Історія справи

Постанова КАС ВП від 05.12.2021 року у справі №803/1381/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 803/1381/16

адміністративне провадження № К/9901/32844/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С. С.,

суддів: Васильєвої І. А., Юрченко В. П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2016 року (суддя Дмитрук В. В. ) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2017 року (головуючий суддя Богаченко С. І., судді: Багрій В. М., Старунський Д. М. ) у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних санкцій,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Підприємець, позивач) звернувся до суду з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (далі - Інспекція, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 15 червня 2016 року №0030631303 та рішення про застосування штрафних санкцій від 12 серпня 2016 року №0043811303.

Обґрунтовуючи позовну заяву, Підприємець зазначав про помилковість висновку акту перевірки про формування ним витрат за касовим методом відповідно до проведеної оплати за товар без врахування реалізації товарно-матеріальних цінностей та отримання коштів, проте, позивач відповідно до норм податкового законодавства визначає доходи за касовим методом в момент їх отримання, а витрати - у момент отримання доходу, якого вони стосуються, з обов'язковим документальним підтвердженням; разом з тим, він також враховує оплату цих товарів, матеріалів, робіт, послуг постачальникам, тобто у витрати включається лише та частина собівартості, яка була фактично оплачена постачальникам; крім того, вказував на те, що оскільки облік доходів і витрат ведеться в бухгалтерській програмі 1С, ним було надано посадовим особам податкового органу роздруковану копію електронної Книги з розшифровкою собівартості реалізованих товарів та посиланням на первинні документи, що підтверджують придбання товарів, і банківські виписки про оплату за реалізовані товари, а також надано усі первинні документи на отриманий від постачальників товар, проте, перевіряючими такі документи не були взяті до уваги та опрацьовані.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2017 року, позов задоволено.

Приймаючи такі рішення, суди визнали необґрунтованим висновок відповідача про завищення позивачем витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб, оскільки останній зроблений без дослідження первинних документів, які підтверджують понесені Підприємцем витрати, що, як наслідок, свідчить про протиправність прийнятого податкового повідомлення-рішення та унеможливлює застосування штрафних санкцій у зв'язку із донарахуванням єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Не погоджуючись з прийнятими судами рішеннями, Інспекція звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на обставини, встановлені в акті перевірки, просила їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Позивач в письмових запереченнях (відзиві) на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які він просив залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає наступне.

Судами встановлено, що у період з 26 квітня 2016 року по 18 травня 2016 року посадовими особами Інспекції проведено документальну планову виїзну перевірку Підприємця щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2015 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2015 року, за результатами якої складено акт від 25 травня 2016 року №2243/03-20-17-03-06/2800504051, в якому, в свою чергу, зазначено про порушення позивачем вимог пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб на суму 110
625,17 грн., у тому числі: за 2014 рік - 52 575,62 грн. та за 2015 рік - 58
049,55 грн. ; абзацу 1 частини 2 статті 7, частини 11 статті 8, частини 3 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464), у зв'язку із чим занижено єдиний соціальний внесок за 2014 рік на суму 49 866,64 грн.

Вказані висновки обґрунтовані посиланням на те, що позивач формував витрати за касовим методом відповідно до проведеної оплати за товар без врахування факту реалізації товарно-матеріальних цінностей та отримання доходу, якого вони стосувалися. Крім цього, податковий орган вказував на неможливість визначення суми витрат, пов'язаних з придбанням реалізованих товарів, оскільки Книги обліку доходів і витрат за 2014-2015 роки не містять реквізитів документів, які підтверджують понесені позивачем витрати.

На підставі акту перевірки 15 червня 2016 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0030631303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 138 281,46 грн., з яких: 110 625,17 грн. - за основним платежем та 27 656,29 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, а також рішення про застосування штрафних санкцій в розмірі 12 466,66 грн. за донарахування відповідним фіскальним органом єдиного внеску.

За результатами адміністративного оскарження рішеннями Головного управління ДФС у Волинській області та Державної фіскальної служби України податкове повідомлення-рішення від 15 червня 2016 року №0030631303 залишено без змін, а рішенням Головного управління ДФС у Волинській області рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом єдиного внеску від 15 червня 2016 року скасовано в частині застосування штрафної санкції в розмірі 7 479,00 грн. та зобов'язано Інспекцію прийняти нове рішення про застосування штрафних санкцій на зменшену суму, у зв'язку з чим останньою 12 серпня 2016 року прийнято рішення № 0043811303 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом єдиного внеску в розмірі 4
987,66 грн.

Не погоджуючись із зазначеними податковим повідомленням-рішенням та рішенням про застосування штрафних санкцій, Підприємець звернувся до суду з позовом у даній справі.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку та в розмірах встановлених законом.

Згідно з пунктом 162.1 статті 162 ПК України платниками податку на доходи фізичних осіб є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

Об'єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України (пункт 163.1 статті 163 ПК України).

Пунктом 164.1 статті 164, підпунктом 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 ПК України визначено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. У разі використання права на податкову знижку базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу з урахуванням пункту 164.6 цієї статті на суми податкової знижки такого звітного року. Базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до Пунктом 164.1 статті 164, підпунктом 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 ПК України. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними Пунктом 164.1 статті 164, підпунктом 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 ПК України.

Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, регулюється статтею 177 ПК України.

За змістом пунктів 177.1, 177.2, 177.3 статті 177 ПК України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктів 177.1, 177.2, 177.3 статті 177 ПК України. Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. Для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпунктів 177.4.1-177.4.4 пункту 177.4 статті 177 ПК України (в редакції, що діяла з 01 січня 2015 року) до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать: витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат; витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством; суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

В редакції ж ПК України, що діяла до 01 січня 2015 року, склад витрат та порядок їх визнання встановлювались статтею 138 ПК України, згідно з статтею 138 ПК України; крім витрат, визначених у статтею 138 ПК України.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II пункту 138.2 статті 138 ПК України.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (пункт 138.4 статті 138 ПК України).

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України).

За змістом частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Як передбачено частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас згідно з пунктом 177.10 статті 177 ПК України фізичні особи - підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Наказом Міністерства доходів і зборів України від 16 вересня 2013 року №481 затверджено Порядок ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи-підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, згідно з пунктом 5 якого записи у Книзі виконуються за підсумками робочого дня, протягом якого отримано дохід.

Пунктом 6 вказаного Порядку визначено перелік відомостей, які заносяться до Книги, зокрема, у графі 5 зазначаються реквізити документа, який підтверджує понесені витрати, що безпосередньо пов'язані з отриманим доходом. Документами, які підтверджують витрати, можуть бути платіжне доручення, прибутковий касовий ордер, квитанція, фіскальний чек, акт закупки (виконаних робіт, наданих послуг) та інші первинні документи, що засвічують факт оплати товарів, робіт, послуг.

Отже, з огляду на зміст наведених правових норм, витрати для цілей оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон №2464.

За змістом пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є роботодавці - фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Платник єдиного внеску зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством (пункти 1 та 2 частини 2 статті 6 Закону №2464).

Відповідно до частин 2 та 11 статті 9 Закону №2464 обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV нараховується єдиний внесок; у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Пунктами 6 та 7 частини 1 статті 13 Закону №2464 передбачено, що органи доходів і зборів мають право застосовувати фінансові санкції, передбачені частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV, стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.

За змістом частин 1,3,4, пункту 3 частини 11, частин 14,15 статті 25 Закону №2464 рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами; положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів; орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату; вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом; платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею; орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків (до 01 січня 2015 року - 5 відсотків) зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску; про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV, посадова особа органу доходів і зборів у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску; рішення органу доходів і зборів про нарахування пені та/або застосування штрафів, передбачених частинами одинадцятою і дванадцятою цієї статті, є виконавчим документом.

Водночас, згідно з вимогами Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14 березня 2013 року №395 (далі - Порядок), акт - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Пунктом 1.7 Порядку передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані в обліку та підтверджують наявність зазначених фактів.

У разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно, зокрема: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) діяльності платника податків та операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи з обліку, та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання їх чи інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення (підпункт 2.3.2.2 Порядку).

Згідно з пунктом 3.1 Порядку залежно від діяльності платника податків та результатів перевірки до інформативних додатків належать розрахунки донарахованих (зменшених) сум податків та зборів.

Отже, як зазначили в своїх рішеннях суди, будь-який висновок акту перевірки щодо оцінки повноти та своєчасності виконання платником податків зобов'язань перед бюджетом має ґрунтуватись на відповідних доказах, отриманих у ході перевірки, й без дослідження первинних документів податкового та бухгалтерського обліку фізичної особи-підприємця, податковий орган не вправі відображати в акті перевірки висновки щодо заниження податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб.

Втім, як встановлено судами, свій висновок в акті перевірки про порушення Підприємцем вимог пункту 177.4 статті 177 ПК України, що спричинило завищення витрат на загальну суму 604 386,25 грн., в тому числі за 2014 рік - на 314
138,50 грн., за 2015 рік - на 290 247,75 грн. та заниження суми чистого оподатковуваного доходу на аналогічні суми й, як наслідок, заниження податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 110 625,17 грн. (за 2014 рік - в сумі 52
575,62 грн., за 2015 рік - в сумі 58 049,55 грн. ) та єдиного соціального внеску за 2014 рік в розмірі 49 866,64 грн., відповідач зробив на підставі аналізу лише окремих документів, що підтверджують придбання у періоді, що перевірявся, товарів (робіт, послуг), залишки ТМЦ та дебіторсько-кредиторську заборгованість в розрізі контрагентів-постачальників та покупців, однак дослідження первинної документації, яка підтверджує понесені Підприємцем у 2014-2015 роках витрати, податковим органом здійснено не було.

Разом з тим суди з'ясували та не заперечувалось представниками відповідача, що під час перевірки Підприємцем надавались перевіряючим всі первинні документи, які підтверджують понесені витрати з придбання ТМЦ у попередніх періодах та по яких отримані доходи в 2014-2015 роках, в тому числі: Книга обліку доходів і витрат з розшифровками, акти виконаних робіт та послуг, довіреності, договори купівлі-продажу, оренди, отримані та видані накладні, товарно-транспортні накладні, рахунки тощо.

Відтак, суди дійшли переконання, що викладені в акті перевірки від 25 травня 2016 року №2243/03-20-17-03-06/2800504051 висновки Інспекції щодо завищення Підприємцем витрат за 2014-2015 роки на загальну суму 604 386,25 грн. та заниження суми податку з доходів фізичних осіб за 2014-2015 роки на загальну суму 110 625,17 грн. не знайшли свого підтвердження в ході з'ясування обставин справі та не можуть вважатись підтвердженими.

Водночас, враховуючи, що доводи відповідача про заниження позивачем суми загального оподатковуваного доходу й завищення витрат не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, суди попередніх інстанцій вказали й на відсутність підстав для застосування до Підприємця штрафних санкцій за донарахування контролюючим органом своєчасно не нарахованого єдиного внеску, адже висновок податкового органу про його заниження ґрунтувався лише на твердженні про заниження оподатковуваного доходу і завищенні витрат й інших зауважень з приводу обчислення цього грошового зобов'язання в акті перевірки не викладено.

З огляду на наведені вище законодавчі приписи та встановлені у справі обставини, суди прийшли до висновку про наявність правових підстав для визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення Інспекції від 15 червня 2016 року №0030631303 та рішення Інспекції про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 12 серпня 2016 року №0043811303, а отже, як наслідок, й для задоволення позовних вимог.

Що ж до доводів касаційної скарги Інспекції, то вони не спростовують мотивів, покладених судами в основу оскаржуваних рішень, як і не свідчать про неправильне застосування ними норм матеріального права або ж порушення процесуальних норм, а фактично зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що, в свою чергу, не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному частин 1 та 4 статті 242 КАС України.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частиною 1 статті 350 КАС України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 350, 355 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 березня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

СуддіС. С. Пасічник І. А. Васильєва В. П. Юрченко