Історія справи

Ухвала КАС ВП від 05.11.2018 року у справі №816/1266/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 лютого 2019 року

м. Київ

справа №816/1266/16

адміністративне провадження №К/9901/33571/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мороз Л.Л.,

суддів: Гімона М.М., Стародуба О.П.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу № 816/1266/16

за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України (далі - Міноборони) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою представника Міноборони - Мазур Любові Борисівни

на постанову Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 грудня 2016 року, ухвалену у складі головуючого судді Маханькова О.В. та

ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Перцової Т.С., суддів Дюкарєвої С.В., Жигилія С.П., -

ВСТАНОВИВ:

08 серпня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати незаконним рішення Комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 03 червня 2016 року, затверджене Міноборони 11 червня 2016 року, про відмову в призначенні ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги;

- зобов'язати Міноборони провести повторний розгляд звернення ОСОБА_2 з урахуванням усіх об'єктивних обставин та прийняти рішення про призначення одноразової грошової допомоги і направити його до Департаменту фінансів Міноборони для виконання.

Позов ОСОБА_2 обґрунтував, зокрема, тим, що йому було незаконно відмовлено у призначення і виплати йому одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням II групи інвалідності, отриманої внаслідок виконання обов'язків військової служби, в зв'язку з чим порушено його законне право.

Крюківський районний суд м. Кременчука Полтавської області постановою від 23 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року, задовольнив позовні вимоги.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що право позивача на отримання одноразової грошової допомоги по інвалідності встановлено статтею 16 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII), наявність у позивача такого права підтверджена постановою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області, що набрала законної сили у справі № 537/1503/15-а.

При цьому апеляційний суд вказав на те, що норми частини другої статті 16 2011-XII та пункту 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975) пов'язують набуття права на отримання одноразової грошової допомоги з моментом настання підстав для отримання цієї допомоги - встановленням групи інвалідності внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, а не з моментом звільнення з військової служби, як помилково стверджує відповідач по справі. Крім того, таке право виникає і в тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня звільнення особи зі служби, але внаслідок захворювання або одержання каліцтва ячи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження.

03 квітня 2017 року представник Міноборони звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 грудня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року, ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована, зокрема тим, що позивач звільнений з військової служби до прийняття і введення в дію правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із інвалідністю, тому на позивача не може бути поширено положення статті 16 Закону № 2011-XII в редакції Закону України від 03 листопада 2006 року № 328-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб».

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 31 травня 2017 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував 15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Пунктом 4 частини першої розділу VII Перехідних положень КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частини третя статті 3 КАС України).

Касаційний адміністративний суд заслухав у попередньому судовому засіданні доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін, з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

У справі, яка розглядається суди встановили, що ОСОБА_2 проходив дійсну військову службу з 14 листопада 1972 року по 15 січня 1995 року, в тому числі в діючій армії з 13 жовтня 1984 року по 31 жовтня 1986 року у Демократичній Республіці Афганістан, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями довідки Полтавського обласного військового комісаріату від 30 січня 2013 року №ВФСЗ/25 та військового квитка від 23 січня 1995 року НОМЕР_1 (а.с.43-48, 50).

З 31 липня 2013 року ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності безтерміново з причини мінно-вибухової травми, поранення і захворювання, які пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в районах, де велись бойові дії, що підтверджується копією Довідки до Акта огляду МСЕК серії 10 ААА №171857 (а.с.39).

Після встановлення інвалідності ОСОБА_2 звертався до Кременчуцького об'єднаного військового комісаріату із заявою про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги. 03 лютого 2016 року Кременчуцьким об'єднаним міським військовим комісаріатом надіслано заяву ОСОБА_2 на виплату одноразової грошової допомоги Полтавському обласному військовому комісаріату.

05 лютого 2016 року листом за вих.№10/47 Полтавський обласний військовий комісаріат повідомив Військового комісара Кременчуцького ОМВК про повернення документів старшого прапорщика у відставці ОСОБА_2 без реалізації, що слугувало підставою для звернення позивача до суду з позовом до Полтавського обласного військового комісаріату.

Постановою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 21 березня 2016 року у справі № 537/1503/16-а, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року, задоволено позов ОСОБА_2 до Полтавського обласного військового комісаріату про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити певні дії:

- визнано незаконним рішення Полтавського обласного військового комісаріату від 05 лютого 2016 року про відмову у складанні висновку щодо можливості виплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням 31 липня 2013 року ІІ групи інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби;

- зобов'язано Полтавський обласний військовий комісаріат повторно, з додержанням вимог пункту 7 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499 (далі - Порядок № 499), розглянути заяву ОСОБА_2 щодо виплати одноразової грошової допомоги та подати головному розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги (а.с.15-22).

12 травня 2016 року Полтавським обласним військовим комісаріатом на виконання судових рішень у справі № 537/1503/16-а було подано до Департаменту фінансів Міноборони висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_2, разом з копіями постанови Крюківського районного суду м. Кременчука від 21 березня 2016 року та ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року по справі № 537/1503/16-а, довідки МСЕК від 06 серпня 2013 року, витягу ЦВЛК № 1597 від 01 липня 2013 року, акта судово-медичного дослідження № 341, військового квитка серії МН № 2986243, витягу з наказу командира військової частини 31642 від 29 листопада 1994 року № 56, розрахункової книжки, довідки Полтавського ОВК від 30 січня 2013 року № ВФСЗ/25, паспорту та картки платника податків позивача (а.с.37-52).

Рішенням комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, оформленим протоколом № 45 від 03 червня 2016 року, ОСОБА_2 відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, з посиланням на те, що на день звільнення позивача діяла стаття 16 Закону № 2011-XII, яка передбачала державне обов'язкове особисте страхування та не передбачала виплату одноразової грошової допомоги (а.с.37).

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу як інваліду ІІ групи.

Частиною другою статті 16 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) було закріплено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

На виконання вказаної норми Закону № 2011-ХІІ Кабінетом Міністрів України постановою від 28 травня 2008 року № 499 було затверджено Порядок № 499, пунктом 2 якої визначено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, що сталися після 1 січня 2007 року, здійснюється згідно з Порядком, затвердженим цією постановою.

Частиною першою статті 16 Закону (в редакції, чинній на час звернення позивача за виплатою) встановлено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Частиною другою наведеної норми передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.

Відповідно до частини дев'ятої статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, прийнятою відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ, затверджено Порядок № 975).

При цьому, пунктом 2 наведеної Постанови установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:

допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку № 499, Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 році № 284, і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 року № 1331;

допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Відповідно до пункту 3 Порядку №975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:

у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;

у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Отже, на час подання позивачем заяви про виплату одноразової грошової допомоги було визначено, що моментом виникнення права є дата встановлення інвалідності, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент встановлення позивачу ІІ групи інвалідності, а саме Закон № 2011-ХІІ, в редакції Закону України від 03 листопада 2006 року № 328-V, яка діяла з 01 січня 2007 року до 01 січня 2014 року та Порядок № 499.

Системний аналіз наведених правових норм (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) дає підстави зробити висновок, що застосування статті 16 Закону № 2011-ХІІ, пов'язується не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому інвалідності внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби.

Згідно з підпунктом 2 пункту 2 Порядку (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, - 24-місячного грошового забезпечення - інвалідам II групи, а у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби - у розмірі 30-місячного грошового забезпечення - інвалідам II групи.

Отже, оскільки ІІ група інвалідності позивача була установлена позивачу 31 липня 2013 року, то виплата одноразової грошової допомоги повинна здійснюватись на підставі нормативно - правових актів, які були чинні на момент встановлення позивачу інвалідності.

Таким чином, позивач набув право на отримання одноразової допомоги з моменту встановлення йому групи інвалідності.

Аналогічна правова позиція вкладена в постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 288/349/17.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про протиправність рішення відповідача щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги позивачу.

Доводи відповідача про те, що нова редакція (з 01 січня 2007 року) Закону № 2011-ХІІ не поширюється на позивача є безпідставними, оскільки отримання одноразової грошової допомоги на підставі статті 16 Закону № 2011-ХІІ діюче законодавство пов'язує не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому тієї чи іншої групи інвалідності, що впливає на розмір такої допомоги.

Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Касаційний адміністративний суд виходить з такого, що всі аргументи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом апеляційної інстанції, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.

Як зазначено у частині четвертій статті 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Враховуючи наведене, Касаційний адміністративний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судами попередніх інстанцій оскаржуваних рішень і погоджується з їх висновками у справі, якими доводи скаржника відхилено.

Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника Міністерства оборони України - Мазур Любові Борисівни залишити без задоволення.

Постанову Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 грудня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2017 року у справі № 816/1266/16 - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

М.М. Гімон

О.П. Стародуб ,

Судді Верховного Суду