Історія справи

Ухвала КАС ВП від 03.09.2019 року у справі №826/5333/15

ф

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 вересня 2019 року

Київ

справа №826/5333/15

адміністративне провадження №К/9901/25148/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В. П., суддів - Васильєвої І. А., Пасічник С. С., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс ЛТД" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 серпня 2015 року (суддя Іщук І. О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2016 року (колегія у складі суддів: Чаку Є. В., Файдюка В. В., Мєзєнцева Є. І.) у справі № 826/5333/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс ЛТД" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання незаконними та скасування рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аверс ЛТД" (далі - позивач або Товариство) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач або податковий орган), в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів своєчасно не нарахованого єдиного внеску та вимогу про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що висновки, викладені в акті фактичної перевірки, посадових осіб податкового органу ґрунтуються на припущеннях і носять суб'єктивний характер.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 19 серпня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2016 року, в задоволені позову відмовив.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що надані на перевірку подорожні листи ТОВ "Аверс ЛТД" не відповідають вимогам Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24 травня 1995 року, та, відповідно, не підтверджують факт здійснення перевезення, зокрема, використання паливно-мастильних матеріалів для вантажних автомобілів в господарській діяльності.

Не погодившись з рішенням судів першої та апеляційної інстанції, Товариство подало касаційну скаргу, в який зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції, прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги.

Суди попередніх інстанцій встановили, що податковим органом проведена фактична перевірка з питань дотримання Товариством норм чинного трудового та податкового законодавства України в частині оформлення трудових відносин та з питань повноти обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 1 січня 2013 року по 14 серпня 2014 року за результатами якої складено акт № 53/26-50-17-05-22946858 від 14 серпня 2014 року.

Перевіркою встановлено порушення:

- підпунктів 14.1.54,14.1.56 пункту 14.1 статті 14, підпункту 163.1.1 пункту
163.1 статті 163, підпункту 164.1.2 пункту 164.1 статті 164, пункту 167.1 статті 167, пункту 171.1 статті 171, пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, в наслідок чого підприємством не утримано та не перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб в сумі 5 094,24 грн;

- "Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку" № 1020, затвердженого наказом ДПА України від 24 грудня 2010 року, а саме підприємством невірно відображені суми виплачених доходів у вигляді додаткового блага за чотири квартали 2013 року та І, ІІ квартали 2014 року;

- пункту 1 частини 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", в результаті чого донараховано за 2013-2014 роки єдиного соціального внеску на загальну суму 15
613,05 грн (ЄСВ 39,02% - 14 344,77 грн та ЄСВ 3,6% - 1 268,28 грн).

На думку податкового органу, порушення податкового законодавства позивачем полягає у тому, що підприємством не утриманий податок на доходи фізичних осіб з отриманих коштів працівниками підприємства під звіт на витрати, які не підтверджені відповідними первинними документами, і не включених до складу оподаткованого доходу, сплаченого на користь платника податків на суму 35 229,85
грн.

Податковим органом встановлено отримання додаткового блага працівниками підприємства ОСОБА_1 у сумі 14 710,32 грн та ОСОБА_2 у сумі 20 519,53 грн у вигляді відшкодованих витрат за паливно-мастильні матеріали.

Таким чином в порушення вимог чинного законодавства позивачем не було включено до складу оподаткованого доходу працівників товариства доходів, отриманих ними, як додаткове благо, у вигляді коштів, виданих на компенсацію придбання бензину.

Окрім того, податковим органом встановлено, що в податковому розрахунку за формою № 1ДФ інформація відображалась не в повному обсязі, а саме не відображена інформація у податкових розрахунках за формою № 1ДФ за 2013 рік та І, ІІ квартали 2014 року, підприємством невірно відображені суми виплачених доходів у вигляді додаткового блага.

За результатами перевірки 4 листопада 2014 року винесено податкове повідомлення-рішення № 0001391702, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 9 224,81 грн.

11 листопада 2014 року податковий орган виніс рішення № 24/26-50-17-05-20 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 7 507,48 грн та податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11 листопада 2014 року № Ю-24/26-50-17-05, відповідно до якої позивач повинен сплатити заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 15 014,96 грн.

При прийнятті рішення суди попередніх інстанцій посилались, зокрема, на Порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою визначений Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджений постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13 січня 2005 року за № 40/10320 (надалі - Порядок № 637).

Відповідно до пункту2.11 Порядку № 637 видача готівкових коштів під звіт або на відрядження (далі - під звіт) здійснюється відповідно до законодавства України.

Видача готівкових коштів під звіт на закупівлю сільськогосподарської продукції та заготівлю вторинної сировини, крім металобрухту, дозволяється на строк не більше 10 робочих днів від дня видачі готівкових коштів під звіт, а на всі інші виробничі (господарські) потреби на строк не більше двох робочих днів, уключаючи день отримання готівкових коштів під звіт.

Видача відповідній особі готівкових коштів під звіт проводиться за умови звітування нею у встановленому порядку за раніше отримані під звіт суми.

Звітування за одержані під звіт готівкові кошти здійснюється відповідно до законодавства України.

Підпункт 164.2.11 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (тут та надалі в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин) встановлює, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки, розмір якої обчислюється відповідно до Підпункт 164.2.11 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України.

За приписами підпункту 165.1.11 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються кошти, отримані платником податку на відрядження або під звіт і розраховані згідно із підпункту 165.1.11 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України, а також суми компенсаційних виплат в іноземній валюті, що виплачуються відповідно до закону працівникам дипломатичної служби, направленим у довготермінове відрядження.

Проте обставини, за яких працівникам Товариства отримувались кошти, первинні документи, звіти про використання коштів тощо судами попередніх інстанцій не досліджено.

При розгляді справи суди першої та апеляційної інстанції обмежились дослідженням подорожних листів та констатацією відсутності товарно-транспортних накладних.

Судами не досліджено обсяг та мету проведення перевірки, перелік документів, наданих до перевірки, документи, які стали підставою для висновків податкового органу. Фактично, висновки податкового органу ґрунтуються на непідтверджені, на думку відповідача, фактів роботи автотранспорту.

Але спірним питанням даної справи є правильність обліку коштів, виданих працівникам під звіт. Наявність (чи відсутність) товарно-транспортної накладної, недоліки подорожних листів (якщо такі встановлені) не можуть бути єдиною підставою для висновків в цій частині.

Суди першої та апеляційної інстанції не встановили місце, мету, підстави, способи отримання коштів працівниками, не перевірили наявність (або відсутність) звітів за видані кошти.

За таких обставин, касаційний суд, розглядаючи касаційну скаргу Товариства, вважає висновки суду першої та апеляційної інстанцій про правомірність висновків податкового органу передчасними, та такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до приписів статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинної на період розгляду судами попередніх інстанцій даної справи) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Не встановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, свідчить про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при розгляді справи.

Як встановлено частиною 1 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України в чинній редакції, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною 4 статті 9 статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов'язок вживати визначених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За правилами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини 4 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Відповідно до частини 2 статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже Суд приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановив фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс ЛТД" задовольнити.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 серпня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2016 року у справі № 826/5333/15 скасувати, справу направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.

3. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.........................................

В. П. Юрченко

І. А. Васильєва

С. С. Пасічник,

Судді Верховного Суду