Історія справи

Ухвала КАС ВП від 04.03.2019 року у справі №803/475/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 березня 2019 року

Київ

справа №803/475/17

адміністративне провадження №К/9901/37379/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, третя особа: Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про визнання протиправним та скасування рішення за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на постанову Волинського окружного адміністративного суду у складі судді Валюха В.М. від 30 травня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Старунського Д.М., Багрія В.М., Рибачука А.І. від 05 жовтня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулася до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни (далі - відповідач), третя особа: ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (далі - третя особа, ТОВ «ФК «Вектор Плюс»), в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 28 квітня 2017 року, просила визнати протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 28467180 від 26 лютого 2016 року та скасувати запис про право власності № 13450815, внесений 22 лютого 2016 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А.М., за ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на об'єкт нерухомого майна квартиру площею 65,5 кв. м, реєстраційний номер 860868907101, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору іпотеки № 1674 від 07 серпня 2008 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 25 січня 2017 року позивачу стало відомо про те, що 22 лютого 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А.М. було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності (індексний номер 28467180) за ТОВ «ФК «Вектор Плюс» щодо належної позивачу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, про що було внесено запис про право власності за № 13450815.

Позивач вважає вказане рішення протиправним, оскільки реєстрація права власності за ТОВ «ФК «Вектор Плюс» щодо належної ОСОБА_2 квартири проведена з порушенням встановленого порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно, відповідач мав відмовити у державній реєстрації права власності через наявність в Єдиному реєстрі заборон запису про заборону відчуження вказаного майна, і такий запис є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде знято.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 30 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2017 року, адміністративний позов задоволено частково, зокрема, визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26 лютого 2016 року № 28467180.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач, виступаючи у спірних правовідносинах як суб'єкт владних повноважень, приймаючи оскаржуване рішення, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, які передбачені Конституцією та законами України, оскільки прийняв оскаржуване рішення за наявності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстрованого обтяження речових прав на нерухоме майно, яке є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій щодо такого майна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ТОВ «ФК «Вектор Плюс» звернулося із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 30 травня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2017 року і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 30 жовтня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 803/475/17, витребувано матеріали справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 березня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2019 року прийнято до свого провадження справу № 803/475/17 та запропоновано сторонам надати відзиви на касаційну скаргу.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 07 серпня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» (банк) та ОСОБА_2 (позичальник) було укладено кредитний договір № 0201/0808/71-114, згідно з пунктом 1.1 якого банк зобов'язувався надати позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 36000 доларів США на строк з 07 серпня 2008 року по 07 серпня 2033 року включно та на умовах, передбачених у цьому договорі, а позичальник зобов'язувався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у терміни, передбачені цим договором.

Крім того, 07 серпня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір, яким забезпечувалося належне виконання іпотекодавцем вимог іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору № 0201/0808/71-114 від 07 серпня 2008 року.

Згідно із пунктом 2 іпотечного договору на забезпечення виконання основного зобов'язання іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності майно: трикімнатну квартиру під номером АДРЕСА_1. За приписами пунктів 11, 12 іпотечного договору іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання іпотекодавцем основного зобов'язання повністю або частково, за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче двох способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Пунктом 12.3 іпотечного договору передбачено, що згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене в підпунктах 12.3.1 та 12.3.2 цього пункту. Згідно із підпунктом 12.3.1 іпотечного договору задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до статті 37 Закону України «Про іпотеку» у випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої в цьому підпункті 12.3 договору, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.

28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» були укладені договір факторингу № 15 та договір про відступлення прав за іпотечними договорами, за якими були відступлені права вимоги заборгованостей по кредитних договорах від боржників та права вимоги за іпотечними договорами, в т. ч. по кредитному договору від 07 серпня 2008 року № 0201/0808/71-114 та іпотечному договору від 07 серпня 2008 року, укладених між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду від 28 травня 2015 року, яке за даними Єдиного державного реєстру судових рішень в апеляційному порядку оскаржено не було та набрало законної сили 24 червня 2015 року, у справі № 161/2028/15-ц за позовом ТОВ «ФК «Вектор Плюс» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки позов задоволено, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 0201/0808/71-114 від 07 серпня 2008 року в розмірі 275237,36 грн. перед ТОВ «ФК «Вектор Плюс» звернуто стягнення на трикімнатну квартиру № АДРЕСА_1, з початковою ціною 380200,00 грн, що належить на праві власності ОСОБА_2, шляхом проведення прилюдних торгів, відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Постановою державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції Радчук Л.О. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 04 вересня 2015 року ВП № 48604075 при примусовому виконанні виконавчого листа № 161/2028/15-ц, виданого 08 липня 2015 року Луцьким міськрайонним судом (в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 0201/0808/71-114 від 07 серпня 2008 року в розмірі 275237,36 грн. перед ТОВ «ФК «Вектор Плюс» звернути стягнення на трикімнатну квартиру № АДРЕСА_1, з початковою ціною 380200,00 грн, що належить на праві власності ОСОБА_2, шляхом проведення прилюдних торгів, відповідно до Закону України «Про виконавче провадження») накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_2 у межах суми звернення стягнення 275237,36 грн.

07 вересня 2015 року, на підставі постанови державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції Радчук Л.О. від 04 вересня 2015 року ВП № 48604075 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, а також рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07 вересня 2015 року № 24215211, державним реєстратором реєстраційної служби Луцького міського управління юстиції Пирогою В.С. було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис за № 11070189 про державну реєстрацію обтяження відносно ОСОБА_2 на все нерухоме майно в межах суми боргу 275237,36 грн.

22 лютого 2016 року представник ТОВ «ФК «Вектор Плюс» Ярошенко Г.А. звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А.М. із заявою (реєстраційний номер 15745939) про державну реєстрацію права власності за ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на об'єкт нерухомого майна квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, сплативши адміністративний збір за державну реєстрацію права власності на нерухоме майно в сумі 56,00 грн (квитанція № 1602221823113 від 22 лютого 2016 року).

22 лютого 2016 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва А.М. прийняла рішення № 28467180 про державну реєстрацію права власності за ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Крім того, 22 лютого 2016 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва А.М. внесла до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 13450815, з якого вбачається проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно (квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1) за ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 26 лютого 2016 року (індексний номер 28467180), а підставою виникнення права власності вказано договір іпотеки № 1674 від 07 серпня 2008 року.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно була здійснена з відкриттям розділу в Державному реєстрі прав та перенесенням щодо такого права власності обтяжень, державну реєстрацію яких було проведено у спеціальному розділі Державного реєстру прав.

Крім того, скаржник стверджує, що суд не розібрався, що арешти були накладено в інтересах іпотекодержателя, що факт невиконання обов'язків позивача підтверджено, рішення суду не виконано, а порушень інтересів позивача рішенням відповідача не відбулося.

Від інших учасників справи заперечень на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Волинського окружного адміністративного суду від 30 травня 2017 року та ухвала Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2017 року не відповідають, а вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Вирішуючи спір у цій справі по суті, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до висновку, що такий спір є публічно-правовим та має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства. Однак, колегія суддів вважає такий висновок передчасним з огляду на наступне.

За правилами частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, іншого суб'єкта при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів.

Наведене узгоджується з положеннями статей 2, 4, 19 КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб'єктів владних повноважень.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а, від 27 червня 2018 року у справі № 815/6945/16.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

У справі, що розглядається, спір виник стосовно правомірності рішення приватного нотаріуса щодо державної реєстрації права власності на квартиру за ТОВ «ФК «Вектор Плюс» з тих підстав, що в Єдиному реєстрі заборон був наявний запис про заборону відчуження вказаного майна. Відтак, у даній справі фактично оскаржується правомірність набуття ТОВ «ФК Вектор Плюс» права власності на квартиру, у зв'язку з чим, на думку позивача, порушується його право власності на відповідне майно, тобто існує спір між фізичною та юридичною особою щодо права власності на нерухоме майно (квартиру).

Враховуючи те, що спірні правовідносини пов'язані із захистом права позивача та з належністю виконання договору іпотеки, колегія суддів доходить до висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.

Даний висновок узгоджується із правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 826/9928/15, від 13 червня 2018 року у справі № 803/1125/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 817/2398/15, від 16 жовтня 2018 року у справі № 804/14296/15, в яких позивачем є фізична особа, відповідачем - особа, що вчинила реєстраційну дію (державний реєстратор), третьою особою - ТОВ «ФК «Вектор Плюс», а предметом спору є правомірність дій державного реєстратора щодо реєстрації права власності за ТОВ «ФК «Вектор Плюс» на підставі договору іпотеки.

Колегія суддів також враховує, що на момент звернення позивача до суду Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 14 квітня 2009 року у справі № 21-367во09, від 14 червня 2016 року у справі № 826/4858/15, вже була висловлена правова позиція стосовно непоширення юрисдикції адміністративних судів на спори, що виникають з подібних правовідносин.

Відносини, пов'язані з виконанням договору іпотеки, регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України, Законом України «Про іпотеку».

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, оскільки спірні правовідносини фактично виникли між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ОСОБА_2 стосовно виконання договору іпотеки, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

За таких обставин суд вважає, що між позивачем та відповідачем (суб'єктом владних повноважень) немає публічно-правових відносин, спір не є публічно-правовим, а тому не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Відтак, справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись за правилами цивільного судочинства.

У справі, що розглядається, спір не обмежується оскарженням рішення, дії чи бездіяльності державного реєстратора, оскільки в його основі лежить спір щодо виконання договірних зобов'язань, який з урахуванням особливості справи не може бути вирішений в адміністративному суді, що обмежений при вирішенні таких спорів вимогами процесуального закону.

Розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства не відповідав би принципу ефективного судочинства як важливому елементу верховенства права.

Намагання сторін вирішити спір про речове право на об'єкти нерухомого майна, використовуючи систему адміністративних судів, або розгляд адміністративними судами такого спору в порядку КАС України є помилковим.

Саме завдання Верховного Суду як найвищого суду в системі судоустрою України, що забезпечує сталість та єдність судової практики (статті 17 та 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») полягає у виправлені відповідних помилок.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2018 року у справі № 823/217/17.

Колегія суддів також враховує, що згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина перша статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, правовий статус учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі закриттю, оскільки правовідносини у цій справі мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Частиною першою статті 354 КАС України встановлено, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» («Golder v. the United Kingdom») від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Станєв проти Болгарії» («Stanev v. Bulgaria») від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, § 230).

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Крім того, Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення від 25 лютого 1993 року у справі «Доббертен проти Франції» зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France, заява № 88/1991/340/413).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких підстав колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» слід задовольнити частково, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а провадження у справі закрити.

Керуючись статтями 238, 239, 341, 344, 349, 354, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» задовольнити частково.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 30 травня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2017 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, третя особа: ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» про визнання протиправним та скасування рішення закрити.

Роз'яснити, що спір може бути розглянуто за правилами цивільного судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко