Історія справи

Ухвала КАС ВП від 10.09.2019 року у справі №640/6315/19

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 травня 2020 року

Київ

справа №640/6315/19

адміністративне провадження №К/9901/24898/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Калашнікової О.В.,

суддів: Губської О.А., Загороднюка А.Г.,

розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу №640/6315/19

за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання протиправним та скасування наказу,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2019 року (колегія суддів у складі головуючого судді - Мельничука В.П., суддів: Ісаєнко Ю.А., Лічевецького І.О.)

І РУХ СПРАВИ

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державного бюро розслідувань, в якому просив визнати протиправними та нечинним положення Регламенту реалізації повноважень Директором Державного бюро розслідувань, затвердженого Директором Державного бюро розслідувань Трубою Р.М. від 02. 03.2018 року в частині п.п. 2, 6, 7, 8, 9, 10 розд. ІІ.

2. Разом із позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, у якій останній просив вжити заходів забезпечення позову, шляхом:

- зупинення дії п.п. 2, 6, 7, 8, 9, 10 розд. ІІ. Регламенту реалізації повноважень Директором Державного бюро розслідувань, затвердженого Директором Державного бюро розслідувань Трубою Р.М. від 02. 03.2018 року;

- заборони Директору Державного бюро розслідувань Трубі Роману Михайловичу одноосібно без погодження із першим заступником Директора та заступником Директора Державного бюро розслідувань здійснювати повноваження передбачені п. п. 2, 6, 7, 9, 10, 11, 12, 13, 19 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань».

3. В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначив про те, що проаналізувавши зміст Регламенту реалізації повноважень Директором Державного бюро розслідувань, затвердженого Директором Державного бюро розслідувань Трубою Р.М. від 02. 03.2018 року, в частині п.п. 2, 6, 7, 8, 9, 10 розд. ІІ., встановив суперечність із Законом України «Про Державне бюро розслідувань». Відтак просить вжити заходів забезпечення позову з метою недопущення Директором Державного бюро розслідувань Трубою Р ОСОБА_2 М. порушень вимог законодавства.

4. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2019 року заяву про вжиття заходів забезпечення позову задоволено.

Зупинено дію п.п. 2, 6, 7, 8, 9, 10 розд. ІІ. Регламенту реалізації повноважень Директором Державного бюро розслідувань, затвердженого Директором Державного бюро розслідувань Трубою Р.М. від 02. 03.2018 року.

Заборонено Директору Державного бюро розслідувань Трубі Роману Михайловичу одноосібно без погодження із першим заступником Директора та заступником Директора Державного бюро розслідувань здійснювати повноваження, передбачені п. п. 2, 6, 7, 9, 10, 11, 12, 13, 19 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про Державне бюро розслідувань».

5. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2019 року скасовано ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2019 року. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання протиправним та скасування наказу відмовлено.

6. Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить його скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

7. Верховний Суд ухвалою від 09 вересня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2019 року у справі №640/6315/19 за позовом ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання протиправним та скасування наказу.

8. Відповідач відзиву на касаційну скаргу не надавав.

ІIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

9. Задовольняючи заяву про забезпечення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що прийняття оскаржуваного Регламенту порушують право позивача на безпеку, а також законний інтерес щодо забезпечення дії принципів верховенства права та законності в Україні.

10. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до порушень його прав, свобод та інтересів до винесення рішення у справі, або ж унеможливить чи утруднить виконання рішення у майбутньому.

11. Суд також зазначив, що позов не може бути забезпечено у спосіб, про який просить позивач, оскільки такий спосіб фактично підміняє собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

12. У касаційній скарзі касатор вказав, що суд апеляційної інстанції неправомірно поновив відповідачеві строк на подачу апеляційної скарги та зарахував судовий збір, що був сплачений за подання первинної апеляційної скарги, яку було повернуто.

13. Касатор також зазначив, що необґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції підтверджується тим, що у тексті оскаржуваної постанови від 01 серпня 2019 року вказано про неподання позивачем відзиву на апеляційну скаргу, хоча такий відзив міститься у матеріалах справи.

14. Заявник стверджує, що прийняття оскаржуваного Регламенту порушують його конституційне право на безпеку, а також законний інтерес щодо забезпечення дії принципів верховенства права та законності в Україні з огляду на ту обставину, що він являється членом ради громадського контролю при Державному бюро розслідувань

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

15. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

16. Аналізуючи доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів Верховного Суду дійшла наступних висновків.

17. За приписами ч. 1, 2 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

18. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

19. 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

20. 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

21. Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

22. Відповідно до частини 2 статті 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття забезпечення позову для заінтересованих осіб.

23. Відповідно до пункту 1 частини 1 та частини 2 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.

24. Згідно з частинами 1, 4, 5 та 6 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання.

25. Отже, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом, зокрема, зупинення дії індивідуального акта або нормативно-правового акта.

26. За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

27. В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування: або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі. А також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

28. При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

29. Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами.

30. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

31. У постанові Пленуму Вищого адміністративного суду від 06.03.2008 №2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" висвітлено позицію щодо вжиття заходів забезпечення позову в адміністративних справах, в якій зазначено, зокрема, що судам необхідно враховувати, що, згідно з ч. 3 та 4 ст. 117 КАС України, забезпечення позову в адміністративних справах допускається лише у двох формах: зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень чи його окремих положень, що оскаржуються; заборони вчиняти певні дії. В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

32. Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.

33. Водночас, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

34. Вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою звернення із позовом до суду стало прийняття Регламенту реалізації повноважень Директором Державного бюро розслідувань, затвердженого Директором Державного бюро розслідувань Трубою Р.М. від 02.03.2018 року.

35. Позивач оскаржує Регламент в частині п.п. 2, 6, 7, 8, 9, 10 розд. II з підстав того, що він суперечить нормам Закону України «Про Державне бюро розслідувань». Вказує, що даним Законом визначено перелік повноважень, реалізація яких Директором Державного бюро розслідувань потребує обов`язкового погодження із першим заступником та заступником Директора Державного бюро розслідувань. Проте, оскаржуваний Регламент даного застереження не містить.

36. Таким чином, на думку позивача, дія зазначених вище пунктів Регламенту порушує його право на безпеку, а також законний інтерес щодо забезпечення дії принципів верховенства права та законності в Україні. Відповідно, встановлене оскаржуваним регламентом правове регулювання прямо впливає на інтереси Позивача.

37. З цього приводу суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що відповідно до п. 1 Регламенту, цей Регламент затверджений на основі розділу ІІ Закону України «Про Державне бюро розслідувань», визначає організаційні засади реалізації повноважень Директора Державного Бюро розслідувань (далі - Бюро), умови їх погодження (подання) та реалізації з іншими посадовими (службовими) особами.

38. Як вбачається з матеріалів справи позивач не є службовою чи посадовою особою ДБР, а отже не є суб`єктом правовідносин, у яких застосовується чи буде застосовуватись оскаржуваний Регламент.

39. При цьому, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що зі змісту заяви позивача про забезпечення позову, а також зі змісту касаційної скарги не вдається можливим встановити обставин, що можуть свідчити про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист і поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

40. Касатором не наведено конкретних фактів порушення його прав, свобод або інтересів вказаним вище пунктами Регламенту, дію яких він просить зупинити, а також не обґрунтовано мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам.

41. Крім того, колегія суддів погоджується з твердженням суду апеляційної інстанції, що позов не може бути забезпечений у спосіб, заявлений позивачем, оскільки такий спосіб фактично підміняє собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті. Правова оцінка питань протиправності положень Регламенту реалізації повноважень Директором Державного бюро розслідувань підлягають з`ясуванню під час розгляду справи по суті та оцінці доводам позовної заяви під час розгляду даної справи.

42. З урахуванням вищенаведеного колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків, викладених у оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції, а тому у задоволенні касаційної скарги слід відмовити.

43. Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

44. З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

45. Зважаючи на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

46. Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,-

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2019 року по справі №640/6315/19 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

О.В. Калашнікова

О.А. Губська

А.Г. Загороднюк ,

Судді Верховного Суду