Історія справи

Ухвала КАС ВП від 04.09.2019 року у справі №820/5844/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 820/5844/16

адміністративне провадження № К/9901/23127/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Яковенка М. М.,

суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 820/5844/16

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, зобов'язання нарахувати та виплатити грошове забезпечення за час вимушеного прогулу,

за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції в Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя: Р. В. Мельников) від 20 грудня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: І. М. Ральченко, В. В. Катунов, Г. Є. Бершов) від 14 лютого 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Харківській області № 386 о/с від 13 жовтня 2016 року в частині звільнення зі служби в поліції згідно з пунктом 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" капітана поліції ОСОБА_1 (М-097029) старшого інспектора Київського ВП ГУНП в Харківській області (м.

Харків) з 13 жовтня 2016 року;

- поновити ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора Київського ВП ГУНП в Харківській області (м. Харків) або на іншій рівнозначній посаді;

- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 13 жовтня 2016 року по день поновлення на посаді.

2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що оскаржуваний наказ є протиправним, прийнято всупереч чинному законодавству, оскільки рапорт, що був підставою для звільнення, у строк, визначений законом, був відкликаний позивачем. З огляду на викладене, позивач вважає, що наказ про його звільнення підлягає скасуванню, а позивач поновленню на посаді.

3. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року, позов задоволено частково.

Скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Харківській області від 13 жовтня 2016 року № 386 о/с в частині звільнення зі служби в поліції згідно з пунктом 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" капітана поліції ОСОБА_1 старшого інспектора Київського ВП ГУНП в Харківській області (м. Харків) з 13 жовтня 2016 року.

Поновлено капітана поліції ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора Київського ВП ГУНП в Харківській області (м. Харків) з 13 жовтня 2016 року.

Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 13 жовтня 2016 року по 20 грудня 2016 року у сумі 9053,76 грн.

Звернуто до негайного виконання постанову суду в частині поновлення капітана поліції ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора Київського ВП ГУНП в Харківській області (м. Харків) з 13 жовтня 2016 року.

Звернуто до негайного виконання постанову суду в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 13 жовтня 2016 року по 20 грудня 2016 року в межах суми стягнення за один місяць (21 робочий день) в сумі 3961,02 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 17 березня 2017 року Головне управління Національної поліції в Харківській області звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року, та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

5. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 березня 2017 року вказану касаційну скаргу залишено без руху, надавши строк для усунення вказаних в ухвалі недоліків до 10 квітня 2017 року.

6. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження за скаргою Головного управління Національної поліції в Харківській області та встановлено строк десять днів з моменту отримання ухвали, протягом якого можуть бути подані заперечення на касаційну скаргу.

7.12 травня 2017 року на адресу Вищого адміністративного суду України від надійшло заперечення на касаційну скаргу, в якому позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

8. Вищим адміністративним судом України справа до розгляду не призначалася.

9.15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року.

10. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

11.15 лютого 2018 року касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року у справі № 820/5844/16 передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (склад колегії суддів: Білоус О. В. - головуючий суддя, Шарапа В. М., Желтобрюх І. Л. ).

12. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року № 521/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Білоуса О. В. що унеможливлює його участь у розгляді касаційної скарги.

13. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 05 червня 2019 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.

14. Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2019 року справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

15. Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 15 серпня 2000 року по 06 листопада 2015 року, ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України, починаючи з 07 листопада 2015 року прийнятий на службу до поліції.

16. Наказом Головного управління Національної поліції в Харківській області від 13 жовтня 2016 року № 386 о/с капітана поліції, старшого інспектора Київського ВП ГУНП в Харківській області ОСОБА_1 відповідно до пункту 7 (за власним бажанням) частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" звільнено зі служби в поліції, з 13 жовтня 2016 року.

17. Суди зазначили, що підставою для звільнення зі служби в поліції став рапорт позивача про звільнення від 13 жовтня 2016 року. При цьому, вказаному у рапорті не зазначено конкретної дати, з якої позивач бажає бути звільненим до спливу тримісячного строку від дня попередження ним про своє бажання звільнитися.

18.13 жовтня 2016 року за фактом подання ОСОБА_1 рапорту про звільнення з Головного управління Національної поліції в Харківській області проведено службову перевірку та складено висновок про звільнення капітана поліції ОСОБА_1 за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію".

19. В подальшому, вказаний рапорт ОСОБА_1 намагався відкликати шляхом подання рапорту від 13 жовтня 2016 року, в якому просив не розглядати рапорт про звільнення від 13 жовтня 2016 року. Відкликання рапорту про звільнення було мотивоване тим, що позивач має бажання продовжити нести службу.

20. Однак, листом від 21 жовтня 2016 року № 7106/19.12/0116 Головне управління Національної поліції в Харківській області повідомлено позивача про розгляд його рапорту від 13 жовтня 2016 про відкликання попереднього рапорту про звільнення та вказано, що задовольнити клопотання про відкликання рапорту про звільнення не вбачається за можливе.

21. Позивач, не погоджуючись із наказом Головного управління Національної поліції в Харківській області від 13 жовтня 2016 року № 386 о/с звернувся із даним позовом до суду.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

22. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи адміністративний позов, виходив з того, що дії відповідача суперечать вимогам пункту 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114). За змістом вказаного нормативно-правового акта позивач мав право відкликати свій рапорт про звільнення до закінчення тримісячного строку, який розпочинається з дня попередження начальника про свій намір звільнитися за власним бажанням.

23. Судами звернуто увагу, що у рапорті про звільнення від 13 жовтня 2016 року позивачем не зазначено конкретної дати, з якої позивач бажає бути звільненим до спливу тримісячного строку від дня попередження ним про своє бажання звільнитися, що могло б свідчити про домовленість сторін про звільнення у більш короткий строк, з огляду на вимоги пункту 68 Положення № 114 звільнення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу на підставі підпункту "ж" пункту 64 цього ж Положення.

24. При цьому, доводи скаржника про безпідставність застосування судом першої інстанції до даних спірних правовідносин Положення № 114 відхилено судом апеляційної інстанції, оскільки відповідно до пункту 4 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року № 580-VIII, до приведення законодавства України у відповідність із Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року № 580-VIII акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року № 580-VIII.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

25. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.

26. На обґрунтування касаційної скарги зазначено, що суди попередніх інстанцій безпідставно застосували пункт 68 Положення № 114, в частині дотримання тримісячного строку при звільненні відносно особи на якої вказані норми вже не поширюються.

27. Окрім того, скаржник наголошує на тому, що Положення № 114 суперечить Закону України "Про Національну поліцію", тому не може бути застосоване до правовідносин щодо проходження служби в поліції.

28. Законом не встановлено будь-яких обмежень для керівника органу поліції щодо строків звільнення особи за власним бажанням.

29. З урахуванням викладеного, відповідач вважає, що Головне управління Національної поліції в Харківській області при розгляді рапорту позивача, задоволення його прохання щодо звільнення, виданні наказу діяло відповідно до вимог чинного законодавства.

30. Також, скаржником у касаційній скарзі спочатку зазначено, що позивач звертався з рапортом про відкликання 17 жовтня 2016 року, а вже пізніше по тексту вказує дату звернення 18 жовтня 2016 року.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

31. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до частини 1 статті 341 КАС України, виходить з наступного.

32. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

33. Частина 6 статті 43 Конституції України: громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

34. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина 3 стаття 2 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року)).

35. Правовідносини щодо проходження служби в органах внутрішніх справ врегульовано Законом України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі-Закон № 580-VIII), Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів УССР від 29 липня 1991 року № 114, зі змінами та доповненнями.

36. У своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами (~law33~).

37. ~law34~ встановлено, що проходження служби в поліції регулюється ~law35~ та іншими нормативно-правовими актами.

38. Відповідно до ~law36~, поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.

39. День звільнення вважається останнім днем служби відповідно до ~law37~.

40. Пункт 4 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію": до приведення законодавства України у відповідність із ~law38~ акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить ~law39~.

41. Згідно з пунктами 10,24 Положення № 114, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

У разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

42. Згідно з пунктом 68 Положення № 114, особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

43. Тобто, у межах передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору можуть домовитися про звільнення у більш короткий строк.

44. Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення у рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.

45. Слід відзначити, що видача уповноваженим органом наказу про звільнення працівника міліції зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення № 114 строку, якщо таке прохання міститься у рапорті про звільнення, є правомірною.

46. Також, аналогічні за своїм правовим змістом вимоги щодо порядку звільнення працівників регламентовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

47. Так, згідно частинами 1, 2 статті 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

48. Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що норми Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114 в частині звільнення за власним бажанням не суперечать вимогам Закону України "Про Національну поліцію", а лише встановлюють певні конкретизовані гарантії для осіб, що проходять службу у разі звільнення за власним бажанням.

49. Таким чином, твердження касатора про неможливість застосування норм вищезазначеного Положення № 114 до спірних правовідносин є безпідставним.

50. Суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що дії відповідача щодо винесення спірного наказу є протиправними, оскільки за змістом пункту 68 Положення № 114 особи мають право відкликати поданий рапорт, якщо сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк, до закінчення трьохмісячного строку попередження.

51. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

52. Як вже зазначалось вище, аналогічні за своїм правовим змістом вимоги щодо порядку звільнення працівників регламентовані Кодексом законів про працю України.

53. Загальними нормами, зокрема статтею 38 КЗпП України, передбачено право працівника розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

54. При цьому, якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

55. З правового аналізу вищезазначених норм права випливає, що необхідною умовою для розірвання трудового договору за ініціативою працівника (за власним бажанням) є повідомлення роботодавця, а звільнення роботодавцем працівника до закінчення вказаного терміну є можливим лише у конкретно визначених випадках.

56. Поряд з цим, законодавець також вказує на можливість продовження працівником трудової діяльності після закінчення строку попередження за умови, коли працівник продовжував виконувати свої трудові обов'язки, або відізвав протягом відповідного строку свою заяву про звільнення.

57. Як було встановлено судами, позивач звернувся 13 жовтня 2016 року до т. в. о.

Начальника Головного управління Національної поліції в Харківській області з рапортом про звільнення його зі служби в поліції за власним бажанням без зазначення дати звільнення. При цьому наказом Головного управління Національної поліції в Харківській області від 13 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звільнено зі служби, тобто у день написання рапорту, що фактично суперечить приписам пункту 68 Положення, оскільки за його змістом, до закінчення тримісячного строку попередження особа має право відкликати поданий рапорт.

58. Разом з тим, в той самий день після написання рапорту про звільнення (13 жовтня 2016 року), позивач звернувся до т. в. о. Начальника Головного управління Національної поліції в Харківській області з рапортом, в якому просив не розглядати раніше поданий рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ.

Відкликання рапорту про звільнення було мотивоване тим, що позивач має бажання продовжити нести службу.

59. Окрім того, судами встановлено, що згідно з поясненнями позивача, після подання рапорту про звільнення 13 жовтня 2016 року, він продовжував виконувати службові обов'язки до надходження повідомлення 18 жовтня 2016 року з кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Харківській області про звільнення. Тобто фактично позивач продовжував працювати після подання рапорту про звільнення, однак звільнення ОСОБА_1 відбулось навіть до закінчення строку, передбаченого статтею 38 КЗпП.

60. Враховуючи вищевказані правові положення та обставини справи, суди попередніх інстанцій вірно зазначили про те, що дії відповідача суперечать вимогам пункту 68 Положення №114 та статті 38 КЗпП України, оскільки за змістом вказаних нормативно-правових актів до закінчення встановленого у законодавстві строку позивач мав право відкликати поданий рапорт.

61. При цьому, факт подання позивачем відповідного рапорту свідчить про відсутність його волевиявлення щодо звільнення. В свою чергу відсутність належного волевиявлення дає підстави вважати про відсутність наміру працівника звільнитись саме за власним бажанням.

62. Водночас, твердження скаржника про те, що позивач звернувся з рапортом про відкликання 17 чи то 18 жовтня 2016 року не заслуговує на увагу, оскільки матеріалами справи підтверджено та судами встановлено, що рапорт про відкликання попереднього рапорту про звільнення подано саме 13 жовтня 2016 року.

63. Питання правомірності обрахунку періоду вимушеного прогулу та суми стягнення не є предметом касаційного оскарження, а тому не аналізуються Судом.

64. Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів виходила з того, що всі обґрунтування сторін були перевірені та проаналізовані судами попередніх інстанцій, їм було надано належну правову оцінку. Жодних підстав для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

65. Відтак, враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для часткового задоволення позовних вимог.

66. Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

67. Відповідно до статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. М. Яковенко

Судді І. В. Дашутін

О. О. Шишов