Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.12.2019 року у справі №280/701/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2020 року

м. Київ

справа № 280/701/19

провадження № К/9901/34072/19

провадження № К/9901/34078/19

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: суддя-доповідач - Гусак М. Б., судді -Гімон М. М., Усенко Є. А., розглянувши у порядку письмового провадження касаційні скарги Державної фіскальної служби України (правонаступник - Державна податкова служба України) та Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (правонаступник - Офіс великих платників податків Державної податкової служби) на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2019 року (суддя - Кисіль Р. В. ) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року (судді - Юрко І. В., Чабаненко С. В., Чумак С. Ю.) у справі № 280/701/19 за позовом публічного акціонерного товариства "Донбасенерго" до Запорізького управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (правонаступник - Східне управління Офісу великих платників податків Державної податкової служби), Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, Державної фіскальної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Державна казначейська служба України, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛА:

19 лютого 2019 року публічне акціонерне товариство "Донбасенерго" (далі - Товариство) звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Запорізького управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - Запорізьке управління), Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - Офіс), Державної фіскальної служби України (далі - ДФС), третя особа - Державна казначейська служба України, в якому просило визнати протиправними дії Запорізького управління щодо відмови у перерахуванні переплати з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у сумі 20 204
345,00 грн на рахунок позивача у системі електронного адміністрування ПДВ; зобов'язати ДФС скоригувати загальну суму поповнення рахунку позивача в системі електронного адміністрування ПДВ шляхом її збільшення на суму 20 204 345,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у зв'язку із наявністю переплати з ПДВ Товариство листом від 20 вересня 2018 року звернулося до Запорізького управління із заявою про зарахування вказаної переплати на власний рахунок у системі електронного адміністрування ПДВ для сплати податкових зобов'язань по декларації з ПДВ за серпень 2018 року. Проте, Запорізьке управління листом від 1 жовтня 2018 року відмовило позивачу, пославшись на пункти 43.1, 43.2 статті 43 Податкового кодексу України (далі - ПК України), у зв'язку із наявністю у нього податкового боргу зі сплати інших податків, зборів та обов'язкових платежів, які контролюються органами ДФС. На думку позивача, вказана відмова є протиправною та не узгоджується із приписами пункту 43.4-1 статті 43 ПК України з огляду на те, що вказана переплата є надміру сплаченим податковим зобов'язанням з ПДВ, зарахованим до бюджету з рахунка платника податку в системі електронного адміністрування ПДВ, відтак, вона може бути повернута виключно на рахунок позивача в системі електронного адміністрування ПДВ.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року, позовні вимоги задоволено. Визнано протиправною відмову Запорізького управління у перерахуванні переплати з ПДВ у сумі 20 204 345,00 грн на рахунок Товариства у системі електронного адміністрування ПДВ; зобов'язано ДФС скоригувати загальну суму поповнення рахунку позивача в системі електронного адміністрування ПДВ шляхом її збільшення на суму 20 204 345,00 грн.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що дії Запорізького управління щодо відмови у перерахуванні переплати з ПДВ у сумі 20 204 345,00 грн на рахунок позивача у системі електронного адміністрування ПДВ не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а тому є протиправними. Суди, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 808/2948/16, від 20 червня 2018 року у справі № 826/7607/17, дійшли висновку, що наявність податкового боргу позбавляє платника податків права на отримання надмірно сплачених коштів виключно шляхом їх повернення на поточний рахунок платника податків в установі банку або повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку у банку. Щодо інших напрямів використання таких коштів (у даному випадку - повернення надміру сплачених податкових зобов'язань з ПДВ на рахунок платника в системі електронного адміністрування ПДВ, відкритий у Державній казначейській службі України), то наявність податкового боргу, не є підставою для відмови у поверненні сум надмірно сплачених митних та інших платежів.

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями, ДФС і Офіс подали касаційні скарги, в яких, посилаючись на неправильне застосування судами при розгляді справи норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати ці рішення й ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. При цьому, відповідачі вказали на те, що пунктом 6 Порядку взаємодії територіальних органів Державної фіскальної служби України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань та пені, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 15 грудня 2015 року № 1146, не передбачено такого способу повернення надміру сплачених коштів, про який просив позивач у відповідній заяві (зарахування на власний рахунок у системі електронного адміністрування ПДВ), відповідно, з урахуванням наявності у нього податкового боргу зі сплати інших податків, зборів та обов'язкових платежів, які контролюються органами ДФС, на думку відповідачів, задоволення заяви позивача про повернення надміру сплачених коштів є неможливим.

Ухвалами Верховного Суду від 19 грудня 2019 року та 7 лютого 2020 року відкрито касаційні провадження у цій справі.

Касаційні скарги розглядаються відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" у порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", тобто до 8 лютого 2020 року.

Позивач надав відзиви на касаційні скарги, в яких він, посилаючись на доводи, аналогічні висновкам судів попередніх інстанцій, просив залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційних скарг та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають.

Відповідно до частин 1 , 2 , 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону рішення судів попередніх інстанцій відповідають повною мірою.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що Товариство є платником ПДВ та у 2018 році перебувало на податковому обліку за основним місцем обліку у Запорізькому управлінні.

14 серпня 2018 року після подання уточнюючого податкового розрахунку податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок № 9197616580, у позивача виникла переплата по ПДВ у сумі 20 204 345,00 грн, яка раніше була зарахована до бюджету з рахунка позивача в системі електронного адміністрування ПДВ. 19 вересня 2018 року підприємство подало до Запорізького управління податкову декларацію з ПДВ № 9201626024 за податковий період - серпень 2018 року, відповідно до якої задекларувало до сплати ПДВ у сумі 25 387
244,00 грн. Крім того, 20 вересня 2018 року Товариство направило до Запорізького управління заяву № 01-1.7/02158 про зарахування переплати з ПДВ у сумі 20 204
345,00 грн на власний рахунок у системі електронного адміністрування ПДВ для сплати податкових зобов'язань по декларації з ПДВ за серпень 2018 року.

Платіжним дорученням від 27 вересня 2018 року № 29 позивач здійснив поповнення власного рахунку в системі електронного адміністрування ПДВ на суму 1 005 432,18

грн. Також платіжним дорученням від 28 вересня 2018 року № 12238 здійснив поповнення власного рахунку в системі електронного адміністрування ПДВ на суму 4 177 466,82 грн. Сума поповнення рахунку в системі електронного адміністрування ПДВ у розмірі 5 182 899,00 грн та наявної переплати по ПДВ у розмірі 20 204
345,00 грн дорівнювала задекларованому податковому зобов'язанню позивача за податковою декларацією з ПДВ № 9201626024 за податковий період - серпень 2018 року, а саме 25 387 244,00 грн. 30 вересня 2018 року наявна на рахунку позивача в системі електронного адміністрування ПДВ сума у розмірі 5 182 899,00 грн та переплата по ПДВ у розмірі 20 204 345,00 грн були зараховані як оплата вказаного податкового зобов'язання позивача за податковою декларацією з ПДВ за серпень 2018 року, що підтверджувалося даними інтегрованої картки платника з ПДВ за 2018 рік.

Проте, 9 жовтня 2018 року Товариство отримало від Запорізького управління лист за № 40778/10/28-10-47-02-17, яким відмовлено у перерахуванні переплати з ПДВ у сумі 20 204 345,00 грн на його рахунок у системі електронного адміністрування ПДВ у зв'язку із наявністю у позивача податкового боргу з інших податків, зборів та обов'язкових платежів. Даними системи електронного адміністрування ПДВ також підтверджено врахування оплати податкового зобов'язання позивача за податковою декларацією з ПДВ № 9201626024 за податковий період - серпень 2018 року у розмірі лише 5 182 899,00 грн.

Позивач, вважаючи дії Запорізького управління щодо відмови у перерахуванні переплати з ПДВ у сумі 20 204 345,00 грн на його рахунок у системі електронного адміністрування ПДВ протиправними, оскаржив такі дії до суду.

При вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду доходить висновку про необґрунтованість касаційних скарг.

Так, викладені у касаційних скаргах доводи, що Порядком взаємодії територіальних органів Державної фіскальної служби України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов'язань та пені, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 15 грудня 2015 року № 1146, не передбачено повернення надміру сплачених коштів шляхом їх зарахування на рахунок платника ПДВ у системі електронного адміністрування ПДВ, спростовуються приписами пункту 4 вказаного порядку, відповідно до якого у разі повернення надміру сплачених податкових зобов'язань з ПДВ, зарахованих до бюджету з рахунку платника податку в системі електронного адміністрування ПДВ у порядку, визначеному пунктом 200-1.5 статті 200-1 ПК України, такі кошти підлягають поверненню виключно на рахунок платника в системі електронного адміністрування ПДВ, а у разі його відсутності на момент звернення платника податків із заявою на повернення надміру сплачених податкових зобов'язань з ПДВ чи на момент фактичного повернення коштів - шляхом перерахування на поточний рахунок платника податків в установі банку.

Вказана норма підзаконного нормативно-правового акта узгоджується із нормами ПК України, зокрема, приписами пункту 43.4-1 статті 43 та пунктів 200-1.4,200-1.5 статті 200-1.

Крім цього, порядком сплати грошових зобов'язань та погашення податкового боргу платників податків, передбаченого пунктом 87.1 статті 87 ПК України, встановлено, що джерелом самостійної сплати грошових зобов'язань з ПДВ, що виникли після 1 липня 2015 року, є виключно кошти, які обліковуються в системі електронного адміністрування ПДВ, а джерелом погашення податкового боргу з відповідного платежу можуть також бути надміру сплачені суми з інших платежів до відповідних бюджетів з урахуванням особливостей, визначених пунктом 87.1 статті 87 ПК України для надміру сплачених сум з ПДВ.

Отже, з урахуванням приписів пункту 200-1.7 статті 200-1 ПК України, кошти, зараховані на рахунок платника в системі електронного адміністрування ПДВ можуть використовуватися для погашення податкового боргу виключно з ПДВ.

Враховуючи, що на час дії спірних правовідносин у позивача був відсутній податковий борг з ПДВ, а погашення податкового боргу з інших обов'язкових платежів за рахунок надміру сплачених коштів з ПДВ не передбачено законом, обґрунтування відмови податкового органу зарахувати переплату позивача з ПДВ на його рахунок у системі електронного адміністрування ПДВ наявністю у позивача податкового боргу з інших податків, обов'язкових платежів, є неправильним застосуванням норми пункту 43.2 статті 43 ПК України, відповідно до якої у разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов'язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду доходить висновку, що неправомірними діями відповідача було допущено необґрунтоване втручання у захищене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право позивача мирно володіти та розпоряджатися своїм майном, яке згідно з практикою Європейського Суду з прав людини полягає в тому, що будь-яке втручання органів влади має бути законним і переслідувати законну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання має бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, має бути досягнуто "справедливого співвідношення" між інтересами суспільства і вимогами щодо захисту прав людини.

З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що суди попередніх інстанцій, приймаючи спірні рішення, правильно застосували норми матеріального права та діяли у відповідності з нормами КАС України.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно із статтею 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 345, 350, 356 КАС України, Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційні скарги Державної податкової служби України та Офісу великих платників податків Державної податкової служби залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року - без змін.

2. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. Б. Гусак

Судді М. М. Гімон

Є. А. Усенко