Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2023 року

м. Київ

справа № 803/1818/16

адміністративне провадження № К/9901/1773/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Васильєвої І.А., суддів: Юрченко В.П., Дашутіна І.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2017 (головуючий суддя Рибачук А. І., судді: Багрій В. М., Старунський Д. М.) у справі за позовом Луцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про арешт коштів на рахунках платника податків,

У С Т А Н О В И В :

У грудні 2016 року Луцька об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Волинській області (далі - позивач, ОДПІ) звернулася до суду з позовом, в якому просила накласти арешт коштів на рахунках ФОП ОСОБА_1 (далі - відповідач, підприємець).

Підставою для звернення до суду з цим позовом контролюючим органом зазначено підпункт 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу (ПК) України, оскільки підприємець відмовив посадовим особам контролюючого органу у допуску на проведення перевірки, призначеної згідно з наказом ОДПІ від 14.11.2016 №1244.

Волинський окружний адміністративний суд постановою від 28.02.2017 (суддя Валюх В. М.) у задоволенні позову відмовив з підстав відсутності обставин, передбачених підпунктом 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 ПК України {платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу}.

У ході розгляду справи суд встановив, що підприємець не відмовлявся від проведення документальної перевірки та допуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки. Станом на час виходу працівників контролюючого органу на перевірку підприємець перебував на лікуванні за межами міста. Водночас уповноваженому представнику підприємця під час виходу на перевірку працівники контролюючого органу не пред`явили документи, що слугували підставою для проведення перевірки, та не приступили до проведення перевірки.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 15.06.2017 постанову суду першої інстанції скасував та позов ОДПІ задовольнив частково. Суд апеляційної інстанції наклав арешт на грошові кошти підприємця на банківських рахунках, крім операцій з видачі заробітної плати та сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а також визначених контролюючим органом грошових зобов`язань платника податків, погашення податкового боргу до допуску підприємцем посадових осіб ОДПІ для проведення документальної планової виїзної перевірки.

Задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції виходив з того, що про дату проведення планової виїзної документальної перевірки підприємець був повідомлений належним чином за 10 календарних днів до дня її проведення. Жодних повідомлень про неможливість проведення такої перевірки або її проведення за участю його уповноваженого представника до ОДПІ позивач не надавав. Зважаючи на ці обставини суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відсутність підприємця за місцем проживання та за місцем здійснення підприємницької діяльності у визначений наказом ОДПІ від 14.11.2016 №1244 про проведення планової виїзної документальної перевірки період свідчить про недопуск працівників ОДПІ до проведення такої перевірки та відповідно про обґрунтованість заяви позивача про накладення арешту на майно підприємця.

Підприємець подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. У касаційній скарзі відповідач наголошував про відсутність підстав для застосування арешту коштів на банківських ранках, оскільки факт відмови у допуску посадових осіб контролюючого органу до податкової перевірки не мав місця.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 01.08.2017 (провадження №К/800/25845/17) відкрив касаційне провадження у цій справі.

У запереченнях на касаційну скаргу ОДПІ просить касаційну скаргу підприємця залишити без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Спираючись на судову практику Вищого адміністративного суду України (постанова від 18.11.2015 у справі №810/3883/13-а), позивач зазначив, що оскільки підприємець був повідомлений належним чином про дату проведення перевірки, його відсутність за місцем реєстрації та місцем здійснення господарської діяльності у період, коли мала бути проведена перевірка, свідчить про створення перешкод у її проведенні та має розцінюватися як недопуск працівників контролюючого органу до проведення такої перевірки.

Інші доводи ОДПІ зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що згідно з положеннями статті 341 КАС України виходить за межі повноважень касаційного суду.

15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03.10.2017 №2147-VIII ''Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів'', яким Кодекс адміністративного судочинства (КАС) України викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII ''Перехідні положення'' КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вказана касаційна скарга була передана на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Перевіривши наведені у скарзі доводи, заперечення позивача, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підприємця підлягає задоволенню з огляду на таке.

Суди попередніх інстанцій встановили, що на підставі наказу від 14.11.2016 №1244 та направлень на проведення планової виїзної документальної перевірки із зазначенням дати початку проведення такої перевірки (з 28.11.2016), що були вручені платнику за 10 днів до початку проведення перевірки рекомендованим листом з повідомленням про вручення (18.11.2016), податкові інспектори здійснили ряд виходів (28.11.2016, 29.11.2016, 06.12.2017, 07.12.2016, 08.12.2016, 09.12.2016) за податковою адресою фізичної особи-підприємця ( АДРЕСА_1 ) та місцем здійснення його господарської діяльності (бар ``Пузатий двір``, АДРЕСА_2 ). У зв`язку з відсутністю суб`єкта перевірки за податковою адресою та місцем здійснення господарської діяльності працівники контролюючого органу склали акти від 28.11.2016 №1208/17-07/3441616710, 29.11.2016 №1211/17-07/3441616710, 06.12.2016 №1268/10/03-13-13-01, 07.12.2016 №1269/10/03-13-13-01, 08.12.2016 №1283/10/03-13-13-01, 09.12.2016 №1286/10/03-13-13-01 про відмову ФОП ОСОБА_1 у допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення документальної планової виїзної перевірки, призначеної згідно з наказом від 14.11.2016 №1244``Про проведення планової виїзної документальної перевірки`` з 28.11.2016. Саме ці обставини стали підставою для прийняття керівником ОДПІ рішення від 12.12.2016 про застосування умовного адміністративного арешту майна платника податків - ОСОБА_1 та звернення ОДПІ до суду із цим позовом.

Сторони ці обставини не заперечують.

Ключовим питанням у цій справі є відсутність підприємця за податковою адресою та за місцем здійснення його господарської діяльності на момент проведення документальної планової виїзної перевірки, що контролюючим органом прирівняно до незгоди платника на проведення перевірки, як підстави, передбаченої у підпункті 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 ПК України, для прийняття керівником контролюючого органу рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків з наступним зверненням контролюючого органу до суду з вимогами про застосування арешту коштів.

Процедура та підстави застосування адміністративного арешту визначені нормами статті 94 ПК України.

Арешт коштів на рахунку платника податків відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 ПК України здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Визначення адміністративного арешту майна, як виняткового способу забезпечення виконання обов`язків платника податків, наведене у пункті 94.1 статті 94 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна.

Підстави для застосування адміністративного арешту майна визначені пунктом 94.2 статті 94 ПК України і стосуються як коштів (безвідносно до готівки чи на рахунках), так і іншого майна, на яке може бути звернено стягнення відповідно до закону. Відмінність застосування адміністративного арешту коштів на рахунках від адміністративного арешту іншого майна (в тому числі, готівки) полягає в процедурі застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів). Такий правовий висновок зробила палата Верховного Суду в постанові від 27.11.2018 у справі №820/1929/17 (касаційне провадження №К/9901/40847/18).

Відповідно до підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 ПК України арешт майна може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Отже, застосування адміністративного арешту майна платника податків на підставі підпункту 94.6.2 пункту 94.2 статті 94 ПК України можливе, якщо платник податків безпідставно не допустив посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки.

Згідно з нормою пункту 81.2 статті 81 ПК України факт відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску до проведення перевірки засвідчує складений посадовими особами контролюючого органу акт.

Як встановлено судами, складені ОДПІ акти від 28.11.2016 №1208/17-07/3441616710, 29.11.2016 №1211/17-07/3441616710, 06.12.2017 №1268/10/03-13-13-01, 07.12.2016 №1269/10/03-13-13-01, 08.12.2016 №1283/10/03-13-13-01, 09.12.2016 №1286/10/03-13-13-01 фактично підтверджують відсутність підприємця за місцем його реєстрації ( АДРЕСА_1 ) та місцем здійснення його господарської діяльності (бар ``Пузатий двір``, АДРЕСА_2 ) на момент виходу працівників контролюючого органу на перевірку. Свою відсутність за місцем реєстрації та місцем здійснення господарської діяльності підприємець не заперечує та пояснює обставинами, що пов`язаними з лікуванням за межами області та отриманням медичних послуг у медичному закладі у зв`язку хворобою. Вказані обставини також підтверджено показаннями свідка, матері підприємця та уповноваженого представника за довіреністю на вчинення дій, пов`язані з підприємницькою діяльністю підприємця, - ОСОБА_2 про відомі їй обставини з приводу вказаного, консультативним оглядом лікаря медичного центру ``Східниця`` від 30.11.2016 (т.І, а.с. 157), консультативним висновком лікаря кардіолога медичного центру ``Благомед`` та результатами лабораторних досліджень біоматеріалів ОСОБА_1 (т.І, а.с. 112-119), квитком на автобус (т.І, а. с. 111). Суд першої інстанції ці обставини визнав поважними причинами відсутності підприємця за місцем реєстрації (проживання) та здійснення господарської діяльності у період, впродовж якого була призначена перевірка згідно з наказом ОДПІ від 14.11.2016 №1244. При цьому суд першої інстанції відхилив доводи позивача про те, що контролюючому органу не було відомо про те, що відповідач перебував на лікуванні, оскільки це спростовується показаннями свідка ОСОБА_2 , яка засвідчила, що повідомляла податковим інспекторам про відсутність підприємця у зв`язку з лікуванням, а також рапортом старшого оперуповноваженого з ОВС оперативного управління Головного управління ДФС у Волинській області Гуля Р. С. від 09.12.2016 (т.І, а.с. 89), який здійснював заходи щодо встановлення місцезнаходження підприємця за запитом Рожищенського відділення Луцької ОДПІ від 29.11.2016 (т.І, а.с. 91), та якому ОСОБА_2 повідомила про знаходження відповідача за межами області на лікуванні. Також суд зазначив, що за відсутності самого відповідача під час виходу працівників контролюючого органу на місце перевірки документи на її проведення можна було надати його уповноваженому представнику, проте такі дії контролюючий орган не вчинив.

Суд першої інстанції встановив обставини у справі відповідно до норм процесуального права та правильно застосував норми статей 94, 81 ПК України.

Згідно з вимогами частини другої статті 71 КАС України (у редакції на момент вирішення спору) суб`єкт владних повноважень зобов`язаний довести правомірність свого рішення, дій чи бездіяльності.

Оскільки факт відмови підприємцем (його представником чи службовою особою) у допуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки, як необхідної умови для застосування адміністративного арешту майна для забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом, не мав місця, а позивач не підтвердив належним чином протилежного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову про застосування арешту коштів на рахунках підприємця, і у суду апеляційної інстанції не було підстав для скасування постанови Волинського окружного адміністративного суду від 28.02.2017.

Відповідно до частини першої статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Касаційний перегляд справи здійснено в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України ''Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ'' від 15.01.2020 №460-ІХ, відповідно до пункту 2 розділу ІІ цього Закону, та в межах доводів та вимог касаційної скарги відповідно до частини першої статті 341 КАС України.

Керуючись статтями 345 352 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2017 скасувати.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 28.02.2017 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

СуддіІ.А. Васильєва В.П. Юрченко І.В. Дашутін