Історія справи

Ухвала КАС ВП від 01.04.2018 року у справі №821/2531/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 квітня 2018 року

Київ

справа №821/2531/14

адміністративне провадження №К/9901/5696/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Новокаховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду у складі судді Кисильової О.Й. від 16 жовтня 2014 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Кравченка К.В., суддів Лук'янчук О.В., Градовського Ю.М. від 28 січня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Новокаховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Новокаховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Херсонській області (далі - відповідач/Інспекція), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 17 червня 2014 року №0331712600.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначав, що розмір орендної плати за землю встановлено договором оренди землі від 26 квітня 2006 року, укладеним між Бериславською районною державною адміністрацією та позивачем, умови якого виконувались останнім у повному обсязі, своєчасно сплачуючи відповідні суми орендної плати. Вважає, що ці умови можуть бути змінені лише за згодою сторін договору, а тому збільшення позивачу суми грошового зобов'язання по орендній платі з фізичних осіб є необґрунтованим та безпідставним.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2014 року позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 17 червня 2014 року №0331712600.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що обов'язок орендаря по сплаті більшого розміру орендної плати, ніж передбачено у договорі, виникне лише після внесення відповідних змін до договору й зміна розміру земельного податку не тягне автоматичну зміну умов договору щодо розміру орендної палати, а тому донарахування відповідачем суми податкового зобов'язання з орендної плати є протиправним.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2015 року змінено постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2014 року в частині підстав для задоволення позовних вимог.

Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з набранням чинності Податкового кодексу України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати. Водночас зазначив, що внесені з 01 квітня 2014 року зміни до підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України щодо збільшення мінімального розміру орендної плати за землю підлягають застосуванню з нового бюджетного року, тобто з 01 січня 2015 року, а тому донарахування позивачу орендної плати за 2014 рік в розмірі 3 відсотків нормативної грошової оцінки не може вважатися правомірним.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач посилався на те, що річний розмір орендної плати, який підлягає перерахуванню до бюджету, не може бути меншим, ніж встановлений положеннями Податкового кодексу України, а тому вважає, що з урахуванням коефіцієнта індексації та внесених з 01 квітня 2014 року змін до підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу, позивачу спірним повідомлення-рішенням правомірно донараховані грошові зобов'язання з орендної плати за землю у розмірі 25262,40 грн.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17 лютого 2015 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У визначені ухвалою строки заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Справу згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 січня 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду Пасічник С.С. (суддя-доповідач), Васильєвої І.А., Юрченко В.П.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, касаційний суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 26 квітня 2006 року між Бериславською районною державною адміністрацією Херсонської області та позивачем було укладено договір оренди земельної ділянки., відповідно до якого орендодавець (Бериславська РДА) надає, а орендар ОСОБА_2.) приймає в строкове платне користування строком на 25 років земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 40,8816 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться в адміністративних границях Шляхівської сільської ради, Бериславського району, Херсонської області, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 502036,62 грн. За умовами пункту 9 вказаного договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі на рахунок Шляхівської сільської ради в розмірі земельного податку на перші три роки з наступним переглядом.

17 червня 2014 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0331712600, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по орендній платі з фізичних осіб за 2014 рік в сумі 25262,40 грн.

Зі змісту Земельного кодексу України та Закону України від 6 жовтня 1998 року №161-XIV «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон N 161-XIV) вбачається, що користування землею в Україні є платним.

З 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, який відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - ПК України) плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України, - це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності.

Отже, Податковий кодекс України визначив обов'язки орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України). Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону №161-XIV.

Справляння плати за землю, в тому числі і орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу XIII ПК України.

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 ПК України).

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII ПК України; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 зазначеного пункту).

Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року №1166-VII, який набрав чинності 01 квітня 2014 року, підпункт 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України викладено в такій редакції: розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Таким чином, з набранням чинності ПК України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу (з урахуванням внесених до нього змін Законом України від 27 березня 2014 року №1166-VII) та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

Виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу, враховуючи при цьому положення частини першої статті 58 Конституції України, згідно якої дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 2 грудня 2014 року (справа №21-274а14), 7 квітня 2015 року (справа №21-117а15), 14 квітня 2015 року (справа №21-165а15), 24 квітня 2015 року (справа №131а15), 14 березня 2017 року (справа №21-2246а16).

Враховуючи, що нарахування (донарахування) податку має здійснюватись на підставі того законодавства, що було чинним у податкові періоди, за які провадиться нарахування, до втрати ним чинності або ж до визнання Рішенням Конституційного Суду України його положень такими, що не відповідають Конституції України, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність у позивача обов'язку по сплаті орендної плати у розмірі, встановленому підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України (з урахуванням внесених до нього змін), положення якого є спеціальними і підлягають застосуванню для юридичної оцінки обставин у справі, а тому безпідставно задовольнили позов.

Посилання ж суду апеляційної інстанції на положення підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України не є прийнятними, адже у період спірних відносин плата за землю належала до загальнодержавних податків і зборів.

Відповідно до частин першої, третьої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент ухвалення даної постанови) підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували (тлумачили) норми матеріального права щодо розглядуваних правовідносин, постановлені у справі рішення підлягають скасуванню, з прийняттям нового - про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В

Касаційну скаргу Новокаховської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області задовольнити.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2014 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2015 року скасувати і ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя С.С. Пасічник

Судді: І.А. Васильєва

В.П. Юрченко