Історія справи

Ухвала КАС ВП від 20.01.2019 року у справі №826/11251/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 квітня 2019 року

Київ

справа №826/11251/18

адміністративне провадження №К/9901/448/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Стародуба О.П., Бучик А.Ю.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Київської міської ради на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 серпня 2018 року (суддя Аверкова В.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року (головуючий суддя Собків Я.М., судді: Ісаєнко Ю.А., Файдюк В.В.) у справі №826/11251/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрно-інвестиційний фонд» до Київської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

У липні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Аграрно-інвестиційний фонд» (далі - позивач) звернулося до суду із адміністративним позовом до Київської міської ради (далі - відповідач), в якому просило:

- визнати протиправними та скасувати рішення відповідача від 15 лютого 2018 року №122/4186 «Про відхилення проекту рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ «Аграрно-інвестиційний фонд» на вулиці Волоській, 11а у Подільському районі міста Києва для обслуговування та експлуатації нежитлового будинку офісного центру»;

- зобов'язати відповідача протягом одного місяця з дня набрання законної сили судовим рішенням розглянути клопотання позивача та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ «Аграрно-інвестиційний фонд» на вулиці Волоській, 11а у Подільському районі міста Києва для обслуговування та експлуатації нежитлового будинку офісного центру.

Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що позивачем у поданому ним клопотанні про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою зазначено усі відомості та додано усі необхідні документи, визначені частиною 2 статті 123 ЗК України. Наголошено на існуванні проекту рішення Київської міської ради від 07 серпня 2017 року №1828, який і подавався на затвердження відповідачу та свідчить про відповідність меж земельної ділянки, її функціонального призначення даним містобудівного кадастру. Позивач вказував на те, що статтею 123 ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови заявнику у наданні відповідного дозволу.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 серпня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року, адміністративний позов ТОВ «Аграрно-інвестиційний фонд» задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Київської міської ради від 15 лютого 2018 року №122/4186 «Про відхилення проекту рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ «Аграрно-інвестиційний фонд» на вулиці Волоській, 11а у Подільському районі міста Києва для обслуговування та експлуатації нежитлового будинку офісного центру». Зобов'язано Київську міську раду протягом одного місяця розглянути клопотання позивача та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ «Аграрно-інвестиційний фонд» на вулиці Волоській, 11а у Подільському районі міста Києва для обслуговування та експлуатації нежитлового будинку офісного центру.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що ТОВ «Аграрно-інвестиційний фонд» придбано на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 18 жовтня 2016 року нежитловий будинок - офісний центр (літ. А) загальною площею 962,4 кв.м., що розташований за адресою: м. Київ, вул. Волоська, 11-А; нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці площею 709,18 кв.м., код ділянки 85:362:006. Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобою Н.В. та зареєстровано в реєстрі за номером 834. Вказане нерухоме майно прийнято позивачем на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 18 жовтня 2016 року.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 18 жовтня 2016 року №70774840 власником нежитлового будинку - офісного центру (літ. А) загальною площею 962,4 кв.м., що розташований за адресою: м. Київ, вул. Волоська, 11-А, є ТОВ «Аграрно-інвестиційний фонд».

Для обслуговування та експлуатації нежитлового будинку - офісного центру, код 03:15, позивачем 20 червня 2017 року до Київської міської ради подано клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Волоська, 11-А, на праві оренди на 20 років. До клопотання додано графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки та розмір, посвідчені в установленому порядку копії правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, копії матеріалів технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, копії установчих документів позивача, витяг з ЄДРЮОФОП. На підставі звернення сформовано справу-клопотання за №К-30298.

На засіданні постійно діючої комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування від 12 грудня 2017 року пунктом 20.3.8 поставлено на розгляд проект рішення Київської міської ради «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу на вул. Волоській, 11-А у Подільському районі м. Києва для обслуговування та експлуатації нежитлового будинку - офісного центру», доручення заступника міського голови - секретаря Київської міської ради від 23 серпня 2017 року №08/231-1828/ПР; справа-клопотання К-30298, ПР-13833 від 02 серпня 2017 року щодо земельної ділянки площею 0,07 га в оренду на 10 років.

Згідно протоколу №29/62 засідання постійно діючої комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування від 12 грудня 2017 року вирішено підтримати проект рішення Київської міської ради «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу на вул. Волоській, 11-А у Подільському районі м. Києва для обслуговування та експлуатації нежитлового будинку - офісного центру». Проголосували «за» - 15, «проти» - 2, «утримались» -0, «не голосували» - 3. Рішення прийнято.

Рішенням Київської міської ради від 15 лютого 2018 року №122/4186 відповідно до статті 37 Регламенту Київської міської ради, затвердженого рішенням Київської міської ради від 07 липня 2016 року №579/579, відхилено проект рішення «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ «Аграрно-інвестиційний фонд» на вул. Волоській, 11-А у Подільському районі м. Києва для обслуговування та експлуатації нежитлового будинку - офісного центру».

Вважаючи протиправним зазначене рішення Київської міської ради, ТОВ «Аграрно-інвестиційний фонд» звернулося до суду з позовом про визнання його протиправним та скасування і зобов'язання відповідача надати позивачу відповідний дозвіл на розроблення проекту землеустрою.

Задовольняючи вимоги адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився апеляційний суд, що спірне рішення не містить жодних обґрунтувань наявності підстав для відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення бажаної позивачем земельної ділянки, що свідчить про його необґрунтованість та протиправність. При цьому суди вказали на те, що у межах даної справи відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законом умов суб'єкт владних повноважень зобов'язаний до вчинення конкретних дій, а саме надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Київська міська рада подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить судові рішення скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що наявність проекту рішення, розробленого відповідною постійною діючою комісією, не може свідчити про те, що за результатами пленарного засідання ради буде прийняте запропоноване такою комісією рішення, оскільки Київська міська рада наділена виключною компетенцією у сфері прийняття таких рішень. Наголошено на тому, що суди залишили поза увагою той факт, що позивачем не було надано доказів порушення суб'єктивного матеріального права або інтересу, що виключає можливість встановлення факту їх порушення, а відтак і захисту у спосіб, обраний позивачем. Відповідач також звертає увагу на те, що пропозиція про відхилення проекту про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою була розглянута у чіткій відповідності до Регламенту Київської міської ради. Скаржником звертається увага на те, що адміністративний суд не вправі підміняти орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу.

Позивач правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (надалі Закон № 280/97-ВР), сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Повноваження відповідних органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 Земельного кодексу України, статтями 26, 33, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до статті 59 Закону № 280/97-ВР рішення місцевої ради приймаються у формі відповідних рішень, прийнятих на сесії місцевої ради та рішень виконавчого комітету.

За приписами частини десятої вказаної статті акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

За змістом частин першої - третьої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини другої статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Частиною третьою статті 123 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об'єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу.

Таким чином, обов'язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

При цьому частиною третьою статті 123 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:

- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Колегія суддів наголошує на визначенні у статті 123 ЗК України вичерпного переліку підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою та на неприпустимість його розширення. При цьому у разі надання органом місцевого самоврядування відмови особі у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою обов'язковим є зазначення конкретної підстави для такої відмови, що визначені у частині 3 статті 123 ЗК України.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у поданому клопотанні ТОВ «Аграрно-інвестиційний фонд» вказано розміри земельної ділянки, її цільове призначення, місце розташування. До клопотання додано графічні матеріали, копії правовстановлюючих документів на нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці, матеріали технічної інвентаризації вказаного майна.

Таким чином, ТОВ «Аграрно-інвестиційний фонд» подало відповідачу не тільки документи, передбачені статтею 123 Земельного кодексу України, а і документи на підтвердження належності заявнику об'єктів нерухомого майна, що знаходяться на бажаній земельній ділянці.

Більш того, на засіданні постійно діючої комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування від 12 грудня 2017 року пунктом 20.3.8 поставлено на розгляд проект рішення Київської міської ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки позивачу. Вирішено підтримати такий проект рішення більшістю голосів (а.с.34).

Існування вказаного проекту рішення Київської міської ради про надання дозволу позивачу на розроблення проекту землеустрою, який у відповідності до статті 30 Регламенту Київської міської ради було підтримано відповідною постійної комісією, свідчить про відповідність меж земельної ділянки, її функціонального призначення даним містобудівного кадастру (пункт 2.5 Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві, затверджений рішенням Київської міської ради від 20 квітня 2017 року №241/2463).

Натомість, оскаржуване рішення Київської міської ради, як правильно зазначили суди попередніх інстанцій, не містить жодного обґрунтування та мотивів, з яких виходив вказаний колегіальний орган при прийнятті такого рішення. З огляду на те, що міською радою було прийнято оскаржуване рішення із дотриманням встановленої законом процедури та форми його оформлення, не зазначення підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, визначених статтею 123 ЗК України, є достатньою підставою для визнання такого рішення протиправним та його скасування.

Посилання скаржника на прийняття оскаржуваного рішення у відповідності до статті 37 Регламенту Київської міської ради, яка передбачає можливість прийняття рішення про відхилення поданого на затвердження проекту, колегією суддів визнаються безпідставними, оскільки положення вказаного Регламенту визначають саме процедуру прийняття або відхилення міською радою проектів рішень, але вказані приписи не звільняють орган місцевого самоврядування як суб'єкта розпорядження землями від обов'язку навести відповідне мотивування прийнятого рішення у відповідності до положень чинного законодавства.

Щодо висновку судів попередніх інстанцій про наявність підстав для зобов'язання відповідача розглянути клопотання позивача та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою земельної ділянки, а також стосовно посилань відповідача на дискреційність наданих йому повноважень щодо передачі земельних ділянок у користування, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов'язання вчинити дії після скасування його адміністративного акту.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 826/7631/15.

Предметом даної адміністративної справи є відмова відповідача, оформлена рішенням. Вказане рішення прийняте за результатами поданого позивачем клопотання та відповідний проект попередньо було погоджено відповідною постійною комісією Київської міської ради. Разом з тим, як було встановлено вище, відповідачем було відхилено проект про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без зазначення будь-яких мотивів прийняття такого рішення. При цьому відповідач посилається на те, що наявність проекту рішення не свідчить, що за результати його розгляду на пленарному засіданні ради в обов'язковому порядку має бути прийняте позитивне рішення. Крім того, Київська міська рада наголошує на тому, що ні суд, ні будь-який інший орган не може зобов'язати такий колегіальний орган, як депутатський орган міської ради, вчинити конкретні дії чи прийняти певне рішення з посиланням на дискреційність їх повноважень.

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». При цьому дискреційні повноваження, в тому числі органів місцевого самоврядування, завжди мають межі, встановлені законом.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а та від 29 березня 2018 року у справі №816/303/16.

Таким чином, вирішуючи питання про правомірність рішення Київської міської ради про відхилення проекту про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ «Аграрно-інвестиційний фонд», необхідно виходити з меж повноважень органів місцевого самоврядування в сфері розпорядження землями комунальної власності, визначених законом.

Натомість, у цій справі, відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

При цьому слід зазначити, що у спірних правовідносинах, пов'язаних із реалізацією суб'єктом владних повноважень своєї компетенції у сфері землекористування, свобода розсуду суб'єкта владних повноважень при розгляді поданого особою клопотання про надання дозволу в порядку статей 118 або 123 ЗКУ може бути обтяжена (звужена) ще і фактом розташування належного суб'єкту звернення на праві власності об'єкта нерухомості на земельній ділянці, щодо оформлення прав на яку подано клопотання.

У даній справі судами встановлено, що позивач є власником нерухомого майна, яке розташовано не земельній ділянці, щодо якої ним подано клопотання про отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою для юридичного оформлення існуючого права користування. Оформлення прав на цю земельну ділянку у визначеному законом порядку є обов'язком позивача. У спірному рішенні відповідачем не наведено причин, які б були перешкодою для такого оформлення на умовах оренди.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «належного урядування».

Принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов'язків.

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» №. 30985/96).

Суд касаційної інстанції доходить до висновку, що відповідач в межах даної справи протиправно надав позивачу формальну відмову з підстав, не передбачених діючим законодавством на етапі надання дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки, а тому, обираючи ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суди правильно зобов'язали відповідача розглянути подане позивачем клопотання та надати відповідний дозвіл.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Керуючись статтями 343, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Київської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 серпня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року у справі №826/11251/18 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

О.П. Стародуб

А.Ю. Бучик ,

Судді Верховного Суду