Історія справи

Ухвала КАС ВП від 17.01.2018 року у справі №815/8/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 квітня 2019 року

Київ

справа №815/8/14

адміністративне провадження №К/9901/4015/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13.02.2014 (головуючий суддя - Глуханчук О.В.)

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2014 (колегія суддів: головуючий суддя - Коваль М.П., судді - Потапсук В.О., Семенюк Г.В.)

у справі № 815/8/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Татра-Юг»

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Татра-Юг» (далі - Товариство) звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі - ДПІ) від 14.10.2013.

В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило про помилковість висновків ДПІ про те, що Товариством з порушенням приписів Податкового Кодексу України визначено розмір податкових зобов'язань з податку на додану вартість, з огляду на що у відповідача не було правових підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 13.02.2014, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2014, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ від 14.10.2013 №0001372260.

Не погодившись з судовими рішеннями ДПІ звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати та відмовити в задоволенні позову. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог невірно оцінивши залучені до справи докази та обставини справи.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу вважає судові рішення законними та обґрунтованими.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.04.2014 відрито касаційне провадження.

15.01.2018 справу, в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, передано до Верховного Суду.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що за наслідками проведеної документальної позапланової виїзної перевірки правомірності нарахування Товариством від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість за липень 2013 року складено акт від 26.09.2013.

В акті викладено висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог п. 185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.1, п. 198.3, ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту на суму 6 210 грн.

На цій підставі 14.10.2013 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001372260, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 6 210 грн.

Свої дії щодо прийняття податкового повідомлення-рішення ДПІ обґрунтовує тим, що Товариством безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми сплачені на відшкодування балансоутримувачу ДП «Виробниче об'єднання «Південний машинобудівельний завод імені О.М. Макарова» та суми, сплачені за оренду автомобіля.

З матеріалів справи вбачається, що 02 листопада 2011 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України у Дніпропетровській області (Орендодавець) та Товариством (Орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, за умовами якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, розміщене за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Криворізька, 1.

Згідно із п. 5.11 зазначеного договору, Орендар зобов'язується протягом 15 робочих днів після підписання цього Договору укласти з Балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг Орендарю, у тому числі на компенсацію плати податку на землю.

На виконання вимог вказаної умови договору оренди нерухомого майна, 03 листопада 2011 року між ДП «Виробниче об'єднання «Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» (Балансоутримувач) та Товариством укладено договір №2-586 предметом якого є зобов'язання Орендаря відшкодовувати Балансоутримувачу витрати на відшкодування податку на землю, які Балансоутримувач платить за земельну ділянку, на якій знаходяться орендовані приміщення.

Крім того, 11 липня 2012 року позивачем (Орендар) та ТОВ «Одеселектропастранс ЛТД» (Орендодавець) укладено договір оренди транспортного засобу, відповідно до умов якого Орендодавець передає у строкове платне користування Орендареві для використання в його господарській діяльності автомобіль марки Мерседес-Бенц S500 CGI 4M Long, номерний знак НОМЕР_1. Орендна плата за користування автомобілем становить 18 000 грн. за місяць (у тому числі ПДВ 3000 грн.).

Спірні правовідносини внормовано приписами Податкового Кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та нормативними актами, прийнятими на їх виконання, в редакціях, що діяли на час їх виникнення.

Так, пунктом 185.1 статті 185 Податкового Кодексу України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема, щодо:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Порядок визначення бази оподаткування в разі постачання товарів/послуг внормовано положеннями пункту 188.1 статті 188 Податкового Кодексу України, відповідно до якого база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

До бази оподаткування враховується вартість товарів/послуг, які постачаються за будь-які кошти та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо отримувачем товарів/послуг або будь-якою третьою особою як компенсація вартості товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

Здійснивши системний аналіз залучених до справи доказів та правильно застосувавши під час розгляду справи норми матеріального та процесуального права, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку щодо обґрунтованості заявленого адміністративного позову, оскільки висновки ДПІ щодо порушення Товариством вимог податкового законодавства при формуванні податкових зобов'язань з податку на додану вартість спростовано під час розгляду справи.

Так, залученими до матеріалів справи доказами належним чином підтверджено, що умовами укладеного з Регіональним відділенням Фонду державного майна України у Дніпропетровській області договору оренди державного майна було відшкодування витрат Балансоутримувача (ДП «Виробниче об'єднання «Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова») на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг.

Тому, віднесення позивачем сплачених на користь Балансоутримувача сум податку на додану вартість з відшкодування плати за землю у розмірі 3 210 грн. правомірно віднесено до складу податкового кредиту.

Щодо формування позивачем податкового кредиту з урахуванням сплачених сум на підставі договору оренди автомобіля, то доводи ДПІ в цій частині зводяться до того, що на думку контролюючого органу позивачем не надано доказів використання вказаного автомобіля для забезпечення господарських потреб Товариства.

Оцінивши надані позивачем докази, зокрема, умови договору оренди та подорожній лист автомобіля, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо використання транспортного засобу Товариством у власній господарської діяльності.

При цьому судами першої та апеляційної інстанції надано належну оцінку всім доводам та запереченням наведеними сторонами під час розгляду справи та враховано, що з огляду на приписи частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла до 15.12.2017) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В порушення цих вимог ДПІ не надала належних, достатніх та беззаперечних доказів в підтвердження правильності та обґрунтованості висновків, викладених в акті перевірки від 26.09.2013

Таким чином, касаційна скарга ДПІ не спростовує правильність доводів, якими мотивовані судові рішення, зводиться по суті до переоцінки належним чином проаналізованих судами доказів та не дає підстав вважати висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими, а застосування судами норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини 3 статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13.02.2014 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.04.2014 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова

І.Я. Олендер