Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 червня 2018 року

Київ

справа №826/671/16

провадження №К/9901/15561/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М.І.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши у письмовому провадженні в касаційній інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві (далі також - ГУ МВС України у м. Києві, відповідач), Головного управління Національної поліції у м. Києві про поновлення на публічній службі, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду, постановлену 23 травня 2017 року у складі колегії суддів: головуючого - Василенка Я.М., суддів: Кузьменка В.В., Степанюка А.Г.,

в с т а н о в и в :

15 січня 2016 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив:

визнати незаконним та скасувати наказ відповідача від 24 червня 2009 року №539 о/с, в частині накладення на нього дисциплінарного стягнення - звільнення з органів внутрішніх справ;

визнати незаконним та скасувати наказ відповідача від 08 липня 2010 року №621 о/с, в частині звільнення його з органів внутрішніх справ;

поновити його на посаді заступника начальника відділу розкриття злочинів проти особи управління карного розшуку Головного управління Національної поліції у місті Києві з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах, визначених чинним законодавством.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначив, що на підставі наказу ГУ МВС України у м. Києві від 24 червня 2009 року №539 о/с відповідачем прийнято наказ від 08 липня 2009 року №621 о/с «Щодо особового складу», відповідно до якого згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України звільнено з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) згідно з підпунктом «є» пункту 64 (за порушення дисципліни) майора міліції ОСОБА_1 (М-090017), заступника начальника відділу розкриття злочинів проти особи управління карного розшуку, з 09 липня 2009 року.

Позивач вважає вказані накази протиправними, оскільки дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ накладено поспішно, до завершення кримінального провадження; станом на день звернення позивача до суду обвинувальні вироки щодо ОСОБА_1 скасовані, а кримінальне провадження - закрите.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 11 листопада 2016 року, позов задовольнив частково.

Визнав протиправним і скасував наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 24 червня 2009 року №539 о/с в частині накладення на позивача дисциплінарного стягнення - звільнення з органів внутрішніх справ.

Визнав протиправним і скасував наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 08 липня 2010 року №621 о/с «Щодо особового складу» в частині звільнення ОСОБА_1.

Поновив ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу розкриття злочинів проти особи управління карного розшуку Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві.

Стягнув з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В іншій частині адміністративного позову відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 23 травня 2017 року постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 11 листопада 2016 року скасував, позовні вимоги ОСОБА_1 залишив без розгляду.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Головне управління МВС України у м. Києві подало відзив на касаційну скаргу, в якому, з посиланням на необґрунтованість останньої, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Касаційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 24 червня 2009 року № 539 о/с останнім прийнято наказ від 08 липня 2009 року № 621 о/с «Щодо особового складу», відповідно до якого згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України звільнено з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) згідно з підпунктом «є» пункту 64 (за порушення дисципліни) майора міліції ОСОБА_1 (М-090017), заступника начальника відділу розкриття злочинів проти особи управління карного розшуку, з 09 липня 2009 року.

Вважаючи оскаржувані накази протиправними та такими, які підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом.

З позовом до суду позивач звернувся 15 січня 2016 року.

Обґрунтовуючи причини пропуску встановленого строку, позивач зазначав, що про існування наказу йому стало відомо лише 25 грудня 2015 року, у день коли йому було надано офіційну відповідь з ОВС в якій зазначалось про його звільнення, а тому вважає що ним не було пропущено встановлений частиною третьою статті 99 КАС України (в її редакції чинній на час звернення позивача до суду з даним позовом) місячний строк для звернення до суду.

Залишаючи позовну заяву без розгляду суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

22 травня 2009 року позивач був затриманий за збут наркотичних засобів та відносно нього порушено кримінальну справу № 49-2739 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 307 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

За вказаним фактом було проведено службове розслідування за результатами якого наказом Головного управління МВС України в м. Києві від 24 червня 2009 року № 539о/с на позивача накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ, яке реалізовано наказом ГУ МВС України в м. Києві по особовому складу від 08 липня 2009 року № 621.

Відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства при обрані запобіжного заходу враховується наявність у особи постійного місця роботи або навчання (пункт 1 частин 1 статті 178 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України)). До матеріалів кримінальної справи обов'язково залучаються копії матеріалів з особової справи, які підтверджують чи спростовують наявність постійного місця роботи або проходження служби.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач мав процесуальні права, визначені статтею 42 КПК України, серед яких є право на ознайомлення з матеріалами досудового розслідування, тобто мав змогу ознайомитись з наказами Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві від 24 червня 2009 року № 539 о/с, в частині накладення на позивача дисциплінарного стягнення - звільнення з органів внутрішніх справ та від 08 липня 2009 року № 621 о/с, в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ.

Враховую наведене суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачеві стало відомо про його звільнення з органів внутрішніх справ під час неодноразового ознайомлення із матеріалами досудового розслідування, (так як справа не один раз судом поверталася для проведення додаткового розслідування), що є наслідком пропущення останнім строку звернення до суду.

Отже з наведеного вбачається, що звертаючись до суду із наведеним позовом позивач та його представник знали про існування оскаржуваних наказів, що не позбавляло можливості своєчасно звернутися до суду за захистом порушеного права.

Тому суд апеляційної інстанції виходив із пропуску позивачем місячного строку звернення до суду та відсутності підстав для його поновлення.

Верховний Суд з такими висновками суду не погоджується, вважає їх передчасними та зазначає наступне.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII, яка була чинна на час звернення позивача до суду й ухвалення оскаржуваних судових рішень, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

За змістом частин першої, другої статті 99 вказаного Кодексу адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною третьою цієї ж статті обумовлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Тобто, за змістом наведеної процесуальної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 100 цього ж Кодексу, згідно з якою адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Відповідно до частини третьої статті 99 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Частиною першою статті 233 КЗпП України, встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Тобто, КАС України та КЗпП України встановлено, що для звернення до суду у справах про звільнення встановлено місячний строк, який обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до частини третьої статті 47 КЗпП України у разі звільнення працівника з ініціативи або уповноваженого ним органу, він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.

У справі, що розглядається, позивач зазначав, що наказ про звільнення та трудову книжку на час звернення до суду та розгляду справи судами попередніх інстанцій не отримав взагалі.

Однак, зазначені доводи позивача судом апеляційної інстанцій не були досліджені належним чином.

Так, постановляючи рішення про залишення позовних без розгляду, судом апеляційної інстанції були враховані лише доводи відповідача, доводи ж позивача були відхилені, хоча в дійсності судом взагалі не досліджувалось питання отримання позивачем витягну з наказу про його звільнення, будь-які докази про отримання оскаржуваного наказу, трудової книжки, в матеріалах справи відсутні.

Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази про ознайомлення позивача з оскаржуваними наказами під час ознайомлення з матеріалами досудового розслідування. Наявність оскаржуваних наказів в матеріалах кримінального провадження також судом апеляційної інстанції не перевірялось, зазначені доводи судом зроблені на припущеннях.

Враховуючи вищезазначені обставини, Верховний Суд висновок суду апеляційної інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до суду вважає передчасним, а тому рішення суду щодо залишення позовних вимог без розгляду підлягають скасування з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно статті 353 КАС України, підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

За таких обставин суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду.

При цьому суд зазначає, що діє в межах повноважень визначених статтею 341 КАС України, частиною другою якої встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене, судом апеляційної інстанцій не з'ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення, що є порушенням статей 9, 242, 308 КАС України.

При встановленні наведених фактів судом апеляційної інстанції порушені норми процесуального права, які призвели до прийняття необґрунтованого судового рішення і не можуть бути перевірені та усунуті судом касаційної інстанції.

За таких обставин справу необхідно направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 242, 243, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2017 року у цій справі скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець