Історія справи

Ухвала КАС ВП від 01.07.2021 року у справі №810/5656/14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2021 року

м. Київ

справа № 810/5656/14

адміністративне провадження № К/9901/26433/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С. С.,

суддів: Васильєвої І. А., Юрченко В. П.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Київського окружного адміністративного суду у складі судді Басай О. В. від 29 вересня 2015 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Беспалова О. О., суддів Грибан І. О., Губської О. А. від 03 березня 2016 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та вимоги про сплати боргу (недоїмки),

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2014 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП) звернулась до суду з адміністративним позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (правонаступник - Білоцерківська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Київській області; далі - відповідач, Інспекція), в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19 червня 2014 року №2304/0017011705/137, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб (далі - ПДФО) у розмірі 88554,87 грн. за основним платежем та 22138,72 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, №2305/0017031705/138, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 188673,00 грн. за основним платежем та 47168,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, №2306/0017041705/139 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 510,00 грн. та вимогу № Ф-6/0017001705 від 19 червня 2014 року про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ) у розмірі 21992,87 грн.

На обґрунтування позовних вимог, серед іншого, зазначала, що в період з 1 січня 2011 року по 30 червня 2013 року вона перебувала на спрощеній системі оподаткування і в силу положень Податкового кодексу України (далі - ПК України) не була платником відповідних податків, а тому суму від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню, яка нарахована (сплачена) позивачу протягом останніх 12 календарних місяців, передбачену ПК України, необхідно обраховувати лише з моменту перевищення платником податків граничного обсягу виручки, коли останній припиняє діяльність у межах спрощеної системи оподаткування; відтак висновки податкового органу про заниження підприємцем у період з 11 липня по 31 грудня 2013 року відповідних податкових зобов'язань зі сплати цих податків є безпідставними.

Суди встановили, що посадовими особами Інспекції проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року, за результатами якої складено акт №1787/17-5/ НОМЕР_1 /63 від 29 травня 2014 року, у якому зафіксовано порушення позивачем вимог пункту 120.1 статті 120, підпункту
139.1.6 пункту 139.1 статті 139, пунктів 177.2,177.3,177.4 статті 177, пункту
181.1 статті 181, пунктів 183.4, 183.10 статті 183, пунктів 187.1, 187.7 статті 187 ПК України, зокрема, у зв'язку з: перевищенням суми від здійснення операцій з поставки товарів (послуг) у розмірі 300000,00 грн. без направлення при цьому до податкового органу заяви про реєстрацію платником ПДВ до 11 липня 2013 року; неоподаткуванням ПДВ здійснених поставок у період з 01 липня 2013 року по 07 жовтня 2013 року; безпідставним включенням ПДВ у розмірі 105270,00 грн. до складу витрат; заниженням валового доходу на суму в розмірі 422919,96 грн. внаслідок неврахування коштів, що надійшли на банківський рахунок у період з 01 липня 2013 року по 31 грудня 2013 року; неподанням декларацій з ПДВ за період з липня 2013 року по грудень 2013 року. Крім того, контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем статті 25 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - ~law37~) з огляду на заниження суми ЄСВ, що підлягає сплаті з отриманого чистого доходу, на 21992,87 грн.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки, податковим органом прийняті оскаржувані рішення.

Справа розглядалась судами неодноразово й при первинному її розгляді суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 23 квітня 2015 року зазначив, що у разі переходу суб'єкта господарської діяльності зі спрощеної системи оподаткування на загальну або порушення платником єдиного податку умов застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, ним допущено перевищення суми, визначеної пунктом 181.1 статті 181 ПК України, у такої особи виникає обов'язок зареєструватись платником ПДВ та сплатити податок, починаючи з операції, за якою відбулось перевищення загальної суми від здійснення операцій з поставки товарів (послуг).

Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанцій вказав на передчасність висновків судів попередніх інстанцій, адже для правильного вирішення спору необхідно достеменно з'ясувати період здійснення операції, за якою позивачем перевищено граничний обсяг оподатковуваних операцій, встановлений пунктом 181.1 статті 181 ПК України, та, відповідно, період, в якому у ФОП виник обов'язок зареєструватись платником ПДВ, оподатковувати поставки товарів (послуг), сплачувати податок до бюджету; визначити базу оподаткування операцій, здійснюваних позивачем після виникнення обов'язку зареєструватись платником ПДВ; перевірити правильність включення платником у такій ситуації суми податку у розмірі 105270,00 грн. до складу валових витрат відповідно до вимог підпункту
139.1.6 пункту 139.1 статті 139 ПК України.

Також Вищий адміністративний суд України зазначив, що за загальними правилами заходи відповідальності можуть застосовуватись до особи лише в разі існування в неї об'єктивної можливості уникнути протиправності діяння. Відтак, оскільки в особи, яка не зареєстрована платником ПДВ, відсутнє право й, як наслідок, об'єктивна можливість подавати звітність з цього податку, то штрафні санкції за неподання декларацій з ПДВ у такому випадку до цієї особи не застосовуються.

Вказав суд касаційної інстанції й на необґрунтованість позиції судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для визнання протиправною та скасування вимоги №Ф-6/0017001705 від 19 червня 2014 року про сплату боргу (недоїмки) з підстав неможливості виокремлення частини ЄСВ (визначеного за 2011 рік), яку ФОП згідно з ~law38~ (в редакції Закону України від 07 липня 2011 року №3609-VI "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України") не повинна сплачувати з 06 серпня 2011 року, оскільки є пенсіонером за віком та перебувала на спрощеній системі оподаткування, адже у такій ситуації суд не позбавлений права витребувати в податкового органу деталізований розрахунок нарахованих зобов'язань по періодах.

За результатами повторного судового розгляду постановою Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2015 року позов задоволено частково; визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 19 червня 2014 року №Ф-6/0017001705 в частині донарахування ФОП ЄСВ за 2011 рік у розмірі 1698,23 грн. ; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про законність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та частково вимоги про сплату боргу (недоїмки), адже відповідно до пункту 183.4 статті 183 ПК України на позивача з моменту переходу з 1 липня 2013 року зі спрощеної системи оподаткування на загальну систему почали розповсюджуватись вимоги щодо обов'язкової реєстрації платником ПДВ, тому остання була зобов'язана до 10 липня 2013 року подати до податкового органу реєстраційну заяву платника ПДВ, як наслідок, з липня 2013 року здійснювані ФОП операції з постачання товарів/надання послуг мали оподатковуватися ПДВ. При цьому суд виходив з того, що загальна сума від здійснення позивачем операцій з постачання товарів/послуг протягом останніх 12 календарних місяців перевищила встановлений законом розмір, необхідний для обов'язкової реєстрації платником ПДВ (300000 грн. ), з урахуванням доходу, отриманого нею від реалізації товарів/надання послуг під час застосування спрощеної системи оподаткування за період з 1 січня 2011 року по 30 червня 2013 року, зокрема вказав, що моментом, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій в дванадцятимісячному періоді був ІІІ квартал 2012 року, коли виручка склала 461288,00 грн.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції погодився з доводами відповідача щодо порушення позивачем у період з 01 липня 2013 року по 07 жовтня 2013 року (відповідне свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ отримано ФОП 08 жовтня 2013 року) порядку оподаткування доходів підприємців, які не застосовують спрощену систему оподаткування, та заниження ФОП чистого оподатковуваного доходу, у тому числі внаслідок включення позивачем у згаданому періоді суми ПДВ у розмірі 105270,00 грн. до складу валових витрат, що суперечить пункту 177.3 статті 177 ПК України, а також неоподаткуванням коштів у сумі 502022,00 грн., які надійшли на розрахунковий рахунок позивача у період з 01 жовтня 2013 року по 31 грудня 2013 року від Управління освіти і науки Білоцерківської міської ради в рахунок погашення дебіторської заборгованості, яка утворилася у 2012,2013 роках, й, як наслідок, заниження суми ПДФО у розмірі 88554,87 грн., ПДВ у розмірі 188673,00

грн. та ЄСВ у розмірі 20294,64 грн. За наведеного суд також визнав обґрунтованим застосування до позивача штрафних санкцій за неподання декларацій з ПДВ за період з липня 2013 року по грудень 2013 року.

Водночас суд визнав безпідставним донарахування ФОП ЄСВ за 2011 рік у розмірі 1698,23 грн., адже згідно з ~law39~ позивач з 06 серпня 2011 року по 01 липня 2013 року була звільнена від сплати ЄСВ, оскільки є пенсіонером за віком та перебувала на спрощеній системі оподаткування, тому визнав протиправною та скасував вимогу про сплату боргу (недоїмки) у відповідній частині.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 03 березня 2016 року скасував постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2015 року в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 19 червня 2014 року №2306/0017041705/139 та прийняв у цій частині нове рішення про задоволення позову; визнав протиправним та скасував податкове повідомлення - рішення від 19 червня 2014 року №2306/0017041705/139; в решті рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Апеляційний суд, постановляючи таке рішення, дійшов висновку про відсутність у ФОП обов'язку подавати податкову звітність з ПДВ у серпні та вересні 2013 року, оскільки остання не була зареєстрована платником ПДВ і відповідне свідоцтво отримала лише 08 жовтня 2013 року, тому визнав безпідставним застосування до позивача штрафних санкцій згідно із податковим повідомленням - рішенням від 19 червня 2014 року №2306/0017041705/139 та помилковість висновку суду першої інстанції про його законність.

В частині вирішення решти позовних вимог, у задоволенні яких судом першої інстанції було відмовлено, та наданої ним правової оцінки, апеляційний суд зважив на позицію суду попередньої інстанції.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування ними норм матеріального права, а також порушення процесуальних норм - вирішення спору без повного та всебічного дослідження всіх обставин, що мають істотне значення для правильного розгляду справи, просила скасувати судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ФОП задовольнити у повному обсязі.

В касаційній скарзі по суті зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій і таку свою позицію обґрунтовує тим, що при визначенні розміру отриманого ФОП доходу, необхідного для реєстрації платником ПДВ, обов'язковою передумовою є врахування систем оподаткування, на яких підприємець перебувала у вказаний період; на думку позивача, для обов'язкової реєстрації платником ПДВ особа має перебувати на загальній системі оподаткування і обрахунок загальної суми від здійснення операцій з постачання товарів/послуг повинен сукупно перевищити 300000 грн. (без урахування ПДВ), що нараховані (сплачені) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, саме з моменту переходу на загальну систему оподаткування. Відтак, оскільки позивач під час перебування на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності не була платником ПДВ, а обсяг суми від здійснення операцій з постачання товарів/послуг під час знаходження на загальній системі оподаткування досяг 300000 грн. лише у період з 15 липня 2013 року по 05 вересня 2013 року, то вважає висновок судів про законність збільшення ФОП відповідних грошових зобов'язань таким, що не ґрунтується на правильному застосуванні законодавства.

Також посилається на те, що сума коштів у розмірі 502022,00 грн. надійшла на розрахунковий рахунок позивача у період з 01 жовтня 2013 року по 31 грудня 2013 року від Управління освіти і науки Білоцерківської міської ради в рахунок погашення дебіторської заборгованості, яка утворилася у 2012,2013 роках, тобто коли ФОП перебувала на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, й така заборгованість була врахована при поданні податкової декларації з єдиного податку за перше півріччя 2013 року (умовний продаж), тому вважає безпідставним збільшення контролюючим органом грошових зобов'язань з ПДФО, так як у цьому випадку буде мати подвійне оподаткування.

Письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не надходило.

Справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з такого.

Правові основи оподаткування ПДВ встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу ХХ ПК України.

Так, для цілей оподаткування ПДВ платниками податку є особи, перелік яких встановлений підпунктом 14.1.139 пункту 14.1. статті 14 розділу І та пунктом
180.1 статті 180 ПК України, зокрема, будь-яка особа, що підлягає реєстрації як платник податку.

Статтями 181 та 182 розділу 5 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) визначено умови для реєстрації особи як платника ПДВ, відповідно до яких реєстрація особи як платника податку може здійснюватися як за добровільним рішенням особи, так і обов'язковому порядку.

За правилами, передбаченими пунктом 181.1 статті 181 ПК України (у відповідній редакції), у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300000 грн. (без урахування ПДВ), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених пунктом 181.1 статті 181 ПК України, крім особи, яка є платником єдиного податку.

Як визначено пунктами 183.1, 183.2 статті 183 ПК України, будь-яка особа, що підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, подає до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) реєстраційну заяву не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у пунктами 183.1, 183.2 статті 183 ПК України.

При цьому пунктом 183.4 статті 183 ПК України встановлено, що у разі переходу осіб із спрощеної системи оподаткування, що не передбачає сплати податку, на сплату інших податків і зборів, встановлених пунктом 183.4 статті 183 ПК України, у випадках, визначених главою 1 розділу XIV пунктом 183.4 статті 183 ПК України, за умови, що такі особи відповідають вимогам, визначеним пунктом 183.4 статті 183 ПК України, реєстраційна заява подається не пізніше 10 числа першого календарного місяця, в якому здійснено перехід на сплату інших податків і зборів, встановлених пунктом 183.4 статті 183 ПК України.

Верховний Суд раніше вирішував питання про усунення розбіжностей у застосуванні згаданих вище норм податкового законодавства в контексті аналогічних за своїм змістом правовідносин. Зокрема, у своїй постанові від 16 жовтня 2019 року у справі №1340/4383/18 Верховний Суд сформулював правовий висновок про те, що обрахування граничного обсягу оподатковуваних операцій, з досягненням якого пов'язується обов'язок зареєструватись платником ПДВ, а також обов'язок з його сплати та подання звітності особою, яка є платником єдиного податку, здійснюється з часу переходу на загальну систему оподаткування, оскільки до цього часу ця особа звільнена від сплати ПДВ; тобто для визначення наявності обов'язку реєстрації платником ПДВ та подання звітності з такого податку суми, отримані від здійснення операцій під час перебування на спрощеній системі оподаткування, не враховуються.

На необхідність правозастосування у такий спосіб по суті звертав увагу й Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 23 квітня 2015 року при направленні цієї справи на новий розгляд. Такої правової позиції дотримується також Верховний Суд, зокрема, у постанові від 29 вересня 2020 року у справі №120/1676/19-а.

Встановлені судами обставини у справі свідчать про те, що в період з 01 січня 2011 року по 30 червня 2013 року ФОП здійснювала господарську діяльність із застосуванням спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, була платником єдиного податку.

Недотримання встановлених законодавством умов для перебування на спрощеній системі оподаткування суди у ході розгляду справи не встановили і відповідач не посилався на такі обставини у ході проведеної перевірки та під час розгляду справи.

Свідоцтво платника єдиного податку позивача анульовано з 01 липня 2013 року за її самостійним рішенням, при цьому платником ПДВ підприємець не реєструвалась.

Відповідне ж свідоцтво про реєстрацію платника НОМЕР_2 отримано позивачем 08 жовтня 2013 року згідно поданої ФОП заяви.

Порушення ж ФОП вимог законодавства, що призвело до заниження відповідних грошових зобов'язань зі сплати ПДФО, ПДВ та ЄСВ, як вже зазначалося вище, відповідач пов'язував саме із тим, що загальна сума від здійснення позивачем операцій з постачання товарів/послуг протягом останніх 12 календарних місяців (у період застосування спрощеної системи оподаткування з 1 січня 2011 року по 30 червня 2013 року) перевищила встановлений пунктом 181.1 статті 181 ПК України розмір, необхідний для обов'язкової реєстрації платником ПДВ (300000 грн. ), а тому, за висновком контролюючого органу, з яким погодилися й суди попередніх інстанцій, з моменту переходу з 1 липня 2013 року зі спрощеної системи оподаткування на загальну систему на підприємця в силу приписів пункту 183.4 статті 183 ПК України почали розповсюджуватись вимоги щодо обов'язкової реєстрації платником ПДВ, як наслідок, остання була зобов'язана до 10 липня 2013 року подати до податкового органу реєстраційну заяву платника ПДВ та з липня 2013 року здійснювати операції з постачання товарів/надання послуг з оподатковуванням їх ПДВ та, відповідно, формувати показники податкового обліку з урахуванням особливостей, встановлених для платників такого податку.

Проте такий висновок відповідача та судів попередніх інстанцій не ґрунтується на правильному застосуванні згаданих норм матеріального та не відповідає правовій позиції, яку сформував Верховний Суд.

Відтак у ході повторного розгляду справи судами так і не було з'ясовано моменту досягнення позивачем з часу переходу на загальну систему оподаткування (з 01 липня 2013 року) обсягу операцій з поставки товарів (послуг) сукупно на суму 300000 грн. (без урахування ПДВ), з якого у ФОП виник обов'язок зареєструватись платником ПДВ, оподатковувати поставки товарів (послуг), сплачувати (перераховувати) податок до бюджету; не перевірено правильності визначення відповідачем бази оподаткування операцій, здійснюваних підприємцем після виникнення обов'язку зареєструватись платником ПДВ, а також наявності правових підстав для включення платником у такій ситуації суми ПДВ у розмірі 105270,00
грн. до складу валових витрат відповідно до вимог підпункту 139.1.6 пункту 139.1 статті 139 ПК України.

Як наслідок, не перевірено законність і обґрунтованість здійсненого Інспекцією розрахунку відповідних грошових зобов'язань зі сплати ПДФО, ПДВ та ЄСВ, що свідчить про передчасність висновку судів про необґрунтованість частини заявлених ФОП позовних вимог.

Невстановлення таких обставин є перешкодою для формулювання касаційним судом правового висновку по суті спору. Їх усунення можливе лише у разі відновлення судового розгляду справи судом першої інстанції.

Вимоги частин 4 та 5 статті 11 КАС України (в редакції, чинній на час вирішення спору в суді першої інстанції), які кореспондують правилам частини 4 статті 9 КАС України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), зобов'язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з'ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Як встановлено статтею 159 КАС України (в редакції, чинній на час вирішення спору в суді першої інстанції), судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Аналогічні положення закріплені і в 242 статті КАС України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).

Установивши помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанцій, касаційний суд позбавлений можливості прийняти нове судове рішення, оскільки відповідно до частини 2 статті 341 КАС України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним.

Враховуючи вказане, судові рішення підставі статті 353 КАС України підлягають скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог ФОП, а справа у відповідній частині - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, в ході проведення якого необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Щодо позовних вимог, які задоволені судами попередніх інстанцій, то в цій частині рішення судів, враховуючи положення частини 1 статті 341 КАС України, касаційним судом не переглядаються, адже не оскаржуються позивачем.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2015 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2016 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 скасувати та направити справу у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

В решті Постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2015 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

СуддіС. С. Пасічник І. А. Васильєва В. П. Юрченко