Історія справи

Ухвала КАС ВП від 24.03.2019 року у справі №2040/6763/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 січня 2020 року

Київ

справа №2040/6763/18

адміністративне провадження №К/9901/9354/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Губської О.А.,

суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.,

розглянув у порядку спрощеного провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 2040/6763/18

за позовом Приватного виконавця виконавчого округу Харківської області ОСОБА_1 до Дисциплінарної комісії приватних виконавців, Міністерства юстиції України, про визнання протиправним та скасування наказу і рішення, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2018 року (головуючий суддя: Зоркіна Ю.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2019 року (колегія суддів: головуючий суддя: Бершов Г.Є., судді: Ральченко І.М., Катунов В.В.),

ВСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. Позивач звернувся до суду з позовом до Дисциплінарної комісії приватних виконавців, Міністерства юстиції України, в якому просив:

1.1. визнати протиправним та скасувати рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 14 серпня 2018 року в частині застосування дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності приватного виконавця строком на три місяці;

1.2. визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України про введення в дію рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 14 серпня 2018 року в частині застосування дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності приватного виконавця строком на три місяці.

1.3. В обґрунтування позову зазначив, що у комісії відсутні повноваження щодо оцінки дій позивача при виконанні судового рішення. Крім цього, наголосив, що не допускав порушень при виконанні рішення, зокрема, вказав про відсутність підстав для повернення виконавчого документу чи відмови у відкритті виконавчого провадження; відкриття дисциплінарного провадження за скаргою особи, яка не є стороною виконавчого провадження. Ці обставини, на його думку, свідчать про безпідставність застосування до нього дисциплінарного стягнення.

ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

2. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2018 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 14 серпня 2018 року в частині застосування до приватного виконавця Харківського виконавчого округу ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності приватного виконавця строком на три місяці. В іншій частині вимог позов залишено без задоволення.

2.1. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що у спірному рішенні комісії відсутнє обґрунтування застосування саме такого виду стягнення та не аргументовано неможливість застосування до позивача двох попередніх стягнень, з урахуванням тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку, наявності тієї обставини, що позивач раніше до дисциплінарної відповідальності не притягався. Оскільки рішення Міністерством юстиції України на час розгляду справи судом не приймалось, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення решти вимог позову.

3. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2019 року рішення суду першої інстанції змінено в мотивувальній частині.

3.1. Змінюючи рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2018 року, суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновки Міністерства юстиції України щодо наявності підстав для застосування до позивача дисциплінарного стягнення не відповідають законодавству, у зв`язку з чим застосування до нього спірного дисциплінарного стягнення є протиправним, а тому таке рішення підлягає скасуванню.

ІІІ. Касаційне оскарження

3. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Міністерство юстиції України звернулося з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права, просить скасувати ці судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

3.1. В обґрунтування касаційної скарги вказує, що суди неповно з`ясували наявність правових підстав для внесення Міністерством юстиції України подання про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності. Також зазначив про помилковість, на його думку, висновків судів про те, що відсутність мотивів для прийняття рішення є підставою для визнання його протиправним. Крім цього, зауважив, що під час дисциплінарного провадження було перевірено факти, що викладені у поданні, та підтверджено, що позивач діяв всупереч вимог Закону України «Про виконавче провадження».

IV. Встановлені судами фактичні обставини справи

4. Позивач є приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області, що підтверджується посвідченням №0007, виданим 30 травня 2017 року.

5. Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на підставі скарги директора ТОВ АВТОАРТ ЛТД ОСОБА_2, відповідно до вимог статті 34 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», пункту 16 розділу ІІІ Порядку здійснення контролю за діяльністю працівників органів державної виконавчої служби, приватних виконавців, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 21 жовтня 2016 року за № 3004/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 листопада 2016 року за № 1440/29570, проведена позапланова невиїзна перевірка діяльності позивача щодо здійснення виконавчого провадження № 56636660.

6. За результатами проведеної перевірки встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження позивачем порушено вимоги пункту 6 частини четвертої статті 4, частини четвертої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» та внесено до Дисциплінарної комісії приватних виконавців подання про притягнення останнього до дисциплінарної відповідальності.

7. Дисциплінарною комісією приватних виконавців 14 серпня 2018 року прийнято рішення, оформлене протоколом №5, яким задоволено подання про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у вигляді зупинення діяльності строком на три місяці.

8. Не погоджуючись з таким рішенням комісії, позивач звернувся до суду з цим позовом. Крім цього, позивач просив скасувати наказ Міністерства юстиції України про введення в дію рішення Дисциплінарної комісії.

9. Водночас, судами встановлено, що таке рішення на момент розгляду справи Міністерством юстиції України не приймалось.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

10. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

11. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

12. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

13. За приписами статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

14. Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною другою цієї статті визначено, що у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

15. Діяльність Дисциплінарної комісії приватних виконавців врегульована приписами Положення про Дисциплінарну комісію приватних виконавців, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 листопада 2017 року № 3791/5.

16. Згідно з пунктом 3 Положення, основними завданнями Дисциплінарної комісії є: розгляд питань про притягнення приватних виконавців до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарних проступків; прийняття рішень про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення.

17. Дисциплінарна комісія відповідно до покладених на неї завдань: розглядає подання Мін`юсту, Ради приватних виконавців України про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності; у разі надходження скарг на діяльність приватних виконавців направляє їх на перевірку Мін`юсту чи Раді приватних виконавців України; приймає рішення на підставі подання Мін`юсту чи Ради приватних виконавців України про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення (пункт 4 Положення).

18. Рішення Дисциплінарної комісії приймаються шляхом голосування простою більшістю голосів від кількості присутніх на засіданні членів комісії. У разі рівного розподілу голосів рішення вважається неприйнятим (пункт 15 Положення).

19. Рішення Дисциплінарної комісії оформлюється протоколом, що підписується усіма присутніми на засіданні членами комісії протягом двох робочих днів після засідання Дисциплінарної комісії (пункт 16 Положення).

20. Члени Дисциплінарної комісії мають право: вивчати матеріали, подані на розгляд Дисциплінарної комісії; заявляти клопотання, висловлювати власну думку з питань, що розглядаються; брати участь у прийнятті рішення шляхом голосування; висловлювати окрему думку, оформлену в письмовому вигляді (пункт 19 Положення).

21. Розгляд подання Мін`юсту чи Ради приватних виконавців України про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності на засіданні Дисциплінарної комісії починається із заслуховування доповіді члена Дисциплінарної комісії, який попередньо за дорученням голови Дисциплінарної комісії вивчав таке подання, після чого заслуховуються присутні на засіданні члени Дисциплінарної комісії, приватний виконавець та інші запрошені на засідання особи, а також вивчаються та аналізуються необхідні документи (пункт 25 Положення).

22. За результатами розгляду подання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності Дисциплінарна комісія приймає рішення про: задоволення подання та застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення, передбаченого частиною першою статті 41 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»; відхилення подання та направлення матеріалів для повторної перевірки діяльності приватного виконавця; відхилення подання та відмову в застосуванні до приватного виконавця дисциплінарного стягнення (пункт 26 Положення).

23. У разі якщо Дисциплінарною комісією прийнято рішення про задоволення подання та застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення, під час визначення виду дисциплінарного стягнення враховуються обставини вчинення проступку, ступінь вини приватного виконавця, тяжкість вчиненого ним дисциплінарного проступку, наявність наслідків, розмір заподіяної шкоди, а також факти застосування до приватного виконавця дисциплінарних стягнень протягом останнього року (пункт 27 Положення).

24. Рішення Дисциплінарної комісії про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення вводиться в дію наказом Мін`юсту (пункт 29 Положення).

25. Відповідно до пункту 16 Порядку здійснення контролю за діяльністю працівників органів державної виконавчої служби, приватних виконавців, затвердженого наказом Міністерства юстиції від 21 жовтня 2016 року № 3004/5 (у редакції на момент вчинення дій та прийняття рішення) позапланові перевірки діяльності приватного виконавця за місцем проведення перевірки поділяються на виїзні та невиїзні і проводяться, в тому числі на підставі письмових звернень учасників виконавчого провадження щодо рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця.

26. Згідно зі статтею 14 Закону України «Про виконавче провадження», учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Для проведення виконавчих дій виконавець за потреби залучає понятих, працівників поліції, представників органів опіки і піклування, інших органів та установ у порядку, встановленому цим Законом. Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення (частини перша, друга статті 15 Закону України «Про виконавче провадження»).

27. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 17 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», Міністерство юстиції України здійснює контроль за діяльністю приватних виконавців та визначає порядок здійснення контролю за діяльністю приватного виконавця.

28. Згідно з частиною першою статті 34 вказаного Закону, контроль за діяльністю приватного виконавця здійснюється Міністерством юстиції України шляхом проведення планових і позапланових перевірок у порядку, встановленому Міністерством юстиції України.

29. Пунктом 2 частини 3 статті 34 Закону визначено, що позапланові перевірки проводяться на підставі: письмових звернень учасників виконавчого провадження щодо рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця.

30. Згідно з частиною четвертою статті 34 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», під час проведення позапланових перевірок з`ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення таких перевірок. Повторна перевірка з питань, що вже були предметом перевірки, не допускається, крім випадків, передбачених цим Законом.

31. Частиною 7 статті 34 Закону передбачено, що у разі виявлення під час здійснення перевірок ознак дисциплінарного проступку приватного виконавця Міністерство юстиції України вносить вмотивоване подання до Дисциплінарної комісії про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності.

32. Відповідно до частини дев`ятої статті 39 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», рішення Дисциплінарної комісії оформлюється протоколом, який підписують усі присутні на засіданні члени комісії.

33. Згідно з частиною першою статті 41 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», за вчинення дисциплінарного проступку до приватного виконавця може бути застосовано одне з таких дисциплінарних стягнень:1) попередження;2) догана; 3) зупинення діяльності приватного виконавця на строк до шести місяців;4) припинення діяльності приватного виконавця.

34. Відповідно до приписів частини другої статті 41 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», рішення Дисциплінарної комісії про задоволення відповідного подання Міністерства юстиції України чи Ради приватних виконавців України та застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення вводиться в дію наказом Міністерства юстиції України.

VI. Позиція Верховного Суду

35. Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд виходить із такого.

36. Приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

37. Судами попередніх інстанцій встановлено, що предметом спору в цій справі є рішення Дисциплінарної комісії, оформлене протоколом, про застосування до позивача як до приватного виконавця дисциплінарного стягнення, а також наказ Міністерства юстиції про введення в дію цього рішення.

38. При цьому, судами встановлено з тексту протоколу від 14 серпня 2018 року (спірного рішення), що засідання Дисциплінарної комісії приватних виконавців відбувалося у складі, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 04 грудня 2017 року № 4535/7 зі змінами та доповненнями, на засіданні були присутні 7 з 9 членів комісії. Засідання комісії зазначеним протоколом визнано повноважним, відповідно до пункту 13 Положення.

39. Підставою для винесення оскаржуваного рішення стало подання директора Департаменту державної виконавчої служби ОСОБА_3 про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, внесене за наслідками проведення невиїзної перевірки діяльності щодо здійснення виконавчого провадження ВП № 56636660, проведеної за заявою директора ТОВ «Автоарт ЛТД» від 25 червня 2018 року.

40. Із долучених до матеріалів справи документів суди встановили, що ТОВ «Автоарт ЛТД» (скаржник) не є стороною виконавчого провадження ВП № 56636660 в розумінні статті 14 Закону України «Про виконавче провадження».

41. Враховуючи цю обставину, Верховний Суд вважає правильним висновок судів першої та апеляційної інстанції про те, що у Міністерства юстиції України не було підстав проводити позапланову перевірку діяльності позивача як приватного виконавця на підставі заяви вказаного товариства.

42. Крім цього, відповідно до подання про притягнення до дисциплінарної відповідальності приватного виконавця виконавчого округу Харківської області ОСОБА_1, за результатами проведення позапланової невиїзної перевірки було встановлено, що позивачем прийнято до виконання ухвалу суду, яка не відповідає вимогам статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», а також що під час здійснення виконавчого провадження №56636660, боржником за яким є ТОВ «Автоарт», приватним виконавцем 20 червня 2018 року описано та арештовано майно, у тому числі транспортні засоби, які належать на праві власності ТОВ «АВТОАРТ ЛТД». Перевірка належності транспортних засобів на момент проведення опису та арешту приватним виконавцем не проводилась.

43. Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання.

44. У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

45. Згідно з частиною другою статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», у разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, чи резолютивною частиною рішення передбачено вчинення кількох дій, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов`язок чи право стягнення є солідарним.

46. Судом апеляційної інстанції встановлено, що ухвала Господарського суду Харківської області від 18 червня 2018 року по справі №922/1605/18 містить усі необхідні реквізити виконавчого документа, передбачені вимогами статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».

47. Зокрема, в ухвалі зазначено, в якій частині необхідно виконати таке рішення щодо ТОВ «АВТОАРТ», а саме: в межах суми заявлених позовних вимог та судових витрат накласти арешт на грошові кошти, що належать ТОВ «АВТОАРТ» та знаходяться на всіх рахунках у всіх банківських установах; в межах суми заявлених позовних вимог та судових витрат накласти арешт на все рухоме майно, що належить ТОВ «АВТОАРТ» та знаходиться за адресами: м. Харків, вул. Шевченка, 334, м. Харків, вул. Коцарська, 2/4 або в інших осіб за іншими адресами з переданням на зберігання та визначенням зберігачем майна, документів на нього ТОВ «О-МЕГА»; в межах заявлених позовних вимог та судових витрат накласти арешт на все рухоме майно, що належить ТОВ «АВТОАРТ», зокрема, але не виключно на нежитлову будівлю літ. «А-2» загальною площею 5756 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, 334, з переданням на зберігання та визначенням зберігачем майна, документів та ключів на нього ТОВ «О-МЕГА», а також визначено стягувача та боржника.

48. Оскільки ухвала Господарського суду Харківської області від 18 червня 2018 року по справі №922/1605/18 відповідає вимогам статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», тому Верховний Суд вважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про відсутність у позивача підстав для повернення цього виконавчого документа стягувачу.

49. Щодо опису та арешту майна позивачем, у тому числі транспортних засобів без перевірки належності транспортних засобів на момент проведення опису та арешту боржнику, Верховний Суд зазначає таке.

50. Відповідно до частини першої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

51. Частиною 2 статті 56 цього Закону передбачено, що арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

52. Згідно з частиною п`ятою статті 56 Закону України «Про виконавче провадження», про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника. У разі прийняття виконавцем рішення про обмеження права користування майном, здійснення опечатування або вилучення його у боржника та передачі на зберігання іншим особам проведення опису є обов`язковим. Копія постанови про опис та арешт майна (коштів) надається сторонам виконавчого провадження.

53. Суд апеляційної інстанції встановив, що позивач вчинив дії з метою з`ясування під час проведення виконавчих дій особу, якій належить майно, яке підлягає опису та арешту, проте доказів, які б підтверджували належність описаного та арештованого майна іншій особі, приватному виконавцю надано не було.

54. При цьому суд апеляційної інстанції встановив, що докази, які б підтверджували належність майна ТОВ «АВТОАРТ ЛТД», не були надані та не досліджувалися під час проведення позапланової перевірки позивача, а також не надавалися та не досліджувалися під час розгляду справи судом.

55. За цих обставин, Верховний Суд констатує правильність висновку суду апеляційної інстанції про те, що висновок про опис та накладення арешту на майно, яке не належить боржнику, не знайшов свого підтвердження під час розгляду справи, а тому є необґрунтованим та передчасним.

56. Також, суд апеляційної інстанції правильно врахував, що виконавчі дії проводилися позивачем за адресою місцезнаходження боржника, зазначеною у виконавчому документі, а саме: м. Харків, вул. Шевченка, 334, а тому за відсутності доказів підтвердження належності майна іншій особі позивач обґрунтовано вважав, що майно належить боржнику, оскільки знаходиться за його місцезнаходженням.

57. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем як приватним виконавцем під час здійснення вказаних виконавчих дій у виконавчому провадженні №56636660 стосовно ТОВ «АВТОАРТ» вимоги законодавства порушено не було, а тому висновки, викладені у поданні про його притягнення до дисциплінарної відповідальності за результатами проведення позапланової невиїзної перевірки є неправомірними та такими, що не відповідають законодавству.

58. Оскільки підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності стали висновки, викладені у поданні Міністерства юстиції України, тому рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців від 14 серпня 2018 року в частині застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення діяльності приватного виконавця строком на три місяці є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

59. Крім зазначеного, Верховний Суд враховує, що суд апеляційної інстанції зі змісту листа директора ТОВ «АВТОАРТ ЛТД», на підставі якого було проведено позапланову перевірку позивача, встановив, що в ньому зазначається лише про протиправність дій позивача під час здійснення виконавчих дій з опису на накладення арешту на майно ТОВ «АВТОАРТ ЛТД», в ньому не йде мова про невідповідність виконавчого документа вимогам статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», а також про неправомірність відкриття позивачем виконавчого провадження, а тому проведення перевірки за цим листом з питань, що в ньому не зазначені, суперечить приписам частини четвертої статті 34 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

60. Отже, під час проведення позапланової перевірки позивача Міністерство юстиції України вийшло за межі своїх повноважень, а тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про обгрунтованість вимог позивача та наявність підстав для їх задоволення в частині скасування рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавці, в іншій частині відсутні підстави для задоволення позову, оскільки суди встановили, що оскаржуваний наказ Міністерством юстиції не приймався.

61. Водночас, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.

62. Згідно з частиною 7 статті 34 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», у разі виявлення під час здійснення перевірок ознак дисциплінарного проступку приватного виконавця Міністерство юстиції України вносить вмотивоване подання до Дисциплінарної комісії про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності.

63. Отже, для прийняття рішення про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності, відповідно до цього Закону, підставою для якого є наявність у діях приватного виконавця складу дисциплінарного, Дисциплінарна комісія приватних виконавців має ретельно дослідити всі обставини справи, тобто встановити факт порушення останнім законодавства, що в свою чергу і є мотивом для прийняття рішення про зупинення діяльності приватного виконавця.

64. Аналогічні правила закріплені і в пункті 27 Положення про Дисциплінарну комісію приватних виконавців, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 листопада 2017 року № 3791/5, за змістом якого у разі якщо Дисциплінарною комісією прийнято рішення про задоволення подання та застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення, під час визначення виду дисциплінарного стягнення враховуються обставини вчинення проступку, ступінь вини приватного виконавця, тяжкість вчиненого ним дисциплінарного проступку, наявність наслідків, розмір заподіяної шкоди, а також факти застосування до приватного виконавця дисциплінарних стягнень протягом останнього року.

65. Водночас, суд першої інстанції під час розгляду справи встановив, що спірне рішення Дисциплінарної комісії у формі протоколу прийняте на підставі подання директора Департаменту державної виконавчої служби ОСОБА_3 про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, внесеного за наслідками проведення невиїзної перевірки діяльності щодо здійснення виконавчого провадження ВП № 56636660, проведеної за заявою директора ТОВ «Автоарт ЛТД» від 25 червня 2018 року.

66. Це подання містить пропозицію про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.

67. Вказане подання за своїм змістом і правовим визначенням має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для прийняття Дисциплінарною комісією приватних виконавців рішення відповідно до цієї пропозиції.

68. Проте, зі змісту спірного рішення комісії судом першої інстанції встановлено, що остання, застосувавши до позивача дисциплінарне стягнення у виді зупинення діяльності приватного виконавця на три місяці, не зазначила будь-які аргументи на користь прийняття чи відхилення доводів та доказів позивача та прийняття саме такого виду стягнення за результатами розгляду подання, не зазначила доводів щодо неможливості застосування до позивача двох інших видів стягнень, що є менш суворими, з урахуванням тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку, наявності тієї обставини, що позивач раніше до дисциплінарної відповідальності не притягався, що свідчить про порушення принципу пропорційності, всупереч принципу обґрунтованості рішення комісія не навела мотиви, з яких виходить, обираючи саме такий строк.

69. З огляду на це Верховний Суд наголошує, що хоча вказаний Закон не визначає мінімальних та максимальних строків застосування такого виду стягнення, проте його застосування повинно відповідати загальним принципам законності, справедливості, індивідуальності, пропорційності. Тому, визначаючи вид стягнення та встановлюючи позивачу строк зупинення діяльності, відповідач повинен був врахувати характер порушення, його систематичність, сукупність з іншими порушеннями, наявність/відсутність негативних наслідків з відображенням цих обставин у спірному рішенні про застосування заходу стягнення. Не зазначення цього свідчить про те, що рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства.

70. За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказані обставини також свідчать про протиправність цього рішення комісії.

71. Верховний Суд зазначає, що прозорість адміністративних процедур є ефективним запобіжником державному свавіллю. Вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Отже, лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень.

72. Про дотримання членами комісії означеної процедури свідчитиме належна мотивація прийнятого рішення: встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення висвітлених у скарзі питань; посилання на докази, якими такі обставини обґрунтовані, із зазначенням причин їх прийняття чи відхилення; оцінка доводів та аргументів особи, що до якої застосовуються дисциплінарне стягнення; норми права, що застосовані, і ті, що не застосовані, з викладенням мотивів їх незастосування.

73. І навпаки, не наведення мотивів прийнятих рішень «суб`єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення.

74. Європейський суд з прав людини в рішеннях неодноразово наголошував, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган державної влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення від 01.07.2003р. у справі «Суомінеен проти Фінляндії» № 3780001/97, п. 36).

75. Відповідно до статті 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини є обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

76. Положеннями статті 17 цього Закону встановлено, що суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

77. Так, позицією, викладеною в пункті 88 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України», визначено, що Судові ніщо не заважає назвати «судом» конкретний національний орган, який не входить до судової системи, для цілей встановлення його відповідності критеріям, викладеним у справі «Вільхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії». Адміністративний або парламентський орган може вважатися «судом» у матеріально-правовому значені цього терміну, що призведе до можливості застосування статті 6 Конвенції до спорів державних службовців (див. рішення у справах «Аргіру ті інші проти Греції» (Argyrou and Others v. Greece), заява № 10468/04, п. 24, від 15 січня 2009 року, та «Савіно та інші проти Італії» (Savino and Others v. Italy), заяви №№ 17214/05,20329/05 та 42113/04, пп. 72-75, від 28 квітня 2009 року). Проте висновок щодо застосовності статті 6 Конвенції не перешкоджає розгляду питання дотримання процесуальних гарантій у такому провадженні (див. вищезазначене рішення у справі «Савіно та інші проти Італії» (Savino and Others v. Italy), п. 72)».

78. Про подібність відносин, які виникають під час засідань Дисциплінарної комісії приватних виконавців до здійснення судочинства, можуть свідчити також обставини визначення порядку призначення членів комісії Законом, встановлення вимог до членів комісії, процедури засідання, можливість заявлення відводів, тощо.

79. Отже, висновки суду першої інстанції є правильними, а прийняте за результатами розгляду справи рішення є законним та обґрунтованим. Змінюючи рішення в цій частині, суд апеляційної інстанції безпідставно не погодився з цими висновками.

80. Однак, мотивування суду апеляційної інстанції також відповідає вимогам чинного законодавства України, є правильним та, фактично, є самостійною підставою для скасування спірного рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців.

81. Таким чином Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про задоволення цього позову частково з мотивів, що викладені цими судами.

82. Доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

83. За цих обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанції у цій справі є законними та обґрунтованими, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

84. Водночас, суд апеляційної інстанції, неправильно застосував норми матеріального права та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції.

85. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

86. За змістом частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

87. Відповідно до статті 351 Кодексу, підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

88. Таким чином, зважаючи на приписи статей 350, 351 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду апеляційної інстанції скасувати в частині зміни рішення суду першої інстанції, а в іншій частині оскаржувані судові рішення залишити без змін.

VIІ. Судові витрати

89. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2018 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2019 року залишити без задоволення.

2. Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2019 року скасувати в частині зміни рішення суду першої інстанції, в іншій частині дану постанову та рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2018 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. А. Губська

Судді М.В. Білак

О. В. Калашнікова