Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 червня 2018 року

м. Київ

справа №823/254/16

адміністративне провадження №К/9901/7730/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора Черкаської області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2016 (колегія суддів у складі: Степанюка А.Г., Кузьменка В.В., Шурка О.І.) у справі № 823/254/16 за позовом ОСОБА_4 до прокуратури Черкаської області про визнання неправомірними дій та бездіяльності, стягнення середнього заробітку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з адміністративним позовом до прокуратури Черкаської області (далі - відповідач, Прокуратура) про визнання неправомірними дій в частині ненадання належної відповіді на звернення позивача від 22.02.2016, визнання неправомірною бездіяльності Прокуратури в частині невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 44 884,08 грн.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 05.04.2016 в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2016 постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 05.04.2016 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання неправомірною бездіяльності та стягнення середнього заробітку та прийнято в цій частині нову, якою позовні вимоги задоволено: визнано неправомірною бездіяльність Прокуратури в частині невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; стягнуто з Прокуратури на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 44 884,08 грн. У решті постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 05.04.2016 залишено без змін.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач працював на посаді прокурора відділу представництва інтересів громадян і держави в судах управління представництва захисту інтересів громадян та держави в суді прокуратури області.

Наказом Прокуратури від 01.09.2015 № 598к позивача звільнено із займаної посади з 01.09.2015 на підставі пункту 9 частині першої статті 51 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VIІ «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VIІ) у зв'язку зі скороченням кількості прокурорів Прокуратури. Крім того, наведеним наказом приписано відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області провести з позивачем повний розрахунок.

Наказом Прокуратури від 21.12.2015 № 819к внесено зміни до наказу від 01.09.2015 № 598к щодо підстав звільнення позивача та викладено останній в наступній редакції: «звільнити радника юстиції ОСОБА_4 з посади прокурора відділу представництва інтересів громадян і держави в судах управління представництва захисту інтересів громадян та держави в суді прокуратури області з 01.09.2015 у зв'язку із скороченням кількості прокурорів органу Прокуратури (пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VIІ, пункт 1 статті 40 КЗпП України). Відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області відповідно до статті 44 КЗпП України виплатити їй вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку».

23.02.2016 позивач (вх. № 5844вх16) звернувся до відповідача із заявою, в якій просив виплатити передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування, а у випадку відмови в такій виплаті зазначити підстави відмови та надати довідку про середній заробіток відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Прокуратура листом від 26.02.2016 № 11-139вих-16 повідомила позивача про проведення з ним повного розрахунку при звільненні. При цьому зазначено, що оскільки право на отримання вихідної допомоги виникло в нього лише з часу видання наказу від 21.12.2015 № 819к про виплату такої допомоги, - підстави для виплати середнього заробітку за період часу звільнення з органів прокуратури до дня отримання вихідної допомоги відсутні. До вказаного листа було надано довідку про розрахунок середнього заробітку.

Зі змісту довідки Прокуратури від 29.03.2016 № 18/95/1 вих.16 вбачається, що платіжне доручення на виплату вихідної допомоги було прийнято до оплати 25.12.2015, а грошова сума надійшла на картковий рахунок позивача 28.12.2015. Разом з тим, у зв'язку з помилковим нарахуванням вихідної допомоги у меншому розмірі через збій у зарплатній програмі налаштувань складових, які входять в розрахунок середнього заробітку, розмір вихідної допомоги було збільшено. Однак, як вказано у наведеному листі, у зв'язку з відсутністю коштів на поточному рахунку прокуратури області внаслідок закінчення бюджетного року у січні 2016 року після надходження коштів на рахунок Прокуратури платіжне доручення було надано для оплати 14.01.2016, а 15.01.2016 кошти було перераховано на картковий рахунок позивача.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що оскільки на час звільнення позивача з посади виплата вихідної допомоги передбачена не була, а підстава для її виплати виникла лише після видання відповідного наказу, підстави для застосування приписів статті 117 КЗпП України до спірних правовідносин відсутні. Крім того, суд зауважив, що відповідачем у повному обсязі та у відповідності до вимог чинного законодавства було надано відповідь на звернення позивача, що виключає визнання неправомірними дій суб'єкта владних повноважень.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання неправомірною бездіяльності та стягнення середнього заробітку та задовольняючи позов в цій частині, дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання вихідної допомоги з моменту звільнення.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення позову прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що юридична підстава для виплати позивачеві вихідної допомоги виникла лише з часу видання наказу від 21.12.2015, а станом на день звільнення така підстава не існувала. Крім того, вважає, що судом невірно обраховано період затримки розрахунку при звільненні.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 123 Конституції України організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

На виконання вимог статті 123 Конституції України прийнято Закон № 1697-VIІ, який містить спеціальні норми щодо організації та порядку діяльності органів прокуратури України, особливостей розгляду трудових спорів (зокрема, питання проходження служби в органах прокуратури, звільнення з неї, права і обов'язки прокурорів, їх соціальні гарантії та ін.)

Норми даного Закону є пріоритетними перед нормами КЗпП України, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального закону не врегульовані спірні правовідносини або коли про можливість застосування приписів трудового законодавства прямо йдеться у спеціальному законі.

Законом № 1697-VIІ не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні працівників у зв'язку зі скороченням штатів, у зв'язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством.

Відповідно до частини першої статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, вносячи наказом від 21.12.2015 № 819к зміни до наказу від 01.09.2015 № 598к в частині підстав звільнення позивача з посади, відповідач вказав на пункт 1 статті 40 КЗпП України, звільнення на підставі якого гарантує працівнику право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини першої статті 44 КЗпП України.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

При цьому згідно частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, право позивача на одержання суми середньомісячного заробітку як вихідної допомоги визначено Законом і цей Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Оскільки жодних правових підстав до невиплати цих сум у відповідача не було, - колегія суддів визнала таку виплату винною протиправною бездіяльністю.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що у день фактичного звільнення ОСОБА_4 із займаної посади їй належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку, яка, що не заперечується сторонами, у повному обсязі останній була виплачена лише 15.01.2016. Відтак строк затримки до дня фактичного розрахунку склав 136 днів (з 01.09.2015 по 14.01.2016).

Згідно наданої відповідачем довідки від 25.02.2016 № 18/63вих16 середньоденна заробітна плата позивача, розрахована відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), становить 330,03 грн. Даний розмір середньоденної заробітної плати відповідачем не заперечується. У зв'язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 44 884,08 грн. (136 днів х 330,03 грн.).

Відповідач в касаційній скарзі, з посиланням на пункти 2, 8 та абз.2 пункту 7 Порядку № 100, вважає, що судом апеляційної інстанції неправильно обчислено період затримки розрахунку при звільненні. Зазначає, що за умови встановлення судом вини відповідача, період затримки розрахунку має складати 83 робочі дні.

Колегія суддів вважає такі посилання безпідставними, оскільки пункти 2, 8 та абз.2 пункту 7 Порядку № 100 встановлюють порядок та періоди, за якими обчислюється середня заробітна плата, а також порядок розрахунку тривалості та оплати щорічної відпустки працівника. Порядок № 100 не регулює питання виплати матеріальної відповідальності у разі невиконання вимог статті 116 КЗпП України. У той же час, стаття 117 КЗпП України чітко встановлює період, за який розраховують розмір матеріальної відповідальності, а саме: за весь час затримки розрахунку, який є 136 календарних .

Крім того, колегія суддів вважає безпідставним посилання відповідача в касаційній скарзі на те, що несвоєчасна виплата вихідної допомоги у повному обсязі сталася через помилку у програмному забезпеченні, супроводження якого здійснюють програмісти на підставі трудового договору, оскільки обчислення, нарахування і виплата належних працівникам прокуратури сум є питанням внутрішньої організації роботи прокуратури. Стан організації роботи відділу бухгалтерії або кваліфікація програмістів, що здійснюють супровід програмного забезпечення бухгалтерії, не може впливати на реалізацію особою гарантованого КЗпП України права на своєчасне отримання належних виплат.

Враховуючи зміст статті 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про обґрунтованість позовних вимог про визнання неправомірною бездіяльності Прокуратури в частині невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Отже, суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2016 у справі № 823/254/16 залишити без змін, а касаційну скаргу заступника прокурора Черкаської області - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх Судді: О.В. Білоус Т.Г. Стрелець