Історія справи

Ухвала КАС ВП від 25.10.2018 року у справі №820/4188/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 жовтня 2019 року

Київ

справа №820/4188/18

адміністративне провадження №К/9901/64046/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Соколова В. М., Єресько Л. О., Загороднюка А. Г., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу громадянина В'єтнаму ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 04 липня 2018 року (суддя Зоркіна Ю. В. ) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року (судді Макаренко Я. М., Бартош Н. С., Мінаєва О. М. ) у справі № 820/4188/18 за позовом громадянина В'єтнаму ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення,

УСТАНОВИЛ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У травні 2018 року позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі - ГУДМС України в Харківській області, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 18 березня 2014 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину В'єтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1;

- стягнути з Державної міграційної служби України на його користь 704 гривні 80 копійок понесених судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з листа ГУЖМС України в Харківській області від 18 травня 2018 року, отриманого на адвокатський запит, позивач дізнався, що спірним рішенням від 18 березня 2014 року йому скасовано дозвіл на імміграцію в Україну. Крім того, з указаного листа стало відомо, що посвідка на постійне проживання позивача визнана неправомірно виданою. Позивач вважає, що рішення відповідача про скасування дозволу на імміграцію в Україну є протиправним і підлягає скасуванню, оскільки грубо порушує його права, свободи та законні інтереси.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Харківський окружний адміністративний суд ухвалою від 04 липня 2018 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року, адміністративний позов громадянина В'єтнаму ОСОБА_1 залишив без розгляду.

Приймаючи оскаржувані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що з рішенням відповідача від 18.03.2014 року №04/4352 позивач ознайомився 18 березня 2014 року, а до суду з даним позовом звернувся лише 30 травня 2018 року, тобто, з пропуском шестимісячного строку, встановленого частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Суди зазначили, що позивачем не наведено поважних причин з яких він, не розуміючи правового змісту рішення відповідача від 18 березня 2014 року, не звертався за правничою допомогою протягом п'яти років з дня його отримання, та не надано доказів на підтвердження інших обставин, за яких він був позбавлений можливості звернутися до суду з даним позовом.

З огляду на це, суди дійшли висновку про відсутність поважних причин пропуску строку для звернення до суду.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

На ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 04 липня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про пропущення позивачем строку звернення до суду, не врахувавши, що для вирішення питання про наявність або відсутність пропуску строку звернення до суду необхідно з'ясувати, яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені права цієї особи, коли розпочався перебіг цього строку.

Скаржник не заперечує той факт, що 18 березня 2014 року ним отримано копію рішення ГУДМС України в Харківській області від 18 березня 20147 року № 04/4352 про скасування дозволу на імміграцію в Україну. Проте, станом на день звернення до суду з даним позовом відповідачем не прийнято рішення щодо видворення позивача за межі України, як того вимагає Закон України "Про імміграцію", а тому останній не вважав, що його права та інтереси порушені відповідачем. Крім того, посвідка на постійне проживання в Україні у громадянина В'єтнаму ОСОБА_1 не вилучалася. Тобто, в даному випадку має місце триваючий характер порушення прав, свобод та інтересів позивача.

Скаржник вказує, що на підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 надавав суду для огляду паспорт громадянина В'єтнаму зі штампами перетинання державного кордону України після прийняття відповідачем спірного рішення та оригінал посвідки на постійне проживання в Україні.

Позивач вважає, що прийняті в цій справі судові рішення є передчасними, оскільки судами не з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Позиція інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ГУДМС України в Харківській області просить касаційну скаргу громадянина В'єтнаму ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 04 липня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року залишити без змін.

Представник відповідача зазначає, що позивач мав можливість дізнатися про порушення своїх прав та звернутися до суду за їх захистом після ознайомлення з рішенням відповідача від 18 березня 2014 року. Разом з тим, звернувшись до суду в травні 2018 року, позивач не навів обґрунтованих підстав, які незалежно від його волі перешкоджали використати право на судовий захист у строк, визначений процесуальним законодавством.

Рух касаційної скарги

Ухвалою від 22 листопада 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів: Шарапи В. М. (суддя-доповідач), Бевзенка В. М., Данилевич Н. А. відкрив касаційне провадження за скаргою громадянина В'єтнаму ОСОБА_1.

21 червня 2019 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 21 червня 2019 року № 802/0/78-19, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Шарапи В. М. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), визначено новий склад суду: Соколов В. М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Єресько Л. О., Загороднюк А. Г.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

18 червня 2008 року Управлінням у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області видано громадянину В'єтнаму ОСОБА_1 дозвіл на імміграцію в Україну № 337668.

На підставі дозволу на імміграцію в Україну № 337668 позивачу видано посвідку на постійне проживання серії ХР № 18302.

18 березня 2014 року рішенням ГУДМС України в Харківській області № 04/4352 скасовано громадянину В'єтнаму ОСОБА_1 дозвіл на імміграцію в Україну на підставі пунктів 1, 6 частини 1 статті 12 Закону України "Про імміграцію".

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

В силу частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами статті 15 Закону України "Про імміграцію" (у редакції, чинній на час прийняття відповідачем спірного рішення) визначено, що дії та бездіяльність посадових і службових осіб, які порушують порядок та строки розгляду заяв про надання дозволу на імміграцію, рішення, прийняті центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, можуть бути оскаржені у встановленому порядку до суду.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, виходить з наступного.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частини 1 , 2 статті 55 Конституції України).

Частиною 5 статті 125 Конституції України визначено, що з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

За визначенням частини 1 статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У свою чергу, частина 1 статті 5 КАС України передбачає право кожної особи в порядку, встановленому частина 1 статті 5 КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Строк звернення до адміністративного суду регламентовано статтею 122 КАС України, за приписами частин першої, другої якої, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого статтею 122 КАС України або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Законодавче обмеження строку звернення до адміністративного суду обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Тобто, встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоби право на доступ до суду було ефективним, особа має мати зрозумілу та реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Белле проти Франції" (Bellet v. France) від 4 грудня 1995 року, заява № 23805/94, § 36).

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі "Перетяка та Шереметьев проти України" (Peretyaka And Sheremetyev v.

Ukraine) від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, § 33).

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Процесуальний кодекс установлює обмеження щодо відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Одним із механізмів забезпечення реалізації гарантованого Конвенцією права особи на доступ до правосуддя, з урахуванням принципу правової визначеності, є поновлення судом пропущеного з поважних причин строку на звернення до суду в розумних межах, з дотриманням засад оптимальності і пропорційності.

Виходячи з наведеного, можна дійти висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.

Як установлено судами попередніх інстанцій, підтверджено матеріалами справи та не оспорюється сторонами, рішення відповідача, яке є предметом оскарження у цій справі, позивач отримав 18 березня 2014 року.

До суду з даним позовом громадянин В'єтнаму ОСОБА_1 звернувся 30 травня 2018 року.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені у статті 123 КАС України, відповідно до якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Ураховуючи встановлені судами обставини справи, Верховний Суд погоджується з висновками останніх про необхідність залишення позову без розгляду, а також наголошує на ненаведенні позивачем обставин, які б давали підстави для висновку про наявність об'єктивних, тобто таких, що не залежали від волі позивача, обставин, які би зумовили поважність пропуску встановленого процесуальним законом строку звернення до суду на чотири роки.

Зокрема, судами установлено, що рішення відповідача про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 18 березня 2014 року позивач отримав того ж дня, про що свідчить його підпис на цьому рішення українською мовою. Це свідчить про знання позивачем української мови та, відповідно, розуміння змісту спірного рішення ГУДМС України в Харківській області.

Колегія суддів критичного оцінює посилання скаржника на те, що правові наслідки спірного рішення відповідача для нього не настали, оскільки він продовжував безперешкодно користуватися своїми правами, а про можливість настання негативних наслідків дізнався лише після звернення до адвоката за правовою допомогою.

Суд відзначає, що дотримання строку звернення до суду не ставиться у залежність настання негативних наслідків для особи, натомість, безпосередньо пов'язане з часом, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Втім, позивачем не надано доказів існування об'єктивних перешкод для звернення до адвоката для з'ясування можливих наслідків оскаржуваного рішення після його отримання.

Оскільки оскаржувані судові рішення є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам процесуального права, підстави для їх скасування чи зміни відсутні.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують і зводяться до переоцінки встановлених судами першої й апеляційної інстанцій фактичних обставин справи.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу громадянина В'єтнаму ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 04 липня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.........................................

В. М. Соколов

Л. О. Єресько

А. Г. Загороднюк,

Судді Верховного Суду