ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2020 року

Київ

справа №260/1118/18

адміністративне провадження №К/9901/10568/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів - Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Закарпатській області на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2019 року (судді Гудима Л.Я., Довгополова О.М., Шинкар Т.І.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області (далі - відповідач), в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ ГУНП в Закарпатській області від 05 жовтня 2018 року № 1965 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників Ужгородського ВП ГУНП", яким вирішено звільнити з служби в поліції старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції Ужгородського відділу поліції ГУ Національної поліції в Закарпатській області капітана поліції ОСОБА_1, відповідно до пункту 8 статті 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ;

- визнати незаконним та скасувати наказ ГУНП в Закарпатській області від 08 жовтня 2018 року № 210 о/с, яким, відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» звільнено старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції Ужгородського відділу поліції ГУ Національної поліції в Закарпатській області капітана поліції ОСОБА_1 з 09 жовтня 2018 року;

- поновити капітана поліції ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції Ужгородського відділу поліції ГУ Національної поліції в Закарпатській області;

- стягнути з ГУНП в Закарпатській області грошове забезпечення за час вимушеного прогулу до дня поновлення на роботі.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що його звільнення зі служби в поліції за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) є незаконним з огляду на те, що зазначені підстави для звільнення не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки неправомірної вигоди він не вимагав та не отримував.

Крім того, вказував, що на день видачі наказу про накладення дисциплінарного стягнення, вина у вчиненні кримінального правопорушення обвинувальним вироком суду не підтверджена, а притягнення його до дисциплінарної відповідальності є передчасним. Крім цього, службові особи поліції не наділені правом надавати оцінку даним обставинам, та відповідно робити висновки про вину особи чи причетність до кримінально-караних дій, доки вина не буде доведена у встановленому порядку вироком суду.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивача правомірно притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції, оскільки позивачем вчинено дисциплінарний проступок, який компрометує його як поліцейського та дискредитує поліцію в цілому, що підтверджено висновком службового розслідування.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2019 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано, та прийнято нову, якою адміністративний позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 05 жовтня 2018 року № 1965 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників Ужгородського ВП ГУНП» в частині звільнення зі служби в поліції старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції Ужгородського відділу поліції ГУ Національної поліції в Закарпатській області капітана поліції ОСОБА_1 , відповідно до пункту 8 статті 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ. Визнано незаконним та скасувано наказ Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 08 жовтня 2018 року № 210 о/с, яким, відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» звільнено старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції Ужгородського відділу поліції ГУ Національної поліції в Закарпатській області капітана поліції ОСОБА_1 з 09 жовтня 2018 року.

Поновлено ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції Ужгородського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області з 09 жовтня 2018 року. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в розмірі 60 565, 32 грн.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що висновок службового розслідування від 04 жовтня 2018 року фактично відтворює текст фабули кримінального звинувачення позивача у злочині, передбаченому частиною третьою статті 368 КК України, та містить лише опис скоєного позивачем діяння, яке було предметом кримінального провадження (отримання неправомірної вигоди). Ознак будь-якого іншого діяння, яке б підпадало під ознаки саме дисциплінарного проступку, та мало б наслідком настання дисциплінарної відповідальності, висновок службового розслідування не містить.

На переконання апеляційного суду в матеріалах справи відсутнє рішення суду, яким би позивача було визнано винним у вчиненні такого кримінального правопорушення та яке б набрало законної сили, що суперечить принципу презумпції невинуватості, регламентованому частиною першою статті 62 Конституції України.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що з урахуванням приписів частини першої статті 62 Конституції України, у даному випадку має місце підозра, висунута позивачу за фактом вчинення кримінального правопорушення, та відсутні достатні й необхідні правові підстави вважати, що в діях позивача наявний склад дисциплінарного проступку у вигляді порушення службової дисципліни передбаченого Дисциплінарним статутом ОВС України та розділом VI «Правил етичної поведінки» Закону України «Про запобігання корупції».

Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірні накази відповідача прийняті за відсутності належних доказів факту вчинення позивачем реально визначеного дисциплінарного проступку та без доведення його вини, що є підставою для їх скасування, та поновлення позивача на службі із стягненням грошового забезпечення за час вимушеного прогулу

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг.

Головне управління Національної поліції в Закарпатській області у касаційній скарзі вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати повністю та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач зазначив, що незавершеність кримінального розслідування та відсутність обвинувального вироку у кримінальному провадженні відносно позивача не є підставою відсутності у діях позивача порушення службової дисципліни, з огляду на те, що закриття кримінального провадження або виправдання позивача за наслідком розгляду кримінального провадження може свідчити лише про відсутність у його діях складу злочину, передбаченого нормами Кримінального кодексу України, та ніяк не спростовує факт вчинення позивачем дисциплінарного проступку у вигляді порушення службової дисципліни, встановленого висновком службового розслідування.

Тому, вважав, що ГУНП в Закарпатській області правомірно притягнуло позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції у зв`язку з вчиненням ним дисциплінарного проступку, який компрометує його як поліцейського та дискредитує поліцію в цілому.

При цьому вказував на аналогічну правову позицію викладену у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року справа №810/2073/16, від 12 квітня 2018 року справа № 815/3636/15.

Також у касаційній скарзі вказував на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року справа №810/2073/16, яким визначено, що вчинення навіть одного проступку, який ганьбить звання офіцера поліції, нівелює всі попередні заслуги поліцейського, оскільки дискредитує не лише особу поліцейського, а й поліцію в цілому, як орган, що служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Позиція інших учасників справи.

Від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу позивача, в якому він просить відмовити в її задоволенні в повному обсязі, та залишити без змін постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2019 року.

Рух касаційної скарги

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено наступний склад суду: судді - доповідача Шарапи В.М., суддів: Бевзенка В.М. Данилевич Н.А.,

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Закарпатській області на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2019 року.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 12 червня 2019 року № 721/0/78/19 призначено повторний автоматизований розподіл, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Шарапи В.М.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено наступний склад суду: судді - доповідача Загороднюка А. Г., суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 06 лютого 2020 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.

Наказом ГУНП в Закарпатській області "Про призначення судового розслідування" від 27 вересня 2018 року № 1905 призначено службове розслідування по факту вимагання та отримання неправомірної вигоди працівниками поліції.

Службове розслідування проводилось відповідно до Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 12 березня 2013 року № 230.

Відповідно до акту про відмову від надання пояснення від 27 вересня 2018 року № 1919/106/22018 вбачається, що у ході проведення службового розслідування ОСОБА_1 відмовився надати пояснення з приводу отримання неправомірної вигоди.

28 вересня 2018 року Ужгородським міськрайонним судом ОСОБА_1 обрано міру запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту у період доби з 20.00 до 08.00 години.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 28 вересня 2018 року ОСОБА_1 відсторонений від виконання службових обов`язків строком на два місяці - по 25 листопада 2018 року включно.

Про результати службового розслідування складено висновок від 04 жовтня 2018 року, який затверджений начальником ГУНП в Закарпатській області полковником поліції Стефанишин Р.І.

На підставі встановлених службовим розслідуванням фактів, наказом ГУНП в Закарпатській області "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників Ужгородського ВП ГУНП" від 05 жовтня 2018 року за № 1965, за порушення вимог статей 1, 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, затвердженого Законом України від 22 лютого 2006 року № 3460-VI, статті 18 Закону України "Про Національну поліцію", Закону України "Про запобігання корупції", наказу МВС України від 09 листопада 2016 року № 1179 "Про затвердження Правил етичної поведінки поліцейських", що призвело до скоєння вчинку ОСОБА_1 , який компрометує його як поліцейського та дискредитує поліцію в цілому та проявилося у вимаганні та отриманні неправомірної вигоди у розмірі 28000 гривень від гр. ОСОБА_3 за непритягнення гр. ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності, старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції Ужгородського відділу поліції ГУ Національної поліції в Закарпатській області капітана поліції ОСОБА_1 , відповідно до пункту 8 статті 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України рекомендовано звільнити зі служби в поліції.

Наказом ГУНП в Закарпатській області від 08 жовтня 2018 року № 210 о/с реалізовано наказ від 05 жовтня 2018 року та звільнено капітана поліції ОСОБА_1 - старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції Ужгородського відділу поліції ГУ Національної поліції в Закарпатській області, зі служби в поліції відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) з 09 жовтня 2018 року.

Не погоджуючись з наказами позивач звернувся до суду.

Релевантні джерела права й акти їх застосування.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктами 1 та 2 частини 1 статті 18 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський зобов`язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва.

Згідно з частинами першою та другою статті 19 Закону України «Про Національну поліцію», у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Відповідно до частини 1 статті 64 Закону України «Про Національну поліцію» особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: "Я, (прізвище, ім`я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки".

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Пунктом 4 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

За змістом пункту 9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» до набрання чинності Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції» поширено на поліцейських дію Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України».

Відповідно до статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 № 2337-VIII, (далі - Дисциплінарний статут) дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.

Службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України "Про Національну поліцію", зобов`язує поліцейського:

1) бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України;

2) знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов`язки;

3) поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню правопорушень;

4) безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону;

5) вживати заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов`язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника;

6) утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України;

7) утримуватися від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини;

8) знати і виконувати заходи безпеки під час несення служби, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку;

9) підтримувати рівень своєї підготовки (кваліфікації), необхідний для виконання службових повноважень;

10) берегти службове майно, забезпечувати належний стан зброї та спеціальних засобів;

11) поважати честь і гідність інших поліцейських і працівників поліції, надавати їм допомогу та стримувати їх від вчинення правопорушень;

12) дотримуватися правил носіння однострою та знаків розрізнення;

13) сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлені порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками поліції;

14) під час несення служби поліцейському заборонено перебувати у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп`яніння.

Згідно із статтею 11 Дисциплінарного статуту за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

За вчинення адміністративних правопорушень поліцейські несуть дисциплінарну відповідальність відповідно до цього Статуту, крім випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до статті 12 Дисциплінарного статуту дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

Відповідно до статті 13 Дисциплінарного статуту До поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.

Згідно із статтею 14 Дисциплінарного статуту Службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.

Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків.

Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.

Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.

Правила етичної поведінки поліцейського, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09 листопада 2016 №1179.

Відповідно до пункту 1 розділу ІІ вказаних Правил під час виконання службових обов`язків поліцейський повинен неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського.

Відповідно до частини 1 статті 64 Закону України «Про Національну поліцію» особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: "Я, (прізвище, ім`я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки".

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Акцентуючи увагу на тому, що Закон України «Про Національну поліцію» виокремлює зазначені підстави для звільнення зі служби в поліції, Верховний Суд має на меті звернути увагу на те, що вчинення поліцейським діяння, за яке передбачено одночасно різні види юридичної відповідальності, зокрема дисциплінарну, кримінальну та/або адміністративну, не у всіх випадках ставить їх у залежність одне від одного.

Отже, такі підстави для звільнення зі службі в поліції, як притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення, не слід ототожнювати із підставами для притягненням до дисциплінарної відповідальності.

Щодо останньої, то види дисциплінарних стягнень, які можуть застосовуватися до поліцейських, установлені у статті 12 Дисциплінарного статуту. Підставою для застосування цих стягнень є вчинення дисциплінарних проступків, а саме невиконання чи неналежне виконання службової дисципліни. Ці обставини, як і причини та умови, що їх зумовили, а також ступінь вини поліцейського, з`ясовуються під час службового розслідування, за наслідками якого начальник вирішує питання щодо наявності чи відсутності у діянні поліцейського складу дисциплінарного проступку, та, відповідно, вирішує питання щодо наявності чи відсутності підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, обґрунтовуючи при цьому своє рішення у відповідному наказі, у тому числі в частині обрання виду стягнення.

Адміністративний суд у силу вимог частини третьої статті 2 КАС України в порядку судового контролю за рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єктів владних повноважень повинен дослідити, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, розсудливо, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, пропорційно тощо. У той же час адміністративний суд не наділений повноваженнями щодо прямої чи опосередкованої оцінки правильності кримінально-правової чи адміністративно-правової кваліфікації діяння чи інших аспектів відповідного провадження.

Суб`єкт владних повноважень, своєю чергою, повинен довести суду правомірність свого рішення належними, допустимими та достатніми доказами, зокрема, матеріалами службового розслідування тощо. При цьому саме лише відтворення у висновку службового розслідування фабули певного правопорушення не є достатнім для того, щоб уважати такий висновок обґрунтованим, як і ухвалене на підставі нього рішення. Обставини подій, що стали підставою для призначення службового розслідування, мають бути підтверджені й оцінені в сукупності з іншими зібраними під час службового розслідування доказами.

Стосовно правової оцінки правильності та обґрунтованості рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності, то така повинна фокусуватися насамперед на такому:

- чи прийнято рішення у межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлені Конституцією та законами України;

- чи дійсно у діянні особи є склад дисциплінарного порушення;

- чи є встановлені законом підстави для застосування дисциплінарного стягнення;

- чи є застосований вид стягнення пропорційним (співмірним) із учиненим діянням.

При цьому слід ураховувати, що звільнення у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби не пов`язано із кримінально-правовою, цивільно-правовою чи адміністративно-правовою кваліфікацією тих самих діянь, які водночас стали підставою для ініціювання службового розслідування.

Вирішення питання про правомірність притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності передбачає необхідність з`ясувати саме наявність складу дисциплінарного проступку в його діяннях.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод притягнення особи до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, що встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися під кутом зору правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis рішення Європейської комісії з прав людини від 06.10.1982 у справі «X.v.Austria» про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis рішення Європейської комісії з прав людини від 07.10.1987 у справі «C.v.the» про неприйнятність заяви № 11882/85).

Також гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11.02.2003 у справі «Ringvold v. Norway», заява № 34964/97). Відтак, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено висновком службового розслідування, 26 вересня 2018 року працівниками Закарпатського управління ДВБ Національної поліції України спільно з прокуратурою Закарпатської області у рамках кримінального провадження № 42018070000000274 від 13 липня 2018 року, відкритого за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 14, частиною третьою статті 368 КК України на перехресті вулиць Собранецької та Митної в Ужгороді у власному автомобілі марки "Фольцваген-Гольф" з номерним знаком Польської Республіки був затриманий старший дільничний офіцер поліції сектору превенції Ужгородського відділу поліції ГУЕП в Закарпатській області капітан поліції ОСОБА_1, який спільно з гр. ОСОБА_6 , вимагали та отримали неправомірну вигоду у розмірі 28000 гривень від гр-ки ОСОБА_7 , за непритягнення її чоловіка ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 125 КК України. У ході проведення огляду місця події у ОСОБА_1 в присутності понятих вилучено грошові кошти в сумі 14000 гривень. ОСОБА_1 затримано у порядку статті 208 КПК України та поміщено в ІТТ № 1 ГУНП. Відділом інспекції з особового складу спільно з Закарпатським управлінням ДВБ Національної поліції України призначено службове розслідування.

Таким чином, зазначена подія, що проявилася у вимаганні та отриманні ОСОБА_1 неправомірної вигоди від гр. ОСОБА_3 стала наслідком його низьких ділових та моральних якостей, недотримання ним вимог статей 1,7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, ігнорування Закону України «Про Національну поліцію» та Правила етичної поведінки поліцейського, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09 листопада 2016 №1179.

Законодавець висуває підвищені вимоги до поліцейського, що пов`язано з особливим статусом Національної поліції, а також спрямованістю діяльності поліції на служіння суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, підтримання публічної безпеки і порядку. У свою чергу, недотримання поліцейським вищезазначених вимог є дисциплінарним проступком, за вчинення якого до порушника застосовуються заходи дисциплінарного стягнення.

Виходячи з правового регулювання спірних відносин, позивач, у силу своїх службових обов`язків, зобов`язаний не допускати зв`язків, що ганьблять звання працівника поліції або підривають авторитет поліції, інших відносин, які носять корисливий або протиправний характер.

З огляду на встановленні службовим розслідуванням обставини, суд приходить до висновку про те, що відповідачем правильно кваліфіковано дії позивача як вчинення дисциплінарного проступку.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки матеріалами службового розслідування встановлено факт порушення позивачем службової дисципліни, тому при прийнятті оскаржуваних наказів відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, встановлений законом.

Крім того, під час проведення службового розслідування позивачу було запропоновано надати пояснення, але останній від надання таких пояснень відмовився.

Таким чином, враховуючи тяжкість проступку, наслідки проступку, які, як правильно зазначив відповідач, фактично підривають довіру та авторитет до органів Національної поліції, колегія суддів вважає правомірним притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції.

Посилання позивача на порушення статті 62 Конституції України є необґрунтованими, оскільки суд не вирішує питання обґрунтованості такого обвинувачення в межах кримінального провадження.

Застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення є правомірним і пропорційним. Дисциплінарний проступок позивача виявився у недотриманні принципів діяльності поліцейського та вчиненні дій не сумісних з вимогами, що пред`являються до професійно-етичних якостей поліцейських. Така оцінка відповідача пов`язана із діями, які були виявлені під час досудового розслідування в рамках кримінального провадження.

Доводи касаційної скарги, стосовно того, що вироку суду про визнання його винним у інкримінованому йому кримінальному правопорушенні не було колегія суддів Верховного Суду відхиляє, оскільки, як вірно було встановлено судом першої інстанції, позивача звільнено не за вчинення злочину, а за порушення службової дисципліни.

Законодавець розрізняє окремі види юридичної відповідальності поліцейського за вчинення протиправних діянь, зокрема, у розрізі кримінально-правого та дисциплінарно-правового аспектів.

Кримінальна відповідальність поліцейського настає у випадках вчинення ним кримінального правопорушення, а порядок застосування такого виду юридичної відповідальності визначено Кримінальним процесуальним кодексом України.

Натомість, як визначено частиною 2 статті 19 Закону України «Про Національну поліцію» підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Дисциплінарна та кримінальна відповідальність поліцейського є окремими видами юридичної відповідальності, порядок та підстави притягнення поліцейських до конкретного виду юридичної відповідальності здійснюється за окремими процедурами, урегульованими різними нормативно-правовими актами.

Поняття «службова дисципліна» містить в собі не лише обов`язок особи належним чином виконувати свої службові обов`язки, а і обов`язок дотримуватися положень чинного законодавства України та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів Верховного Суду вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про неправомірність накладення на позивача дисциплінарного стягнення у виді звільнення з займаної посади, у зв`язку із відсутністю факту вчиненого ним діяння, оскільки такий спростовується висновком службового розслідування.

Таким чином, на позивача правомірно накладено дисциплінарне стягнення у виді звільнення з займаної посади, у зв`язку із наявністю факту вчиненого ним діяння, тому відсутні підстави для поновлення позивача на службі в органах Національної поліції.

Верховний Суд враховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням статті 6 Конвенції притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, що встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися під кутом зору правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 06.10.1982 у справі «X. v. Austria» про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 07.10.1987 у справі «C. v. the United Kingdom» про неприйнятність заяви № 11882/85).

Гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11.02.2003 у справі «Ringvold v. Norway», заява № 34964/97). Відтак, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що при прийнятті оскаржуваних наказів відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлений законом, добросовісно та розсудливо, з урахуванням всіх обставин справи, а тому відсутні підстави для визнання протиправними та скасування спірних наказів.

Оскільки позовні вимоги про поновлення позивача на посаді та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимог про скасування наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення зі служби, відтак підстави для їх задоволення також відсутні.

Така правова позиція узгоджується з висновком Верховного Суду, який викладений у постанові від 10 жовтня 2019 року справа №815/2443/16, постанові від 04 грудня 2019 року справа №824/355/17-а.

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішеня виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які належним чином перевірені судом першої інстанції.

Оскаржуване судове рішення не відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії» (Віііг Тоща V. Зраіп) серія А. 303-А; пункт 29).

Відповідно до статті 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Викладені в касаційній скарзі відповідача доводи щодо помилковості висновку суду апеляційної інстанцій підтвердилися під час розгляду даної справи в порядку касаційного провадження.

За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанцій про відмову у задоволенні позову.

Стаття 352 КАС України визначає підстави для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції повністю або частково та залишення в силі судового рішення суду першої інстанції у відповідній частині

Відповідно до частини першої статті 352 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 352 КАС України, касаційну скаргу позивача необхідно задовольнити, касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2019 року та залишити в силі рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції - задовольнити.

Скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2019 року.

Залишити в силі рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач: А.Г. Загороднюк

Судді Л.О. Єресько

В.М. Соколов