законом строк.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року й направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Доводи скаржника загалом зводяться до того, що суди обох попередніх інстанцій помилково застосували у межах цього спору положення статті 233 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року та обмежила строк звернення до суду з таким позовом трьома місяцями. Скаржник доводить, що порушення права, покладене в основу предмету і підстав позову відбулося в період з 29 січня 2020 року до 24 квітня 2024 року, а тому при визначенні процесуальних строків звернення до суду із цим позовом підлягає застосуванню редакція статті 233 КЗпП України:

- за період з 29 січня 2020 року до 19 липня 2022 року - редакція статті 233 КЗпП України до набрання чинності 19 липня 2022 року Законом №2352-ІХ;

- з 20 липня 2022 року до 24 квітня 2024 року - редакція статті 233 КЗпП України з урахуванням змін, внесених Законом №2352-ІХ.

На переконання скаржника, таке розуміння відповідає приписам статті 58 Конституції України та узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, сформованою в рішенні від 06 квітня 2023 року у зразковій справі №260/3564/22 та постанові від 31 жовтня 2024 року у справі №500/7140/23.

Застосовуючи ці правила до розглядуваної справи, скаржник вважає, що строк звернення до суду має обраховуватися у такий спосіб:

- щодо періоду з 29 січня 2020 року до 19 липня 2022 року - строк не може бути обмежений відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до змін, внесених Законом №2352-ІХ;

- щодо періоду з 20 липня 2022 року до 24 квітня 2024 року - строк підлягає обчисленню з 31 липня 2024 року, дати коли позивач дізнався про порушення свого права, отримавши від військової частини лист за вихідним №195/ФЕС від 23 липня 2024 року з довідкою про розміри складових грошового забезпечення.

Як наслідок, позивач вважає, що у справі №340/5261/24 звернувся до суду в межах процесуальних строків, встановлених законом.

Позиція інших учасників справи.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Відповідно до частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Рух касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року в цій справі.

Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2025 року справу призначено до розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їхнього застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

У розглядуваному випадку питання, яке має вирішити Верховний Суд стосується правильного застосування правових норм у питанні строку звернення до адміністративного суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати у належному розмірі позивачеві сум грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року до 24 квітня 2024 року, а також зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити такі суми, зокрема й компенсацію втрати частини доходів.

Судами встановлено, що із цим позовом ОСОБА_1 звернувся 06 серпня 2024 року.

Вирішуючи означене питання, колегія суддів керується таким.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до частини першої статті 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частин другої та третьої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не повинні перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні проміжки часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків.

Отже, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема частиною другою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:

"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

Окрім викладеного слід ураховувати, що відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).

Характерною особливістю спірних правовідносин є те, що позивач порушує питання про зобов`язання відповідача перерахувати і виплатити йому грошове забезпечення за період, який охоплює часові проміжки як до, так і після внесення змін до статті 233 КЗпП України [19 липня 2022 року].

У цьому контексті колегія суддів враховує, що наразі питання стосовно правил застосування частини другої статті 233 КЗпП України за подібних обставин було предметом розгляду Верховним Судом у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23.

В означеному судовому рішенні Судова палата відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного адміністративного суду:

- від 29 січня 2025 року у справі №500/6880/23 та від 28 серпня 2024 року у справі №580/9690/23, у яких Верховним Судом до правовідносин щодо перерахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовця за 2016-2018 роки застосовано статтю 233 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19 липня 2022 року, оскільки саме вона була чинною на момент звернення позивачів до суду із позовом (жовтень 2023 року);

- від 23 січня 2025 року у справі №400/4829/24 [предмет спору - перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця та його складових за період з 01 березня 2022 року по 19 травня 2023 року; дата звернення до суду з позовом - 22 травня 2024 року] та від 20 листопада 2023 року у справі №160/5468/23 [предмет спору - нарахування та виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01 січня 2016 року по грудень 2018 року; дата звернення до суду з позовом - 21 березня 2023 року], у яких Верховний Суд констатував, що у випадках звільнення військовослужбовця з військової служби та у разі невиплати йому частини грошового забезпечення, на отримання якого він мав право під час проходження служби, перебіг строку звернення починається саме з дати його звільнення з цієї служби;

- від 12 вересня 2024 року у справі №200/5637/23, у якій Верховний Суд зазначив, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 КЗпП України, закінчилися з припиненням дії карантину.

Натомість Судова палата сформулювала позицію, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX).

З урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.

Крім цього, Судова палата погодилася з висновком суду попередньої інстанції про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.

Отже, з урахуванням зазначеної позиції Судової палати, суд, вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строку звернення із заявленими позовними вимогами, мав би спершу визначити момент, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, потім спірний період (з 29 січня 2020 року до 24 квітня 2024 року) умовно поділити на дві частини: до набрання чинності Законом № 2352-IX (19 липня 2022 року) та після цього, визначитися, в якій частині спір належить розглянути по суті позовних вимог, а в якій слід застосувати наслідки порушення строку звернення до суду, якщо вважатиме, що для цього є правові підстави.

Беручи до уваги викладене, висновок судів попередніх інстанцій про повернення позовної заяви є передчасним.

Порушення норм процесуального права при вирішенні питання щодо строку звернення до суду призвело до постановлення судом першої інстанції незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню в адміністративній справі. Суд апеляційної інстанції помилок місцевого адміністративного суду не виправив.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із частиною першою статті 353 КАС України, підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2024 року скасувати, а справу направити до Кіровоградського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

А.Г. Загороднюк

Л.О. Єресько

В.М. Соколов

Судді Верховного Суду