Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 листопада 2018 року

м.Київ

справа №804/14417/15

адміністративне провадження №К/9901/11663/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.

розглянувши у судовому засіданні порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2015 року (суддя: Ніколайчук С.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року (судді: Божко Л.А., Лукманова О.М., Прокопчук Т.С.) у справі №804/14417/15 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, треті особи: Державна міграційна служба України, Управління Служби Безпеки України у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення,

УСТАНОВИВ:

18 Вересня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ДМС України в Дніпропетровській області), треті особи: Державна міграційна служба України (далі - ДМС України), Управління Служби Безпеки України у Дніпропетровській області (далі - Управління СБУ у Дніпропетровській області ) про визнання протиправним та скасування наказу ГУ ДМС України в Дніпропетровській області від 05.06.2015 № 133-к «Про звільнення ОСОБА_1.».

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2015 року поновлено строк звернення до суду з даним адміністративним позовом з підстав того, що причиною пропуску такого строку стало застосування позивачем процедури досудового урегулювання спору, та відкрито провадження у справі.

22 Вересня 2015 року позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив також поновити його на посаді начальника ГУ ДМС України у Дніпропетровській області з 04.06.2014.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 роз'єднано, та виділено вимоги про зобов'язання ДМС України поновити позивача на посаді начальника ГУ ДМС України у Дніпропетровській області з 04.06.2014 в окреме провадження.

Також, 25 вересня 2015 року судом відмовлено у задоволенні клопотання ГУ ДМС України у Дніпропетровській області про залишення адміністративного позову без розгляду. Відмовляючи у задоволенні означеного клопотання суд виходив з того, що недостатня кваліфікація представника позивача не може бути перешкодою для реалізації останнім права на звернення до суду.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року, позов було задоволено: скасовано наказ ГУ ДМС України в Дніпропетровській області № 133-к від 05.06.2014 «Про звільнення ОСОБА_1.».

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що протиправність оскаржуваного наказу підтверджена таким, що набрало законної сили рішенням суду, яким було скасовано наказ ДМС України від 04.06.2015 №357-к «Про звільнення ОСОБА_1.».

Суд апеляційної інстанції погодився із такою позицією суду першої інстанції. Стосовно доводів ДМС України про пропуск позивачем строку звернення до суду зауважив, що такі не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вказане питання було вирішене окремим судовим рішенням про відмову в задоволенні клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду, яке відповідачем не оскаржувалось.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати такі рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що судами неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені в оскаржуваних рішеннях, не відповідають обставинам справи. Також зазначає, що в апеляційній скарзі ним було вказано на безпідставність висновку суду першої інстанції про поважність причин пропуску звернення до суду з даним адміністративним позовом, однак судом апеляційної інстанції не надав таким доводам належної правової оцінки та не врахував їх при вирішенні справи.

Відзивів на касаційні скарги до суду не надходило.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Під час розгляду адміністративних справ, суди мають керуватися нормами Кодексу адміністративного судочинства України щодо строків звернення до суду за захистом порушеного права.

Положеннями частин 1 та 3 статті 99 КАС України (в редакції закону №192-VIII від 12.02.2015) передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходженя, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Згідно ч.1 ст. 103 КАС України (в редакції закону №192-VIII від 12.02.2015) перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.

Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.

Як вбачається з матеріалів справи, з Наказом від 05.06.2014 №133-к «Про звільнення ОСОБА_1.» позивач був ознайомлений під підпис 16.06.2014. Вказана обставина не заперечується самим позивачем.

Проте, з даним адміністративним позовом ОСОБА_1 звернувся до суду лише 18.09.2015, тобто з пропуском строку понад 1 рік.

При цьому, вирішуючи питання про поновлення такого строку, а в подальшому й клопотання відповідача про залишення адміністративного позову без розгляду, суд першої інстанції виходив з різних обставин та підстав.

Так, при вирішенні питання про відкриття првадження по справі, суд визнав поважною причиною пропуску строку звернення до суду застосування позивачем процедури досудового урегулювання спору, посилаюсь на звернення позивача до ДМС України, датоване 18 серпня 2015 року.

Проте, вже під час вирішення клопотання відповідача про залишення адміністративного позову без розгляду з підстав пропуску процесуального строку, суд змінив мотиви й обгрунтування та зазначив про те, що причиною такого пропуску стала недостатня кваліфікація представника позивача, що не може бути перешкодою для реалізації останнім права на звернення до суду.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції в ході апеляційного перегляду справи не досліджував та не переглядав питання правомірності поновлення позивачеві строку звернення до суду з даним адміністративним позовом, мотивуючи це тим, що таке питання було вирішене окремими процесуальними рішеннями, які не оскаржувалися, а отже, визнані відповідачами.

Верховий Суд вважає таке твердження суду апеляційної інстанції необґрунтованим, оскільки, незважаючи на помилкову вказівку про можливість апеляційного перегляду, ані ухвала суду першої інстанції про поновлення строку, ані ухвала про відмову у задоволенні клопотання відповідача про залишення адміністративного позову без розгляду у відповідності до положень ч.2 статті 185 КАС України не підлягали окремому оскарженню, а заперечення на них могли бути включені лише до апеляційної скарги.

Колегія суддів також враховує, що свобода розсуду національних судів під час ухвалення рішення про поновлення строку оскарження не є необмеженою, а вирішуючи питання права, апеляційний суд має переглянути рішення на предмет дотримання судом, що його ухвалив, норм матеріального і процесуального права, конституційних засад та принципів адміністративного судочинства, для чого наділяється усіма можливостями суду, рішення якого він перевіряє.

В даному випадку, судом апеляційної інстанції не виконано обов'язку щодо повноти встановлення обставин справи та не надано належної правової оцінки доводам апелянта щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, та винесення Верховним Судом нового рішення у справі.

За приписами частини 3 статті 3 КАС України (у редакції, чинній з 15.12.2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що судом апеляційної інстанції порушено вимоги процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд, під час якого суду апеляційної інстанції з метою повного та всебічного дослідження обставин справи, необхідних для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, необхідно дослідити поважність причин пропуску строку звернення до суду з даним адміністративним позовом, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області задовольнити частково.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2016 року у справі №804/14417/15 скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: І.Л. Желтобрюх

Судді: О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець