Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 460/2014/19

адміністративне провадження № К/9901/18532/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

cудді-доповідача - Радишевської О. Р.,

суддів - Кашпур О. В., Уханенка С. А.

розглянув як суд касаційної інстанції в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу №460/2014/19

за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Рівненської області про зобов`язання нарахувати та виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Прокуратури Рівненської області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2019 року, ухвалене у складі: головуючого судді Дудар О.М., та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2020 року, ухвалену у складі: головуючого судді Святецького В.В., суддів Гудима Л.Я., Довгополова О.М.,

УСТАНОВИВ:

І. Суть спору

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Прокуратури Рівненської області (далі - відповідач) з вимогами зобов`язати Прокуратуру Рівненської області виплатити недоплачену різницю заробітної плати в розмірі 119536,05 грн за час вимушеного прогулу на посаді начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Прокуратури Рівненської області з 07 червня 2016 року по день фактичного виконання рішення суду - 27 червня 2019 року - відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, та з урахуванням коефіцієнту підвищення посадових окладів, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №657.

На обґрунтування позову позивачка зазначила, що рішенням суду апеляційної інстанції у справі №817/860/16 її було поновлено на посаді начальника відділу з питань розгляду листів, прийому громадян та доступу до публічної інформації Прокуратури Рівненської області.

У зв`язку з відсутністю посади, що зазначена в рішенні суду, позивачку спочатку (з 15 листопада 2017 року) було закріплено за відділом організації представництва в суді та при виконанні судових рішень Управління представництва інтересів громадянина або держави в суді Прокуратури Рівненської області, а потім (з 28 листопада 2017 року) призначено на посаду заступника начальника відділу організації представництва в суді та при виконанні судових рішень Управління представництва інтересів громадянина або держави в суді Прокуратури Рівненської області.

Позивачці також було виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу.

28 лютого 2019 року Верховний Суд ухвалив постанову, якою скасував рішення суду апеляційної інстанції про поновлення позивачки на посаді начальника відділу з питань розгляду листів, прийому громадян та доступу до публічної інформації Прокуратури Рівненської області та ухвалив у цій частині нове, поновивши її на посаді начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Прокуратури Рівненської області та органів прокуратури України з 07 червня 2016 року.

Позивачка стверджує, що, поновивши її 27 червня 2019 року на посаді, що зазначена в постанові Верховного Суду, відповідач не виплатив їй середній заробіток за період з незаконного звільнення, тобто з 07 червня 2016 року по дату фактичного виконання рішення суду (постанови Верховного Суду) - 27 червня 2019 року.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2017 року у справі №817/860/16 вирішено:

- визнати протиправними та скасувати накази Прокуратури Рівненської області від 13 травня 2016 року №441 та від 06 червня 2016 року №533 про звільнення ОСОБА_1 з посади та органів прокуратури України;

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з питань розгляду листів, прийому громадян та доступу до публічної інформації Прокуратури Рівненської області та органах прокуратури України з 07 червня 2016 року;

- зобов`язано Прокуратуру Рівненської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу, починаючи з 07 червня 2016 року по день фактичного виконання рішення суду, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року.

На виконання рішення Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2017 року у справі №817/860/16 прокурором Рівненської області видано наказ від 15 листопада 2017 року №914 «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 », згідно з яким:

- скасовано накази Прокуратури Рівненської області від 13 травня 2016 року №441 та від 06 червня 2016 року №533 про звільнення ОСОБА_1 з посади та органів прокуратури України;

- поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з питань розгляду листів, прийому громадян та доступу до публічної інформації Прокуратури Рівненської області та органах прокуратури України з 07 червня 2016 року.

Наказом Прокуратури Рівненської області від 15 листопада 2017 року №915 ОСОБА_1 було закріплено за відділом організації представництва в суді та при виконанні судових рішень Управління представництва інтересів громадянина або держави в суді Прокуратури Рівненської області.

21 листопада 2017 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №55026272 з виконання виконавчого листа Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2017 року у справі №817/860/16 щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді та виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Судами попередніх інстанцій з`ясовано, що позивачці виплачено 212302,00 грн заробітної плати за час вимушеного прогулу, що підтверджується платіжними дорученнями від 17 листопада 2017 року №2224, від 17 листопада 2017 року №2225, від 17 листопада 2017 року №2226.

Наказом Прокуратури Рівненської області від 28 листопада 2017 року №959 «Про призначення ОСОБА_1 » позивачку було призначено на посаду заступника начальника відділу організації представництва в суді та при виконанні судових рішень Управління представництва інтересів громадянина або держави в суді Прокуратури Рівненської області на час відсутності основного працівника ОСОБА_2 .

Наказом Прокуратури Рівненської області від 12 квітня 2018 року №251 «Про призначення ОСОБА_1 » позивачку з 03 травня 2018 року було призначено на посаду заступника начальника відділу організації представництва в суді та при виконанні судових рішень Управління представництва інтересів громадянина або держави в суді Прокуратури Рівненської області на час відсутності основного працівника ОСОБА_3 .

Постановою Верховного Суду від 28 лютого 2019 року у справі №817/860/16 частково задоволено касаційну скаргу Прокуратури Рівненської області:

- скасовано постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2017 року в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу з питань розгляду листів, прийому громадян та доступу до публічної інформації Прокуратури Рівненської області та органах прокуратури України з 07 червня 2016 року та ухвалено в цій частині нове рішення;

- поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Прокуратури Рівненської області та органів прокуратури України з 07 червня 2016 року.

В іншій частині постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2017 року залишено без змін.

На виконання постанови Верховного Суду від 28 лютого 2019 року Прокуратурою Рівненської області видано наказ від 27 червня 2019 року №649к «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 », згідно з яким:

- скасовано наказ прокурора Рівненської області від 15 листопада 2017 року №914 «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 »;

- скасовано накази прокурора Рівненської області від 13 травня 2016 року №441 та від 06 червня 2016 року №533 про звільнення ОСОБА_1 з посади та органів прокуратури України;

- поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Прокуратури Рівненської області з 07 червня 2016 року.

Позивачка вважає, що їй не було виплачено в повному обсязі середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з дня звільнення - 07 червня 2016 року по день фактичного виконання постанови Верховного Суду від 28 лютого 2019 року - 27 червня 2019 року.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2020 року, позов задоволено:

- зобов`язано Прокуратуру Рівненської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену різницю заробітної плати за час вимушеного прогулу на посаді начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Прокуратури Рівненської області з 15 листопада 2017 року по 27 червня 2019 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року, з урахуванням коефіцієнту підвищення посадових окладів, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №657 від 30 серпня 2017 року.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що за період з дня незаконного звільнення (07 червня 2016 року) по день фактичного виконання постанови Верховного Суду від 28 лютого 2019 року - 27 червня 2019 року позивачці має бути виплачений середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Як зазначили суди попередніх інстанцій, частково позивачці був виплачений середній заробіток із розрахунку посадового окладу в розмірі 2894 грн.

Водночас суди попередніх інстанцій вважали, що обчислення цього заробітку має проводитися виходячи з розміру посадового окладу за посадою начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Прокуратури Рівненської області, на яку її було поновлено постановою Верховного Суду від 28 лютого 2019 року, який, з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури» становить 7210,00 грн.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

27 липня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Прокуратури Рівненської області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2020 року.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати їхні рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційну скаргу відповідач мотивує неправильним тлумаченням судами попередніх інстанцій положень статей 235 236 Кодексу законів про працю України. Як зазначає відповідач, наказом від 15 листопада 2017 року №914 він поновив позивачку на посаді начальника відділу з питань розгляду листів, прийому громадян та доступу до публічної інформації Прокуратури Рівненської області та органах прокуратури України, а 17 листопада 2017 року виплатив їй 212302,00 грн середнього заробітку.

З урахуванням викладеного відповідач вважає, що в повному обсязі виконав рішення судів у справі №817/860/16, у зв`язку з чим у судів попередніх інстанцій не було підстав стягувати з нього середній заробіток вдруге.

Відповідач також зазначає, що, ухвалюючи нове рішення в частині посади, на яку підлягає поновленню позивачка, Верховний Суд у постанові від 28 лютого 2019 року у справі №817/860/16 рішення суду апеляційної інстанції в частині стягнення середнього заробітку не змінював і не приймав нового, у зв`язку з чим у відповідача не виникло обов`язку виплачувати позивачці середній заробіток за час, коли вона відповідно до скасованого у відповідній частині рішення суду апеляційної інстанції займала іншу посаду, як і не має підстав для виплати їй різниці між заробітком, що вона отримувала на цій посаді і заробітком, обчисленим виходячи з посадового окладу, встановленого для начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Прокуратури Рівненської області (посади, на яку позивачку було поновлено постановою Верховного Суду від 28 лютого 2019 року у справі №817/860/16).

У відзиві на касаційну скаргу позивачка зазначає, що суди попередніх інстанції повно та всебічно встановили обставини, що мають значення для розгляду справи, і правильно застосували норми матеріального права до спірних правовідносин, у зв`язку з чим підстав для скасування їхніх рішень немає.

За наслідками автоматизованого розподілу касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Яковенка М. М., суддів Дашутіна І.В., Шишова О.О.

Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.

У зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Яковенка М.М. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 21 вересня 2020 року №12), призначено повторний автоматизований розподіл справи.

За наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Кашпур О.В., Уханенку С.А.

V. Джерела права та акти їхнього застосування

Відповідно до частин першої і другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно зі статтею 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно з пунктом 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

VI. Позиція Верховного Суду

Суд зазначає, що спір у цій справі виник у результаті виконання Прокуратурою Рівненської області постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2017 року та постанови Верховного Суду від 28 лютого 2019 року у справі №817/860/16, якими позивачку поновлено на роботі і зобов`язано нарахувати та виплатити їй «заробітну плату за час вимушеного прогулу, починаючи з 07 червня 2016 року по день фактичного виконання рішення суду».

Як убачається з касаційної скарги та інших заяв по суті справи, між сторонами відсутня згода як щодо періоду, за який має нараховуватися середній заробіток на виконання вказаних постанов (відсутня згода щодо дня виконання рішення суду), так і щодо методики обчислення середнього заробітку, а як наслідок - щодо суми середнього заробітку.

Якщо резюмувати, то позиція позивачки полягає у тому, що (а) період, за який їй має бути нарахований середній заробіток відповідно до судових рішень у справі №817/860/16, необхідно обчислювати з наступного дня після звільнення - 07 червня 2016 року та по дату поновлення її на посаді відповідно до постанови Верховного Суду від 28 лютого 2019 року - 27 червня 2019 року; (б) середній заробіток за весь період має обчислюватися виходячи з посадового окладу за посадою, на яку її було поновлено Верховним Судом - начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Прокуратури Рівненської області.

Позивачка мотивує це тим, що остаточне рішення у її справі постановив Верховний Суд 28 лютого 2019 року, прийнявши нове рішення в частині посади, на яку вона підлягає поновленню, і виконано це рішення було лише 27 червня 2019 року з виданням наказу про поновлення на посаді №649к. Позивачка уважає, що весь час з незаконного звільнення по день фактичного поновлення вона внаслідок протиправних дій позивача не отримувала (тому що була звільнена) або отримувала у меншому розмірі (тому що була поновлена на іншій посаді) заробітну плату, у зв`язку з чим весь цей період має бути оплачений виходячи з посадового окладу за посадою начальника відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Прокуратури Рівненської області, який з 06 вересня 2017 року становить 7210,00 грн.

Відповідач же вважає, що період, за який позивачці має нараховуватися середній заробіток, відповідно до вказаних судових рішень, обмежується періодом з 07 червня 2016 року по дату наказу №914, яким позивачку поновлено на роботі за наслідками виконання постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2017 року - 15 листопада 2017 року.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій повністю погодилися з позицією позивачки.

Суд зазначає, що ані визначений судами попередніх інстанцій період, за який має нараховуватися середній заробіток, ані зазначена судами методика його обчислення не відповідає нормам матеріального права.

Так, у справі №817/860/16 судами позивачці присуджено «заробітну плату за час вимушеного прогулу, починаючи з 07 червня 2016 року по день фактичного виконання рішення суду».

Буквальний зміст обраного судами у справі №817/860/16 способу захисту порушеного права свідчить, що на користь позивачки присуджено (а) середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до статті 235 КЗпП України і (б) середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі відповідно до статті 236 КЗпП України.

У значенні статті 235 КЗпП України вимушеним прогулом є час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором, тобто період з дня наступного за днем звільнення (незаконного переведення на іншу роботу) по день ухвалення судом рішення про поновлення на роботі.

У значенні статті 236 КЗпП України часом затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі є період з наступного дня після ухвалення судового рішення про поновлення на роботі по день видання наказу про поновлення на роботі (за умови що працівника допущено до роботи).

Таким чином, виплата середнього заробітку в обох випадках пов`язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізувати своє право на працю.

Як установили суди попередніх інстанцій, позивачку було звільнено наказом від 06 червня 2016 року №533. Таким чином період вимушеного прогулу необхідно обчислювати з наступного дня - 07 червня 2016 року.

Поновлено на роботі позивачку було постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2017 року, у зв`язку з чим у спірних правовідносинах вимушений прогул у зв`язку з незаконним звільненням, відповідно до статті 235 КЗпП України, тривав з 07 червня 2016 року по 05 травня 2017 року.

Судами попередніх інстанцій з`ясовано, що вказана постанова була виконана шляхом видання наказів від 15 листопада 2017 року №914 і №915, яким позивачку поновлено на роботі на посаді начальника відділу з питань розгляду листів, прийому громадян та доступу до публічної інформації Прокуратури Рівненської області та закріплено за відділом організації представництва в суді та при виконанні судових рішень Управління представництва інтересів громадянина або держави в суді Прокуратури Рівненської області.

Ураховуючи, що рішення адміністративного суду про поновлення на роботі виконується негайно, період з 06 травня 2017 року по 15 листопада 2017 року є часом затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі.

Особливістю цієї справи (поряд з тим, що у справі №817/860/16 суди одночасно з середнім заробітком за час вимушеного прогулу присудили позивачці також середній заробіток за час затримки виконання рішення суду) є те, що постанова Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2017 року у частині найменування посади, на яку підлягає поновленню позивачка, була скасована постановою Верховного Суду від 28 лютого 2019 року, який ухвалив в цій частині нове рішення про поновлення позички на іншій посаді, що відповідала чинній організаційно-штатній структурі Прокуратури Рівненської області.

Ця постанова Верховного Суду була фактично виконана 27 червня 2019 року шляхом призначення позивачки на відповідну посаду.

Визначаючись щодо впливу цієї особливості на період вимушеного прогулу, у значенні статей 235 і 236 КЗпП України, Суд виходить з такого.

У постанові від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19 Велика Палата Верховного Суду, досліджуючи питання природи середнього заробітку за час вимушеного прогулу, дійшла висновку, що вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком №100, і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.

Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Отже, виплата середнього заробітку відповідно до статей 235 і 236 КЗпП України пов`язана з протиправними діями роботодавця, унаслідок якого стала неможлива реалізація працівником свого конституційного права на працю, невід`ємною частиною якого є право на заробітну плату. Таким чином, для нарахування середнього заробітку відповідно до вказаних статей необхідно встановити порушення права працівника на працю.

У спірних правовідносинах право на працю позивачки було поновлено із виданням Прокуратурою Рівненської області наказів від 15 листопада 2017 року №914 та №915 про поновлення її на роботі. З цієї дати позивачка втратила статус звільненого працівника, у зв`язку з чим відсутні підстави для покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтями 235 і 236 КЗпП України, і компенсації позивачці середнього заробітку.

Інакше застосування вказаних норм буде мати наслідком подвійну оплату праці працівника, що є непропорційним і не співмірно з правами інших працівників, який отримують одну заробітну плату.

З урахуванням викладеного Суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах ухвалення Верховним Судом постанови від 28 лютого 2019 року, якою прийнято нове рішення в частині посади, на яку необхідно поновити позивачку, не змінює періоду вимушеного прогулу.

Щодо обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, Суд зазначає таке.

Виходячи з пунктів 2, 8 Порядку №100, середній заробіток за час вимушеного прогулу (затримки виконання рішення про поновлення на роботі) визначається шляхом множення середньоденної заробітної плати на кількість робочих днів вимушеного прогулу.

Водночас середньоденна заробітна плата є часткою розміру заробітної плати за останні два місяці перед звільненням та кількості відпрацьованих днів у такому періоді.

Таким чином, для обчислення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу має значення розмір нарахованої позивачці заробітної плати за останні два календарні місяці перед звільненням, а не посадовий оклад за посадою, на яку позивачку було поновлено постановою Верховного Суду від 28 лютого 2019 року, як помилково вважали суди попередніх інстанцій.

Суд також зазначає, що у справах про поновлення на роботі/стягнення середнього заробітку за вимушений прогул суди повинні навести в рішенні математичні розрахунки суми, що підлягає стягненню.

Водночас у цій справі суди попередніх інстанцій обмежилися лише вказівкою на період, за який має бути нарахований середній заробіток, та розмір посадового окладу, спираючись на який цей період має бути оплачений.

Суд зазначає, що спір у цій справі є наслідком відсутності в резолютивній частині постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05 травня 2017 року у справі №817/860/16 як точного періоду, за який підлягає стягненню середній заробіток, так і конкретного розміру середнього заробітку, що має бути виплачений.

Повторне покладення на відповідача обов`язку самостійно обчислити відповідні суми, виходячи із загальних даних, не вирішує юридичного конфлікту між сторонами і не забезпечує ефективного захисту порушених прав позички.

Поза увагою судів попередніх інстанцій також залишилися обставини виплати позивачці середнього заробітку у розмірі 212302,00 грн.

Посилаючись на виплату вказаної суми, відповідач доводив, що виконав покладений на нього судовими рішеннями у справі №817/860/16 обов`язок сплатити позивачці середній заробіток «за час вимушеного прогулу, починаючи з 07 червня 2016 року по день фактичного виконання рішення суду».

У контексті вказаних підстав суди попередніх інстанцій не встановлювали ані періоду, за який було нараховано вказаний середній заробіток, ані методики, що була використана для його обчислення, у зв`язку з чим висновки судів попередніх інстанцій про те, що ця сума не становить факту виконання судового рішення у справі №817/860/16 є передчасними.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу

З урахуванням викладеного рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суду першої інстанції під час нового розгляду справи необхідно взяти до уваги викладене в мотивувальній частині цієї постанови та установити наведені в ній обставини, що входять до предмета доказування, а саме: суму нарахованої заробітної плати позивачки за два календарні місяці, що передували звільненню, складові заробітної плати за вказаний період, кількість робочих днів, за вказаний період, кількість днів вимушеного прогулу; період та методику обчислення фактично виплаченого позивачці середнього заробітку у розмірі 212302,00 грн, на підставі чого, відповідно до Порядку №100, обчислити суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що має бути виплачена позивачці відповідно до судових рішень у справі №817/860/16.

Керуючись статтями 3 238 341 344 349 353 355 356 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Прокуратури Рівненської області задовольнити частково.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2020 року скасувати, а справу №460/2014/19 направити на новий розгляд до Рівненського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська

Судді: О.В. Кашпур

С.А. Уханенко