Історія справи

Ухвала КАС ВП від 06.11.2019 року у справі №233/477/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 листопада 2019 року

Київ

справа №233/477/17

адміністративне провадження №К/9901/21042/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Желєзного І. В., судді Коваленко Н. В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 233/477/17

за позовом ОСОБА_1

до Костянтинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області

про визнання рішень незаконними та зобов'язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області

на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року (постановлену у складі колегії: головуючого судді Міронової Г. М., суддів Арабей Т. Г., Геращенка І. В. ),

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Позивач 06 лютого 2017 року звернувся до суду з позовом до Костянтинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому, з урахуванням уточнень, просив:

- визнати рішення Комісії з питань підтвердження пільгового стажу при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області від 30 грудня 2016 року № 62/534 та рішення Костянтинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 04 січня 2017 року незаконними та скасувати їх;

зобов'язати Костянтинівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області призначити йому пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б " статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 28 жовтня 2016 року з урахуванням пільгового стажу роботи за Списком № 2 з 09 січня 1980 року по 12 грудня 1990 року на посаді "шліфувальника скловиробів", з 03 грудня 1990 року по 14 вересня 1992 року на посаді "полірувальника скла" в Костянтинівському державному підприємстві "Завод "Автоскло" ім. К. Т. Бондарева", з 07 березня 1993 року по 30 липня 1993 року на посаді "фацетника" в ТОВ ЕПП "Кабіна ", з 01 серпня 1993 року по 01 жовтня 1994 року в МПП "ДІАЛ" на посаді "Фацетника ", з 01 жовтня 1994 року по 12 березня 2001 року в МПП "ВНЛ" на посаді "Фацетника".

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 20 липня 2017 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано рішення Костянтинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 04 січня 2017 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пільгової пенсії. Зобов'язано Костянтинівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву позивача від 19 жовтня 2016 року про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком щодо наявності пільгового стажу за Списком № 2 в періоди роботи з 03 грудня 1990 року по 14 вересня 1992 року на посаді "полірувальника скла" в Костянтинівському державному підприємстві "Завод "Автоскло" ім. К. Т. Бондарєва", з 01 березня 1993 року по 30 липня 1993 року на посаді "фацетника" в ТОВ ЕПП "Кабіна", з 01 серпня 1993 року по 01 жовтня 1994 року на посаді "фацетника" в МПП "Діал", з 01 жовтня 1994 року по 12 березня 2001 року на посаді "фацетника скла" в МПП "ВНЛ". В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 20 липня 2017 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Костянтинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, Головного Управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання рішень незаконними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано рішення Комісії з питань підтвердження пільгового стажу при головному Управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області від 30 грудня 2016 року № 62/534 та рішення Костянтинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 04 січня 2017 року неправомірними та скасовано їх.

Зобов'язано Костянтинівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області зарахувати до пільгового стажу роботи за Списком № 2 ОСОБА_1 період його роботи за Списком № 2 з 09 січня 1980 року по 02 грудня 1990 року на посаді "шліфувальника скловиробів" у Костянтинівському державному підприємстві "Завод "Автоскло" імені К. Т. Бондарєва". Зобов'язано Костянтинівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19 жовтня 2016 року про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням пільгового стажу за Списком № 2 періоду його роботи з 09 січня 1980 року по 02 грудня 1990 року на посаді "шліфувальника скловиробів" в Костянтинівському державному підприємстві "Завод "Автоскло" ім.

К. Т. Бондарева". В решті позовних вимог відмовлено.

Постановляючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив часткове порушення норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим постанова підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга надійшла до суду 03 листопада 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 233/477/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Суддя-доповідач ухвалою від 05 листопада 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу № 233/477/17 та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 06 листопада 2019 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів, встановлено, що позивач у зв'язку з досягненням пенсійного віку 19 жовтня 2016 року подав заяву до Костянтинівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б " статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

У зв'язку з припиненням господарської діяльності Костянтинівським державним підприємством "Завод "Автоскло" ім. К. Т. Бондарєва" за судовим рішенням, документи для підтвердження факту пільгової роботи ОСОБА_1 за Списком № 2 на посаді шліфувальника скловиробів ручним способом з 09 січня 1980 року по 02 грудня 1990 року були направлені до Комісії з питань підтвердження стажу роботи на пільгових умовах при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Рішенням Комісії з питань підтвердження пільгового стажу при Головному управлінні Пенсійного фонду України від 30 грудня 2016 року № 62/534 ОСОБА_1 було відмовлено у зарахуванні до стажу за пунктом "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" періоду роботи з 09 січня 1980 року по 02 грудня 1990 року на посаді "шліфувальника скловиробів" в Костянтинівському державному підприємстві "Завод "Автоскло" ім. К. Т. Бондарєва", у зв'язку з відсутністю цієї посади у Списку № 1173 від 22 серпня 1956 року.

На підставі зазначеного рішення 04 січня 2017 року Костянтинівським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області було також винесено рішення про відмову в призначенні пільгової пенсії за віком. Зазначене рішення мотивоване тим, що позивач не має достатнього пільгового стажу за Списком № 2.

Згідно розрахунку стажу відповідача пільговий стаж позивача становить 0 років 2 місяці 10 днів.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу відповідач обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права прийняв постанову про часткове задоволення позову.

Відповідач зазначає, що посада, на якій працював позивач, не віднесена до Списку виробництв, цехів, професій і посад, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах й в пільгових розмірах, затвердженого наказом ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року № 1173 (чинного в період роботи позивача) та не дає права на призначення пенсії відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення"; до цього ж, первинні документи по підприємству відсутні, а тому перевірити достовірність та відомості зазначені в довідці особливий характер роботи від 08 червня 2004 року, на яку посилається суд та яка викликає сумнів, не має можливості. Не зважаючи на це, судом першої інстанції було частково задоволено позовні вимоги, а судом апеляційної інстанції залишено рішення суду першої інстанції без змін.

Від позивача відзиву або заперечень на касаційну скаргу відповідача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 3 статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини 4 статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року відповідає, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Норми матеріального права в цій справі суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Положенням частини першої статті 9 Закону № 1058 встановлено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Стаття 4 Закону № 1058 зазначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Згідно з абзацом 1 пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058 (в редакції що діяла на момент виникнення спірних відносин), пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Статтею 100 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788 (далі - Закон № 1788) передбачено, що особам, які працювали до введення в дію Статтею 100 Закону України "Про пенсійне забезпечення" на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених раніше діючим законодавством, пенсії за віком призначаються на таких умовах: а) особам, які мають на день введення в дію Статтею 100 Закону України "Про пенсійне забезпечення" повний стаж на зазначених роботах, що давав право на пенсію на пільгових умовах, пенсії в розмірах, передбачених Статтею 100 Закону України "Про пенсійне забезпечення", призначаються відповідно до вимог за віком і стажем, встановлених раніше діючим законодавством; б) особам, які не мають повного стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, вік, необхідний для призначення пенсії відповідно до статті 12, знижується пропорційно наявному стажу в порядку, передбаченому Статтею 100 Закону України "Про пенсійне забезпечення", виходячи з вимог цього стажу, встановлених раніше діючим законодавством.

Відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (в редакції, що діяла на момент звернення позивача за призначенням пенсії) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників (461-2016-п), затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу роботи: з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років у чоловіків і не менше 21 року у жінок.

Працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування": чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи.

Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно п. 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29 липня 1993 року № 58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.

Пунктом 2.4 Інструкції визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Так, з трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 судом апеляційної інстанції встановлено, що він з 09 січня 1980 року по 02 грудня 1990 року працював на посаді "шліфувальника скловиробів", з 03 грудня 1990 року по 14 вересня 1992 року на посаді "полірувальника скла" на Костянтинівському заводі "Автоскло", з 01 березня 1993 року по 30 липня 1993 року на посаді "фацетника" в ТОВ ЕПП "Кабіна ", з 01 серпня 1993 року по 01 жовтня 1994 року в МПП "ДІАЛ" на посаді "фацетника ", з 01 жовтня 1994 року по 12 березня 2001 року в МПП "ВНЛ" на посаді "фацетника", з 04 липня 2016 року по 13 вересня 2016 року працював на посаді "шліфувальник скловиробів" на КДНВП "Кварсит".

Також, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено наступне.

У 1989 році Костянтинівський завод "Автоскло" перейменовано у Виробниче об'єднання "Автоскло" згідно наказу від 21 грудня 1988 року № 1057.

У 1999 році створено Державне підприємство "Завод "Автоскло", якому присвоєно ім'я К. Т. Бондарєва згідно постанови КМУ № 1333 від 22 липня 1999 року.

Записи про спірні періоди роботи у 1980-1990 роках засвідчені відповідною печаткою підприємств і дефектів їх вчинення не мають.

Отже, факт роботи позивача у період з 09 січня 1980 року по 02 грудня 1990 року підтверджується відомостями трудової книжки, які були внесені відповідно до діючого законодавства.

Відповідно до пункту 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

В уточнюючій довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено те, що позивачем були надані довідки, зокрема, № 40/12 від 08 червня 2004 року про підтвердження наявного пільгового стажу за Списком № 2, в якій вказано, що ОСОБА_1 працював повний робочий день з 09 січня 1980 року по 02 грудня 1990 року на Костянтинівському державному підприємстві "Завод "Автоскло" ім. К. Т. Бондарєва" та виконував роботи за професією "шліфувальника скловиробів, зайнятого шліфуванням скловиробів ручним способом", що передбачено Списком № 2 Розділом ХVIIІ підрозділом "1" пунктом 18.1, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 36 від 16 січня 2003 року згідно висновків атестації робочих місць.

Зазначена довідка відповідає формальним вимогам, наведеним вище.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що періоди роботи позивача на Костянтинівському державному підприємстві "Завод "Автоскло" імені К. Т. Бондарєва" в якості "шліфувальника скловиробів" з 09 січня 1980 року по 02 грудня 1990 року, підтверджено відомостями трудової книжки та уточнюючою довідкою.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації та розробленими на виконання постанови від 01 серпня 1992 року № 442 Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України (далі - Мінпраці) від 01 вересня 1992 року № 41 (далі - Методичні рекомендації).

Основна мета атестації, як випливає із зазначених нормативних актів, полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Згідно з пунктом 4 Порядку проведення атестації та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій періодичність проведення атестації робочих місць визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років.

Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства чи організації.

Результати атестації використовуються при встановленні пенсій за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств та організацій, обґрунтуванні пропозицій про внесення змін і доповнень до списків № 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, а також для розробки заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працюючих.

Відповідно до пункту 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Мінпраці від 18 листопада 2005 року № 383 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 1 грудня 2005 року за № 1451/11731), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.

У пункті 4.2 зазначеного Порядку застосування списків йдеться про те, що результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умов і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.

Атестація має проводитися у передбачені пунктом 4 Порядку проведення атестації строки, а відповідальність за своєчасність та якість її проведення покладається на керівника підприємства, організації.

Якщо чергова атестація була проведена з порушенням передбачених пунктом 4 Порядку проведення атестації строків, а працівник до її проведення виконував роботу, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, цей період його роботи має бути зарахований до пільгового стажу за результатами попередньої атестації.

Подібний висновок щодо застосування норм матеріального права викладено раніше Верховним Судом України, зокрема, у постанові цього Суду від 16 вересня 2014 року у справі № 21-307а14, та Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16 травня 2019 року у справі №161/17658/16-а та від 02 липня 2019 року у справі №348/2182/16-а.

З урахуванням наведеного, факт роботи позивача за Списком № 2 з 09 січня 1980 року по 02 грудня 1990 року на посаді "шліфувальника скловиробів" на Костянтинівському державному підприємстві "Завод "Автоскло" ім. К. Т. Бондарєва" підтверджено трудовою книжкою та довідкою уточнюючою пільговий характер роботи № 40/12 від 08 червня 2004 року.

Колегія суддів не бере до уваги доводи відповідача стосовно того, що на час роботи позивача на Костянтинівському державному підприємстві "Завод "Автоскло" ім. К. Т. Бондарєва" з 09 січня 1980 року по 02 грудня 1990 року "шліфувальником скловиробів" діяла постанова Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року № 1173, в якій зазначена вище професія не передбачена за Списком № 2, з огляду на наступне.

Так, Списком № 2 виробництв, цехів, професій та посад на підземних роботах, на роботах зі шкідливими умовами праці і в гарячих цехах, робота на яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та в пільгових розмірах, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року № 1173, професія шліфувальника скловиробів не передбачена. Проте, професія шліфувальника скловиробів віднесена до Списку № 2 розділ ХVІІІ, підрозділ "1а", код КП 2190100а-19669 постановою Кабінету Міністрів СРСР № 10 від 26 січня 1991 року.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах до пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.

Як було зазначено вище, факт роботи позивача за списком № 2 з 09 січня 1980 року по 02 грудня 1990 року на посаді "шліфувальника скловиробів" на Костянтинівському державному підприємстві "Завод "Автоскло" ім. К. Т. Бондарєва" підтверджено трудовою книжкою та довідкою уточнюючою пільговий характер роботи № 40/12 від 08 червня 2004 року.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач працював на посаді "шліфувальника скловиробів" як до внесення цієї посади до списку № 2, так і після цього на тій же посаді у КНВП "Кварсит", період роботи на якому зарахований відповідачами до пільгового стажу позивача за Списком № 2.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до наказу № 411 від 25 липня 1994 року ВО "Автоскло", наказу № 252 від 05 листопада 2015 року посада "шліфувальник скловиробів" була атестована, що підтверджує шкідливий характер роботи як до так і після проведення атестації.

Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не містять належних та об'єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені висновки суду апеляційної інстанції, та є аналогічними тим, які зазначені в запереченнях на позовну заяву та апеляційній скарзі. Проте, таким доводам, з огляду на вищенаведені висновки, судом апеляційної інстанції надано належну оцінку з дотриманням норм матеріального права.

Крім того, як убачається з касаційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду апеляційної інстанції у цій справі фактично зводяться до необхідності нової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку, суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21,24 рішення у справі "Федоренко проти України" ( № 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини у пункті 32 рішення по справі "Стреч проти Сполучного Королівства" (Stretch v. the United Kingdom, № 44277/98).

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" ( № 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s. r. о. " проти Чеської Республіки" (Spacek, s. r. o. v. The Czech Republic, № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Аналізуючи поняття "якість закону", Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі "Солдатенко проти України" 9 № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Згідно з уже сталою практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності", "передбачуваності" та "зрозумілості"; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як "закон", якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах "Сєрков проти України", заява № 39766/05, пункт 51; "Редакція газети "Правоє дело" та Штекель проти України", заява № 33014/05, пункт 51,52; "Свято-Михайлівська Парафія проти України", заява № 77703/01, пункт 115; "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), № 18139/91, пункт 37; "Санді Таймс" проти Об'єднаного Королівства" ( № 1) ("SundayTimes v. The United Kingdom ( № 1) 6538/74 пункти 48-49); "Мелоун протии Об'єднаного Королівства" ("Malone v. The United Kingdom"), № 8691/79, пункт 66); "Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції" ("Margareta and Roger Andersson v. Sweden"), заява № 12963/87, п. 75; "Круслен проти Франції" (Kruslin v. France), № 11801/85, п. 27; "Ювіг проти Франції" (Huvig v. France), № 42921/09, пункт 26; "Аманн проти Швейцарії" (Amann v.

Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" ( № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" ( № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" ( № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини 1 статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскарженому судовому рішенні повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення апеляційного суду, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я. О. Берназюк

Судді: І. В. Желєзний

Н. В. Коваленко