Історія справи

Ухвала КАС ВП від 01.11.2018 року у справі №826/11249/17
Постанова КАС ВП від 21.01.2022 року у справі №826/11249/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2022 року

м. Київ

справа № 826/11249/17

касаційне провадження № К/9901/63525/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І. А.,

суддів - Олендера І. Я., Ханової Р. Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області

на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 березня 2018 року (головуючий суддя - Аблов Є. В. )

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2018 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Троян Н. М. ; судді - Мєзєнцев Є. І., Файдюк В. В. )

у справі № 826/11249/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КАПМАНІ-БУД"

до Головного управління ДФС у Київській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "КАПМАНІ-БУД" (далі - ТОВ "КАПМАНІ-БУД"; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Київській області (далі - ГУ ДФС у Київській області; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10 серпня 2017 року №
0030151413.

Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 23 березня 2018 року адміністративний позов задовольнив повністю.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 04 вересня 2018 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

ГУ ДФС у Київській області звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м.

Києва від 23 березня 2018 року, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2018 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує на фіктивному характері оспорюваних господарських операцій.

Верховний Суд ухвалою від 16 листопада 2018 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДФС у Київській області.

05 грудня 2018 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, а також наголосив на реальності оспорюваних поставок.

09 вересня 2021 року контролюючим органом заявлено клопотання про заміну відповідача у справі - ГУ ДФС у Київській області на Державну податкову службу України в особі відокремленого підрозділу Головного управління ДПС у Київській області у зв'язку з реорганізацією, яке згідно зі статтею 52 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає задоволенню.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій з'ясовано, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ "КАПМАНІ-БУД" з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати податку на додану вартість при взаємовідносинах із Товариством з обмеженою відповідальністю "Будальтернатива" за період з 01 березня 2016 року по 31 березня 2016 року та з Товариством з обмеженою відповідальністю "Експертбілд" за період з 01 грудня 2016 року по 31 грудня 2016 року, за результатами якої складено акт від 21 липня 2017 року № 520/10-36-14-13/30473061.

Перевіркою встановлено порушення платником вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.5, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним формуванням податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних Товариством з обмеженою відповідальністю "Будальтернатива" за наслідками постачання робіт із монтажу внутрішніх та зовнішніх мереж і робіт із зовнішнього електропостачання будівель у смт Коцюбинське, Києво-Святошинського району Київської області, а також Товариством з обмеженою відповідальністю "Експертбілд" за наслідками постачання будівельно-монтажних робіт, робіт із монтажу обладнання ЗТП № 1 та загально-будівельних робіт, з огляду на фіктивний характер проведених поставок.

Обґрунтовуючи свою позицію, контролюючий орган посилався на відсутність у контрагентів позивача в достатній кількості трудових ресурсів, а також звертав увагу на те, що витрати на заробітну плату відповідно до актів виконаних робіт значно вищі за фактичні витрати, понесені Товариством з обмеженою відповідальністю "Будальтернатива" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Експертбілд".

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 10 серпня 2017 року № 0030151413, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1009445,00 грн за основним платежем та 504722,50 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Надаючи оцінку правомірності прийняття контролюючим органом оскаржуваного акта індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.

За правилами пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пункту 198.3 статті 198 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пункту 198.6 статті 198 ПК України.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ~law13~) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ~law14~ підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Аналіз наведених норм свідчить на користь висновку про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, судові інстанції встановили, що вони є реальними та підтверджуються долученими платником до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій і господарський характер понесених за ними витрат, а саме: актів приймання виконаних будівельних робіт за формою № КБ-2в; довідок про вартість виконаних будівельних робіт за формою КБ-3; відомостей ресурсів; податкових накладних.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальників, як-от: пояснень посадових осіб, відповідальних за здійснення фінансово-господарської діяльності контрагентів ТОВ "КАПМАНІ-БУД" в охоплений перевіркою період, щодо їх непричетності до останньої, судових рішень, вироків тощо, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення платником розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Щодо твердження відповідача про те, що контрагенти ТОВ "КАПМАНІ-БУД" не мали достатніх трудових ресурсів для виконання оспорюваних поставок, то колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на висновок Верховного Суду, висловлений, зокрема, в постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 826/14549/15, від 06 лютого 2018 року у справі № 816/166/15-а, від 13 серпня 2020 року у справі №520/4829/19, від 21 жовтня 2020 року у справі №140/1845/19, згідно з яким відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Аналогічно й факт розбіжностей між понесеними витратами на оплату праці робітників Товариства з обмеженою відповідальністю "Будальтернатива", Товариства з обмеженою відповідальністю "Експертбілд" і податковою звітністю останніх не може свідчити про відсутність реального характеру господарських операцій позивача з цими суб'єктами господарювання.

За таких обставин висновок судових інстанцій про необ'єктивність доводів відповідача щодо неправомірності відображення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за оспорюваними господарськими операціями ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ГУ ДФС у Київській області без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Замінити відповідача у справі Головне управління ДФС у Київській області його правонаступником - Державною податковою службою України в особі відокремленого підрозділу Головного управління ДПС у Київській області.

Касаційну скаргу Державної податкової служби України в особі відокремленого підрозділу Головного управління ДПС у Київській області залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова