Історія справи

Ухвала КАС ВП від 18.03.2018 року у справі №820/5004/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 квітня 2019 року

Київ

справа №820/5004/17

адміністративне провадження №К/9901/47871/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стрелець Т. Г.,

суддів - Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №820/5004/17

за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Державної міграційної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Волошина Д.А., суддів: Мороко А.С., Панова М.М.) та на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Подобайло З.Г., суддів: Тацій Л.В., Григорова А.М.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив

- скасувати рішення Державної міграційної служби України від 13 жовтня 2017 року №390-17;

- зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти стосовно ОСОБА_1 рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 є громадянином Сирійської Арабської Республіки. На сьогоднішній день конфлікт в Сирії загострився, країна опинилась у стані гуманітарної кризи. Жертвами військового конфлікту, як правило, стає цивільне населення країни. В разі повернення в країну походження позивач може стати жертвою свавільного насилля через вкрай нестабільну ситуацію в Сирії. Як на підтвердження цих обставин позивач посилається на Рекомендації УВКБ ООН з питання міжнародного захисту осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку від 22 жовтня 2013 року. У 2016 році позивач звертався до ГУ ДМС України в Харківській області із заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні. Однак 13 жовтня 2017 року рішенням ДМСУ №390-17 позивачу було відмовлено у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Зважаючи на те, що його заява відповідає критеріям для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та на протиправність оскаржуваного рішення, позивач звернувся до суду.

Короткий зміст рішення суду І інстанції

3. 05 грудня 2017 року Харківський окружний адміністративний суд вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про скасування рішення - задовольнити частково.

Скасувати рішення Державної міграційної служби України від 13 жовтня 2017 року №390-17.

Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 29 вересня 2016 року.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

4. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що висновок ДМС України не містить достатнього та належного аналізу ситуації, що склалася в Сирії, відповідачем не спростовано можливість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення до неї, що не відповідає вимогам статті 3 Європейської конвенції з прав людини.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. 01 лютого 2018 року Харківський апеляційний адміністративний суд вирішив:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року у справі №820/5004/17 - без змін.

6. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. 16 квітня 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Державної міграційної служби України.

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року. Прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 травня 2018 року відкрито касаційне провадження за скаргою Державної міграційної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року та на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року.

II. АРГУМЕНТИ СТОРІН

8. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (відповідач у справі):

Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню.

Державна міграційна служба України, зазначає, що судами неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки судів не відповідають обставинам справи. У 2006 році позивач прибув в Україну на навчання. У 2013 році він закінчив Харківський державний медичний університет, отримавши повну вищу освіту та лише у 2016 році звернувся до органу міграційної служби за захистом. Наведене свідчить про відсутність у нього реальних побоювань зазнати переслідувань на батьківщині. Крім того, ані під час проведення співбесід, ані під час судових засідань позивач не надав жодних конкретних фактів або документальних доказів, які б підтверджували пряму загрозу життю, безпеці або свободі у разі повернення до регіону постійного проживання. Ситуація в країні походження позивача не є підставою для надання особі статусу біженця або додаткового захисту в Україні.

IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

9. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Нубболь, провінція Алеппо (Сирія), за національністю араб, за віросповіданням мусульманин-шиїт.

10. За сімейним станом - проживав з громадянкою України ОСОБА_2 Від вказаного цивільного шлюбу у позивача ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася дочка ОСОБА_3

11. ОСОБА_1 19 вересня 2006 року прибув до України на навчання на підставі запрошення Української державної академії залізничного транспорту. У 2013 році закінчив Харківський державний медичний університет та отримав повну вищу освіту за спеціальністю «лікувальна справа», з присвоєною кваліфікацією лікаря та титулу доктора медицини.

12. 29 вересня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В обґрунтування вказаної заяви зазначав, що повернутись на Батьківщину не має можливості через нестабільну соціально-політичну ситуацію в Сирії та, крім того, в Україні у нього є неповнолітня дитина, яку він не може забрати до Сирії.

13. 19 квітня 2017 року ГУ ДМС України у Харківській області складено висновок, з посиланням на невідповідність заяви вимогам п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту» про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Сирії ОСОБА_1.

14. 13 жовтня 2017 року ДМС України рішенням №390-17 підтримала висновок ГУ ДМС України у Харківській області та відмовила громадянину Сирії ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

15. 24 жовтня 2017 року позивачем отримано повідомлення №58 про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

16. Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до суду із даним позовом.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

17. Конституція України.

17.1. Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

18. Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року)

18.1. Частина друга статті 2. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

18.2. Частина третя статті 2. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

19. Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року №3671-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

19.1. Пункт перший частини першої статті 1. Біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

19.2. Пункт тринадцять частини першої статті 1. Особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

19.3. Абзац п'ятий частини першої статті 6. Не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

19.4. Частини1-3 статті 7. Оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.

Відомості про дітей, які не досягли вісімнадцятирічного віку, наводяться в заяві одного із законних представників особи, яка не досягла повноліття.

19.5. Частина п'ята статті 10. За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

20. Керівництво з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців.

20.1. Пункти 45. Особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

21. Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27 квітня 2004 року №8043/04.

21.1. Пункт п'ятий статті 4. Заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

22. Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України №1 від 25 червня 2009 року «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» (зі змінами та доповненнями).

22.1. Пункт 23. При розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів. Суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо). Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

23. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

24. Аналізуючи вищенаведені положення законодавства та обставини справи, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог.

25. Станом на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, офіційною позицією Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй (далі - УВКБ ООН) державам-членам ООН рекомендовано у зв'язку з проведенням постійних бойових дій у Сирії з березня 2011 року, які продовжуються і дотепер, ввести тимчасовий мораторій на всі повернення до Сирії до моменту, коли ситуація в країні дозволятиме безпечне та гідне повернення.

Враховуючи ситуацію в Сирії та рішучість влади утримувати контроль над усією країною, Департамент імміграційних питань Великобританії зазначив, що альтернатива внутрішнього переміщення в основному не вважається реальним способом уникнути переслідувань, які підтримуються владою чи які дозволяються владою. Переміщення також не буде раціональною опцією в тих регіонах, де вираження народного незадоволення вирішується із застосуванням сили із смертельним результатом. Також все частіше з'являються дані про порушення прав людини з боку озброєних опозиційних груп, включаючи тортури та страти, в Алеппо, Ідлібі та інших містах.

Також є повідомлення про використання опозиційними групами смертоносної сили, в тому числі й в житлових районах (Методичні рекомендації з розгляду справ шукачів притулку із Сирії. Січень 2013 року.

26. У Рекомендаціях УВКБ ООН з питання міжнародного захисту осіб, що покинули Сирійську Арабську Республіку (редакція ІV від 15 листопада 2015 року) зазначено, що численні антиурядові озброєні групи з різними ідеологічними та політичними поглядами і що примикають до постійно мінливих альянсів - діють переважно в південних провінціях, зокрема в Алеппо.

Конфлікт в Сирії триває вже п'ятий рік і гуманітарна ситуація, як і раніше швидко погіршується. Загальна кількість осіб, які потребують гуманітарної допомоги в Сирії досягло 13,5 млн. осіб (тоді як в лютому їх було 12,2 млн.). Хоча конфліктом порушена вся територія Сирії, більшість осіб, які потребують допомоги, зосереджено в провінціях Алеппо, Риф Дамаск і Ідліб.

За оцінками, на кінець 2014 року понад чотири з кожних п'яти сирійців жили в бідності, при цьому майже 65 відсотків - в крайній бідності, маючи можливість забезпечити себе лише самими основними продовольчими і непродовольчими товарами, необхідними для виживання їх сімей. 30 відсотків населення, як встановлено, живе в крайній убогості: сім'ї не можуть навіть забезпечити нагальні потреби в їжі, а ті, що живуть в районах конфлікту, стикаються з проблемами голоду, недоїдання і виснаження.

27. 12 березня 2015 року у Женеві Верховний комісар ООН у справах біженців ще раз наголосив, що необхідно зробити набагато більше для того аби звільнити сирійців від їхніх жахливих страждань: «Після років, прожитих у вигнанні, сирійські біженці давно витратили свої заощадження і все більша кількість вдається до жебракування, проституції чи дитячої праці, аби вижити. Родини, що належали до середнього класу зараз ледве виживають на вулицях.

28. Згідно доповідей Генерального секретаря від 16.09.2016р., 18.10.2016р., 15.11.2016р., 14.12.2016р. про виконання резолюції 2139 (2014), 2165 (2014), 2191 (2014) та 2258 (2015) Ради Безпеки ООН, на всій території Сирійської Арабської Республіки триває конфлікт і відзначається високий рівень насилля.

29. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про наявність загальновідомих офіційних обставин, які підтверджують обґрунтованість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій існує військовий конфлікт. В силу обставин, що змінилися позивач має обґрунтовані причини звернутися про надання притулку, що є умовами для надання додаткового захисту у відповідності до вимог п.п.4,13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

30. Колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що формальне ставлення з боку відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачем, матеріалів особової справи та наявної інформації по країні походження, призвело до прийняття неправомірного рішення щодо відмови позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

31. Вищенаведені обставини спростовують посилання касатора на те, що позивачем не зазначено обґрунтованих побоювань реальної загрози його життю та свободі.

32. Колегія суддів Верховного Суду вважає правильними висновки судів, що аналіз ситуації, яка склалася в Сирії в результаті озброєного конфлікту, свідчить про реальну загрозу життю та свободі позивача, у разі повернення його до цієї країни.

33. Згідно зі статтею 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

34. З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу Державної міграційної служби України - залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року у справі №820/5004/17- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Г. Стрелець

Судді О. В. Білоус

І. Л. Желтобрюх