Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 квітня 2019 року

Київ

справа №750/2414/17

провадження №К/9901/24230/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Бевзенка В. М., Білоуса О. В.,

розглянув у письмовому провадженні в касаційній інстанції адміністративну справу № 750/2414/17

за позовом Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України до Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, третя особа: ОСОБА_1, про зобов'язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 червня 2017 року (суддя Жук М.І.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2017 року (судді Кузьмишина О.М., Костюк Л.О., Шелест С.Б.),

І. Суть спору

1. У березні 2017 року Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України (далі - Управління ПФУ) звернулося до суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області (далі - ГТУЮ), третя особа: ОСОБА_1, з вимогами:

1.1 зобов'язати відповідача закінчити згідно з пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження ВП №53388624 від 10 лютого 2017 року, яке розпочате відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження від 12 жовтня 2016 року № 52603048;

1.2 визнати неправомірною постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ про відкриття виконавчого провадження від 12 жовтня 2016 року № 52603048 та скасувати її в частині стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 5800,00 грн.

2. Позовні вимоги Управління ПФУ обґрунтувало тим, що добровільно виконало судове рішення щодо перерахунку пенсії ОСОБА_1 до відкриття виконавчого провадження, що, на його думку, є підставою для звільнення від сплати виконавчого збору відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. Постановою від 10 лютого 2017 року ВП № 53388624 державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГТУЮ відкрив виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 750/6822/16-а, виданого Деснянський районним судом міста Чернігова 31 жовтня 2016 року, про зобов'язання позивача перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію відповідно до статті 37-1 Закону України «Про державну службу» у розмірі 15080 грн, починаючи з 16 червня 2016 року.

4. Тією ж постановою державний виконавець стягнув з боржника у виконавчому провадженні виконавчий збір в сумі 12800,00 грн.

5. На підставі банківських документів (виписки з рахунку) суди встановили, що з 16 червня 2016 року позивачу не перерахували і не виплатили пенсії у розмірі 15080 грн. відповідно до судового рішення у справі № 750/6822/16-а.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

6. На підставі наведених обставин Деснянський районний суд м. Житомира постановою від 12 червня 2017 року відмовив у задоволенні позову.

7. Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 26 липня 2017 року залишив постанову суду першої інстанції без змін.

8. При ухваленні таких рішень суди попередніх інстанцій виходили з того, що на дату винесення постанови про відкриття виконавчого провадження № 53388624 від 10 лютого 2017 року старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби ГТУЮ Назаренко М.Б. діяв правомірно, адже не мав відомостей про стан виконання судового рішення, за яким видано виконавчий документ.

9. Крім того, при ухваленні спірної постанови державний виконавець був зобов'язаний вказати про стягнення з боржника виконавчого збору.

IV. Касаційне оскарження

10. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їхні рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

11. У касаційній скарзі позивач наголошує, зокрема, на тому, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою його доводи про те, що судове рішення, за яким видано згаданий виконавчий документ, він виконав задовго до відкриття виконавчого провадження, що підтверджується розпорядженням від 13 жовтня 2016 року № 190429. Про виконання судового рішення Управління ПФУ повідомило листом від 21 жовтня 2016 року № 18509/06. Додав також, що нараховану суму стягувачу виплатили 12 листопада 2016 року, у день виплати пенсії.

12. Щодо суми виплати, то тут позивач зауважив, що рішенням у справі № 750/6822/16-а суд не зобов'язував його виплачувати ОСОБА_1 пенсію у певному розмірі та без будь-яких обмежень. У цьому зв'язку позивач додав, що пунктом 3 статті 27 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-XIV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (зі змінами, внесеними згідно із законами України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII, від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII) встановлено, що тимчасово, у період до 31 грудня 2017 року максимальний розмір пенсії не може перевищувати 10740,00 грн.

13. Окрім того позивач зазначив, що суди залишили поза увагою його доводи про наявність підстав для закінчення виконавчого провадження у зв'язку з добровільним виконанням судового рішення у справі № 750/6822/16-а.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

14. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

15. Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 26 Закону № 1404-VIII (у редакції, яка діяла на час виникнення спору) виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

16. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

17. За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).

18. Згідно з частиною першою статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

19. Відповідно до частини другої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

20. Відповідно до частини п'ятої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; <…> 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» <…>.

21. За частиною дев'ятою статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

22. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

23. Відповідно до статті 6 Закону України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон № 1403-VIII) систему органів примусового виконання рішень становлять: 1) Міністерство юстиції України; 2) органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.

24. Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 1403-VIII відповідно до цього Закону державними виконавцями є керівники органів державної виконавчої служби, їхні заступники, головні державні виконавці, старші державні виконавці, державні виконавці органів державної виконавчої служби.

25. Відповідно до частини першої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року; далі - КАС) учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

26. Згідно з частиною третьою статті 181 КАС відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець.

27. Норми аналогічного змісту містить стаття 287 КАС у чинній редакції (частини перша, третя).

VI. Позиція Верховного Суду

28. Проаналізувавши положення статей 26, 27 Закону № 1404-VIII в аспекті спірних правовідносин колегія суддів дійшла висновку, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов'язується з початком примусового виконання. Останнє розпочинається з прийняттям постанови про відкриття виконавчого провадження, у якій, з-поміж іншого, державний виконавець зобов'язаний зазначити суму виконавчого збору, яка підлягає стягненню.

29. У Законі № 1404-VIII передбачено випадки, коли виконавчий збір не стягується (частина п'ята статті 27), а також умову, за якої виконавчий збір не підлягає стягненню (якщо відсутні визначені законом підстави для звільнення від його сплати).

30. В останньому випадку йдеться про частину дев'яту статті 27 Закону № 1404-VIII, за якою виконавчий збір не стягується, якщо рішення виконано до того, як відкрито виконавче провадження.

31. Питання про закінчення виконавчого провадження та про стягнення виконавчого збору (постанова про стягнення якого є окремим виконавчим документом) державний виконавець вирішує під час виконавчого провадження, якщо з'ясує, що для цього є відповідні підстави.

32. З огляду на встановлені в цій справі обставини і правове регулювання спірних відносин, з яких виник цей спір, правильним є висновок судів попередніх інстанцій, що на дату відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 750/6822/16-а, виданого Деснянський районним судом міста Чернігова 31 жовтня 2016 року, у державного виконавця не було законних підстав для того, щоб не вирішувати/не зазначати у постанові про відкриття виконавчого провадження питання про стягнення виконавчого збору за вказаним виконавчим документом.

33. Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що поряд зі скасуванням постанови про відкриття виконавчого провадження позивач заявив ще одну позовну вимогу - зобов'язати відповідача закінчити згідно з пунктом 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження ВП №53388624 від 10 лютого 2017 року, яке розпочате відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження.

34. Відмовляючи у задоволенні позову повністю суди сфокусувалися тільки на питанні про правомірність постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження в частині стягнення виконавчого збору, водночас поза увагою залишили питання про те, чи були підстави для закінчення виконавчого провадження з огляду на ті обставини, на які покликається позивач.

35. Зокрема, висновок судів про неналежне виконання позивачем судового рішення щодо перерахунку пенсії ОСОБА_1 (у справі № 750/6822/16-а) ґрунтується на банківській виписці щодо особового рахунку ОСОБА_1 за період з 01 жовтня 2016 року по 15 травня 2017 року. На підставі цього документа суди констатували, що стягувач (ОСОБА_1) отримувала пенсію у меншому розмірі, аніж зазначено в судовому рішенні, за яким видано виконавчий документ.

36. Водночас, під час розгляду цієї справи суди не врахували та не надали правової оцінки в аспекті заявлених позовних вимог та правового регулювання цих правовідносин доводам позивача про те, коли перераховано пенсію ОСОБА_1 (Управління ПФУ зауважило, що такий перерахунок відбувся на підставі розпорядження від 13 жовтня 2016 року, а виплата пенсії - 12 листопада 2016 року), а також що стало підставою для виплати пенсії у меншому розмірі, аніж очікувала стягувач. Стосовно останнього, то даючи оцінку правомірності/обґрунтованості дій Управління ПФУ (в контексті цього спору) потрібно звернути увагу на законодавчі обмеження щодо розмірів пенсії окремих категорій осіб, встановлені у статті 27 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-XIV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Сам факт виплати пенсії у меншому розмірі, якщо для цього були законні підстави, не може свідчити про невиконання/неналежне виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

37. Окрім того, треба звернути увагу судів на те, що з огляду на зміст позовних вимог та їх обґрунтування, цей позов заявлено до неналежного відповідача. З огляду на наведені положення Закону № 1403-VIII та КАС, ГТУЮ не є органом примусового виконання рішень. Позаяк позивач оспорює дії/рішення державного виконавця, то відповідачем у цій справі повинен бути орган державної виконавчої служби, якого суди не залучили до розгляду цієї справи (як належного відповідача).

38. Позаяк наведених обставин суди попередніх інстанцій не врахували, їхні висновки в цій справі є поспішними і необґрунтованими.

39. Отож, переглянувши оскаржені судові рішення в межах доводів касаційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що відповідно положень частин другої-четвертої статті 353 КАС (у чинній редакції) рішення судів попередніх інстанцій в цій справі треба скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

VII. Судові витрати

40. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України задовольнити частково.

2. Постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 червня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26 липня 2017 року в цій справі скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді В. М. Бевзенко

О. В. Білоус