Історія справи

Постанова КАС ВП від 24.01.2022 року у справі №810/3069/16
Постанова КАС ВП від 08.02.2022 року у справі №810/3069/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2022 року

м. Київ

справа № 810/3069/16

касаційне провадження № К/9901/32876/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л. І.,

суддів: Хохуляка В. В., Ханової Р. Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області (далі - Інспекція) на постанову Київського окружного адміністративного суду від 03.11.2016 (суддя Дудін С. О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2017 (головуючий суддя - Пилипенко О. Є., судді - Глущенко Я. Б., Шелест С. Б. ) у справі за позовом ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1) до Таращанського відділення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИЛ:

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Інспекції, у якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від
15.09.2016 № 106419-10.

На обґрунтування зазначених позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що нарахування контролюючим органом йому податку на майно за 2015 рік є безпідставним, оскільки об'єкт нерухомого майна був придбаний ним у 2003 році, у той час як положення статті 266 Податкового кодексу України мають поширюватися виключно на тих осіб, які придбали відповідне нерухоме мано після набуття чинності Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" від 28.12.2015 №909-III (тобто з 01.01.2016), яким були внесені відповідні зміни до статті 266 Податкового кодексу України.

Київський окружний адміністративний суд постановою від 03.11.2016, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2017, позов задовольнив у повному обсязі: визнав протиправними та скасував податкове повідомлення-рішення Інспекції від 15.09.2016 № 106419-10.

Висновок судів про задоволення позовних вимог мотивований посиланням на положення підпункту 12.3.4 статті 12 Податкового кодексу України, яким передбачено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період), в іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом, тоді як рішення Таращанської міської ради Київської області від 29.01.2015 № 721-56-VI було офіційно оприлюднене 10.02.2015, з огляду на що норми цього рішення мають застосовуватися не раніше 01.01.2016, в той час як податок на майно згідно оспорюваного податкового повідомлення-рішення був нарахований позивачу за 2015 рік.

Інспекція оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 19.05.2017 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки суди не надали належної правової оцінки тому, що станом на 01.01.2015 ОСОБА_1 був власником об'єкта нежитлової нерухомості, який за всіма ознаками у відповідності до статті 266 Податкового кодексу України є об'єктом оподаткуванням податком на майно, з огляду на що позивач безумовно був зобов'язаний сплатити такий податок за весь 2015 рік, з урахуванням того, що норми Податкового кодексу України та, зокрема, положення Податкового кодексу України, не містять такої підстави для звільнення платника від податкового обов'язку, як незворотність дії закону в часі.

ОСОБА_1 не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 22.11.2022 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження, закінчив підготовку справи до касаційного розгляду та визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 23.11.2021.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди встановили, що на виконання Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII Таращанська міська рада Київської області прийняла рішення від 29.01.2015 № 721-56-VI "Про встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки".

Зазначеним рішенням, яке набуває чинності з 01.01.2015, було встановлено, що: об'єктом оподаткування є об'єкти житлової та нежитлової нерухомості, у тому числі його частка; базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток; ставка встановлюється у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року; ставка податку для нежитлової нерухомості, що перебуває у власності фізичних осіб, зокрема, для гаражів - гаражів (наземних та підземних) та критих автомобільних стоянок, встановлена зазначеним рішенням у розмірі 1 відсотка.

Зазначене рішення міської ради було офіційно опубліковане у газеті "Таращанський край" № 11 (11027) від 10.02.2015.

Згідно договору купівлі-продажу від 12.03.2003 ОСОБА_1 на праві приватної власності належить 38/100 нежитлової будівлі, частина лі. А, площею 313,4 кв. м. по АДРЕСА_1.

Інспекція прийняла податкове повідомлення-рішення форми "Ф" від 15.09.2016 № 106419-10, яким визначила ОСОБА_1 суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік у розмірі 3817,21
грн.

З 01.01.2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VIII, згідно з яким, зокрема, статтю 266 Податкового кодексу України викладено в іншій редакції та введено новий вид податку - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно із підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Підпунктами 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Згідно з пунктом 3 статті 10 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) місцеві ради в межах повноважень, визначених пунктом 3 статті 10 Податкового кодексу України, вирішують питання відповідно до вимог пунктом 3 статті 10 Податкового кодексу України щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

За приписами підпункту 266.6.1 пункту 266.6 статті 266Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VIII рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VIII переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Разом з тим, відповідно до положень пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків.

Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Зазначена норма розрізняє період опублікування рішення ради, плановий період та наступний період, кожен з яких має самостійне правове значення та не може співпадати в часі.

Згідно з пунктом 2.1 статті 2 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зміна положень пунктом 2.1 статті 2 Податкового кодексу України може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до пунктом 2.1 статті 2 Податкового кодексу України.

Жодних змін до вищезазначених положень Податкового кодексу України внесено не було, дія зазначених положень на 2015 рік законодавцем не зупинялась, місцеві ради не звільнялись від обов'язку при встановленні нового виду місцевого податку дотримуватись вимог підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що місцеві ради мають вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

З огляду на неможливість збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом (у якому планується встановити місцевий податок) відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, прийняте Таращанською міською радою Київської області 27.01.2015 рішення № 721-56-VI "Про встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки", яким встановлено в місті Таращі новий податок на майно - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не могло бути застосоване в 2015 році, оскільки плановим періодом для застосування цього рішення є 2016 рік.

Наявність у Податковому кодексі України норм, які регулюють правила справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради, оскільки Верховна Рада України відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Відповідно до підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Наведені положення Податкового кодексу України необхідно застосовувати з урахуванням норм Конституції України, які є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Так, за змістом статті 57 Основного Закону кожному гарантується право знати свої права і обов'язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

При цьому статтею 64 Конституції України передбачено, що зазначене конституційне право громадянина не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

За таких обставин, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність покладення контролюючим органом на позивача обов'язку зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Таким чином, доводи Інспекції, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків, наведених у постанові Київського окружного адміністративного суду від
03.11.2016 та ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від
11.04.2017, оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі правовідносин, а тому у задоволенні її касаційної скарги слід відмовити.

Згідно з частиною 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Інспекції підлягає залишенню без задоволення, а постанова Київського окружного адміністративного суду від
03.11.2016 та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від
11.04.2017 - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 03.11.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2017 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ. І. Бившева В. В. Хохуляк Р. Ф. Ханова