ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 813/1747/16

касаційне провадження № К/9901/39825/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Пасічник С.С.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Галицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20.10.2016 (суддя Кухар Н.А.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2017 (головуючий суддя - Бруновська Н.В., судді - Костів М.В., Шавель Р.М.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Галоїл" до Галицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Галоїл" (далі - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду з позовом до Галицької об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Львівській області (далі - Інспекція, відповідач, контролюючий орган), в якому просило: визнати протиправними дії щодо проведення перевірки позивача, визнати протиправними та скасувати наказ про проведення перевірки від 21.03.2016 №124, визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 10.05.2016 №0000271400, №0000261400.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався на те, що суми податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальних правочинах, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з: ТОВ «Кандор ЛТД», ТОВ «Аркада Трейд Груп», ТОВ «Люкс Борте», ПП «Поліс Плюс Груп», ТОВ «БК Стандарт», ТОВ «Мерта Груп», ТОВ «Велпрайс», ТОВ «Перша трейдінгова компанія», ДП «ВК Краснолиманська». Зазначив, що господарські операції із зазначеними контрагентами фактично відбулися, спричинили зміну активів та зобов`язань Товариства, а висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, ґрунтуються лише на припущеннях, наявності негативної інформації відносно контрагентів позивача, не підтверджуються об`єктивними даними і не можуть слугувати підставою для висновків про нереальність господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами, відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування. Також, скаржник зазначає, що контролюючим органом протиправно видано наказ про проведення перевірки та здійснено перевірку, оскільки 19.02.2016 у зв`язку із відчуженням корпоративних прав позивача попередніми учасниками Товариства було змінено місцезнаходження платника з адреси: 79008 м. Львів, проспект Свободи, 26 на адресу: 33000, м. Рівне, вул. С.Петлюри, 14. Відповідні зміни внесені до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб підприємців та громадських формувань та інших контролюючих органів. 28.03.2016 учасником Товариства прийнято рішення про припинення діяльності Товариства шляхом його ліквідації, призначено ліквідатора, встановлено термін на заявлення вимог кредиторів. Відомості про перебування платника в стані припинення підприємницької діяльності за рішенням засновників опубліковано на сайті Міністерства юстиції України за №3829 в розділі оприлюднення інформації з Єдиного державного реєстру за період з 01.01.2016 по 04.04.2016.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 20.10.2016, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2017, позов задовольнив частково: визнав протиправними дії Інспекції з проведення документальної позапланової перевірки Товариства з питань дотримання податкового законодавства по взаєморозрахунках із вказаними вище контрагентами за 2015 рік; визнав протиправними та скасував податкові повідомлення рішення Інспекції від 10.05.2016 №0000271400, №0000261400. В решті позовних вимог відмовив.

Задовольняючи позовні вимоги у визначеній частині, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Товариством правомірно сформований податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеними вище контрагентами позивача, оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків та сприяли отриманню доходу, а відтак зазначені податкові повідомлення рішення підлягають скасуванню. Також, суди дійшли висновку про протиправність дій відповідача щодо проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства, оскільки відповідачем не перенесено термін проведення перевірки, а така перевірка проведена без оцінки викрадених первинних документів, які, відповідно до частини першою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій та фіксують факти здійснення господарських операцій, про що контролюючий орган було повідомлено позивачем.

Інспекція, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями в частині задоволених позовних вимог, звернулася до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права. Стверджує про непідтвердження господарських операцій між позивачем та його контрагентами з підстав ненадання позивачем під час перевірки належних первинних документів в підтвердження здійснення таких господарських операцій, наявності негативної інформації відносно контрагентів позивача. Скаржник доводить наявність негативної інформації стосовно контрагентів позивача, відносно яких було порушено кримінальне провадження від 16.04.2015 №12015100090003519 за ознаками правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 205, частиною 3 статті 191 Кримінального кодексу України, в межах якої встановлено, що контрагенти позивача були задіяні в схемі надання незаконних послуг з мінімізації податкових зобов`язань для підприємств реального сектору економіки.

В касаційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, якими він керувався під час здійснення перевірки та прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 03.04.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою Інспекції та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Позивач відзив (заперечення) на касаційну скаргу не надав суду, що не перешкоджає її розгляду.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 27.07.2018 прийняв касаційну скаргу до провадження та витребував матеріали справи із суду першої інстанції, а ухвалою від 08.08.2023 - призначив справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні на 09.08.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та, враховуючи межі касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що позивачем 19.02.2016 було вирішено виключити з числа учасників Товариства ОСОБА_1 , яким відчужено частку статутному капіталі Товариства, яка становить його 100%, шляхом укладення договору купівлі продажу з третьою особою, яка не є учасником товариства - ОСОБА_2 , за номінальною вартістю частки, тобто 26200,00 грн, вирішено змінити найменування ТОВ «Енергопромгруп» на ТОВ «Галоїл» і місце знаходження платника.

Згідно з протоколом загальних зборів учасників Товариства від 28.03.2016 №28/03/16 було вирішено припинити Товариство шляхом його ліквідації.

Позивач 21.03.2016 звернувся з листом до Інспекції, в якому повідомив про те, що 16.03.2015 близько 19:00 год по вул. Патона, 37 у м. Львові відбулося таємне викрадення з зупинки громадського транспорту речей, серед яких були документи, що стосуються діяльності платника за період часу з 01.2014 - 02.2016, а саме: документи по розходу товару, акти виконаних робіт, тара, податкове зобов`язання, прихід товару, податковий кредит, банк (гривня, валюта), розхід, експорт, вантажні митні декларації, господарські договори з поточної діяльності, розхід товару, акти виконаних робіт, податкове зобов`язання, прихід товарно-матеріальних цінностей, акти звірок, податковий кредит, банківські виписки, звітність податкова, фінансова, статистична договори з поточної діяльності, кадрові накази, штатні розклади, відомості про нарахування заробітної плати, у зв`язку з чим, позивач просив надати строк у 90 календарних днів для відновлення втрачених документів відповідно до положень статті 44 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до довідки Залізничного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області від 21.03.2016 №2455/38/02-16 до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості про порушення кримінального провадження від 18.03.2016 №12016140060000891 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 185 Кримінального кодексу України.

Інспекція направила на адресу платника запит від 03.03.2016 № 2441/13-04-14, в якому просила надати інформацію, пояснення та їх документальне підтвердження.

Також, наказом Інспекції від 21.03.2016 №124 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Галоїл», у відповідності до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.4, пункту 78.1 статті 78, статті 79, пункту 82.2 статті 82 ПК України було призначено проведення з 05.04.2016 документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з питань дотримання податкового законодавства по взаєморозрахунках з ТОВ "Кандор ЛТД", ТОВ "Аркада Трейд Груп", ТОВ "Люкс Борте", ПП "Поліс Плюс Груп", ТОВ "БК Стандарт", ТОВ "Мерта Груп", ТОВ "Велпрайс", ТОВ "Перша трейдінгова компанія", ДП "ВК Краснолиманська" за 2015 рік тривалістю 5 робочих днів.

На підставі зазначеного наказу контролюючим органом видані повідомлення про проведення документальної невиїзної перевірки 05.04.2016 в приміщенні Інспекції.

Інспекція скерувала на адресу позивача листа про проведення позапланової невиїзної документальної перевірки з 05.04.2016 відповідно до наказу від 21.03.2016 №124.

У подальшому Інспекцією було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з питань дотримання податкового законодавства по взаєморозрахунках із зазначеними вище контрагентами за 2015 рік, за результатами якої складено акт від 18.04.2016 №691/13-04-14/33462030 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пункту 200.1 статті 200 ПК України, в результаті чого платником завищено податковий кредит на суму податку на додану вартість 5779003, 27 грн, пунктів 44.1, .44.3, 44.6 статті 44, пункту 121.1 статті 121 ПК України.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 10.05.2016: № 0000261400, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 7223754,09 грн, у тому числі: за податковим зобов`язанням у розмірі 5779003,27 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 1444750, 82 грн; №0000271400, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 510,00 грн.

Фактичною підставою для висновків контролюючого органу про зазначені вище порушення слугували висновки контролюючого органу про безпідставне включення позивачем до податкового кредиту сум за господарськими операціями з вказаними вище контрагентами, які, на думку контролюючого органу, не відбулися з підстав відсутності реального характеру господарських операцій. До таких висновків відповідач дійшов на підставі ненадання позивачем первинних документів на підтвердження здійснення таких господарських операцій, наявності негативної інформації відносно зазначених вище контрагентів позивача, порушення кримінального провадження від 16.04.2015 №12015100090003519 за ознаками правопорушення, передбаченого частиною другою статті 205, частиною третьою статті 191 Кримінального кодексу України, в межах якого встановлено, що контрагенти позивача були задіяні в схемі надання незаконних послуг з мінімізації податкових зобов`язань для підприємств реального сектору економіки.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, Верховний Суд виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів / послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.10 статті 201 ПК України).

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон №996-ХІV.

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Отже, вирок щодо посадової особи контрагента, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правомірності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивач (покупець, замовник) мав господарські взаємовідносини з постачальником, виконавцем робіт (послуг) ТОВ «Мерта Груп» за договорами про надання послуг від 18.08.2015 №1/08-ФП, від 01.09.2015 №1/09/15-ПП, предметом яких є надання послуг розвантаження, навантаження внутрішньо складських переміщень, складування на умовах, визначених договорами; за договорами поруки від 12.10.2015 №2/10-ФП, від 05.10.2015 №1/10-ФП, від 17.08.2015 №1/08-ФП, від 01.07.2015 №2/07-П та додатковими угодами до них, за якими ТОВ «Мерта Груп» (поручитель), ТОВ «Енергопромгруп» (боржник), ТОВ «БК Старт», ТОВ «Еко Промтех», ТОВ «Енерго ВІК», ПП «Торгова Компанія «Альянс» (кредитори, уповноважені особи кредиторів), за умовами яких поручитель поручився перед кредитором за виконання боржником обов`язку за відповідними договорами поставки вугілля, боржник зобов`язується сплатити поручителеві плату за надану поруку, у розмірі відповідно до договорів поруки (додаткових угод до договорів) для вантажоотримувача ПАТ «Волинь-Цемент» за договорами поставки вугілля, укладеними між кредитором (в основному договорі іменується «Постачальник») та боржником (в основному договорі іменується «Покупець»).

Також, позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Поліс Плюс Груп» (поручитель), ТОВ «Енергопромгруп» (боржник) та ПП «Торгова Компанія «Альянс», ПП «Тетра - Агро», ТОВ «Вугілляінвест» (кредитори) за договорами поруки від 05.06.2015 №2/06-ФП, від 05.06.2015 №1/06-ФП, від 26.05.2015 №2/05-ФП, від 06.05.2015 №1/05-ФП та додатковими угодами до таких договорів, за умовами яких поручитель поручився перед кредитором за виконання боржником обов`язку за відповідними договорами поставки вугілля, боржник зобов`язується сплатити поручителеві плату за надану поруку, у розмірі відповідно до договорів поруки (додаткових угод до договорів) для вантажоотримувача ПАТ «ЮГцемента» за договорами поставки вугілля, укладеними між кредитором (в основному договорі іменується «Постачальник») та боржником (в основному договорі іменується «Покупець»).

Окрім зазначеного позивач (покупець) мав господарські взаємовідносини з постачальниками: ТОВ «Велпрайс», ТОВ «Перша Трейдінгова компанія», ТОВ «БК Стандарт», ТОВ «Еко Промтех», ТОВ «Енерго Вік», ТОВ «Тетра Агро», ПП «Торгова компанія «Альянс», ТОВ «Вугілляінвест», ПАТ «Волинь-Цемент», ТОВ «Аркада Трейд Груп», ТОВ «Люкс Борте», ДП «ВК Краснолиманська», за відповідними договорами поставки, предметом яких є постачання вугілля.

На підтвердження вказаних господарських операцій позивачем надано до суду видаткові накладні, рахунки фактури, товаро-транспортні накладні, акти прийому передачі вугілля, накладні, залізничні накладні, специфікації, акти приймання передачі вугільної продукції, рахунки, листи про відвантажене вугілля, товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури, накладні, податкові накладні, реєстр податкових накладних, акти надання послуг, акти приймання-передачі, акти прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг), звіти боржника тощо.

Судами попередніх інстанціями також було установлено, що надані первинні документи відповідають вимогам Закону №996-ХІV та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Колегія суддів не погоджується з твердженням відповідача про нереальність господарських операцій позивача із зазначеними контрагентами з підстав наявності негативної податкової інформації відносно контрагентів позивача та суб`єктів господарювання, з якими мали господарські взаємовідносини контрагенти позивача, оскільки такі доводи досліджено судами попередніх інстанцій і надано їм оцінку, та, як зазначалось раніше, платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Якщо контрагенти позивача або суб`єкти господарювання, з якими мали відносини контрагенти позивача, в подальшому не дотримувалися у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні на підтвердження розміру понесених витрат та свого податкового кредиту.

Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на відсутність окремих первинних документів, оскільки зазначене повинне оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг), руху активів, колегія суддів не погоджується з доводами скаржника на відсутність доказів використання товару (робіт, послуг) у господарській діяльності та неправомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про непідтвердження господарських операцій досліджено судами та надано їм відповідну оцінку.

Колегія суддів не приймає посилання скаржника на не підтвердження зазначених вище господарських взаємовідносин з підстав ненадання вказаних вище та досліджених судами первинних документів в підтвердження наведених господарських взаємовідносин, оскільки судами встановлено неможливість своєчасного надання позивачем таких документів до контролюючого органу, з огляду на їх викрадення невідомими особами, про що було своєчасно повідомлено відповідача, який, в свою чергу, не надав можливості та часу позивачу для їх відновлення, як того вимагають положення пункту 44.5 пункту 44 ПК України, у зв`язку з чим застосування до позивача штрафних санкцій у розмірі 510,00 грн. згідно оспорюваного податкового повідомлення рішення є неправомірним.

Колегія суддів також дійшла висновку про необгрунтованість доводів скаржника про неврахування судами наявності кримінального провадження відносно посадових осіб контрагентів позивача, оскільки судами попередніх інстанцій надано оцінку зазначеними доводам відповідача та встановлено, що відповідачем під час розгляду справи не надано суду доказів в підтвердження установлення в межах вказаного кримінального провадження нереальності зазначених вище господарських операцій, фіктивності позивача або його контрагентів, обізнаності позивача тощо. Не надано доказів і в підтвердження правових наслідків дій чи бездіяльності осіб, стосовно яких порушено кримінальне провадження, в питанні, чи мали місце протиправні дії (бездіяльність) позивача та чи вчинені вони позивачем.

Ураховуючи встановлені судами фактичні обставини у даній справі, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідач у доводах касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у податковому обліку податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеними вище контрагентами. Контролюючий орган у касаційній скарзі не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341 349 350 355 356 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Галицької об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20.10.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова С.С. Пасічник