Історія справи

Ухвала КАС ВП від 12.04.2020 року у справі №804/2639/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 квітня 2020 року

Київ

справа №804/2639/15

адміністративне провадження №К/9901/19837/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Лівобережної об`єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2016 року (колегія суддів: головуючий суддя - Панченко О.М., судді-Туркіна Л.П., Коршун А.О.)

у справі №824/2639/15

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Лівобережної об`єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2012 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, платник) звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби (правонаступником якої є Лівобережна об`єднана державна податкова інспекція м. Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровській області), в якому просила: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Лівобережної Міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області від 16.07.2012 №0000481711 та №0000491711.

В обґрунтування позовних вимог зазначила про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень контролюючого органу та правильність визначення своїх податкових зобов`язань.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2014 року, адміністративний позов задоволено в повному обсязі:

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби від 16.07.2012 №0000481711, яким фізичній особі-приватному підприємцю ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 125 912, 62 грн;

- визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби від 16.07.2012 № 0000491711, яким фізичній особі-приватному підприємцю ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 164 340, 00 грн.

- судові витрати в розмірі 2 212, 12 грн стягнуто з Державного бюджету України на користь фізичної особи-приватного підприємця ОСОБА_1 .

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що надані позивачем первинні документи підтверджують реальність виконання умов укладених між позивачем та ТОВ "Опткомпанія", ПП "Ікспіріенс", ПП "Екосфера", ПП "Котедж", ТОВ "Трансавтолюкс", ТОВ "Агростройперспектива" договорів. Щодо не відображення позивачем у своїй податковій звітності суми у розмірі 27 083,34 грн, суди зазначили, що ці кошти надійшли на відповідний рахунок платника як помилково перераховані та підлягали поверненню останнім контрагентам, а тому правомірно не були відображені платником у своїй податкові звітності. Враховуючи вищевикладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби від 16.07.2012 №0000481711 та №0000491711 є протиправними та підлягають скасуванню.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 листопада 2014 року касаційну скаргу Лівобережної об`єднаної державної податкової інспекції міста Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області задоволено частково, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.12.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2014 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції зазначив, що однією з підстав для донарахування податковим органом позивачу частини спірних сум грошового зобов`язання, зокрема, було порушення останнім пунктів 177.3, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України та статті 13 розділу 4 Декрету №13-92 від 26.12.1992 «Про прибутковий податок з громадян», що не було враховано судами попередніх інстанцій під час розгляду справи. Також Вищий адміністративний суд України зазначив, що судами не надано належної правової оцінки наданим позивачем первинним бухгалтерським документам, зокрема, на предмет наявності в них необхідних реквізитів для таких документів, що передбачені чинним законодавством.

За результатами нового розгляду справи, постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 травня 2015 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, враховуючи відомості актів перевірок інших органів державної фіскальної служби, складених відносно контрагентів позивача ПП "Ікспірієнс", ТОВ "Трансавлолюкс" та ТОВ "Агростройперспектива" зазначив, що останні не знаходяться за своїм місцем реєстрації, вказав про відсутність у контрагентів позивача необхідних умов для здійснення господарських операцій, а саме: основних фондів, виробничих потужностей, трудових ресурсів, транспортних засобів, складських приміщень, сировини, матеріалів та обладнання, що є необхідними здійснення відповідних господарських операцій, що унеможливлює здійснення господарської діяльності зазначеними контрагентами позивача.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2016 року апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.05.2015 скасовано, ухвалено нову постанову, якою позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення - рішення від 16 липня 2012 року №0000481711 в частині донарахування суми податку на доходи фізичних осіб з урахуванням штрафних санкцій 122 619, 47 грн, та податкове повідомлення - рішення від 16 липня 2012 року №0000491711 в частині донарахування суми податку на додану вартість та штрафних санкцій 159 005, 67 коп.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що надані позивачем первинні документи, в сукупності з іншими наявними в матеріалах справи доказами, підтверджують реальність виконання умов укладених між позивачем та ТОВ "Опткомпанія", ПП "Ікспіріенс", ПП "Екосфера", ПП "Котедж", ТОВ "Трансавтолюкс", ТОВ "Агростройперспектива" договорів. Доводи контролюючого органу про відсутність фактичного виконання умов зазначених договорів не підтверджуються жодними належними доказами та є лише припущеннями посадових осіб контролюючого органу. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, про безпідставність висновків контролюючого органу про заниження позивачем суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість у 2010 році на 2 428 грн, оскільки будь-яких пояснень щодо походження цієї суми відповідачем не наведено. Разом з цим, апеляційний суд погодився з висновками контролюючого органу про заниження позивачем суми доходу за 2011 рік на 27 083, 34 грн та суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість на 7 050, 00 грн, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що позивачем виживалися дії спрямовані на повернення, за доводами позивача помилково перерахованих коштів, своїм контрагентам.

Не погодившись з зазначеним рішенням суду апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права просив його скасувати в частині задоволення позовних вимог та залишити в силі постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.05.2015. В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач зазначає про наявні у наданих позивачем первинних документів недоліки, а також посилаючись на акти перевірки інших органів державної фіскальної служби зазначає про відсутність реальної можливості виконання контрагентами позивача господарських операцій з огляду на відсутність у них складських приміщень, основних фондів та трудових ресурсів, тощо.

Рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог у касаційному порядку не оскаржується, а тому не є предметом касаційного перегляду.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача.

Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

09 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку, передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, у період з 21.05.2012 по 25.06.2012 посадовими особами відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 26.05.2010 по 31.12.2011.

За результатами перевірки складно акт від 04.07.2012 № 2608/17-2/ 2911719020 (далі- Акт перевірки).

Згідно з висновками Акта перевірки, контролюючий орган встановив порушення Товариством вимог:

- п.п.7.3.1 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97 ВР (далі - Закону №168/97ВР) від 03.04.1997 та п.187.1. ст.187 ПК України, в результаті чого позивачем занижено ПДВ у розмірі 139 723, 00 грн, а саме: вересень 2010 року - 617 грн, жовтень 2010 року - 1 675 грн, листопад 2010 року - 1 217 грн, грудень 2010 року - 5 645 грн, лютий 2011 року - 2 667 грн, березень 2011 року- 9 217 грн, квітень 2011 року - 1 067 грн, травень 2011 року - 9 358 грн, червень 2011 року - 18 950 грн, липень 2011 року - 32 779 грн, серпень 2011 року - 23 567 грн, вересень 2011 року - 7 900 грн, жовтень 2011 року - 10 425 грн, листопад 2011 року - 9 017 грн, грудень 2011 року 5 622 грн;

- ст.13 розділу IV декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" №13-92 від 26 грудня 1992 року та п. 177.2 п. 177.3 п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України (дал - ПК України), внаслідок чого донараховано податок з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності у сумі 112 595, 03 грн, в тому числі: за 2010 рік - 6 062, 31 грн, за 2011 рік - 106 532, 72 грн.

На підставі Акта перевірки, контролюючим органом прийнято податкові повідомлення - рішення від 16.07.2012:

- №0000481711, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 125 912, 62 грн, з яких 112 595, 03 грн - за основним платежем та 13 317, 59 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- №0000491711, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання податку на додану вартість на 164 340, 00 грн, з яких: 139 723, 00 грн - за основним платежем та 24 617, 00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Контролюючий орган зазначив, зокрема, що позивачем не підтверджено реальність здійснення господарських операцій, укладених позивачем з ТОВ "Опткомпанія", ПП "Ікспіріенс", ПП "Екосфера", ПП "Котедж", ТОВ "Трансавтолюкс", ТОВ "Агростройперспектива".

Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про податок на додану вартість» та ПК України в редакції, що були чинними на момент їх виникнення.

Згідно з вимогами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуга) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв`язку: з придбанням або виготовленням товарів (у тому чисті при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З 01 січня 2011 року відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює ПК України.

ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: ридбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Таким чином, господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які мають відображати реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту.

При цьому, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, (тут і далі у редакції чинній на час вирішення спору), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ФОП ОСОБА_1 (Еспедитор) та ТОВ "ПТК "Шабо" (Клієнт) укладено договір транспортного-експедирування № 16/12 від 16.12.2010, за умовами якого Клієнт доручає, а Експедитор бере на себе зобов`язання за плату і за рахунок Клієнта надати Клієнту транспортно-експедиційне обслуговування, а також інші послуги, пов`язані з перевезенням вантажів автомобільним транспортом по території України відповідно до узгоджених сторонами Заявок. Згідно п. 3.1.1 договору, Експедитор має право для виконання доручення Клієнта здійснювати добір перевізників, агентів, інших третіх осіб, укладати угоди з третіми особами від свого імені та за рахунок Клієнта, за цінами, які були узгоджені з Клієнтом.

На виконання умов договору № 16/12 від 16.12.2010 платником було здійснено добір контрагентів для виконання транспортно-експедиційного обслуговування, а саме укладено договір транспортного експедирування 15/12 від 15.12.2010 з ТОВ "Трансавтолюкс" (Експедитор), за умовами якого Експедитор бере на себе зобов`язання здійснити організацію перевезення вантажу у відповідності до замовлень Клієнта - ФОП ОСОБА_1 .

Також, між позивачем (Експедитор) та ТОВ "Катанзаро-Евразія", ТОВ ПФК "Гала-Капітал" та ДОККЛПО "Фтізіатрія" (Клієнти) було укладено аналогічні договори транспортного експедирування №1 від 02.08.2010, №12/08/10 від 12.08.2010 та №29/11 від 29.11.2010.

На виконання умов зазначених договорів, між позивачем (Довіритель) було укладено договір доручення №01-09/2010 від 01.09.2010 з ТОВ "Опткомпанія" (Повірений), за умовами якого Повірений бере на себе зобов`язання здійснити пошук контрагентів з перевезення або організації перевезення вантажу у відповідності до замовлень Клієнта - ФОП ОСОБА_1 .

Аналогічні договори транспортного експедирування №01/11 від 27.01.2011, №01/10 від 01.10.2010, №15/12-2010 від 15.12.2010, № №200511 від 20.05.2011, № 02/12 від 23.02.2011 позивачем були укладені з ТОВ "ПАРИТЕТ-ПЛАСТ", ВАТ "Дніпроважмаш", ТОВ "Фрут Майстер Фудс", ТОВ "Імпап", ТОВ "Паритет ПАК".

На виконання умов зазначених договорів, позивачем було укладено аналогічні договору доручення №01-09/2010 від 01.09.2010, договори доручення: з ПП "Ікспіренс" №01-12/2010 від 01.12.2010, з ПП "Екосфера" 01/03-Д від 10.03.2011, з ПП "Ікспіренс" №20-09/11 від 20.09.2011, з ПП "Котедж" №20-09/11 від 20.09.2011, з ТОВ "Трансавтолюкс" №15/12 від 15.12.2010.

Реальність виконання умов зазначених договорів підтверджується наданими позивачем рахунками-фактури, податковими накладними, актами виконаних робіт, банківськими виписками, товарно-транспортними накладними, тощо.

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною четвертою якої визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Аналогічна норма закріплена частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону від 03.10.2017).

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, а також умови укладених договорів, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанцій, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з іншими доказами свідчать про факт вчинення господарських операцій з зазначеними контрагентами, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час вирішення спору), за якою обов`язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на такого суб`єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларовані позивачем податкові зобов`язання за господарськими операціями з вказаним вище контрагентами сформовано безпідставно за господарськими операціями, які не виконувались.

Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання скаржника на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання, а також податкову інформацію надану іншими контролюючими органами, оскільки остання носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Крім того, посилання контролюючого органу на відомості про відсутність у контрагентів позивача необхідних ресурсів для ведення відповідної господарської діяльності з обсягом робіт та у відповідні строки, зокрема, трудових ресурсів, як на підставу для відмови в позові, обґрунтовано відхилені судом апеляційної інстанції, оскільки чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів.

Також Суд зазначає, що наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень від 16 липня 2012 року №0000481711 в частині донарахування суми податку на доходи фізичних осіб з урахуванням штрафних санкцій 122 619, 47 грн, від 16 липня 2012 року №0000491711 в частині донарахування суми податку на додану вартість та штрафних санкцій 159 005, 67 коп.

Доводи касаційної скарги податкового органу зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, контролюючим органом не зазначено.

Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції, в межах доводів касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення вимог касаційної скарги податкового органу, внаслідок чого касаційна скарга залишається без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Лівобережної об`єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова